Методика проведення ділових ігор і тренінгів

Тема. Методика проведення ділових  ігор і тренінгів.

1. Ділова гра

З метою підготовки висококваліфікованих фахівців проводяться  не лише лекції, семінарські, лабораторні і практичні заняття, а використовуються й інші, більш прогресивні форми навчання. Однією з таких форм є ділова гра.

Дослідники  встановили, що при поданні матеріалу  в ігровій формі засвоюється приблизно 90% інформації. Активність студентів виявляється яскраво, має тривалий характер і "примушує" їх бути активними.

Ділова  гра - це створення ситуації вибору і прийняття рішення, в якій відтворюються умови, близькі до реальних. У ній передбачаються такі ролі учасників, які дозволяють осмислити, пережити й освоїти нові функції. У грі закладена конкретна подія або явище, що підлягає моделюванню, і допускається віднесення ігрового часу до будь-якого періоду (теперішнього, минулого, майбутнього). Зазвичай ділова гра - це модель відрізку майбутньої професійної діяльності студентів. Це імітація управлінської, дослідницької, педагогічної реальної діяльності викладача, керівника певного закладу.

Перевагою ділових  ігор є те, що вони поєднують теорію і практику, сприяючи формуванню професійних  знань і практичних умінь. Ігри підвищують інтерес до предмета, що вивчається, оскільки вони супроводжуються позитивними емоціями.

Ділові ігри будуються на принципах колективної  праці, практичної корисності, демократичності, гласності, змагальності, максимальної зайнятості кожного, необмеженої перспективи  творчої діяльності у межах ділової гри.

Ділова гра  є передусім "інструментом" розвитку теоретичного і практичного мислення спеціаліста: здатності аналізувати складні умови виробництва, виконувати складні і нові професійні завдання.

Педагогічна сутність ділових ігор полягає в активізації мислення, підвищенні самостійності майбутнього спеціаліста, піднесенні духу творчості в навчанні, наближенні його до профорієнтаційного, підготовці до професійної практичної діяльності.

Відповідно  до цього визначається мета ділової  гри як форми організації навчання - сформувати професійні навички й уміння студентів в активному творчому процесі.

Методичне забезпечення гри передбачає наявність таких матеріалів: проспект і параметри гри, набір реальної та ігрової документації. Ступінь деталізації методичних рекомендацій залежить від складності об'єкта імітації, особливостей студентської аудиторії, специфіки навчальної дисципліни, її мети і завдань.

З урахуванням  змісту й особливостей викладання певної навчальної дисципліни можна виділити такі типи ділових ігор:

-  "ігри-розминки" типу "мозкової атаки", "клубу знавців", тематичні розважальні ігри; їх завдання полягає в активізації ігрової та колективістської мотивації, поглибленні інтересів та уяви учасників, орієнтуванні на нестандартний підхід до матеріалу, що вивчається;

• ситуативно-рольові ігри: включають аналіз конкретних ситуацій та 
  їх рольове програвання;
• конструктивно-рольові, проблемно-рольові, дискусійні ігри: метою їх 
  застосування є формування навичок прийняття й ефективного виконання ділових ролей, навчання взаємодії і спільності, продуктивному співробітництву, участь у виробленні колективних рішень;
• творчі ігри: це колективна творчість зі створення технічних, художніх проектів; залучення студентів до таких ігор сприяє розвитку творчого потенціалу, вихованню ініціативності, сміливості, наполегливості, відповідальності.

Ділова гра - це форма відтворення предметного  та соціального змісту майбутньої професійної діяльності спеціаліста, моделювання тих систем відносин, які характерні для цієї діяльності як цілого. Таке відтворення досягається за рахунок знакових засобів, моделей та ролей, які грають інші люди. При правильній організації гри студент виконує діяльність, яка є професійною за формою, але навчальною за своїми результатами та основним змістом.

Під час підготовки ділової гри і в процесі її проведення, кожен учасник має змогу для самоствердження і саморозвитку. Викладач повинен допомогти студенту стати у грі тим, ким він хоче бути, показати йому його найкращі якості, які могли 6 розкритися у ході спілкування.

Ділові ігри необхідно готувати, враховуючи різні чинники: специфіку робочого матеріалу, базові знання студентів, особливості їхнього світосприйняття і світобачення та ін. Починати рекомендується з імітаційних ігор. Вони відрізняються від ділової гри меншим обсягом і обмеженістю виконуваних завдань, їх мета - дати студентам можливість у творчій обстановці закріпити певні навички, акцентувати увагу на якомусь важливому питанні, категорії, законі. Завдання обов'язково повинно містити протиріччя, тобто в імітаційній вправі уже закладений елемент проблемності. Після імітаційних вправ можна переходити до ділових ігор. У навчальному процесі вищого навчального закладу - це, швидше, рольова гра, тому що студенти своєю спеціальністю володіють ще не повною мірою.

Даний метод  розкриває особистісний потенціал студента: кожний учасник може продіагностувати свої можливості самостійно, а також у спільній діяльності з іншими учасниками.

Виконуючи ігрову роль, вступаючи в умовні реальні  відносини з іншими гравцями, студент набуває досвід пізнавальної та професійної діяльності, отримує нові знання, виробляє вміння та навички, формує досвід ділових контактів.

У діловій  грі зав'язуються взаємовідносини, які самоорганізують ділове співробітництво, насичують міжрольове спілкування етично-психологічним змістом, налаштовують гравців на спільне розв'язання проблем, що виникають у ході гри.

Рекомендації щодо розробки та використання ділових ігор

1. Ділові ігри необхідно використовувати тільки там, де вони дійсно 
   необхідні. Це отримання цілісного досвіду майбутньої професійної діяльності, розгорнутої у часі і просторі.
2. Під час розробки гри необхідно керуватися принципом системності і 
   враховувати її вплив на інші види роботи зі студентами, а також реакцію інших викладачів.
3. У діловій грі необхідними є предметна і соціальна компетентність 
   учасників, тому підготовку до ділової гри необхідно починати з аналізу конкретних виробничих ситуацій та розігрування ролей. Необхідно також сформувати у студентів культуру дискусії до початку проведення гри.
4. Структурні компоненти ділової гри повинні поєднуватися так, щоб 
   вона не стала ні тренажером, ні азартною грою.
5. Гра повинна будуватися на принципах саморегулювання. Викладач 
   діє перед грою, до початку навчання, наприкінці та під час аналізу результатів гри, що потребує важливої підготовчої роботи, теоретичних і практичних навичок конструювання ділової гри.
6. Режим роботи студентів у процесі проведення ділової гри не вкладається у межі їхньої традиційної поведінки на заняттях і повинен підпорядковуватися логіці модельованого виробничого процесу.
7. У вищому навчальному закладі найбільш прийнятними е компактні 
   ділові ігри, розраховані на 4 години практичних занять.

Організовуючи ділову гру, викладач повинен враховувати  такі її особливості:

• групи-учасниці повинні бути невеликими (3-8 осіб);
• необмежена кількість груп-учасниць;
• кожен член групи повинен чітко знати про свої обов'язки;
• існують часові обмеження;
• обов'язково повинен проводитися аналіз процесу і результатів гри після її завершення.

Узагальнена структурна схема побудови ділової  гри включає такі етапи:

• підготовчий;
• рольове розігрування змодельованої ситуації;
• підбиття підсумків гри й аналіз її результатів.

Підготовчий етап організації  ділової гри передбачає виконання  таких операцій:

1. Вибір теми і діагностика вихідної ситуації. Темою гри може бути 
   будь-який розділ теми навчальної дисципліни. Бажано, щоб навчальний матеріал був застосовувався у професійній діяльності.
2. Формувати мету і завдання з урахуванням не лише теми, а й вихідної 
   ситуації. Необхідно побудувати гру в межах однієї ситуації.
3. Визначення структури з урахуванням мета, завдань, теми, складу 
   учасників.
4. Діагностика ігрових якостей учасників ділової гри. Проведення занять в ігровій формі буде ефективнішим, якщо дії викладача звернені до конкретного студента чи групи. Також при комплектуванні команд необхідно 
   враховувати взаємовідносини у групі. Для досягнення співпраці краще, щоб у 
   команді склалися позитивні міжособистісні відносини.
5. Діагностика об'єктивної обставини. Розглядається питання про те, 
   де, як, коли, за яких умов, і з якими предметами буде проходити гра.

У процесі  підготовки ділової гри можуть, використовуватися  усі дидактичні методи: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький.

Також потрібно враховувати такі методичні вимоги:

• гра повинна бути логічним продовженням та завершенням конкретної 
  теоретичної теми (розділу) навчальної дисципліни, практичним доповненням 
  вивчення дисципліни у цілому;
• максимальне наближення до реальних професійних умов;
• створення атмосфери пошуку та невимушеності;
• ретельна підготовка навчально-методичної документації;
• чітко сформульовані завдання; визначені зміст і правила гри;
• виявлення можливих варіантів розв'язання визначеної проблеми:
• наявність необхідного обладнання.

Для того щоб  ділова гра пройшла вдало, викладач повинен написати її сценарні і обов'язково ознайомити із цим документом студентів, щоб вони мали час на підготовку. Сценарій ділової гри - це вербальна (словесна) чи графічна форма предметного змісту, яка відображає послідовність І характер дій гравців (студентів) та ведучого (викладача). Етапи, операції гри у більшості випадків оформлюються у вигляді блок-схеми. Елементом сценарію є також опис конфлікту або протиріччя, закладеного у змісті гри.

Комплект ролей та функцій  гравців повинен адекватно відображати професійні та соціально-особистісні відносини, характерні для фрагмента професійної діяльності, яка моделюється у грі. Чим вищим е професійний рівень викладача, тим вдалішим буде комплект ролей. Складним моментом у розробці гри є чіткий розподіл функцій гравців. Їх необхідно складати разом і доповнювати інструкціями, в яких у словесній формі, за допомогою таблиць чи у вигляді алгоритмів перелічені права, обов'язки та можливі дії гравців.

Правила гри  відображаю І ь характеристики реальних процесів і явищ, які існують у прототипах змодельованої реальності у спрощеному варіанті. Крім того, існує інший план гри - правила суто ігрового характеру; якщо їх не дотримуватись, гра перестане бути грою, перетворившись на заняття тренувального типу.

Вимоги до правил гри зводяться до таких  положень:

- правила гри містять обмеження, що стосуються технології гри, регламенту ігрових процедур або їх елементів, ролей і функцій викладачів-ведучих, системи оцінювання;

-  правил  не повинно бути дуже багато, не більше 5-10, вони повинні бути представлені аудиторії на плакатах або за допомогою технічних засобів;

• характер правил повинен забезпечувати відтворення реального та ділового контекстів гри;
• правила повинні бути пов'язані з системою стимулювання й інструкціями для гравців.

Система оцінювання забезпечує контроль рішень, які приймаються, та самоконтроль, передбачає змістове оцінювання, забезпечує змагальний характер гри, дозволяє оцінювати діяльність та особистісні якості учасників гри, а також успішність роботи ігрових груп. Вона повинна будуватися насамперед як система самооцінки гравців, а потім - оцінки викладача-ведучого.

Ділова гра - це контрольована система, тому що процедура гри готується і коригується викладачем. Якщо гра проходить у запланованому режимі, викладач може не втручатися в ігрові відносини, а лише спостерігати та оцінювати ігрову діяльність студентів. Якщо ж дії виходять за межі плану, І мета заняття не досягається, то викладач може скоригувати напрям гри та її емоційний настрій.

Ділові ігри як організаційна форма справляють як негативний, так і позитивний вплив на навчальний процес.

Переваги  використання ділових ігор:

• мета гри більшою мірою відповідає практичним потребам студентів. Ця форма організації навчального процесу усуває розбіжності між абстрактним характером навчального предмета та реальним характером професійної діяльності;
• гра сприяє глибинному осмисленню широкого спектру проблем;
• у грі формуються установки професійної діяльності, легше долаються 
  стереотипи, коригується самооцінка;