Метод проектів у початковій школі

 

План

1. Сутність методу проектів.

1. З історії проблеми.
2. Суть і мета навчального проектування.
3. Зміст технології.
4. Класифікація проектування.

2. Етапи роботи над проектом.
3. Застосування методу проектів в початковій школі.

 

Розділ I

1. Сутність методу  проектів.

На сучасному етапі  реформування шкільної освіти виникла  проблема відродження методу проектів у вітчизняній практиці початкової школи, враховуючи його незаперечну  цінність, що співвідноситься з діяльнісним підходом у сучасній дидактичній системі. Оновленому суспільству потрібні люди, які можуть самостійно мислити, й здатні до самореалізації на основі об'єктивної самооцінки. Головне ж завдання сучасної школи — підготовка маленької людини до самостійного життя. Випускнику школи необхідно вирішувати реальні завдання в суперечливих і складних умовах сучасного буття. Отже, головною метою вчителя стає формування ключових компетенцій учнів за допомогою рефлексій їхніх дій, оскільки саме набуття життєво важливих компетентностей може допомогти людині орієнтуватися в сучасному суспільстві, сприяє формуванню в неї здатності швидко реагувати на запити часу.

Одним із кращих прикладів  формування та розвитку життєвих компетенцій учнів є проектна методика, яка використовує принципи рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність.

Слово «проект» у перекладі  з латинської означає «кинутий уперед — задум, план тощо».

Теоретики сучасної вітчизняної  дидактики проектування трактують як метод проектів — систему навчання, за якою учні набувають знань і вмінь у процесі планування й виконання поступово ускладнюваних практичних завдань — проектів.

"Метод проектів —  спосіб організації педагогічного процесу, основою якого є взаємодія педагога і вихованця між собою і навколишнім середовищем під час реалізації проекту — поетапної практичної діяльності для досягнення поставлених завдань".

"Проектування — особливий  тип інтелектуальної діяльності, характерною особливістю якого  є перспективна орієнтація, практикоспрямоване дослідження".

"Сучасний проект учня  — це дидактичний засіб пізнавальної  діяльності, розвитку креативності  мислення і водночас формування  певних особистісних якостей".

Проектування (створення спільних проектів) — спосіб організації взаємодії учня та вчителя в навчально-виховному процесі, який, взаємопроникаючи, об'єднує змістовий, процесуальний та методичний компоненти процесу навчання під час створення проектів — поетапної практичної діяльності для досягнення поставлених завдань.

Метод проектів вирішує багато педагогічних завдань:

• розвиває творчу думку та навички роботи з джерелами інформації, допомагає розв'язати проблеми й практично зорієнтованих учнів, яким нелегко виявити себе на уроках, а реалізуючи проект, вони виявляють найрізноманітніші здібності;
• метод проектів є тим середовищем, в якому учні набувають сил, упевненості, а ситуація успіху може стати відправною точкою подальшого усвідомленого зростання;
• досвід проектної діяльності знадобиться учням не лише в їхній самоосвіті та самореалізації, а й у житті загалом.

 

1.1. З історії проблеми

Це поняття не нове в  педагогічній науці. Навчальне проектування не є принципово новою технологією. Метод проектів виник у другій половині XIX століття у сільськогосподарських  школах США, а вже потім був  перенесений до загальноосвітньої  школи. Спершу його називали "методом  проблем" і розвивався він у  межах гуманістичного напряму у  філософії та освіті, в педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї. У ньому містилися  ідеї побудови навчання на активній основі, через доцільну діяльність учня, у  співвідношенні з його особистим  інтересом саме в цих знаннях. Надзвичайно важливо було показати дитині її особисту зацікавленість у здобутті цих знань, де і яким чином вони можуть їй знадобитись у житті. Проблема мусить бути з реального життя, знайома і значуща для дитини, для її розв'язання дитині необхідно застосовувати здобуті знання або ті, що їх належить здобути.

Одному з послідовників  Дж. Дьюї — В. X. Кілпатрику вдалося вдосконалити систему роботи над проектами. Під проектом у той час мався на увазі цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес дитини. Робота над проектом включає усвідомлення учнем мети, оформлення задуму, розробку організаційного плану, роботу за планом, підбиття підсумків у вигляді письмового звіту .

Американський педагог У. X. Кілпатрик вважав, що основу шкільних програм повинна складати дослідницька діяльність дитини, пов'язана з навколишньою реальністю та побудована на основі її інтересів. У. X. Кілпатрик розрізняв 4 види проектів:

• творчий (продуктивний); .
• споживчий;
• проект вирішення проблеми;
• проект - вправа

Метод проектів привернув  увагу і російських педагогів  початку XX ст. Ідеї проектного навчання виникли в Росії практично  паралельно з розробками американських вчених. У 1905 р. під керівництвом російського педагога С. Т. Шацького було організовано невелику групу працівників, які намагалися активно запроваджувати проектні методи у практику викладання. В радянські часи велику увагу методу проектів приділяли Б. В. Ігнатьєв, М. В. Крупеніна, Н. К. Крупська, С. Т. Шацький, В. М. Шульгін. Радянські педагоги вважали, що критично перероблений метод проектів зможе забезпечити розвиток творчої ініціативи і самостійності учнів у навчанні і буде сприяти безпосередньому зв'язку між набуттям знань і умінь і застосуванням їх для вирішення практичних завдань.

У 1929— 1930 pp. універсалізація методу проектів і розвиток комплексної системи навчання привели до складання і видання комплексно-проектних програм. При такій побудові навчального процесу, як нерідко стверджували багато педагогів-практиків, учні опинялися в різних життєвих ситуаціях, зіштовхувалися з утрудненнями і переборювали їх за допомогою інстинктів і звичок, а також тих знань, що потрібні для досягнення конкретної мети. Однак така мета часто носила лише вузько практичний характер і не повною мірою сприяла належному розвитку учня. У результаті такого підходу навчальні предмети заперечувалися, систематичне засвоєння знань під керівництвом учителя на уроці підмінювалося роботою з виконання завдань-проектів. Внаслідок цього рівень загальноосвітньої підготовки школярів різко знижувався.

 Постановою ЦК ВКП(б) 1931 року метод проектів було  засуджено і заборонено. Відтоді  і в Росії, і в Україні  більше не робилося якихось  серйозних спроб відродити метод  в освітянській практиці.

На жаль, повернення до методу проектів сьогодні відбувається повільно, використовуються лише окремі елементи технології.

У школах США, Великої Британії, Бельгії, Ізраїлю, Фінляндії, Німеччини, Італії, Нідерландів ідеї гуманістичного підходу Дж. Дьюї набули більшого поширення  і популярності завдяки раціональному  поєднанню теоретичних знань  з їх практичним застосуванням для  розв'язання конкретних проблем довкілля у спільній діяльності школярів. Згодом ідея методу проектів зазнала достатньої еволюції. Народившись з ідеї вільного виховання, у наш час проектування стає інтегрованим компонентом цілком розробленої і структурованої системи освіти.

1.2. Суть і мета навчального проектування

Робота над проектом —  практика особистісно орієнтованого навчання в процесі конкретної праці учня, на основі його вільного вибору, з урахуванням його інтересів. У свідомості учня це має такий вигляд: "Все, що я пізнаю, я знаю, для чого це мені треба і де я можу ці знання застосувати".

Навчальне проектування орієнтоване  перш за все на самостійну діяльність учнів — індивідуальну, парну або групову, яку учні виконують впродовж визначеного відрізка часу.

Технологія проектування передбачає розв'язання учнем або  групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів  навчання, а з другого — інтегрування знань, умінь з різних галузей  науки, техніки, творчості.

Результати виконання  проектів повинні бути "відчутні": якщо це теоретична проблема, то конкретне  її рішення, якщо практична — конкретний результат, готовий до впровадження.

Проектна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів.

Таким чином, суть проектної  технології — стимулювати інтерес  учнів до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка  передбачає розв'язання однієї або  цілої низки проблем, показати практичне  застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи  академічні знання з прагматичними, дотримуючи відповідний їх баланс на кожному етапі навчання.

Метою навчального  проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня.

Основні завдання:

1. Не лише передати учням суму тих чи інших знань, а навчити здобувати ці знання самостійно, вміти застосовувати їх для розв'язання нових пізнавальних і практичних завдань.
2. Сприяти учневі у здобутті комунікативних навичок, тобто здатності працювати у різноманітних групах, виконуючи всілякі соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника тощо).

3. Розширити коло спілкування дітей, знайомство з іншими культурами, різними точками зору на одну проблему.

4. Прищепити учням уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирати необхідну інформацію, вміти її аналізувати з різних точок зору, висувати різні гіпотези, уміти робити висновки.

 

1.3. Зміст технології

Перш за все вчитель  повинен знати основні вимоги, які висуває проектна технологія до її організації:

1. наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми (завдання), що потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її розв'язання (наприклад, дослідження демографічної проблеми у різних регіонах світу; проблема впливу кислотних дощів на довкілля тощо);
2. практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів (наприклад, доповідь у відповідні служби про демографічний стан певного регіону, фактори, що впливають на цей стан, тенденції, простежувані у розвитку цієї проблеми, спільний випуск газети, альманаху з репортажами з місця подій);
3. самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів;
4. структурування змістової частини проекту (з указуванням поетапних результатів);
5. використання дослідницьких методів: визначення проблеми досліджуваних завдань, що випливають з неї, висунення гіпотези їх розв'язання, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коректування, висновки.

Можуть бути різні підстави для вибору тематики проекту, її може бути сформульовано фахівцями, запропоновано  вчителями з урахуванням навчальної ситуації зі свого предмета, інтересів  і здібностей учнів. Тематику проекту  можуть запропонувати і самі учні.

Результати проектів повинні  бути матеріальними, тобто відповідно оформленими — відеофільм, альбом, бортжурнал, комп'ютерна газета, альманах тощо.

 

1.4. Класифікація проектування

За характером діяльності дітей проектування може бути:

• дослідницьким;
• творчим;
• художнім (особливий вид творчого);
• інформаційним;
• практично орієнтованим.

За змістом  проектування може бути:

• монопредметним;
• міжпредметним (інтегрованим);
• надпредметним.

За тривалістю проектування може бути:

• короткодіючим;
• середньої тривалості;
• довготривалим.