Мета і завдання дошкільного закладу з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови

Проте якість зв´язного  мовлення залежить від рівня розвитку всіх сторін мовлення (фонетичного, лексичного, граматичного), у ньому виявляються всі досягнення дошкільника в опануванні рідного мовлення, отже, не менш значущим є структурний напрям, пов´язаний із розвитком фонетичного, лексичного та граматичного мовлення.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці особливої ваги набирає третій напрям, адже він безпосередньо пов´язаний із особистісним спрямуванням завдань розвитку мовлення. Якщо на попередніх етапах переважали репродуктивні способи навчання мови та розвитку мовлення, то Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує на активну позицію дитини в процесі опанування мови. Адже робота з орієнтування в мовних явищах підводить дошкільника до формування елементарних мовних узагальнень, що на лексичному рівні виявляється в поглибленому розумінні семантики слів, на граматичному — у словотворенні та словотворчості, на рівні розгорнутого зв´язного висловлювання (тексту) — в умінні складати самостійне зв´язне висловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правильно.

Коротко охарактеризуємо  кожне Із завдань, їхній зміст визначається лінгвістичними поняттями та психологічними особливостями оволодіння мовою.

1. Виховання звукової культури мовлення. Першочерговість йогозумовлюється тим, що звук — найменша одиниця мови, а розвитоксприймання мовлення та формування правильної звуковимови є онтогенетичне первинними завдання становлення мовлення. Вихованнязвукової культури мовлення містить три підгрупи мікрозавдань:

• на основі розвитку та поступового вдосконалення органів, щоберуть участь у формуванні мовлення — слуху, органів дихання таорганів артикуляції, — формування мовленнєвого слуху, правильного 
  мовленнєвого дихання, звуко- та слововимови, виховання орфоепічноїправильності мовлення;
• диференціація звуків мови, формування елементарних уявленьпро їхні характеристики, символічне та знакове визначення як основиграмотності;
• виховання інтонаційної виразності мовлення, свідомого оволодіннямовними (тон, тембр, наголос, сила голосу), позамовними (жест, міміка, поза) та інтонаційними засобами виразності відповідно до умов та 
  завдань спілкування.

2. Розвиток словника. Традиційно центральним завданням лексичного розвитку в дошкільному віці визначалося розширення словникового запасу в процесі ознайомлення з навколишнім середовищем, тобто 
кількісне його накопичення в пасивному, а насамперед в активномусловнику.

Проте лексичні одиниці  утворюють навколо себе безліч різноманітних  пересічених структурно-системних  зв´язків — семантичні поля. Отже, людина в мовленнєвому акті оперує не окремими словами, а семантичними полями, з  яких вона обирає слово, щоб висловити свою думку (В.А.Звегінцев). Відтак, окрім кількісного росту, головною умовою свідомої будови мовлення є формування в дитини розуміння семантичного значення, смислової структури слів, тобто якісне засвоєння лексики. Зміст цієї роботи полягає у формуванні вміння добирати найбільш доцільні для конкретного висловлювання слова, ознайомленні дітей із поняттями полісемії антонімічних та синонімічних відношень, переносними значеннями слів та слово сполучень (метафори, фразеологізми, образні прислів´я). Отже, виокремимо завдання, що складають зміст лексичної роботи:

• кількісне накопичення лексики;
• усвідомлення семантичного значення слів, їхнє доречне застосування відповідно до контексту висловлювання;
• активізація словникового запасу.

3. Формування граматичної будови мовлення. Це засвоєння дошкільниками морфології, що вивчає структуру та граматичне значенняслова (відмінювання за родами, числами, відмінками); словоутворення(аспекти словотворення, функціонування й будови похідних та складнихслів); ситаксису (сполучення та порядок розташування слів, загальнівластивості речення). Засвоюючи граматичні правила практичнимшляхом, дитина починає розуміти смислові зв´язки, вчиться правильнобудувати фрази та об´єднувати їх у речення.

Мету такої роботи науковці вбачають у засвоєнні дітьми мовних узагальнень, яке має відбуватися не через наслідування мовних зразків вихователя, а насамперед завдяки власним продуктивним діям, активній мовленнєвій практиці.

4. Розвиток зв´язного мовлення. Передбачає формування діалогічного та монологічного мовлення. Тривалий час у методиці вирішували:навчати чи не навчати дітей діалогічного мовлення, адже воно природновходить у життя дитини з перших днів її життя. Спілкуючись із близькими, малюк мимоволі навчається слухати й розуміти звертання іншоїлюдини, ставити запитання, підтримувати розмову. Сучасна методикарозглядає поняття діалогічне мовлення не ізольовано, а в контексті поняття комунікація, яке містить не лише мовленнєвий, а й психологічний,соціально-культурний аспекти. Отже, у процесі формування діалогічного мовлення маємо реалізовувати такі завдання:

• вчити дітей презентувати себе оточенню та розуміти комунікативнуповедінку співрозмовника (його стан, настрій, наміри) за допомогоюмовних, позамовних та інтонаційних засобів виразності;
• ознайомити дітей із основними правилами мовленнєвого етикету,виховувати якості культурного співрозмовника (повага до людини,стриманість, толерантність до позиції іншого);
• розвивати вміння вести діалог: ставити запитання, відповідати посуті, підтримувати розмову;
• розвивати вміння творчо підходити до використання комунікативних еталонів (привітання, прощання, вибачення, прохання, відмовитошо) відповідно до конкретної ситуації.

Розвиток зв´язного монологічного мовлення передбачає:

• навчання дітей переказу текстів;
• оволодіння різними типами розповіді (опис, повідомлення, міркування) на основі елементарних уявлень про структуру, функціональнепризначення тексту, засоби образності;
• формування якостей самостійного зв´язного висловлювання: цільності, змістовності, логічної послідовності, образності, креативності.

5. Формування елементарного усвідомлення явищ мови й мовлення. Для опанування мови характерним є не лише наслідування, відтворення зразків мовлення дорослих та інтуїтивне засвоєння мовних засобів та норм, а насамперед розвиток мовних узагальнень та елементарного усвідомлення мовних явищ (Ф.О.Сохін). Засвоєння мови дітьми — це не просто ознайомлення зі словами чи закладання їх у пам´ять, а розвиток мовної здібності, здатність миттєво актуалізувати потрібні слова, доречні саме в цій конкретній ситуації.

Отже, виокремлюючи означене завдання, наголосимо, що робота з розвитку мовлення дітей повинна відбуватися  на іншому, вищому рівні, тобто не зводитися  тільки до наслідування дітьми мовленнєвого зразка педагога, а спрямовуватися на розвиток мовного чуття, мовної здібності дошкільника. Треба створювати умови для самостійних спостережень дітей за мовою, для саморозвитку мовлення, здійснення контролю та самоконтролю за висловлюваннями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному  віці є головною умовою подальшого успішного навчання у школі. Для формування мовленнєвої компетенції доцільними будуть як організовані так і самостійні  форми діяльності.

     Організовані форми діяльності з дітьми:

• заняття;
• спостереження;
• бесіди і розмови;
• ігри з правилами;
• трудові доручення; 
• чергування;
• колективна праця;
• проведення експериментальних дослідів;
• індивідуальна робота;
• свята, розваги;
• екскурсії;
• побутові процеси: одягання, умивання, приймання їжі, вкладання на сон, чергування...

Часто різні  види самостійної діяльності  діти поєднують з мовленєвою: малюють  і ведуть діалог про улюблені мультфільми, поливають квіти та наспівують улюблену пісеньку чи декламують вірш, грають в м'яча та оговорюють свої спортивні уподобання. Під час гри дошкільник може домовитися з іншими дітьми лише за допомогою мовлення. Спонукаючи дитину до розмови, гра сприяє її мовленнєвому розвитку. Завдання педагога не лише навчити дітей правильно грати, спілкуватися в ігровій діяльності, організовувати свій вільний час з користю, але і спостерігати за дітьми, аналізувати їх поведінку, мовлення, тактовно виправляти помилки чи заохочувати до активності.

Особливого  значення в дитячому садку набуває сюжетно-рольова гра . Саме завдяки їй відбувається найбільш інтенсивне формування всіх компонентів мовленнєвої системи, зокрема фонетики, лексики і, що дуже важливо для дітей з мовленєвими вадами, граматики та зв'язного мовлення. У молодшому дошкільному віці тільки фрагментарно, а у середньому та старшому - вже повною мірою в дітей з'являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Суперечності між прагненням усе зробити самій і реальними можливостями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі. У процесі сюжетно-рольової гри в дошкільнят розвивається здатність до творення й реалізації задуму. Спочатку спонтанна, вона з часом постає як свідомо задумана тема. Реалізуючи її, діти не просто механічно копіюють дії дорослих, а й відтворюють почуття, переживання. У сюжетно-рольовій грі дитина діє не лише від свого імені, а й від імені іншої особи, що дає їй змогу виокремити себе з-поміж інших. Тому  необхідно надавати можливість  дітям самостійно обирати тему, будувати сюжет, розподіляти ролі, інакше гра втрачає своє значення і перетворюється на формальну. Педагоги лише спрямовують, підказують і коригують дії гравців. Кожен етап сюжетно-рольової гри важливий і необхідний. Він потребує серйозного і вдумливого підходу з боку педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра. Вміле керівництво грою полягає в тому, щоб знайти найбільш вдалий педагогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії, корекції негативного сюжету, тактовного розв'язання конфлікту між дітьми під час розподілу ролей та логічного завершення гри. Керівництво сюжетно-рольовою грою — нелегка справа для педагога, оскільки потребує неабиякого терпіння, спостережливості та педагогічного такту. Сюжетно-рольова гра – ефективний засіб не лише мовленнєвого, а й всебічного розвитку дитини, це чудова можливість психологічного розвантаження. А відновити сюжетно-рольову гру, поновити її статус провідної діяльності дошкільнят ми зможемо тільки завдяки систематичній та послідовній організації ігрової діяльності у дитячому садку.

Список використаної літератури

 

1. Андрієвський Б.М. ″Методичні рекомендації до курсу ″Основи наукових досліджень″. - Херсон.: Видавництво ХДПУ, 2002. – 48 с
2. Богуш А.М., Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: підручник – К., 2007.
3. Гавриш Н. Розвиток зв"язного мовлення дошкільнят: Навч.-метод. посіб. - К.:Вид.дім ″Шкільний світ″, 2006. – 119 с
4. Гавриш Н. Художнє слово і дитяче мовлення.-К.:Ред.загальнопед. газ., 2005. – 128 с
5. Калошин В.Ф. Методологія та технологія наукових досліджень: Начально-методичний комплекс. – К.: Міленіум, 2005. – 54 с
6. Крутій К.Л. Розвиваємо у дитини мовлення, інтелект і здібності. - Запоріжжя: ТОВ ″Ліпс″ ЛТД 1999. – 60 с
7. Реалізація інноваційної практики в дошкільному навчальному закладі: психологічний аспект/ За загальною редакцією С.Д. Максименка, С.Є Кулачківськї.-Запоріжжя: ТОВ ″ЛІПС″ ЛТД, 2004. – 128 с
8. Струнина, Е.М. Основные направления работы по развитию речи дошкольников / Е.М. Струнина, О.С. Ушакова // Опубликовано в сб.: Развивающее образование – многоступенчатая система. Замысел. Реализация. Перспективы Ч. I./ Отв. ред. Л.Е. Курнешова; научн. ред. – проф. В.Т. Кудрявцев. – М., 2003.
9. Журнал дошкільне виховання №11, 2008 рік., с. 12–16;