Конфликт в педагогическом взаимодействии

- поспішність у намаганні суворо  покарати учня з огляду на  те, що зайва суворість не завадить;

- суб'єктивізм учителя .у сприйнятті  вчинку учня, недостатня поінформованість  про його мотиви, якості особистості,  умови проживання в сім'ї;

- невміння спрогнозувати наслідки  необ'єктивного оцінювання вчинків  дітей;

- застосування покарання без урахування  позиції учнів; приниження гідності  учня, що породжує захисну реакцію  дитини;

- риси характеру та нестандартна  поведінка окремих учнів в  емоційно-особистісних взаєминах  із педагогами;

- особистісні риси педагога (нездатність  до самоконтролю, роздратованість,  брутальність, знервованість, нетактовність,  грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). Конфліктують  з учнями вчителі з негнучким  мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів  та інтересів. Особливо небезпечні  їхні недовіра і підозра. Свою  прискіпливість до учнів вони  вважають вимогливістю, а вимогливість  учнів до них сприймають як  посягання на авторитет;

- брак педагогічних здібностей, відсутність  інтересу до вчительської праці,  невдоволення соціально-побутовими  умовами життя тощо;

- незадовільна організація роботи  вчителя, несприятливий соціально-психологічний  клімат у педагогічному колективі.

Кожна помилка вчителя при подоланні  конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин. У педагога виникає глибокий стресовий  стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки  учнів. В. Сухомлинський зазначав: "Конфлікт між педагогом і дитиною, між  педагогом і колективом - велика біда для школи... думайте про дитину справедливо - і конфліктів не буде... вміння уникнути конфлікту - одна з  рис, які за самою сутністю своєю  є педагогічною мудрістю вчителя".

Часто у виникненні конфліктів звинувачують учителів, а вони свою провину визнають рідко. Найчастіше це трапляється з  учителями, які цікавляться лише рівнем засвоєння предмета. Ситуація на уроці доходить до конфлікту, як правило, із невстигаючими учнями. Тому в інтересах учителя - виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи  їм допомогу.

Трапляється, що конфлікт виникає через покарання  за недисциплінованість на уроці  поганими оцінками з предмета. Це не просто консервує конфлікт, а знижує зацікавленість учня дисципліною. Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень  та перебільшень ("Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного", "Ти завжди брешеш" тощо), загрозливих  попереджень ("Дивіться мені, щоб  зробили...", "Спробуйте мені тільки не..."). Це ображає вихованців, підриває віру в те, що педагог може бути справедливим.

Незадоволення учнів учителями породжують також  емоційні спалахи; дратівливість через  дрібниці; використання дитячих методів  дисциплінування; відвертий поділ учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат тощо.

Початком  конфлікту, як правило, є інцидент, непорозуміння, коли ще немає відкритого протистояння, а наявні лише невдоволення, нестриманість  учнів. Однак це не можна обходити увагою, бо нерідко учні трактують  таку ситуацію як конфлікт. Якщо вчитель  не усвідомить цього і вчасно не внесе корективів у свою поведінку, ситуація може набути деструктивного характеру. Належно продумані, делікатні  превентивні (запобіжні) дії знімуть  напругу, відкриють простір для  позитивних емоцій. Часто ефективними  бувають компроміс, взаємний аналіз ситуації.

Учитель повинен пам'ятати, що конфліктові  в педагогічній діяльності легше  запобігти, ніж його подолати. Тому педагогу не можна вдаватися до необдуманих  заходів, карати учня, не проаналізувавши  мотивів учинку. Будь-який конфлікт слід розглядати в динаміці: виникнення конфліктної ситуації - усвідомлення конфліктної ситуації - перехід до конфліктної поведінки - розв'язання конфлікту як кінцева стадія. Уміння розв'язувати педагогічні конфлікти  є важливою складовою культури педагогічного  спілкування.

Як вирішити проблему протиріч у взаєминах педагога з учнями?

Професійна  позиція, зорієнтована на потенціал  дитини, на її подальший розвиток, мусить бути тактично пророблена, а тонкий психологічний дотик до особистості  дитини - згідно з тим, що він відбувається зараз (вік, стан, досвід, знання, інтелект, здібності, рівень вихованості й  інше), - виправданим. Багато чого залежить від вибору стилю поведінки, що відповідає конфліктній ситуації. Адже деякі  стилі можуть бути найбільш ефективними  для розв'язання конфліктів визначеного  типу.

К. У. Томасом і Р. Х. Кілменном були розроблені основні найбільш сприятливі стратегії поведінки в конфліктній ситуації. Вони вказують, що існують п'ять основних стилів поведінки при конфлікті: пристосування, компроміс, співробітництво, ігнорування, суперництво чи конкуренція. Стиль поведінки в конкретному конфлікті, указують вони, визначається тією мірою, в якій ви хочете задовольнити власні інтереси, діючи при цьому пасивно чи активно, й інтереси іншої сторони, діючи спільно чи індивідуально.

Наводимо  рекомендації з найбільш доцільного використання того чи іншого стилю  в залежності від конкретної ситуації та характеру особистості людини.

Стиль конкуренції, суперництва може використовувати педагог, який має сильну волю, достатній авторитет, владу, не дуже зацікавлений у співробітництві з учнем і прагне в першу чергу задовольнити власні інтереси. Його можна використовувати, якщо:

• результат конфлікту дуже важливий для вас, і ви робите велику ставку на своє рішення виниклої проблеми;
• маєте достатню владу й авторитет, і очевидно, що запропоноване вами рішення - найкраще;
• відчуваєте, що у вас не існує іншого вибору і вам є що втрачати;
• мусите прийняти непопулярне рішення й у вас достатньо повноважень для здійснення цього кроку.

Відтак  варто мати на увазі, що цей стиль, окрім почуття відчуженості, нічого більше не зможе викликати.

Стиль співробітництва можна використовувати, якщо, відстоюючи власні інтереси, ви змушені брати до уваги потреби та бажання іншої сторони. Цей стиль найбільш важкий, тому що він вимагає більш тривалої роботи. Мета його застосування - розробка довгострокового взаємовигідного рішення. Такий стиль вимагає вміння пояснювати свої бажання, вислуховувати один одного, стримувати свої емоції. Відсутність одного з цих факторів робить цей стиль неефективним.

Для розв'язання конфлікту цей стиль  можна використовувати в таких  ситуаціях:

• необхідно знайти спільне рішення, якщо кожний із підходів до проблеми важливий і не допускає компромісних рішень;
• у вас тривалі, міцні та взаємозалежні відносини з іншою стороною;
• основною метою є набуття спільного досвіду роботи;
• сторони здатні вислухати один одного та викласти сутність своїх інтересів.

Стиль компромісу. Сутність його полягає в тому, що сторони прагнуть врегулювати розбіжності при взаємних поступках. У цьому плані він трохи нагадує стиль співробітництва, однак здійснюється на більш поверхневому рівні, тому що сторони в чомусь поступаються один одному. Цей стиль найбільш ефективний, якщо обидві сторони хочуть того самого, але знають, що одночасно це не можна здійснити. При використанні цього стилю акцент робиться не на рішенні, що задовольняє інтереси обох сторін, а на варіанті, який можна описати словами: "Ми не можемо цілком виконати свої бажання, отже, необхідно дійти рішення, з яким кожний із нас міг би погодитись".

Такий підхід до розв'язання конфлікту можна  використовувати в таких ситуаціях:

• обидві сторони мають однаково переконливі аргументи;
• задоволення вашого бажання має для вас не занадто велике значення;
• вас може влаштувати тимчасове рішення, тому що немає часу для вироблення іншого або ж інші підходи до рішення проблеми виявились неефективними.

Стиль відхилення реалізується зазвичай, коли проблема не настільки важлива для вас, ви не відстоюєте свої права, не співпрацюєте ні з ким для вироблення рішення та не хочете витрачати час і сили на її рішення.

Стиль відхилення можна рекомендувати до застосування в таких ситуаціях:

• джерело розбіжностей несуттєве для вас у порівнянні з іншими більш важливими задачами, а тому ви вважаєте, що не варто витрачати на нього сили;
• знаєте, що не можете або навіть не хочете вирішити питання на свою користь;
• у вас мало влади для рішення проблеми в бажаний для вас спосіб;
• хочете виграти час, щоб вивчити ситуацію й одержати додаткову інформацію, перш ніж прийняти яке-небудь рішення;
• намагатись вирішити проблему негайно небезпечно, тому що розкриття та відкрите обговорення конфлікту можуть тільки погіршити ситуацію;
• у вас був важкий день, а рішення цієї проблеми може принести додаткові неприємності.

Не слід думати, що цей стиль є втечею від проблеми чи ухиленням від відповідальності.

У дійсності відхід чи відстрочка може бути цілком виправданою  реакцією на конфліктну ситуацію, тому що за цей час вона може розв'язатися  сама собою або ви зможете зайнятись  нею пізніше, коли будете мати достатню інформацію та бажання розв'язати  її.

Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою стороною, але при цьому не намагаєтесь відстоювати власні інтереси з метою згладжування ситуації та відновлення нормальної робочої атмосфери. Томас і Кілменн уважають, що цей стиль найбільш ефективний, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої сторони та не дуже істотний для вас або коли ви жертвуєте власними інтересами на користь іншої сторони.

Стиль пристосування  може бути застосований у таких найбільш характерних ситуаціях:

• найважливіша задача - відновлення спокою та стабільності, а не розв'язання конфлікту;
• предмет розбіжності неважливий для вас або вас не особливо хвилює те, що сталось;
• уважаєте, що краще зберегти добрі стосунки з іншими людьми, ніж відстоювати власну точку зору;
• усвідомлюєте, що правда на вашому боці;
• відчуваєте, що у вас недостатньо влади чи шансів перемогти.

Треба пам'ятати, що жоден із розглянутих стилів розв'язання конфлікту не може бути виокремлений як найкращий. Треба навчитись ефективно використовувати кожний із них і свідомо робити той чи інший вибір, з огляду на конкретні обставини.

Психологічний аналіз конфліктів

Основною ланкою при розв'язанні педагогічних ситуацій є проведення її психологічного аналізу.

У цьому випадку вчитель може розкрити причини ситуації, не допустити  її переходу у тривалий конфлікт, тобто  якоюсь мірою навчитись володіти ситуацією, використовуючи її пізнавальні  та виховні функції.

Проведення аналізу знизить  кількість помилок, які допускає вчитель, негайно застосовуючи заходи впливу на учня в ході виниклої ситуації. Основною метою психологічного аналізу  ситуації є створення достатньої інформаційної основи для прийняття  психологічно обґрунтованого рішення  виниклої ситуації, тому що кваплива реакція вчителя, як правило, викликає імпульсивну відповідь учня, призводить до обміну "словесними ударами", а ситуація стає конфліктною.

Психологічний аналіз дає можливість побачити позитивне в учинках "поганого" учня та "капость" у поведінці  зразкового й тим самим правильно  розв'язати ситуацію.

Грамотно проведений психологічний  аналіз допоможе вчителю знайти не тільки варіанти розв'язання, а й  можливі шляхи попередження чи погашення  конфлікту.

Адже попередити конфлікт, розв'язати  його на рівні педагогічної ситуації - це найбільш оптимальний, "безкровний" для обох сторін варіант виходу із ситуації.

Учитель при цьому визначає момент можливого переходу ситуації в конфлікт, знижує непрямими прийомами напруженість і бере ситуацію під контроль.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1)  Гапоненко Л. Розвиток рефлексіїї як психологічного механізму корекції професійної поведінки у педагогічному спілкуванні // Педагогіка і психологія. - 2001.