Гра в житті дитини та її функції

Разработка и организация игр – это дело трудоемкое и хлопотное, но и отдача велика. Именно такие уроки запоминаются детям надолго, как яркий эмоциональный праздник. После таких уроков они всегда задают вопросы: «Когда мы еще будем играть?» Однако учителю постоянно необходимо корректировать свою работу при проведении игр, так как подбор учеников в классах меняется, а значит и организация игры должна быть продумана с учетом этого обстоятельства.  Особо надо отметить, что результативность технологии зависит от систематического использования дидактических игр и выражается прежде всего в повышении мотивации познавательной деятельности учащихся, в углублении их знаний по истории, в развитии творческих способностей.

 

Вибір гри. Вибір гри в  першу чергу залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які  виховні завдання вимагають свого  розв'язання. Якщо гра колективна, необхідно  добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізична  підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування й  сумісності тощо. Вибір гри залежить від часу її проведення, природно-кліматичних  умов, довжини часу, світлового дня  й місяця її проведення, від наявності  ігрових аксесуарів, від конкретної ситуації, що склалася в дитячому колективі. Мета гри перебуває за межами ігрової  ситуації, і результат гри може виражатися у вигляді зовнішніх  предметів і всіляких виробів (моделі, макети, іграшки, конструктори, ляльки тощо), «продуктів» художньої творчості, нових знань.

Гра здатна виступати засобом  отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно  взяті на себе особистістю, ігрова творчість  і дух змагання. В іграх дитиною  здійснюються цілі декількох рівнів, взаємозалежних між собою.

Перша мета - задоволення  від самих процесів гри. У цій  меті відбита установка, що визначає готовність до будь-якої активності, якщо вона приносить радість.

Мета другого рівня - функціональна, вона пов'язана з виконанням правил гри, розігруванням сюжетів, ролей.

Мета третього рівня відбиває творчі завдання гри - розгадати, угадати, розплутати, домогтися результатів  і т. п.

Пропозиція гри дітям. Головне завдання у пропозиції гри  полягає в порушенні інтересу до неї, у такій постановці питання, коли збігаються цілі виховання й  бажання дитини. У пропозицію гри  входить пояснення її правил і  техніки дій. Пояснення гри є  моментом дуже відповідальним. Гру  варто пояснювати коротко й точно, безпосередньо перед її початком. У пояснення входять назва  гри, розповідь про її зміст і  пояснення основних і другорядних  правил, у тому числі розрізнення  граючих, пояснення значення ігрових  аксесуарів.

Обладнання й оснащення  ігрової площі, її архітектура. Місце  гри має відповідати її сюжету, змісту, підходити за розміром для  кількості граючих, бути безпечним, гігієнічно нормативним, зручним для  дітей; не мати відволікаючих факторів.

Будь-який мікросвіт гри  у дворі, у школі вимагає свого  архітектурного та значеннєвого рішення, має ігровий естетичний план, що відповідає вимогам до віку дітей, їхнім  прагненням до яскравого, неосяжного, героїчного, романтичного, казкового.

Розбивка на команди, групи, розподіл ролей у грі. Ігровим  звичайно називають колектив дітей, створений для проведення ігор. Ігрова практика дітей нагромадила чимало демократичних ігротехнічних прикладів поділу на мікроколективи граючих, зокрема жеребкування, лічилки.

Один з відповідальних моментів у дитячих іграх - розподіл ролей. Вони можуть бути активними та пасивними, головними та другорядними.

Розподіл не повинен залежати від статі дитини, віку, фізичних особливостей.

З огляду на те, яка роль особливо корисна для дитини, вихователь використовує такі прийоми:

·         призначення на роль безпосередньо дорослим;

·         призначення на роль через старшого (капітана, ведучого);

·         вибір на роль за підсумками ігрових конкурсів (кращий проект, костюм, сценарій);

·         добровільне прийняття ролі дитиною за її бажанням;

·         черговість виконання ролей у грі.

При розподілі командних  ролей варто робити так, щоби роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним - виявити активність, недисциплінованим - стати організованими, дітям, які  чимось себе скомпрометували, повернути  загублений авторитет, новачкам і дітям, які цураються дитячого колективу, - виявити себе, здружитися з усіма.

Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія: роль без дії  мертва, дитина вийде із гри, якщо їй нема що робити. Не можна використовувати  у грі негативні ролі, вони прийнятні  тільки в гумористичних ситуаціях.

Розвиток ігрової ситуації. Під розвитком розуміється зміна  положення граючих, ускладнення  правил гри, зміна обстановки, емоційне насичення ігрових дій. Учасники гри соціально активні, оскільки ніхто з них не знає до кінця  всіх способів і дій виконання  своїх функціональних завдань у  грі. У цьому міститься механізм забезпечення інтересу й задоволення  від гри.

Основні принципи організації  гри:

·         відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;

·         принцип розвитку ігрової динаміки;

·         принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);

·         принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;

·         принципи переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;

·         логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

 

Більшості ігор властиві чотири головні риси (за С. О.Шмаковим):

• вільна розвивальна діяльність, що застосовується лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);
• творчий, значною  мірою імпровізований, дуже активний характер цієї діяльності («поле творчості»);
• емоційне піднесення діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція, атракція та ін. (чуттєва природа гри «емоційна напруга»);
• наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

Дидактична гра – “творча  форма навчання, виховання і розвитку студентів, школярів і дошкільників”.

Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам’ять, мислення, мову, сенсорну орієнтацію, кмітливість. Сучасна дидактика, звертаючись  до ігрових форм навчання, справедливо  вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагогів і учнів, продуктивної форми їх спілкування  з властивими їм елементами безпосередності  й неудаваної цікавості. В терміні  “дидактична гра” наголошується  її педагогічна спрямованість, відображається багатогранність її застосування з  урахуванням дидактичної мети заняття  і рівня підготовленості студентів  та учнів.

Характерні ознаки дидактичної гри:

• моделювання ситуацій навчально-виховного характеру та прийняття навчально-педагогічних рішень;
• розподіл ролей між учасниками гри;
• різноманітність рольових цілей при виробленні рішення;
• взаємодія учасників гри, які виконують ті чи інші ролі;
• наявність спільної мети учасників гри;
• колективне вироблення рішень;
• багатоальтернативність рішень;
• наявність системи індивідуального чи групового оцінювання діяльності учасників гри.

Дидактична гра  складається з таких елементів

• дидактична задача;
• ігрова задача;
• ігрові дії;
• правила гри.

Дидактична задача визначається метою навчального та виховного

впливу. Наявність дидактичної  задачі або декількох задач підкреслює навчальний характер гри, направленність навчального змісту на процеси пізнавальної діяльності учнів.

Ігрова задача виконується учнями в ігровій діяльності. Ці дві задачі

відображають взаємозв’язок  навчання та гри. 

Дидактична задача реалізується протягом всієї гри через злійснення

ігрової задачі, ігрових дій, а підсумок її вирішення знаходиться  в фіналі.

Тільки при цій умові  дидактична гра може виконати функцію  навчання і разом з тим буде розвиватися як ігрова діяльність.

Ігрові дії є основою дидактичної гри – без них неможлива сама гра. В

ігрових діях проявляється мотив  ігрової діяльності, активне бажання  вирішити поставленну ігрову задачу. По своїй складності вони різні та обумовлені складністю пізнавального змісту та ігрової задачі.

Ігрові дії – це не завжди практичні зовнішні дії, коли треба  щось

ретельно роздивитись, порівняти, розібрати та ін. Це також важкі  розумові дії, виражені в процесах цілеспрямованого сприйняття,  спостереження, порівняння, згадування раніше засвоєного, – розумові дії, виражені в процесах мислення.

В різних іграх ігрові дії  різні за їх спрямованістю та за ставленням до

граючих.

Правила гри. Їх зміст та спрямованість обумовлені загальними

задачами формування особистості  і колективу, пізнавальним змістом, ігровими задачами та діями в їх розвитку та збагаченні. В дидактичній  грі правила є заданими.

Учні  часто порушують правила не тому, що роблять це свідомо, а

тому, що не знають, як виконувати, а іноді забувають про них. Треба пояснити як виконувати правила  і навіщо вони потрібні, створити таку ситуацію, щоб виконування правил стало бажанням самих дітей.

Дотримування правил в  ході гри викликає необхідність прояву зусиль,

оволодіння способами  спілкування в грі і формуванню не тільки знань, а й різноманітних  почуттів, накопичення добрих емоцій та засвоєння традицій.

Це сприяє розвитку самооцінки, перпективності в досягненні мети. Однак треба враховувати необхідність і осудження, якщо деякі діти використовують правила  з метою отримання для себе вигоди.

Дидактичні ігри відрізняються  за навчальним змістом, пізнавальною діяльністю дітей, ігровим діям та правилам, організації  та взаємовідносинам дітей, за роллю  вчителя. Перераховані ознаки притаманні всім іграм, але в одних чіткіше  виступають одні, а в інших –  інші.

Правильно організовані і  вдало здійснені дидактичні ігри  виконують такі дидактичні задачі:

• забезпечують реалізацію особистісно-орієнтованого навчання насамперед через можливість стимулювання в учнів різних за природою мотивів; зменшують імовірність появи негативних побічних продуктів навчання (втоми, нудьги тощо), або значно відсувають момент їх появи, оскільки специфікою дидактичної гри є те, що забезпечуваний нею пізнавальний ефект хоча і є головним продуктом, але він не виступає в грі основною метою діяльності учнів;
• розвивають в учнів дослідницькі навички, постійно захоплюючи гравця своєю перспективою, невпинною зміною ролей, персонажів, потайних стимулів;
• дають гарну нагоду учням відволіктися від цілеспрямованого натиску навчально-пізнавальної діяльності, домінуючих впливів, заглибитися у змодельоване грою середовище;
• розвивають їх розумові, психічні, вольові якості та функції; · змінюють позицію щодо сприйняття оточуючого світу та відшукання свого місця в ньому.

Особливістю дидактичних  ігор є те, що вони й у відношенні до змісту, й у відношенні до методики та правил розробляються соціальним педагогом з дидактичною метою.

Повноцінне розгортання  навчального процесу, побудованого на дидактичній грі, передбачає від  педагога, який у процесі навчання виконує різні ролі, значного особистісно-професійного потенціалу. Атмосфера гри трансформує  позицію вчителя, який балансує між  ролями організатора, помічника і  співучасника загальної дії. Він  забезпечує тонку межу між ігровою  дією, у яку втягнуті учні, і спеціальною  фіксацією навчально-пізнавальних результатів гри. Таким чином, використовуючи дидактичну гру у своїй педагогічній роботі, вчитель або соціальний педагог  сам може виконувати такі функції:

• інструктора: допомагає учасникам гри зрозуміти правила (детальне інструктування учасників до самої гри може їх заплутати, тому його потрібно звести до мінімуму);
• судді – рефері: контролює процес, не втручається у гру;
• тренера: може надавати учасникам допомогу;
• ведучого: якщо попередні ролі були пов’язані з підготовкою та проведенням імітаційної гри, то ця роль належить до завершального етапу – обговорення.