Гра в житті дитини та її функції

1.Гра в житті  дитини та її функції.

 Цели  и процесс игры.

Так как игра – основной вид деятельности ребёнка. Это свободная  и самостоятельная деятельность, возникающая по инициативе ребёнка. В процесс игры вовлекается ВСЯ  личность ребёнка: познавательные процессы, воля, чувства, эмоции, потребности, интересы. В результате происходят удивительные изменения этой личности. Игра очень  специфический вид деятельности, которому присуще все характеристики деятельности, но все они – особенные.

Всякая деятельность имеет  цель. Какова же цель игры? На первый взгляд она «бесцельна»: дети прыгают, бегают. На самом же деле игра имеет цель, не очевидную, но от этого не менее  значимую, чем цель любой другой деятельности. Это – осознание  ребёнком себя причастным к миру взрослых, перенесение во «взрослую» жизнь.

А каково содержание игровой  деятельности? Игра как бы дана самой  природой, чтобы ребёнок подготовился к взрослой жизни.

Говоря о деятельности, мы говорим и о её процессе. Если в любой другой, неигровой, деятельности важна прежде всего цель, результат, то в игре важен в основном процесс, так как видимой цели игра как бы не имеет. Именно интерес к самому процессу игры является той движущей силой, которая позволяет игре длиться.

Любая деятельность может  происходить как самодеятельность. Игра же всегда самодеятельность. Трудиться, например, можно и с радостными чувствами, и с неприязнью. Игра без  получения удовольствия невозможна. Игра всегда радостна для играющих. Если в игре возникают отрицательные эмоции, то она прекращается, разваливается.

Как  уже было сказано, игра – вид деятельности, мотив  которой заключается не в результатах, а в самом процессе. Для ребёнка  игра – средство самореализации и  самовыражения. Она позволяет ему  выйти за приделы ограниченного  мира детской и построить собственный  мир. Игра обеспечивает ребёнку эмоциональное  благополучие, позволяет реализовать  самые разные стремления и желания  и, прежде всего желание действовать, как взрослые, желание управлять  предметами.

В игре развивается способность  к воображению, образному мышлению. Это происходит благодаря тому, что  в игре ребёнок стремится воссоздать широкие сферы окружающей действительности, выходящие за пределы его собственной  практической деятельности, а сделать  это он может с помощью условных действий.

В игре ребёнок получает и  опыт произвольного поведения, учится управлять собой, соблюдая правила  игры, сдерживая свои непосредственные желания ради поддержания совместной игры.

Обратимся к игре как к  педагогической категории. Так как  игра занимает огромное место в развитии, то она давно используется как  педагогическое средство. Так, ещё в  конце прошлого века игру в целях  развития стали использовать дефектологи: лечение заикающихся детей, отстающих  в психическом развитии и т. д.

Игра в педагогическом процессе может «сливаться» с  другими видами деятельности, обогащая их. Так, например, общеизвестно, что  положительный эффект даёт слияния  трудовой и игровой деятельности в детском возрасти. Кроме того, отдельное место в педагогики занимают дидактические игры, существенно обогащая процесс обучения.

Какие же задачи может помочь реализовать педагогу игровая деятельность? Прежде всего, это установление контакта с ребёнком. Говоря о таком способе  установления контакта, педагоги называют его контактом содружества, сотворчества, лучшим способом вступить в доверительские, дружеские отношения с ребёнком.

Игра также является прекрасным средством диагностики как личности, так и группы. Кроме личного развития ребёнка, игра позволяет установить, к чему ребёнок стремится, в чём нуждается, так как в игре он стремится занять желаемую роль. С помощью игры мы можем осуществить оценочную деятельность, так как игра – всегда является тестом для педагога, позволяя развивать, диагностировать и оценивать одновременно.

Если ребёнку не хочется  заниматься каким-то трудом, если ему  не интересно учиться, то и тут  игра может придти на помощь, потому что это – мощное стимулирующее средство.

Основні функції ігор

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння  вчителем функцій педагогічних ігор.

Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри  своя корисність. Виділимо найбільш важливі  функції гри як педагогічного  феномена культури.

Соціокультурне призначення  гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально  контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей  і норм, властивих суспільству  чи групі однолітків, так і спонтанні  процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення  гри може означати синтез засвоєння  людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

Функція міжнаціональної  комунікації. І. Кант уважав людство  самою комунікабельністю. Ігри національні  й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні  ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій  гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для  самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб  розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

Комунікативна гра. Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить  учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й  комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є  формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

Діагностична функція  гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє  завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й  сюжет гри, якщо кожен учасник  гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана  зі створенням певного комфорту, сприятливої  атмосфери, щиросердечної радості  як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має  магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

 

3.3  Функции  игры.

Игра – явление сложное  и многогранное. Можно выделить следующие  её функции:

Обучающая функция  – развитие обще учебных умений и навыков, таких, как память, внимание, восприятие и другие.

Развлекательная функция – создание благоприятной атмосферы на занятиях, превращение урока, других форм общения взрослого с ребёнком из скучного мероприятия в увлекательное приключение.

Коммуникативная функция – объединение детей и взрослых, установление эмоциональных контактов, формирования навыков общения.

Релаксационная  функция – снятие эмоционального (физического) напряжения, вызванного нагрузкой на нервную систему ребёнка при интенсивном учении, труде.

Психотехническая  функция – формирование навыков подготовки своего психофизического состояния для более эффективной деятельности, перестройка психики для интенсивного усвоения.

Функция самовыражения  – стремление ребёнка реализовать в игре творческие способности, полнее открыть свой потенциал.

Компенсаторная  функция – создание условий для удовлетворения личностных устремлений, которые не выполнимы (трудно выполнимы) в реальной жизни.

 

 

2.Пізнавальна  гра як засіб розвитку розумових  здібностей.

Гра - це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особливою ініціативою  дитини, де значною мірою реалізується бажання виявити свій задум, по-своєму діяти, змінювати реальне життя. Гра вільна від обов'язків перед  дорослими. Вона являє собою своєрідний прояв самодіяльності та самостійності. Граючи, дитина виходить із власних  безпосередніх потреб та інтересів, на що вказував видатний психолог О.Запорожець. Воля і самостійність дитини виявляється  у виборі гри чи її змісту; у добровільності об'єднання з кимось для гри; у  вільному входженні в гру і  виході з неї. 

Одна з особливостей гри - наявність творчої основи. Вона завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю. У дослідженні  О.  Усової, Р.  Жуковської відзначено, що у цьому процесі активно працює уява дитини, емоції, почуття. Прояви ініціативи і творчості різноманітні. В одних іграх творчість пов'язана з побудовою сюжету і вибором змісту, ролі, в інших виявляється у виборі способів дії, в їх варіативності (хованки, ігри у доміно, м'яч, тощо). Багато ігор вимагають уміння погоджувати дії партнерів, виходячи з цього, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Як зазначає В. Аванесова, значна творча гра - робота відбувається і в дидактичних іграх, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийманні рішень.  
Творчий елемент завжди глибоко індивідуалізований, він є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібності дітей.  
Важлива риса творчої гри - її емоційна насиченість. Більшість дослідників відзначають силу і природність почуттів, які переживає дитина і які пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність " матері", відповідальність "лікаря", справедливість "вихователя", тощо. У колективних іграх виявляються дружба, товариськість, взаємна відповідальність. Дитині приносить задоволення досягнення результату, подолання труднощів. У більшості ігор мають місце елементи емоції. 

Важлива частина розробки проблеми теорії гри - її виховні можливості та педагогічна цінність.  
Вихідні положення зарубіжних теорій щодо походження суті, значення гри для дитини поширюються і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшого шкільного віку. Сучасні теорії "ігротерапії", методологічною основою яких є фрейдизм, вважаються цінними на тій підставі, що доводять, що за допомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра знімає негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо. Дійсно, гра "покращує природу дитини", як стверджують представники цієї течії. Разом з тим, слід шукати значні можливості гри як засобу виховання, а не просто "втілення" небажаних проявів поведінки дитини.  
Дослідження виховних можливостей гри йде двома різними напрямками: визначення можливостей гри як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічному процесі. Саме ці найважливіші проблеми дають можливість педагогам ефективно використовувати гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічне керівництво. 

Проблема гри як форми  організації життя дітей розроблена у дослідженнях О. Усової. Розглядаючи етап розвитку ігрового колективу, вона встановила наявність реальних стосунків, тобто таких, що існують між людьми, які виховуються в одному колективі та ігрових, які регламентуються змістом гри. Педагог також вказала на можливість виникнення якостей, необхідних дитині для входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, що граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри, тощо.  
В імперичній психології при дослідженні гри, так як і при аналізі інших видів діяльності в цьому, господарював функціонально - аналітичний підхід. При цьому гра досліджувалась як проявлення вже досить зрілої психічної діяльності. Одні досліджували гру (Ушинський К.Д., Дж. Селлі, Бюллер К.) як проявлення уяви або фантазії, другі (Сікорський А.І., Дж. Дюї) пов'язували гру із розвитком мислення.  
Отже у сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси, характерні для будь - якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове почуття радості й задоволення). 

 

3.Умови застосування і організації гри.

Естественно, что процесс игры не совпадает с алгоритмом урока. Игра конструируется по определенной технологии. Для каждого вида игр существует своя технология. Но в структуре учебного процесса на основе игры  развивающего характера можно выделить несколько этапов:

 

1.знакомство с учебной темой, изучение дополнительной литературы;

2.подготовка к проведению игры: разработка сценария, подготовка оборудования и наглядного материала, объяснение правил, организация команд;

3.проведение игры, т.е. собственно игровые действия, в ходе которых происходит и актуализация необходимых знаний, и тренировка необходимых навыков, и активное познание;

4.подведение итогов игры: т.е. непосредственно игровой результат, выявление команды-победительницы и наиболее результативных игроков, анализ восприятия игры учащимися, а также учебно-познавательный результат.

 

Основными структурными компонентами игры являются игровой замысел, правила, игровые действия, дидактические задачи, оборудование и результат игры. Игровой замысел предполагает наличие  четко поставленной цели учебной игры и выражен,  как правило, в названии игры. Игровой замысел придает игре учебно-познавательный характер и предъявляет к участникам игры определенные требования в отношении знаний. Правила, определяющие порядок действий и поведение учащихся в процессе игры, способствуют созданию рабочей обстановки на уроке и разрабатываются с учетом цели игры и индивидуальных возможностей учащихся. Правила могут быть жесткими (обязательными), которые неукоснительно обязан исполнять каждый игрок, и гибкими (рекомендательными), когда игроки имеют определенную свободу выбора решений. Таким образом, одновременно правила регламентируют игровые действия. Игровые действия предполагают проявление познавательной активности учащимися в ходе решения дидактических задач. Дидактические задачи являются стержнем любой дидактической игры. Они предполагают усвоение знаний и применение их при решении проблем, поставленных в ходе игры.Оборудование предполагает наличие различных средств наглядности (портреты, аппликации, карты, схемы, раздаточные материалы, флажки, призы и прочие), без которых игра перестает быть игрой. Завершенность игре придает определенныйрезультат. Он выступает в форме решения поставленной задачи и дает ученикам чувство морального удовлетворения, а для учителя – это показатель уровня достижений учащихся, а также накопленный опыт и материалы по проведению игры с другим составом участников или разработки новой игры.