Фактори розвитку і формування особистості

Багатоманітність і неповторність педагогічної діяльності зумовлює вірогіднісний характер педагогічних законів. Адже різноманітні фактори, що впливають на результат, роблять їх, за словами В. Загвязінського, "законами-тенденціями, законами, які прокладають собі дорогу крізь безліч різноманітних відхилень, неповторних варіантів". Тому щоразу необхідний аналіз особливостей навчальної операції, мислительний синтез, зіставлення законів розвитку педагогічних явищ з особливостями ситуації.

2. Теоретичне обґрунтування  змісту, принципів, методів і форм  навчання та виховання. Ця функція  передбачає розкриття змісту  й технології реалізації, наприклад, конкретного принципу навчання  чи виховання, використання певного  методу виховання залежно від  віку школяра та ін.

3. Вивчення передового  педагогічного досвіду і створення  на його базі педагогічної  теорії. Йдеться про виявлення  передового і новаторського досвіду  педагогічних колективів і окремих учителів, умов і причин ефективності їх діяльності, підготовки відповідних методичних матеріалів" педагогічних рекомендацій.

4. Експериментальні  дослідження педагогічної діяльності. Вони мають на меті побудову  моделей реформування цієї діяльності, втілення досягнень педагогічної  науки в практику діяльності  закладів освіти з метою її  вдосконалення.

5. Вироблення педагогічної  техніки. Йдеться про стиль поведінки  і спілкування вчителя з учнями (як і де стояти в класі, як  говорити, жестикулювати тощо).

Педагогіка, як і кожна наука, має свій понятійний апарат - систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.

Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості.

У педагогіці поняття "виховання" використовують у широкому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в гранично вузькому педагогічному значеннях.

Виховання в широкому соціальному значенні означає формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Стверджуючи "виховує життя", мають на увазі виховання в широкому значенні цього слова. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не лише формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом антисоціальних явищ, або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до них.

Виховання в широкому педагогічному значенні охоплює формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка ґрунтується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, спрямованою на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання в гранично вузькому педагогічному значенні реалізується як спеціально організований процес щодо формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком через взаємодію вихователя і вихованця.

Справжнє виховання за своєю сутністю є глибоко національним. "Національне виховання, - писала український педагог Софія Русова (1856-1940), - забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів..."

Національне виховання - виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

Будучи конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного, демократичного виховання, національне виховання забезпечує етнізацію дітей.

Етнізація - наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної самосвідомості.

Процес етнізації духовно відтворює в дітях народ, увічнює в них як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

"Все, що йде  поза рами нації, - застерігав  український письменник та громадський  діяч Іван Франко (1856-1916) у праці "Поза межами можливого", - се  або фарисейство людей, що інтернаціональними  ідеалами раді би прикрити  свої змагання до панування  однієї нації над другою, або  хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами прикривати своє духовне  відчуження від рідної нації".

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну, наділену національним характером особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Усе це є важливим чинником соціалізації людини.

Соціалізація людини - перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.

На певному щаблі суспільного розвитку складовою частиною виховання в широкому його значенні стає освіта.

Освіта - процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти.

Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої відбувається засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

У живому педагогічному процесі означені цими педагогічними категоріями феномени взаємопов'язані та взаємозумовлені. І в широкому соціальному, і в широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту, а закономірністю навчального процесу є виховуючий характер навчання.