Етіологія дизартрії. Симптоматика дизартрії Класифікація дизартрії

Зміст 

Вступ

1. Етіологія дизартрії. Симптоматика дизартрії
2. Класифікація дизартрії

 3. Клініко-психологічна характеристика дітей з дизартрією

Висновки 

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

       Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Це важкий розлад усієї мовленнєвої діяльності. При дизартрії порушується не тільки звуковимова майже усіх груп звуків, але і просодична сторона мовлення: голос, інтонація, темп, ритм. Дизартрія – це неврологічний діагноз. Невролог призначає медикаментозне лікування, а логопед займається корекцією мовленнєвих вад. Лікування дизартрії повинно являти собою комплексний вплив, де будуть використані і медикаменти, і лікувальна фізкультура, і масаж , і логопедична робота.

       Дизартрія спостерігається, як у тяжкій так і в легкій формі. Тяжка форма найчастіше є компонентом дитячого церебрального паралічу. Діти з тяжкою формою дизартрії отримують комплексну допомогу в спеціальних закладах для дітей з тяжкими розладами мовлення та для дітей з вадами опорно-рухового апарату.

       Діти ж з легкою формою дизартрії (стерта форма, дизартричний компонент) можуть відвідувати дитячі садки та школи загального типу, та відвідувати логопеда в районній поліклініці або логопедичні пункти.

       Дітям зі стертою формою дизартрії властиві деякі особливості. Ці діти нечітко розмовляють та погано їдять. Зазвичай вони не люблять м'ясо, хлібні скоринки, моркву, тверде яблуко, тому що їм важко жувати. Трохи пожувавши дитина або тримає їжу за щокою, або починає «давитися» нею. Деякі батьки, перетираючи дитині їжу, самі сприяють затримці у дитини розвитку рухів артикуляційного апарату.

       Такі діти не можуть самостійно полоскати рот, тому що у них слабо розвинуті м’язи щок, язика. Вони або ковтають воду, або виливають її.

У дітей з дизартрією порушена дрібна моторика рук. Вони не можуть застібнути ґудзики, їм важко шнурувати черевики. Вони стикаються з труднощами, коли виконують дію, яка потребує тонких рухів пальців рук. Такі діти неправильно тримають олівець та часто не вміють користуватися ножицями.

     У дітей з дизартрією порушена і загальна моторика, їм притаманні труднощі при виконанні фізичних вправ. Таким дітям важко втримати рівновагу, часто вони не вміють стрибати на одній нозі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Симптоматика дизартрії. Етіологія дизартрії

Симптоматика дизартрії

При дизартрії на різних рівнях порушена передача імпульсів з кори головного  мозку до ядер черепно-мозкових нервів. У зв'язку з цим, до м'язів (дихальним, голосовим, артикуляційним) не надходять  нервові імпульси, порушується функція  основних черепно-мозкових нервів, що мають безпосереднє відношення до мови (трійчастий, лицьова, під'язиковий, язикоглоткового, блукаючий нерви). Трійчастий нерв іннервує жувальні м'язи, нижню частину обличчя. При ураженні - труднощі у відкриванні та закриванні рота, жуванні, ковтанні, рухах нижньої щелепи. Лицевий нерв іннервує мімічну мускулатуру особи. При ураженні - обличчя амімічне, маскоподібне, важко заплющити очі, нахмурити брови, надути щоки. Під'язиковий нерв іннервує мускулатуру двох передніх третин мови. При ураженні - обмежується рухливість мови, виникають труднощі в утриманні мови в заданому положенні. Язикоглоткового нерв іннервує задню третину мови, м'язи глотки і м'якого піднебіння. При ураженні - виникає носовий відтінок голосу, спостерігається зниження глоткового рефлексу, відхилення маленького язичка в сторону. Блукаючий нерв іннервує м'язи м'якого неба, глотки, гортані, голосових складок, дихальну мускулатуру. Поразка веде до неповноцінної роботи м’яз гортані і глотки, порушення функції дихання. [4, c. 104]

У ранньому періоді розвитку дитини ці порушення проявляються наступним  чином:

Грудний вік: внаслідок паретичних м'язів мови, губ утруднено грудне вигодовування - до грудей прикладають пізно (3-7 добу), відзначається мляве смоктання, часті зригування, покашлювання. На ранньому етапі розвитку мови у дітей може бути відсутнім лепет, що з'являються звуки мають гугнявий відтінок, перші слова з'являються із запізненням (до 2-2,5 років). При подальшому розвитку мови грубо страждає вимова практично всіх звуків.

При дизартрії може мати місце артикуляційна  апраксія (порушення довільних рухів  артикуляційних органів). Артикуляційна  апраксія може виникнути у зв'язку з недостатністю кінестетичних відчуттів у артикуляційній мускулатурі. Порушення звуковимови, зумовлені артикуляційною апраксією, відрізняються двома характерними особливостями:

– спотворюються і змінюються звуки, близькі за місцем артикуляції;

– порушення звуковимови не постійно, тобто дитина може вимовляти звук і правильно, і неправильно.

Виділяють два варіанти артикуляційної апраксії:

– кінестетична, пов'язана з патологією тім'яних відділів головного мозку, характеризується труднощами знаходження окремої артикуляційної пози

– кінетична, обумовлена патологією при моторних відділів мозку. Порушена динамічна організація артикуляційних рухів, утруднений перехід від одного звуку (або коартикуляціі) до іншого. При цьому спостерігаються повтори звуків, складів, пропуски, перестановки, вставки. [6, c. 80]

Етіологія дизартрії

Дизартрія є симптомом тяжкого  мозкового ураження або недорозвинення бульбарного або псевдобульбарного характеру, які можуть торкатися цілий ряд мозкових систем: корково-бульбарної (або пірамідну), можечкову, ретикулярну формацію, коркові прецентральну та постцентральну мовнорухові зони. Дизартричний розлад може бути симптомом ДЦП. [1, c. 66]

Причини ДЦП та дизартрії вивчені  недостатньо. До недавнього часу, основною причиною ДЦП вважалася родова травма. Останнім часом встановлено, що 80% випадків ДЦП є вродженою патологією, порушення  відбувається внутрішньоутробно, що в свою чергу позначається при перебігу пологів. Патологія пологів може посилити першопричину. [5, 90]

Пренатальний період: порушення внутрішньоутробного розвитку та внутрішньоутробне ураження головного мозку може бути обумовлено патологією вагітності, захворюваннями матері (вірусні інфекції, серцево-судинна, ниркова недостатність, психічні та фізичні травми, радіація, алкоголізм, лікарська інтоксикація. Особливо важливими є перші три місяці вагітності). При цьому дитина народжується з патологією, яка може проявитися не відразу (наприклад, різні парези проявляються в міру дозрівання пірамідних шляхів).

Натальний період: ураження головного мозку дитини під час пологів. Це може бути черепно-мозкова травма, крововилив у мозок, народження дитини в асфіксіі та ін.

Постнатальний період: менінгіти, менінгоенцефаліти, черепно-мозкові травми в ранній період розвитку дитини. Ці захворювання можуть зумовлювати недорозвинення або ураження примоторно-лобної, тім'яно-скроневої зон головного мозку. [8, c. 120]

2. Класифікація дизартрії

Дизартрія підрозділяється  на форми:

1. Бульбарна дизартрія (від лат. bulbus ― цибулина, форму якої має дов-гастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоткового, що блукає й під'язичного, іноді трійчастого та лицьового).

Характерним є параліч  або поріз м’язів глотки, гортані, язика, м’якого під-небіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м’якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим . У мові не реалізуються дзвінкі звуки.

У дітей із цією формою дизартрії  спостерігається атрофія м’язів язика й глотки, знижується також  тонус м’язів (атонія). Такий стан м’язів язика є причиною численних  перекручувань звуковимови. Мова невиразна, украй нечітка, уповільнена. [7, c. 7]

2. Підкіркова дизартрія виникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м’язового тонусу i наявність гіперкінезу.

Гіперкінез ― насильницькі мимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в стані  спокою, але звичайно підсилюються при мовному акті.

Мінливий характер м’язового  тонусу (від нормального до підвищеного) і наявність гіперкінезу обумовлюють своєрідні порушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, слова й короткі фрази, і через мить він вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Іноді спостерігаються мимовільні вигуки, «прориваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразність мови страждає через неплавне перемикання артикуляційних рухів при проголошенні звуків, а також через порушення тембру й сили голосу.

Характерною ознакою підкіркової  дизартрії це порушення темпу, ритму  й інтонації мови. Іноді при  цій формі в дітей спостерігається  зниження слуху, що ускладнює мовний дефект. [9, c. 90]

3. Мозочкова дизартрія характеризується скандованою «рубаною» мовою, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому виді ця форма в дітей спостерігається рідко. [4, c. 112]

4. Коркова дизартрія. При цій формі порушується довільна моторика артикуляційного апарата. Насамперед порушується вимова складних по звуко-складовій структурі слів. У дітей утрудняється динаміка перемикання від одного звуку до іншого, від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольовані звуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкі сполучення приголосних звуків. При прискореному темпі з’являються запинки, що нагадують заїкуватість.

При корекції обертає на себе увага той факт, що дефектні звуки швидко виправляються в  ізольованому проголошенні, але із працею автоматизують у мові. [2, c. 50]

5. Псевдобульбарна дизартрія є наслідком перенесеного в раннім дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періоді органічної поразки мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикації й ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або поріз, обумовлений поразкою провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоткового, блукаючого і під’язичного нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційної мускулатури він близький до бульбарного. [10, c. 118]

3. Клініко-психологічна характеристика дітей з дизартрією

Діти з дизартрією за своєю  клініко-психологічній характеристиці представляють вкрай неоднорідну  групу. При цьому немає взаємозв'язку між тяжкістю дефекту і виразністю психопатологічних відхилень. Дизартрія, і в тому числі найбільш важкі  її форми можуть спостерігатися у  дітей з збереженим інтелектом, а  легкі «стерті» прояви можуть бути як у дітей з збереженим інтелектом, так і у дітей з олігофренією. [7, c. 12] 
     Діти з дизартрією за клініко-психологічної характеристики можуть бути умовно розділені на кілька груп залежно від їх загального психофізичного розвитку: 
• дизартрія у дітей з нормальним психофізичним розвитком; 
• дизартрія у дітей з церебральним паралічем (клініко-психологічна характеристика цих дітей описана в рамках дитячого церебрального паралічу багатьма авторами: Е. М. Мастюкова, 1973, 1976; М. В. Іпполітова і Є. М. Мастюкова, 1975; Н. Ст. Симонова, 1967, і ін); 
• дизартрія у дітей з олігофренією (клініко-психологічна характеристика відповідає дітей з олігофренією: Р. Е. Сухарева, 1965; М. С. Певзнер, 1966); 
• дизартрія у дітей з гідроцефалією (клініко-психологічна характеристика відповідає дітей з гідроцефалією: М. С. Певзнер, 1973; М. С. Певзнер, К. І. Ростягайлова, Е. М. Мастюкова, 1983); 
• дизартрія у дітей з затримкою психічного розвитку (М. С. Певзнер, 1972; К. С. Лебединська, 1982; в. І. Лубовський, 1972, і ін); 
• дизартрія у дітей з мінімальною мозковою дисфункцією. Ця форма дизартрії зустрічається найчастіше серед дітей спеціальних дошкільних і шкільних установ. У них поряд з недостатністю звуковимовлювальної сторони мовлення зазвичай спостерігаються нерізко виражені порушення уваги, пам'яті, інтелектуальної діяльності, емоційно-вольової сфери, легкі рухові розлади і уповільнене формування ряду вищих кіркових функцій. 
Рухові порушення зазвичай проявляються в більш пізніх строках формування рухових функцій, особливо таких, як розвиток можливості самостійно сідати, повзати з поперемінним одночасним винесенням вперед руки і протилежної ноги і з легким поворотом голови і очей у бік винесеною вперед руки, ходити, захоплювати предмети кінчиками пальців і маніпулювати з ними. 
     Емоційно-вольові порушення проявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості і истощаемости нервової системи. На першому році життя такі діти неспокійні, багато плачуть, вимагають до себе постійної уваги. У них відзначаються порушення сну, апетиту, схильність до зригування і рвотам, діатезу, шлунково-кишкових розладів. Вони погано пристосовуються до умов, що змінюються метеорологічним умовам. 
      У дошкільному і шкільному віці вони рухово неспокійні, схильні до дратівливості, коливань настрою, метушливість, часто проявляють грубість, непослух. Рухове занепокоєння посилюється при стомленні, деякі схильні до реакцій істероїдного типу: кидаються на підлогу і кричать, домагаючись бажаного. 
      Інші полохливі, загальмовані в новій обстановці, уникають труднощів, погано пристосовуються до зміни обстановки. 
     Незважаючи на те, що у дітей не спостерігаються виражені паралічі та парези, моторика їх відрізняється загальної незручністю, недостатньою коордінірованість, вони неловки у навичках самообслуговування, відстають від однолітків за спритності і точності рухів, у них з затримкою розвивається готовність руки до листа, тому довго не проявляється інтерес до малювання та інших видів ручної діяльності, у шкільному віці відзначається поганий почерк.       Виражені порушення інтелектуальної діяльності у вигляді низької розумової працездатності, порушень пам'яті, уваги. 
    Для багатьох дітей характерно уповільнене формування просторово-часових уявлень, оптико-просторового гнозиса, фонематичного аналізу, конструктивного праксису. Клініко-психічні особливості цих дітей описані в літературі (Е. М. Мастюкова, 1977; Л. О. Бадалян, К. Т. Журба, Е. М. Мастюкова, 1978; К. Т. Журба, Е. М. Мастюкова, 1980, 1985).