Діти з особливими освітніми потребами:діагностика і шляхи розвитку

Діти з особливими освітніми потребами:діагностика і  шляхи розвитку.

Не можна вимагати від дитини неможливого – до певного рівня і певного кола знань різні діти йдуть по різному.          В.О.Сухомлинський.

  Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, турботливе й милосердне ставлення до дітей із особливими потребами, які не мають змоги вести повноцінне життя.

Прийнявши Декларацію про політику, принципи і практичну діяльність у сфері освіти осіб із особливими потребами (Саламанка, Іспанія, 1994, ЮНЕСКО, 1994 ЕD-99(WS)5), усі країни світу постали перед проблемою удосконалення системи навчання, виховання та соціальної адаптації дітей із порушенням психофізичного розвитку, бо саме їх, аби уникнути словесної дискримінації, стали називати такими, що мають особливі освітні потреби.

Виходячи з практики роботи, діти із затримкою психічного розвитку та легкою розумовою відсталістю становлять найчисельнішу групу серед тих, які потребують спеціальної допомоги у процесі навчання та соціальної адаптації. Вони значною мірою визначають контингент учнів, особливо початкової школи, які стійко не встигають. Для початку необхідно визначити саме поняття, зміст, типологію, причини, залежність цих вад психофізичного розвитку від соціальних умов.

Сьогодні педагогічна громадськість чи не найбільше обговорює проблему інтеграції дітей із порушенням психофізичного розвитку в єдину освітню систему загальноосвітньої школи.

Процес інтеграції може вважатися повноцінним, якщо забезпечує три умови:

• навчання кожної дитини відповідно до її особливих освітніх потреб і потенціального розвитку;
• можливість дитини відвідувати навчальний заклад, живучи в сім’ї, а батькам – виховувати власну дитину;
• розширення кола спілкування дитини з особливостями психофізичного розвитку та    підвищення якості її соціальної адаптації.

Реалізація цих умов потребує зламу стереотипів та оволодіння новими формами роботи всіма учасниками педагогічного процесу.

Інтеграція дітей названої категорії у загальноосвітньому навчальному закладі потребує від працівників психологічної служби реалізації багатьох завдань.

У Павлівському -1 НВК на індивідуальному навчанні у 2011-2012 н.р. перебуває 1 учень. Це -  Ломонос Максим Дмитрович – учень 6 класу. Навчається Максим за програмою допоміжної школи. Дитину було виявлено у 4 класі. Кропітка робота була проведена з мамою хлопчика, щодо проходження ПМПК. За допомогою переконливих аргументів і підготовці відповідних документів, мама, Лариса Дмитрівна, віддала дитину на проходження комісії, а дальнійшому без прирікать відвідували ПМПК в м.Тальному та медогляди.

Максим не залишає  стін свого класу, а лише тоді, коли у нього урок за своїм розкладом. Активну участь бере у житті класу. Він залучається до суспільно-корисної праці, участь в різноманітних заходах школи. ( «Свято Першого дзвоника», «Свято осені», брав активну участь у захисті проекту класу, у концерті присвяченому Дню учителя, «Козацькі забави», свято приурочене Дню Збройних  Сил, Новорічний карнавал).Займається у 2 гуртках – Правознавства і трудового навчання.

Максим підтримує дружні стосунки з однокласниками та учнями школи. В свою чергу школярі доброзичливо ставляться до нього. Глобальних конфліктів між учнями немає. Локальні конфлікти розв’язуються швидко і без ускладнень. Про це свідчать результати анкетувань проведених з учнями школи.

 

Додаток №1 (анкета «Моє ставлення до дітей з особливими потребами»)

СЛАЙД№2

 

З школярами був проведений тренінг «Людина-індивід, усі разом – колектив»

Додаток №2

СЛАЙД№3

 

Анкетування проводилося  також  між вчителями .

 

РОБОТА З БАТЬКАМИ У ЯКИХ ДІТИ З ОСОБЛИВИВМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ.

 

У процесі виховання та догляду дитини ви маєте бути уважними, спостерігаючи за відповідністю (чи невідповідністю) психофізичного розвитку її віку; відстежувати своєчасність проходження основних етапів розвитку (коли почала сиділи, вставати, фіксувати погляд, стежити за рухом іграшки, брати її  в руку, координувати рухи руки і погляду, коли з’явилися агукання і лепет, перші слова тощо).

Зверніть увагу на емоційний розвиток дитини. Якщо в її поведінці вчасно не формуються такі яскраві вияви емоційного розвитку як усмішка, інтерес до обличчя людини, впізнавання близьких, адекватний відгук на вплив ззовні; спостерігається пасивність у контактах з оточенням, або, навпаки, надмірна збудливість, - це має насторожити вас. Не розцінюйте ці тривожні тенденції як прояв особливого характеру малюка.

Ви, як батьки маєте правильно розуміти суть порушення дитини, а також відповідні особливості її розвитку.

В одних випадках дитині не приділяють достатньої уваги: не розуміючи особливостей її розвитку, не вміючи знайти до неї правильний підхід, батьки виховують її стихійно, під впливом обставин. Це, звісно, призводить до  того, що вона відстає в розвитку, часто неадекватно реагує на певні вимоги.

В інших обставинах батьки надмірно опікають, оберігають від усіляких труднощів, намагаються все зробити для неї і замість неї. Вони стають очима, вухами, руками…

Відтак діти стають безпорадними і також відстають у розвитку. Термін «сліпа любов».

Ось чому ви маєте докласти максимум зусиль для фізичного, розумового та емоційного формування малюка, зважаючи на те, що процес буде тривалим і непростим.

Якщо ви будете терплячим і не квапитимете дитину, вона поступово навчиться всього.

Намагайтесь зробити так, щоб малюк постійно відчував, що спілкування з ним приносить вам радість. Так йому буде значно легше навчатися.

 

 

Поради батькам.

Якщо ваша дитина народилась не такою, як інші.

Якщо ваша дитина народилась не такою, як інші, ви, безумовно, матимете проблем більше, ніж інші батьки. Перед вами, напевно, постануть запитання, на більшість із яких не зможете знайти відповіді одразу: «Чому це сталося з моєю дитину?»,»Чи немає в тому , що сталося, нашої вини?»,»Чи можна щось зробити для того, щоб урятувати дитину, виправити відхилення?»,»Якою виросте моя дитина, як складеться її доля?», «Як жити далі?».

Такі проблеми хвилюють багатьох батьків, адже щодня на світ народжуються немовлята, яких ми називаємо дітьми з особливими потребами, На них, як і на кожного малюка, чекає своя неповторна доля. Однак для того, щоб спробувати зробити його щасливим, вам необхідно реально оцінювати ситуацію і не впадати у відчай, Адже стрес через інвалідність переживають батьки, а не малята. Бо якщо дитину просто люблять усі, хто її оточує, піклується про неї, вона не усвідомлює  того, що чимось відрізняється від більшості.

Пам’ятайте: ви не самі. За всю історію розвитку суспільства набуто цінний досвід лікування, догляду та виховання таких дітей.

 

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РОБОТИ ПЕДАГОГА У КЛАСАХ, ДЕ НАВЧАЮТЬСЯ ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ.

 

1.Навчання має бути  активним.

2.Діти повинні мати  можливість вибору, необхідно розвивати  у них критичне мислення, підштовхувати  до сприйняття самостійних рішень  і активного навчання.

3.Тактовність – найважливіша  умова в роботі.

5.Задовольняйте індивідуальні  освітні потреби, використовуйте  творчі й оригінальні методи  заохочення дітей до мислення  та навчання.

6.Установлюйте партнерські, близькі стосунки з родинами  дітей і заохочуйте їх до  активної участі у педагогічному  процесі, щоб школа і сім’я спрямовували свої зусилля в одному напрямі.

7. Завжди пам’ятайте, що у дітей набагато схожого, ніж відмінного, незалежно від їхнього стану й потенціалу.

 

Мета і завдання в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами

 

1.Сприяти залученню дітей  до колективу та поліпшенню  їх знань і вмінь. Навчити дітей  взаємодіяти з іншими й досягати  успіху у школі.

2.Створювати умови для  всебічного розвитку дітей. Це  стосується інтелектуального розвитку, розвитку моторики, комунікативних, ігрових, соціальних навичок, самообслуговування, а також самоповаги і контролю.

3. Розвивати соціальні  вміння та навички. Соціальна  компетентність особливо важлива  дітям зі специфічними потребами. Якщо вони не набувають умінь  у ранньому дитинстві, цей дефіцит  проявиться протягом усього року  життя.

4.Сприяти широкому використанню  набутих умінь. Діти повинні мати  змогу використовувати свої знання  та вміння в різних обставинах ( ігрові форми роботи, проблемні  ситуації, ситуації вибору).

5.Готувати дітей до  звичних, стандартних ситуацій. Діти  з вадами повинні навчатися  ефективно діяти у стандартних  ситуаціях у школі та поза  нею.

6.Надавати родинам підтримку  в досягненні їхніх власних  цілей. А це можливо лише при  добрих стосунках між учителем, школою і батьками.

7.Попереджати майбутні  проблеми і вади. У багатьох  дітей з особливими освітніми  потребами із часом можуть  виникати інші проблеми, спочатку  малопомітні (наприклад, у дитини  із затримкою розвитку комунікативних  навичок згодом спостерігатися  специфічні труднощі з навчанням).

СТРАТЕГІЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Учителі мають створювати умови, сприятливі для навчання дітей з різними темпераментами та різною поведінкою, які тримаються осторонь чи демонструючи агресивність. Учні, які не хочуть гратися з однолітками, можуть боятися, діяти дуже повільно чи сором’язливо. У них спостерігається дефіцит соціальних умінь контактувати з товаришами. Отож:

1. Дотримуйтесь усталеного розпорядку дня, постійного порядку дій.
2. Пропонуйте безпечне місце, звідки вони могли б спостерігати за діяльністю інших.
3. Сприяйте залученню дітей до груп, можна просто виконувати  завдання удвох.
4. Використовуйте позитивне підкріплення: усмішка, кивок голови чи плескання по спині,хваліть за правильні дії, не примушуйте до колективної роботи, приділяйте індивідуальну увагу, щоб у них з’явилося відчуття довіри, необхідне для колективної роботи.
5. Звертайте увагу на зусилля, а не результат («Те, що ти зробив, дуже корисно».)
6. Особливо складно працювати з агресивними дітьми, тому обмежуйте рівень шуму і візуальної стимуляції, необхідне просторе приміщення, щоб можна було відокремити гіперактивних дітей.
7. Давайте чіткі вказівки:учні мають чітко розуміти, чого від них хочуть, у класі повинен бути вивішений розпорядок дня, на агресивну поведінку слід реагувати миттєво й організовувати паузи, щоб заспокоїти дітей.
8. Учіть контролювати свої дії.

НАВЧАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ СОЦІАЛЬНОМУ ТА ЕМОЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ

Методи розвитку самовизначення і самоповаги:

1. Учіть дітей описувати себе, свої сім’ї та оточення: проводьте рольові ігри,обговорюйте фотографії, малюнки із сімейними сценами, запропонуйте виготовити власні альбоми, книжечки.
2. Учіть дітей демонструвати позитивне ставлення до себе та інших: можна намалювати автопортрет, скласти вирізані з паперу окремі частини людських фігур, написати листа або намалювати щось батькам. Дозвольте учням приносити з дому щось особливе, доручіть здоровій дитині бути «Особливим другом».
3. Сприяйте розвитку впевненості в собі: можна самостійно добирати об’єкти для лічби, давайте нагору практично застосувати набуті вміння, наприкінці дня нехай дитина розповідає, що з нею сталося сьогодні позитивного.
4. Учіть дітей незалежності:сприяйте створенню системи дружньої підтримки.
5. Навчайте поважати свої права та права інших.

 

 

 

         МЕТОДИ ЗАОХОЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ  ПОВЕДІНКИ

1.  Учіть дітей співчувати  і допомагати іншим:допомога другові, групові ігри, які потребують  співпраці; використовуйте книжки, малюнки із зображенням людей, обговорюйте, як святкують урочисті  події, проводьте заняття на визначення  спільних і відмінних рис у  людей, нехай витягнуть аркуші  паперу з іменами і назвуть  риси однокласників, до ігор, залучайте  всіх у класі.

2.  Учіть дітей ділитися.

3.  Учіть дітей відповідальності, хваліть їх, коли поводяться відповідно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №1 (Анкета для дітей «Моє ставлення до дітей з особливими потребами»)

1.Чи знаєш, хто такі  діти з обмеженими фізичними  можливостями?

а)Так;                                            в)ні;

б) хотіла б знати.

2.Як ти ставищся до дітей-інвалідів?

а) добре;                                       в) мені їх шкода;

б) байдуже;                                 

3. У якій школі краще  було б навчатися  дітям-інвалідам?

а) у спеціальній;

б) в загальноосвітній;

в) вдома.

4.Як ти поставишся до  того, щоб дитина-інвалід була  твоїм однокласником, другом?

а) добре;                                       в) байдуже;