Охорона прав інтелектуальної власності

Необхідність охорони та захисту  суміжних прав зумовлена розвитком  сучасних технологій, які уможливлюють репродукування інтелектуальних продуктів без повторення усіх етапів їх створення, виготовлення якісних копій з уже існуючих записів, їх поширення та комерційну експлуатацію.

Для сповіщення третіх осіб щодо своїх  виключних прав та попередження їх порушення творці суміжних прав використовують знак охорони суміжних прав, який складається  з трьох елементів: латинської букви "Р" уколі: ®, імені (найменування) власника суміжних прав, року першого  випуску твору. Відсутність такого знака не позбавляє власника суміжних прав, можливостей їх охорони та захисту, однак може створювати певні  труднощі під час реалізації відповідних  заходів. Водночас автор твору для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви "С" у колі: ©, імені автора та року першого опублікування твору. Крім того, для забезпечення ідентифікації твору та отримання гонорару за його використання можлива реєстрація цього твору в авторсько-правових товариствах. На практиці використовується також нотаріальне засвідчення авторського права на твір, що ґрунтується на юридичному засвідченні підпису автора на оригіналі твору.

Важливою проблемою, що виникає  за умов формування інформаційного суспільства, є проблема правової охорони таких  новітніх об'єктів інтелектуальної  власності, як програми для ЕОМ та бази даних. Це зумовлено зацікавленістю виробників електронно-обчислювальної техніки та програмного забезпечення до неї в отриманні максимального  прибутку та недопущенні так званого  програмного піратства (незаконного  копіювання програм для ЕОМ, використання товарних знаків загальновідомих фірм — виробників програмного забезпечення тощо). Вперше визнання комп'ютерних програм як літературних творів знайшло відображення у Директиві Європейського Союзу про правову охорону комп'ютерних програм у 1991 р. Згідно з нормами авторського права програми для ЕОМ та бази даних охороняються незалежно від їх призначення, переваг, матеріального носія за дотримання таких умов: їх існування в об'єктивній формі, творчого характеру діяльності їхніх авторів.

Водночас правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, що лежать в основі цих інтелектуальних  продуктів, у тому числі на ідеї та принципи організації інтерфейсу (взаємодії програми і комп'ютера) і алгоритму (математичного забезпечення програми), а також мови програмування. Як об'єкта, що охороняється, виступає конкретна реалізація певного алгоритму у вигляді сукупності даних і команд (послідовності операцій і дій над цими операціями).

Правова охорона поширюється на всі види програм для ЕОМ, у  тому числі операційні системи і  програмні комплекси, виражені будь-якою мовою в якій завгодно формі, включаючи  вихідну програму (програму, написану символьною мовою програмування, доступною  людському сприйняттю, що є вихідним набором даних для транслятора  ЕОМ) і об'єктну програму (програму машинною мовою, перетвореною транслятором у машинний код і готовою до завантаження в ЕОМ).

Виключні права на програми для  ЕОМ та бази даних мають територіальний характер, тобто їх дія обмежується  територією окремої держави. Для  охорони та захисту цих прав на території інших держав необхідне  укладення відповідних двосторонніх та багатосторонніх угод. Для визнання і здійснення авторського права на програми для ЕОМ та бази даних не потрібні депонування, реєстрація та дотримання інших формальностей. Для сповіщення про свої виключні права правовласник може використовувати знак охорони авторського права починаючи з першого випуску у світ відповідного інтелектуального продукту. При цьому особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

Однією з дискусійних є проблема співвідношення двох підсистем правової охорони об'єктів інтелектуальної  власності: патентного та авторського  права, У зв'язку з цим є три  типи правових систем:

— кумулятивна (суміщена) правова  система охорони промислових  зразків, яка включає сумісне  використання двох типів охорони  — авторського права і патентного права; така система, наприклад, широко використовується у Франції на основі застосування до результатів творчої  праці принципу "єдності мистецтва";

— сепаратна, (доктрина поділу), яка  не допускає суміщення законодавства про авторське право та патентного законодавства; при цьому авторське право застосовується виключно до об'єктів інтелектуальної власності, що не мають промислового або комерційного використання, як, наприклад, у Італії, Великій Британії, Португалії;

— проміжна, яка допускає часткове суміщення норм авторського права і права промислової власності; така система має місце в Німеччині, Швейцарії, Іспанії та інших країнах.

На думку сучасних дослідників, комп'ютерні програми та інші комп'ютерно-орієнтовані  Інформаційні об'єкти можна розглядати як промислові зразки і корисні моделі, що актуалізує проблему застосування до них кумулятивної правової системи.

У Сполучених Штатах Америки більшість  промислових зразків, включаючи  алгоритми і бізнес-схеми, підпадає під дію патентного законодавства, однак у деяких штатах визнається можливість застосування до них норм авторського права.

З метою ліквідації відмінностей у  патентних системах ЄС і США, які  полегшували доступ до європейських програмних новинок, блокуючи можливості ознайомлення з американськими розробками, Європейський парламент у вересні 2003р. затвердив Директиву про патентоспроможність винаходів, які реалізовано за допомогою персональних комп'ютерів, запровадивши так звані софтверні патенти. Однак прагнення ЄС запровадити патентування винаходів у сфері програмного забезпечення викликало критику фахівців у цій галузі. Противники такого підходу звертають увагу на те, що користь від цього отримають великі корпорації, а невеликі фірми, які не мають достатніх ресурсів, щоб займатися правовим захистом власних винаходів та ліцензіями, зазнають збитків. Звертається також увага на те, що нові правила підірвуть можливості створення та поширення безплатних комп'ютерних програм, зміцнять позиції потужних компаній — власників патентів, що буде перешкоджати розвитку інформаційного суспільства та сприятиме зростанню "цифрової" нерівності. Щодо баз даних (об'єктивної форми представлення та організації сукупності даних, систематизованих таких чином, щоб вони могли бути знайдені й опрацьовані з допомогою ЕОМ), то їх правова охорона подібна до охорони збірок літературних творів. Відтак ці інтелектуальні продукти охороняються незалежно від того, чи є їх складові (дані, на яких вони ґрунтуються) об'єктами авторського права. Водночас, якщо бази даних включають об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються, авторське право на них визначається лише за дотримання авторських прав на кожний із творів, що належить до бази даних. При цьому існування авторського права на базу даних не перешкоджає іншим особам самостійно здійснювати підбір і організацію даних, що входять у цю базу. За сучасних умов як бази даних охороняються також так звані цифрові фотографії, отримані з допомогою цифрової фотокамери, оскільки використовуючи останню фотограф є автором не фотографічного твору, а цифрового зображення певного об'єкта, що охороняється авторським правом як база даних [7].

3. Засоби охорони об’єктів інтелектуальної власності

Одним з трьох основних компонентів  надання правової охорони корисної моделі є його патентоспроможність. Корисна модель відповідає умовах патентоспроможності, якщо вона є новою і промислово придатною.

Пріоритет, авторство  і  право  власності  на  корисну модель засвідчуються деклараційним патентом. Строк дії патенту України  на винахід становить 20  років  від дати подання заявки до Установи. Строк дії деклараційного патенту  на винахід становить 6 років від  дати подання заявки до Установи. Строк  дії патенту на винахід,  об'єктом  якого  є  лікарський засіб,   засіб   захисту   тварин,   засіб  захисту  рослин  тощо, використання якого  потребує  дозволу  відповідного  компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту  на строк,  що дорівнює періоду між  датою подання заявки  та  датою  одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років. Перевагами прав на корисні моделі порівняно з правами на винаходи є їх швидка і проста реєстрація, нижчий рівень вимог до винахідницького рівня, коротший (але, як правило, достатній) термін охорони. Так, у більшості країн національний патент можна отримати за 2—3 роки, європейський — за 4 роки, а корисна модель реєструється, як правило, протягом 6 міс.

Патентна охорона означає, що винахід  не може бути виготовлено, використано  або продано в комерційних  масштабах без згоди патентовласника. Ці патентні права захищаються в  суді, що у більшості систем, має  право на припинення порушень патентних  прав. І навпаки, після успішного  заперечування третьою стороною суд також може оголосити патент недійсним [9].

Патент — це державний охоронний документ на нове технічне рішення у певній галузі, що засвідчує його першість (пріоритет) та авторство і встановлює виключні права патентовласника, дійсні на території держави, де був виданий цей охоронний документ, протягом законодавчо встановленого терміну [7].

Охорона патентів на винаходи передбачає, що будь-який суб'єкт господарювання, який бажає використовувати той  чи інший винахід повинен отримати дозвіл на його використання у власника патенту.

Крім патентів практиці відомі й  інші засоби охорони винаходів. Наприклад, законодавство КНДР, Монголії, Куби, колишнього Радянського Союзу регламентувало видачу такого охоронного документа, як авторське свідоцтво на винахід. Авторське свідоцтво видавалося державними органами авторам (співавторам) винаходу і засвідчувало визнання нового технічного рішення винаходом, пріоритет  винахідника, його авторство. Водночас власником прав на винахід проголошувалась  держава, яка виплачувала винахіднику  певну винагороду.

Основним охоронним документом на створений промисловий зразок є патент. Строк  дії  патенту  на промисловий зразок становить 10 років  
від  дати  подання заявки до Установи і продовжується Установою за  
клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років [11].

4. Недоліки охорони прав інтелектуальної власності

Визначення “охорона інтелектуальної власності” включає надання, здійснення та захист прав то більшість спеціальних законів України регулюють тільки питання надання і здійснення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Вони мало пристосовані до охорони та захисту прав і не виправдовують своєї назви, де ключова ідея - про охорону лише проголошена, а не забезпечена. 
Проблемами, що наявні у чинному механізмі охорони права інтелектуальної власності є:

• надані охоронними документами права на об’єкти інтелектуальної власності не забезпечені належними мірами організаційного, адміністративного та кримінально правового характеру. Відповідно, якщо нема системи виявлення порушень то й цивільно-правовий механізм охорони вказаних прав теж діє не в повній мірі;
• відсутність інтеграційної основи приватного регулювання, що усугубилося затягуванням прийняття кодифікаційних актів;
• відсутній ефективний адміністративний та судовий захист наданих прав;
• не визначена відповідальність за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Як вважають спеціалісти її необхідно підвищувати;
• відсутні спеціалізовані органи і кваліфіковані фахівці з попередження і виявленню порушень інтелектуальної власності. У зв’язку з цим передбачається створити у складі Міністерства внутрішніх справ, Державної митної служби, Міністерства економіки та деяких інших міністерств і відомство спеціальні підрозділи, діяльність яких повинна бути пов’язана із охороною інтелектуальної власності;
• проведені в останні роки скорочення в правоохоронних органах породили проблему дефіциту кадрового забезпечення традиційних для цих органів напрямків діяльності. Не секрет, що в органах внутрішніх справ, податкових та інших їх співробітники пере навантажені;
• бездіяльність, або беззубість громадських організацій з охорони інтелектуальної власності;
• відсутність достатньої кількості спеціалістів з права інтелектуальної власності, які б могли ефективно налагодити механізм захисту й забезпечити його функціонування [12].

5. Умови надання правової охорони об’єктам інтелектуальної власності

Важливим органом, який регулює  охорону прав інтелектуальної власності  в Україні є Установа. Відповідно до законів України, Установа  - це  центральний  орган виконавчої влади, що реалізує державну  політику  у  сфері  інтелектуальної  власності. Цей орган забезпечує реалізацію державної політики у  сфері охорони  прав інтелектуальної власності  та виконує наступні функції:

• організовує приймання   заявок,   проведення  їх  експертизи, приймає рішення щодо них;
• видає свідоцтва на знаки для товарів і послуг,  забезпечує їх державну реєстрацію;
• забезпечує опублікування  офіційних  відомостей про знаки для товарів і послуг;
• здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової  охорони інтелектуальної  власності і представляє інтереси України з питань охорони  прав  на  знаки  для  товарів  і  послуг  в   міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;
• організовує інформаційну  та  видавничу  діяльність  у  сфері правової охорони інтелектуальної власності;
• організовує науково-дослідні     роботи    з    удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері  правової  охорони інтелектуальної власності;
• організовує роботу   щодо   перепідготовки  кадрів  державної системи правової охорони інтелектуальної власності;
• доручає закладам,  що входять до державної  системи  правової охорони інтелектуальної власності,  відповідно до їх спеціалізації виконувати окремі завдання,  визначені цим Законом, Положенням про Установу,  іншими  нормативно-правовими  актами  у  сфері правової охорони інтелектуальної власності;
• здійснює  інші  повноваження  відповідно  до законів.

Умови надання правової охорони  знакам:

• Правова   охорона  надається  знаку,  який  не  суперечить публічному порядку,  принципам гуманності і моралі та на  який  не поширюються  підстави  для  відмови  в  наданні  правової охорони, встановлені цим Законом.
• Об'єктом знака може бути будь-яке позначення  або будь-яка комбінація  позначень.  Такими позначеннями можуть бути,  зокрема, слова,  у тому числі власні імена,  літери,  цифри,  зображувальні елементи,   кольори  та  комбінації  кольорів,  а  також  будь-яка комбінація таких позначень.
• Право власності на знак  засвідчується  свідоцтвом.  Строк дії  свідоцтва  становить  10  років  від  дати  подання заявки до Установи.
• Обсяг  правової  охорони,   що   надається,   визначається зображенням  знака  та  переліком  товарів і послуг,  внесеними до Реєстру,  і засвідчується свідоцтвом з наведеними у  ньому  копією внесеного  до  Реєстру  зображення  знака  та  переліком товарів і послуг.
• Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату  пріоритету,  за  умови,  що  вказана  заявка  не вважається  відкликаною,  не  відкликана  або  за нею Установою не прийнято  рішення  про  відмову  в  реєстрації  знака,  можливості  
  оскарження якого вичерпані.