Охорона прав інтелектуальної власності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з дисципліни «Інтелектуальна власність»

На тему:

«Охорона  прав інтелектуальної власності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

 

Вступ

1. Інтелектуальна власність: поняття, об'єкти та охорона її прав
2. Охорона прав інтелектуальної власності у розрізі об’єктів інтелектуальної власності
3. Засоби охорони об’єктів інтелектуальної власності
4. Недоліки охорони прав інтелектуальної власності
5. Умови надання правової охорони об’єктам інтелектуальної власності

Висновок

Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сьогодні охорона прав інтелектуальної  власності посідає досить важливе  місце і тому створена сучасна нормативно-правова база та сформована дієздатна інфраструктура, що забезпечують реалізацію державної політики у цій галузі. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Господарського, Митного та Кримінального кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також процесуальними кодексами, та іншими нормативно-правовими актами. Результати інтелектуальної діяльності відіграють важливе місце у ринкових відносинах, у зв’язку з чим їх охорона є найважливішою інституцією їхнього регулювання.

Світова практика показує, що охорона  інтелектуальної власності в  державі залежить, насамперед, від  досконалості законодавчої бази в цій  сфері й ефективного функціонування виконавчої інфраструктури для реалізації цього законодавства.

Українське законодавство забезпечує надання правової охорони на об’єкти промислової власності та надає широкі можливості у виборі способів використання цих об’єктів.

 

 

 

 

 

1. Інтелектуальна власність: поняття, об'єкти та охорона її прав

 

Поняття інтелектуальної власності  тісно пов’язано з розумовою  діяльністю людини, тому що споконвічно  саме людина є власником і розпорядником  тих ідей, що народилися в процесі  цієї діяльності.

Відповідно до вищесказаного Цивільний  кодекс України дає наступне визначення інтелектуальної власності:  «Право інтелектуальної власності —  це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший  об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим  законом».

До об’єктів права інтелектуальної  власності, зокрема, належать:

• літературні та художні твори;
• комп’ютерні програми;
• компіляції даних (бази даних);
• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; 
• наукові відкриття;
• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
• компонування (топографії) інтегральних мікросхем; 
• раціоналізаторські пропозиції;
• сорти рослин, породи тварин;
• комерційні таємниці.

Усі ці об’єкти, створені людиною, можуть активно використовуватися в  процесі діяльності організацій  при виробництві товарів, послуг, у рекламі й в іншій діяльності. Тому інтелектуальною власністю  володіють не тільки фізичні особи, але і юридичні.

Право інтелектуальної власності  становлять особисті немайнові права  інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної  власності. При цьому виключне право означає, що використання результатів інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації може здійснюватися третіми особами тільки за згодою правовласника.

Інтелектуальна власність часто  стає об’єктом неправомірних дій, зловживань, недозволеного використання. Тому права  щодо конкретних результатів творчої  діяльності, насамперед, у виробничій сфері, потребують особливого захисту, зокрема це стосується торговельних марок, знаків обслуговування, торгових назв та позначень, найменувань місць походження [9].

Інститутом цивільного права, що регулює  відносини, пов’язані з використанням  результатів розумової діяльності, є право інтелектуальної власності. Норми права інтелектуальної  власності містяться в наступних  актах: Конституції, Цивільному кодексі, Кримінальному кодексі, Законах  України «Про авторське право  і суміжні права», «Про охорону  прав на знаки для товарiв i послуг», «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi», «Про охорону прав на промисловi зразки», «Про охорону прав на зазначення походження товарів» та в інших джерелах. Таким чином, Закони надають можливість одержання виключних прав на інтелектуальну власність [6].

Передусім зазначимо, що охорона прав інтелектуальної власності –  це сукупність усіх правових засобів, що забезпечують ефективність інтелектуальної  власності. Таким чином, найвищу  юридичну силу у сфері правової охорони  інтелектуальної власності має  Конституція України. Другий рівень складають міжнародні конвенції, тощо.   Третій рівень складають закони України. Четвертий рівень – це підзаконні нормативно-правові акти, які запроваджують механізми реалізації зазначених законів, більш детальніше регламентують правовідносини у цій сфері, роз’яснюють деякі їх положення.

Також чимало норм може бути встановлено  за домовленістю сторін у договорах, які встановлюють індивідуальний режим  для певного об’єкта права  інтелектуальної власності та його суб’єктів. Варто відзначити, що саме останній рівень потребує вдосконалення. Водночас сукупність усіх рівнів законодавчих актів становить систему  національного законодавства України у сфері охорони права інтелектуальної власності [7].

Важливо зазначити, що на відміну від  традиційних економічних благ, результати інтелектуальної праці не можуть бути захищені від використання третіми особами на підставі одного лише володіння ними. Після того як інтелектуальні продукти, не забезпечені спеціальною правовою охороною з боку держави, стають відомими суспільству, творці не в змозі здійснювати контроль за їх використанням. Суттєвим є також те, що за високої вартості та значних ризиків, які несуть розробники інтелектуальних продуктів, вартість тиражування та підробки цих продуктів є порівняно низькою. Відтак формування інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності є важливою закономірністю розвитку інформаційного суспільства.

Необхідно розрізняти: охорону прав інтелектуальної власності —  встановлення системи правових норм, що регулюють відносини з приводу  створення і використання об'єктів  інтелектуальної власності; захист прав інтелектуальної власності  — сукупність заходів, спрямованих  на визнання та відновлення прав інтелектуальної  власності у випадку їх порушення [7].

Необхідність охорони та захисту  прав інтелектуальної власності  зумовлена такими потребами:

• забезпечення інтересів творців шляхом надання їм обмежених у часі прав щодо контролю над використанням власних творів;
• стимулювання творчої інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства;
• активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя;
• створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності;
• захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій;
• поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних і соціально-економічних проблем;
• захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці [7].

Тому, світовий досвід переконує, що ефективний механізм охорони прав інтелектуальної  власності:

• є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових досліджень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу;
• сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни;
• стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі;
• перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні [7].

 

2. Охорона прав інтелектуальної  власності у розрізі об’єктів інтелектуальної власності

 

Різновидом охорони права інтелектуальної  власності є антимонопольна діяльність держави. Здійснення дій, обумовлених  законодавством України як недобросовісна конкуренція, зобов’язує Антимонопольний  комітет України та ОВС України  здійснювати провадження у справах  про адміністративні правопорушення за ст.164-3 КУпАП «Недобросовісна конкуренція». До таких дій відносяться: незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені та отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. На такі не законі дії Антимонопольний комітет України та ОВС України, складає на фізичних осіб  протоколів про адміністративні правопорушення за ч.ч.1, 3 ст.164-3 КУпАП, стягнення за якими накладають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

Система  захисту  та  охорони  прав  інтелектуальної  власності  в туристичних підприємствах  включає в себе три основних напрямки:

• захист найменування  тур фірми;
• захист торгової марки;
• захист від дублювання турів [10].

Світовий досвід демонструє також  збільшення кількості держав, що надають  правову охорону корисним моделям. Це зумовлено:

• зростанням ролі та значення малого і середнього інноваційного бізнесу, зацікавленого у швидкому та недорогому оформленні виключних прав на власні розробки;
• збільшенням кількості нових технічних рішень, які за своїм рівнем перевищують раціоналізаторські пропозиції, але не досягають рівня винаходів;
• підвищенням ролі та значення галузей, що виробляють товари народного споживання, насамперед пристроїв, які мають короткий термін служби і пов'язані з інститутом корисної моделі.

За умов розвиненої ринкової економіки  вирішальним фактором зростання  комерційної цінності благ є урахування естетичних уподобань споживачів. Відтак оформлення зовнішнього вигляду  виробів набуває важливого значення у підвищенні конкурентоспроможності товаровиробників. Правова охорона  промислових зразків спрямована на захист результатів творчої діяльності дизайнерів, пов'язаної з оригінальними  розробками зовнішнього вигляду  товарів.

Правова охорона найменувань місць  походження товарів передбачає їх реєстрацію, яка, однак, не забезпечує надання виключних  прав. Право користування цим самим найменуванням, зареєстрованим у визначеному порядку, надається будь-яким суб'єктам господарювання за умови, що результати їх праці (товари, послуги) пов'язані з одним географічним місцем.

Охорона похідних теорій та збірок (перекладів, обробок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів тощо) здійснюється за наявності  творчого внеску їх творців та дотримання ними авторських прав на оригінальні  твори.

Специфіку авторського права визначає те, що охороні підлягають форми  вираження ідей, а не самі ідеї творців. Відособлені від форми зміст, тема, сюжет, інформація тощо не захищені від привласнення та використання третіми  особами. Відтак, на відміну від патенту, копірайт захищає твір лише від копіювання.

Водночас для різних видів творів значення змісту та форми щодо їх правової охорони є неоднаковим. Наприклад, для наукових творів пріоритетним є  не емоційний, а раціональний вплив, відтак форма твору не обов'язково повинна бути оригінальною. Водночас твори мистецтва покликані справляти  емоційний вплив. За цих обставин пошук оригінальної форми твору  відіграє важливу роль.

Авторське право виникає автоматично (за умов, що оригінальна робота автора зафіксована у придатному для  сприйняття іншими особами вигляді), має територіальний принцип охорони (твори громадян певної держави, створені та оприлюднені на її території, будуть охоронятись на території інших  держав за умов підписання відповідних  міждержавних угод) і регламентує  охорону твору протягом певного  періоду (як правило, протягом життя  автора і ще 50 років після його смерті). Авторське право регламентує відносини, що складаються між творцями, їх спадкоємцями та суб'єктами, зацікавленими у використанні творів літератури, науки та мистецтва (видавництвами, редакціями періодичних видань, кіностудіями). Водночас національне законодавство забезпечує правову охорону творців об'єктів суміжних прав і виконавців, виробників фонограм, компаній телебачення та радіомовлення.