Розмір суспільно небезпечних наслідків ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів

Реферат на тему:

Розмір суспільно  небезпечних наслідків ухилення від сплати податків, зборів, інших  обов’язкових платежів

Для характеристики суспільно небезпечних  наслідків ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (далі – “податків”) істотне значення має їх розмір. Питання про розмір шкоди, заподіяної ухиленням від сплати податків, має два аспекти. Один із них полягає в тому, що вважати наслідками цього ухилення, розмір чого саме слід брати до уваги. Другий – це який найменший розмір заподіяної шкоди тягне за собою кримінальну відповідальність. Притому питання про мінімальний розмір заподіяної ухиленням від сплати податків шкоди стосовно нині діючого законодавства актуальне лише для кваліфікації посягань, передбачених ст.87 КК України “Спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір’ям”. (Про те, що ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів залежно від конкретних умов може бути кваліфіковане за однією із статей: 87, 1482, 1485 або 165 КК України обґрунтовувалось в кримінально-правовій літературі [4, с.62; 5, с.37, 40; 6, с.13]). Адже зміст відповідних ознак у складах злочинів, передбачених ст.1482 “Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” та ст.165 КК “Зловживання владою або посадовим становищем” роз’яснений самим законодавцем у примітці до ст.1482 та в ч.3 ст.164 КК. Однак кодифікація кримінального законодавства України примушує критично оцінити зміст і цих правових норм, з’ясувати, наскільки обґрунтовано визначений в них розмір шкоди, заподіяння якої тягне кримінальну відповідальність, чи можуть закріплені там положення бути перенесені в новий КК України.

Розмір наслідків ухилення від  сплати податків виражається розміром несплаченої суми. Будь-які інші розміри, які характеризують заподіяну шкоду (сума сплачених штрафів, банківського проценту та інші непрямі наслідки), не повинні враховуватись при кваліфікації ухилення від сплати податків.

Питання про вартісний критерій аналізованих наслідків неоднаково вирішується в законодавстві, теорії і практиці стосовно різних складів злочинів, якими може охоплюватися ухилення від сплати податків. Наявні теоретичні розробки, де йдеться про такі вартісні критерії стосовно статей 87 та 165 КК, проводилися в доінфляційний період, запропоновані там висновки і пропозиції певною мірою застаріли.

На думку М.І.Панова, відсутність  у диспозиції ст.87 КК вказівки про  розмір шкоди не означає, що законодавець зовсім не передбачає такого. Однак  тлумачення цим автором позицій  законодавця не відзначається чіткістю. Спочатку він справедливо зазначає, що тут йдеться про значну майнову шкоду. Далі ж він висловлює думку, що ст.87 охоплює також шкоду, яка хоч і не є значною, але “заподіяння якої залежно від конкретних обставин злочину (неодноразовість, систематичність, тривалість дій, великий розмір майнової вигоди) свідчить про те, що посягання характеризується великою суспільною небезпекою [7, с.52]. Розмір майнової шкоди, за наявності якої настає кримінальна відповідальність, М.І.Панов виводить з узагальнення судової практики, вказуючи, що шкода в розмірі від 30 до 500 крб. правильно визнавалася судами значною [7, с.53].

Позиція М.І.Панова з аналізованого  питання викликає ряд застережень. Найбільш істотне з них таке. Важко  погодитися з тим, що розмір наслідків повинен визначатися з урахуванням обставин, що не стосуються шкоди, заподіяної основному об’єкту аналізованого злочину. “Неодноразовість, систематичність, тривалість дій” характеризують суспільну небезпеку особи винного; “великий розмір майнової вигоди” – шкоду, заподіяну додатковому об’єкту посягання. Такі обставини можуть і повинні бути враховані при визначенні ступеня суспільної небезпеки посягання і при призначенні покарання. Проте вони не можуть братись до уваги при встановленні змісту окремих ознак складу злочину.

Не є беззаперечними і запропоновані  автором критерії розміру майнової шкоди, який слід вважати значним  і достатнім для притягнення  особи до кримінальної відповідальності. Передусім обґрунтування висновків  про конкретні межі заподіяної шкоди тільки судовою практикою є недостатнім, тим більше, що справи цієї категорії не були поширеними, практика не відзначалася стабільністю. І – далі. Запропонований мінімальний розмір шкоди надто низький (навіть для свого часу). Суспільна небезпека спричинення майнової шкоди істотно менша від небезпеки розкрадань державного чи колективного майна. Відповідальність же за розкрадання в період, коли було проведене узагальнення судової практики, на яке посилається М.І.Панов, за загальним правилом, наставала у випадку вчинення його на суму понад 50 крб. Тому визнавати заподіяння майнової шкоди у розмірі понад 30 крб. достатнім для притягнення до кримінальної відповідальності не обґрунтовано.

Нарешті, як стверджує сам автор, більшість узагальнених справ стосувалася самовільного використання транспортних засобів. Ухилення ж від сплати податків істотно відрізняється від інших посягань, які охоплюються статтею 87 КК. При ухиленні від сплати податків шкода державі заподіюється тим, що особа, порушуючи встановлений законом обов’язок, не передає державі частину майна, яке було власністю цієї особи. В інших випадках (самовільне використання транспортних засобів, безоплатне користування енергією чи газом та ін.) заподіяння шкоди державі відбувається шляхом використання і одержання доходів від майна, яке є державною власністю, в силу чого всі теперішні і майбутні доходи від нього також повинні бути державною власністю. Це, по-суті, прямі втрати власника. Тому заподіяння майнової шкоди державі ухиленням від сплати податків є посяганням менш суспільно небезпечним, ніж інші посягання, що охоплюються ст.87 КК.

На підставі викладеного можна  зробити висновок, що розмір суспільно  небезпечних наслідків ухилення від сплати податків, крім того, що він  повинен бути менший від розміру розкрадання державного чи колективного майна, має бути меншим і від розміру шкоди, за заподіяння якої особи притягаються до відповідальності за вчинення інших злочинів, передбачених ст.87 КК України.

Наслідки зловживання владою або  посадовим становищем, як і інших посадових злочинів, найбільш повно досліджені О.Я.Свєтловим. Одним із видів наслідків, які є обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст.165 КК України, є заподіяння істотної шкоди державним чи громадським інтересам, яка полягає в заподіянні майнової шкоди. Автор (щоправда, стосовно раніше діючого законодавства – коли в КК ще не були названі майнові критерії наявності такої шкоди) по-різному визначає мінімальний розмір, наявність якого дає підставу визнати істотною шкоду від зловживання владою або посадовим становищем, тобто такою, що підпадає під ознаки складу даного злочину. Так в разі заподіяння службовим зловживанням прямої дійсної шкоди, на думку цього автора, висловлену в 1978 р., вона буде істотною, коли сума шкоди перевищуватиме 100-150 крб. Якщо ж злочином заподіяна шкода у формі “неотримання належного” (у формулюванні автора – “шляхом так званої упущеної вигоди”), то вона вважатиметься істотною при сумі 300-500 крб. [9, с.145-147].

Така диференціація видається  цілком обґрунтованою, оскільки ці дві форми шкоди заподіюються способами, що відрізняються за ступенем суспільної небезпеки. Разом з тим вищеназвані конкретні цифри і співвідношення між запропонованими розмірами шкоди автор нічим не обґрунтовує, не називає критеріїв їх визначення.

Не можна погодитися з тим, що мінімальні розміри заподіяної шкоди, достатні для настання кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків суб’єктів злочинів, передбачених ст.87 і ст.165, а також ст.1482 КК України, не однакові. Так запропонована М.І.Пановим мінімальна шкода державі, за заподіяння якої настає відповідальність за ст.87 КК України, в 10 разів менша за розмір шкоди, в разі заподіяння якої пропонує притягати винних осіб до кримінальної відповідальності О.Я.Свєтлов. Не викликає сумнівів, що зловживання владою чи посадовим становищем є більш небезпечний злочин, ніж заподіяння шкоди державі шляхом обману. Тому вказане співвідношення в принципі не прийнятне. Але воно не може бути змінене і в інший бік, бо за діяння, що становить більшу суспільну небезпеку, встановлюється порівняно вища санкція. Такі розміри, як уже зазначалося, повинні бути однаковими.

Цього, однак, не враховує і законодавець, визначаючи розміри шкоди стосовно відповідних однорідних посягань. Для  притягнення особи до відповідальності за ухилення від сплати податків за ст.1482 КК потрібно, щоб розмір несплаченої суми в сто і більше разів перевищував неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Аналогічні діяння, що охоплюються ст.165 КК, визнаються злочинами, якщо шкода в п’ять чи більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Отже, на сьогодні не запропоновано  обґрунтованих, придатних до застосування в сучасних умовах критеріїв визначення розмірів наслідків – заподіяної злочином шкоди, за наявності якої настає кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків.

Тривалий час у законодавстві  розмір аналізованих наслідків був  “прив’язаний” до мінімальної  заробітної плати. Однак з середини 1993р. мінімальний розмір заробітної плати перетворився в суто умовну розрахункову одиницю. Зі зростанням масштабу цін і реальної заробітної плати мінімальний розмір залишався незмінним. Така “прив’язка”, можливо, була і доцільною у свій час, коли мінімальна зарплата дорівнювала неоподатковуваному мінімуму доходів громадян і прожитковому мінімуму. Проте згодом їх розміри стали суттєво відрізнятися. Мінімальна зарплата могла б бути використана як критерій для визначення розміру суспільно небезпечних наслідків, якби була наповнена реальним змістом. Крім того, заподіяння майнової шкоди в 100 мінімальних зарплат навряд чи можна вважати таким, що становить суспільну небезпеку. Тим більше, що 100 мінімальних зарплат – це сума, яка була наближена до середньої заробітної плати в Україні. А в кінці 1995 р. виникла ситуація, коли сума в 100 мінімальних заробітних плат становила мізер – половину середньої заробітної плати в Україні. В зв’язку з цим у двозначній ситуації опинилися органи попереднього розслідування – четверту частину направлених їм податковими інспекціями матеріалів становили ті, в яких розмір суспільно небезпечних наслідків ледь перевищував 100 мінімальних заробітних плат, тобто 6 млн. купонів – суму, яка на здоровий глузд не вкладалася в поняття “великий розмір”.

Наявне в чинному законодавстві  в примітці до ст.148² КК визначення розміру суспільно небезпечних наслідків також далеко не бездоганне. Назвемо недоліки, які, на нашу думку, в ньому вбачаються.

Визначення розміру шкоди через неоподатковуваний мінімум заробітної плати, як цього вимагає діюча ст.148² КК, має ті самі недоліки, які виникають, якщо поставити його в залежність від розміру мінімальної заробітної плати. І мінімальна заробітна плата, і неоподатковуваний мінімум доходів громадян є соціально-економічними нормативами, які залежать від злободенних економічних, соціальних, політичних проблем, гри зацікавлених сил [3, с.5]. На наших очах через не пов’язані з кримінальним правом причини відбувалась девальвація мінімуму заробітної плати, і через якийсь час таким же чином впала значущість неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. За даними В.Мандибури, починаючи з 1990 р. зміни стосовно неоподатковуваного мінімуму вносилися 14 разів. Причому цей процес був довільним як за змістом економічної обґрунтованості вихідної бази рівня оподаткування, так і за диференціацією рівнів доходів платників податків. Починаючи з жовтня 1995 р. і до цього часу неоподатковуваний мінімум взагалі не переглядався, в той час як за період із 01.10.1995 р. по 01.02.1997 р. індекс інфляції споживчих цін зріс у 1,73 раза [3, с.3]. В сучасний період при істотному підвищенні розміру мінімальної заробітної плати до 74 грн. розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян залишився незмінним. Навряд чи правильно орієнтуватися на такий критерій і з огляду на те, що він стосується індивідуальних доходів громадян. А найбільш поширеними і небезпечними є випадки ухилення від сплати податків юридичними особами, діяльності яких такий критерій, як неоподатковуваний мінімум доходів громадян, аж ніяк не характеризує.

В умовах інфляції не може бути застосований і критерій у вигляді твердої  грошової суми. Парадоксально, але такі критерії збереглися подекуди в актах  кримінального законодавства та актах його офіційного тлумачення. Найбільш одіозною є досі не змінена і не скасована Постанова Президії Верховної Ради Української РСР від 24 вересня 1981 р. “Про порядок застосування статті 155² Кримінального кодексу Української РСР”, яка визначає, що отримання незаконної винагороди від громадян у великих розмірах має місце, коли її розмір перевищує 200 крб. з одного потерпілого [1].

Серед можливих варіантів розглядуваних  критеріїв найбільше заслуговують на увагу такі:

1) частка несплаченої суми податків у всій сумі, що підлягає сплаті;

2) визначення розміру шкоди через  мінімальний розмір штрафу. Такий  спосіб вираження у КК грошових  величин та кримінально-правових  критеріїв, які мають майновий  характер, видається найдоцільнішим  в умовах нестабільної економіки та державної грошової одиниці [8, с.101-102].

Перший із названих критеріїв має  свої як переваги, так і недоліки. Переваги вбачаються в тому, що розмір оподатковуваного обороту, масштаби підприємств  не впливають на вирішення питань кримінальної відповідальності. Недоліки ж полягають у тому, що в такому разі відповідні працівники підприємств з великим оборотом потрапляють у гірше становище стосовно кримінальної відповідальності, ніж малих підприємств, та інші платники податків. У випадку застосування лише цього критерію ухилення працівників малих підприємств від сплати податків, навіть у повному розмірі, може не охоплюватись складом злочину – ухилення від сплати податків, зборів інших обов’язкових платежів, у зв’язку з порівняно невеликими масштабами господарської діяльності, і, відповідно, сумами податків, що підлягають до сплати.

Один із можливих виходів з цієї ситуації вбачається в тому, щоб  ухилення від сплати податків на суму, яка є не меншою за половину належних до сплати обов’язкових внесків, вважати суспільнонебезпечним і відповідно кримінально караним.

Недолік розглядуваного критерію передусім  полягає в тому, що кримінальна  відповідальність може наставати навіть у разі відносно невеликого абсолютного  розміру несплачених податків, тоді як ухилення на більші суми може залишитися безкарним, якщо сплаті підлягає податок великого розміру. В цьому випадку, на противагу попередній ситуації, в гірше становище потрапляють платники з низькими доходами. Несплата податків такими платниками, навіть у порівняно невеликому розмірі, у випадку застосування тільки останнього з розглянутих вище критеріїв буде вважатись суспільно небезпечною і кримінально караною.