Податки як показник соціально-економічного розвитку держави

Еволюція фінансових знань  про суспільний характер податків нерозривно

пов'язана з теоретичною концепцією державних благ. Державні блага – це такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Ті блага, що є суспільними, не виробляє приватна економіка, а забезпечує лише держава. Причому, якщо держава – орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачами за цінами, рівень яких запроваджується за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки. Оплата державних благ – єдине можливе використання податкових надходжень. Завдяки цьому між державою – виробником суспільних благ – і суспільством досягається еквівалентна мінова угода "блага – податки". Трактування суспільного призначення податків як соціально-економічної категорії неможливе без визначення її внутрішніх властивостей, тобто функцій.

Під функцією податку сучасною фінансовою наукою розуміється виявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей. Незважаючи на одностайність поглядів названих вчених щодо існування поняття «функції податків», існують вчені, що мають протилежну думку. Наприклад, І. Алексєєв з позицій суб’єктного підходу наголошує на некоректності застосування терміну «функції податків», оскільки «не можна розглядати податок як активнодіючого суб’єкта. Саме тому приписувати йому будь-які функції абсолютно нелогічно. … «Функції податків», які розглядаються в науковій і навчальній літературі, це певні наслідки оподаткування, діяльності податкової системи. Інакше кажучи, «функції податків» в реальності є функціями податкової системи».

Нам близький підхід Ю. Іванова  до вирішення зазначеної проблеми. Оскільки, категорія «податок» є фундаментом для визначення термінів «оподаткування» й «податкова система», останні, в свою чергу, є похідними від податку, оскільки ця категорія є первинною основою (базовим поняттям), на якій ведеться побудова взагалі всіх податкових дефініцій. Крім того, функції податку представлені в повному обсязі в функціях його похідних». Такої ж думки дотримується й А. Соколовська, яка одночасно застосовує як синоніми терміни «функції податків», «функції оподаткування» та «функції податкової системи». Взагалі, «функція» трактується як прояв, внутрішня властивість будь-якого об’єкта.

Необхідність розгляду функцій  податків як економічної категорії  обґрунтовується тим, що навіть найдосконаліший варіант дефініції не в змозі відобразити всю багатозначність причинно-наслідкових зв’язків в суспільних відносинах.

Аналіз сучасних літературних джерел дозволяє стверджувати, що існують  досить різні точки зору вчених-економістів щодо визначення поняття «функції податків». Загалом, мова йде про один і той же об’єкт, але аспекти його прояву, відображені у наукових працях значно відрізняються. Складність і важливість проблеми однозначного трактування полягає в тому, що те чи інше викладення поняття функцій податків, окрім висвітлення їх сутності у минулому і теперішньому часі, зумовлює фактично визнання окремого економічного напрямку теоретичного та практичного використання цього механізму перерозподілу суспільних доходів.

Найбільше значимість функцій податків проявляється у сфері матеріального виробництва, оскільки, на сьогодні, саме вона становить основу бази оподаткування більшості податків.

Дослідження функцій та підфункцій податків у сфері матеріального  виробництва, що розглядаються у працях вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів  дають змогу зробити висновок про неоднозначне тлумачення вченими функцій податків. Відмінності полягають у наступному: різні дефініції однієї і тієї ж функції; різні назви у схожих за своїм трактуванням функцій (стимулююча – стимулювальна, регулююча –регулювальна); різні погляди на підпорядкованість функцій.

У своїй монографії П. В. Мельник, дотримується точки зору, згідно з  якою податкам притаманно дві функції - фіскальна та регулююча. Автор не заперечує стимулюючого ефекту дії податків, але не вважає його результатом окремої функції.

Сьогодні більшість вітчизняних  науковців дотримуються подібної позиції, яка була встановлена ще за часів зародження фінансової науки з елементами теоретичного обґрунтування податків. Нам також близький біфункціональний підхід до вирішення даної проблеми, який підтримують більшість вчених-економістів.

Отже, основними функціями податків є регулююча та фіскальна, що здійснюють свій вплив на економіку за допомогою підфункцій. При чому, трактування регулюючої функції податків, умовно, дає відповідь на питання «навіщо податки існують та який вплив здійснюють?» та характеризує призначення податків. Фіскальна – обґрунтовує механізм функціонування системи оподаткування та відповідає, умовно, на питання «яким чином акумулюються та розподіляються податки?».

Сучасний економічний  погляд відносно регулюючої функції  та її податкового впливу на економіку потребує детального вивчення. Це пов’язано з тим, що на сьогоднішній день функціонування механізму оподаткування є досить складним економічним процесом. Регулювання практично всіх соціально-економічних процесів впроваджуються з урахуванням певних специфічних особливостей, таких як: галузь економіки, вид економічної діяльності, соціальний розвиток, стратегічне значення, становище населення тощо.

В основу кожного податку, як зазначає В. Федосов, закладена регулююча  функція, оскільки держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства». Регулююча функція податків свідчить про те, що вони безпосередньо впливають на виробничо-господарську діяльність країни. Зміни в структурі та ставках податків спроможні змінювати і темпи економічного розвитку в окремих галузях або сферах діяльності: сповільнювати або посилювати нагромадження капіталу шляхом впливу на інвестиційну діяльність; розширювати або звужувати платоспроможний попит населення країни; впливати на результати зовнішньоекономічної діяльності шляхом лібералізації або, навпаки, протекціоністським заходам щодо руху товарних потоків, що забезпечує вибір між експорторозширюючим або імпортозамінюючим типами економічного зростання.

Державна політика в сфері  підприємництва повинна виходити з  того, що рівень оподаткування, система та база для нарахування податків, повинні бути стабільними і стимулювати підприємництво. Головне завдання стимулюючої підфункції податків - підтримка стабільного розвитку вітчизняних підприємств за допомогою системи певних засобів. До першої групи таких засобів відносяться податкові пільги. Друга група засобів реалізації стимулюючої підфункції системи оподаткування включає до себе спеціальні податкові режими, які можуть бути, в свою чергу, класифіковані на дві підгрупи залежно від спрямованості податкового стимулювання: територія або галузь народного господарства. У Податковому кодексі України також передбачено як метод стимулювання підприємницької діяльності застосування прискореної амортизації, що дає змогу збільшити обсяг інвестицій в основні фонди, які можна віднести до витрат.

При дослідженні стимулюючої  підфункції податків, варто зазначити  думку

С.Терьохіна, щодо її існування, він зазначає: «Будь-який податок є інструментом обмеження свободи його платника, тому говорити про стимулюючу роль оподаткування є беззмістовним. Йтися може лише про прийняття політичного рішення про менший ступінь фіскального пригнічення окремої сфери діяльності або форми споживання стосовно інших сфер або форм». Дане твердження є абсолютно правильним, якщо розглядати проблему

на рівні окремого суб’єкта господарювання, тобто урахування податків лише на

мікроекономічному рівні. Проте, як інструмент макроекономічного впливу податки можуть створювати макроекономічний ефект. Стимулюючи визначені галузі відносно інших, держава має можливість впливати на структуру виробництва та економіку країни в цілому. Тому, стимулююча підфункція податків проявляється відносно окремих напрямків та видів діяльності, а решта напрямів та видів діяльності (які не підпадають під дію стимулювання шляхом оподаткування) підпадають під дію дестимулювання. Необхідно розмежовувати поняття дестимулюючої підфункції та обмежуючої підфункції, так як дестимулююча підфункція проявляється одночасно із стимулюючою, а поняття обмежуючої підфункції зворотнє. Дія обмежуючої під функції проявляється при різних умовами оподаткування тих чи інших галузей. Так, додаткове оподаткування застосовується в галузях виробництва і реалізації шкідливих видів продукції (алкоголь, тютюн), метою такого обмеження є скорочення споживання. Якщо мова йде про надприбуткові види діяльності, тут метою такого регулювання є подолання чи згладжування економічного розмежування суспільства за рівнем доходів і т.ін. Таким чином, в руках держави є два інструменти, за допомогою яких можна здійснювати одночасно обмеження і стимулювання(дестимулювання) різних об’єктів.

Стимулююча підфункція податків тісно переплітається із соціальною, оскільки остання дає змогу вирішити блок соціальних проблем суспільства шляхом перерозподілу фінансових потоків між окремими категоріями населення та за допомогою системи трансфертних платежів. Соціальна підфункція розглядається як можливість держави вирівнювати доходи населення через застосування різних видів ставок прибуткових податків на підставі шкали та пільгового механізму.

Мельник П.В., до підфункцій регулюючої функції відносить ще й егалітарну. Автор монографії вважає, що зазначене поняття необхідно вводити в «обіг» на підставі розгляду підвалин теорії економічної стратифікації суспільства П. Сорокіна. Мельник П.В. стверджує, що дана підфункція є здатністю податків вирівнювати економічну диференціацію суспільства за доходами. Дане твердження актуальне лише при умові функціонування прибуткових податків, ставки яких встановлюються відповідно до прогресивної шкали.

Фіскальна функція податків передбачає мобілізацію до бюджету  додаткового обсягу фінансових ресурсів. Сутність фіскальної функції полягає в тім, що саме за допомогою податків і зборів забезпечується наповнення бюджетів всіх рівнів і відповідно реалізація функцій держави. Фіскальна функція забезпечує: формування дохідної частини бюджету та загальнодержавних цільових фондів; рівномірний розподіл сум податкових надходжень між ланками бюджетної системи; стабілізацію загальнодержавного та регіонального рівня соціального забезпечення громадян та забезпечення соціальних гарантій; досягнення високого рівня соціальної інфраструктури; забезпечення потреб науки, освіти, охорони здоров’я та навколишнього середовища, оборони та управління.

На сьогодні, фіскальна  функція податків є пріоритетною при здійсненні податкового регулювання економіки. На жаль, в умовах економічного спаду, коли саме податкове регулювання економіки країни має стати одним із ключових інструментів антикризової політики, вітчизняна податкова система, внаслідок фінансово-економічної кризи та помилок Уряду в прийнятті економічних та політичних рішень, сама перетворилася на джерело ризиків. Винесення на передній план фіскальної функції системи оподаткування, зумовило спад ділової активності у країні в 2009-2010 роках. Стає зрозумілим той факт,що збереження в майбутньому пріоритету за фіскальною функцією податкової системи може призвести лише до поглиблення кризових явищ. Практика податкового регулювання розвинених країн свідчить не про фіскальний, а про стимуляційно-регулятивний характер функцій податків. Хоча, саме фіскальна функція забезпечує об'єктивні передумови для формування матеріальної основи функціонування суспільства. З допомогою цієї функції реалізується значна частка суспільного призначення податків,проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій. Фіскальна функція забезпечує своє існування шляхом акумуляційної, розподільчої та контрольної під функцій.

Акумулююча підфункція полягає  в можливості концентрації необхідних фінансових ресурсів державою і спрямуванні їх на вирішення пріоритетних соціально-економічних проблем.

Розподільча підфункція передбачає вплив на розподіл обмежених фінансових ресурсів з метою вирішення стратегічних і тактичних цілей державного регулювання економіки.

Контрольна підфункція –  це вираження здатності податків забезпечувати можливості для здійснення державного податкового контролю, це забезпечення співставлення податкових надходжень з потребами держави, що зумовлює можливість проведення детального аналізу ефективності кожного податку та податкової системи в цілому. Податки є певними сигналізаторами якісних і кількісних вартісних пропорцій в соціально-економічному житті суспільства, які склалися внаслідок перерозподілу частини вартості ВВП і національного доходу. Це створює потенційні можливості для використання податків як засобів контролю.

Висновок

Отже, податки є інструментом, який дає можливість державі керувати суспільними відносинами, впорядковувати їх, а також перерозподіляти ресурси і забезпечувати суспільний добробут.

Сучасне оподаткування –  це інструмент задоволення колективних  потреб, а не індивідуальних, саме найбільш нагальних суспільних потреб. Сучасна  цивілізована людина є колективним  створінням, а відтак, суспільно  залежним. Підтвердженням цього слугують слова Дж. Стігліца: «якщо уявити суспільство без державних доріг, без державної освіти, законодавства, поліції, без різних товарів, які пропонуються державою, – можна зрозуміти, що всі індивіди програють від індивідуалістичного світу без податків і держави й опиняться у гіршому становищі, ніж за існуючої системи».

Розуміння податку як обов'язкового платежу фізичних і юридичних осіб до відповідних ланок бюджетної системи прийнятне лише для практичних цілей. Кожен податок є не лише носієм фіскальних відносин, а й виконує певну регулятивну функцію; має побічні зовнішні соціальні наслідки для фіску. З огляду на це, податки доцільно розглядати не просто як економічну, а й як суспільно-соціальну категорію та напряму пов'язувати із наданням суспільних благ. Зважаючи, що податки – необхідний елемент централізації частини вартості ВВП у бюджеті для оплати державних суспільних благ і засіб перерозподілу цієї вартості між державою та підприємствами й громадянами, можна констатувати, що податки виконують фіскальну, регулятивну, контрольну функції. Вибір оптимального об'єкта оподаткування є суперечливим питанням з позицій фіскальної практики. В об'єкті податку фокусуються суперечності фіскальної та регулятивної функцій податків. З фіскального погляду, держава зацікавлена у зростанні об'єкта податку в динаміці. З іншого боку, платник намагається сплачувати якомога менше, скорочуючи податкову базу, і, якщо це збігається з інтересами суспільства, то регулятивна функція реалізується; в іншому разі можна констатувати наявність суперечностей у чинній системі оподаткування.