Взаємозв'язок літератури і музики і його осмислення на уроках музичного мистецтва

І почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт - на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гукнуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.

Від цього ґвалту перелякані розбійники посхоплювалися з-за столу, бо думали, що то якась мара, і, до краю перелякані, дременули в ліс.

А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися так, ніби хотіло наїстись на цілий місяць.

Коли ті четверо музикантів наїлись, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес - за дверима, кіт - на припічку біля теплого попелу, а півень - на сідалі. А що в дорозі всі добре  натомилися, то скоро міцно поснули.

Десь після півночі  розбійники побачили здалеку, що світло в домі погасло і все начебто  затихло, то отаман і каже:

- Та чого ми полякалися?

І послав одного глянути, що там у домі робиться.

Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо, зайшов на кухню  засвітити світло, побачив, як у темряві  світяться котові очі, і подумав, що то дві жарини. Тоді взяв сірника  і хотів запалити та й тицьнув  коту в око. Але кіт таких жартів не любив. Він стрибнув розбійнику просто в обличчя, засичав, почав дряпатись. Розбійник страшенно злякався, кинувся  навтікача, а за дверима пес схопився й угородив йому зуби в ногу. Розбійник - надвір, а тут осел як хвицне його. А від галасу прокинувся й півень на сідалі та як крикне: «Кукуріку! »

Тікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:

- Ох, пане отамане, там  таке робиться! В хаті сидить  страшнюча відьма! Як засичала  на мене, як учепилась довгими  пазурами - всю пику подряпала,  а в дверях чоловік з ножем  як штрикне мене в ногу! А  надворі якесь чорне чудовисько  як уперіщить мене довбнею!  А вгорі сидить, мабуть, суддя,  бо кричить: «Розбишаку сюди!» То я ледве вирвався.

Відтоді розбійники боялися  і близько підійти до свого  дому.

А наші четверо музикантів так уподобали те місце, що не захотіли більше нікуди йти.

 

          Українська народна казка „Чарівна скрипка”

Жив колись на світі бідний русин. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства – сама біда в хаті. Пішов бідняк найматися  до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці.

– Підеш молотити, – сказав граф, – а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає.

Русин погодився. Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у  чоботах заробіток. Нарешті провіяв  зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж  були голодні й видзьобали все  до зернини.

Побачив це русин, кинув спересердя брилем об землю:

– А смерека б вас  побила!

– Не сердься, добрий чоловіче, – запищало в нього за спиною. Я – одна зернина, яку не з'їли  горобці.

Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину. А вона радить:

– Ти мене не їж, а посій  у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу.

Русин так і зробив. А  одного ранку почув він за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув. На тому місці, де була посіяна  зернина, виросла дивна яблуня. З  її гілля звисали не яблука, а  скрипки – із зеленими і жовтими  смугами. Зачудувався русин і  вийшов надвір. Не встиг підійти  до чарівного дерева, як почув:

– Добридень, тату!

– Добридень,— відповів русин. – А хто мене називає  татом?

– Це я, ваш син Петрик, – і з яблуні скочив красний  хлопець зі скрипкою в руках.

– Що це таке? – запитав  батько.

– А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується  добро, а як торкнуся жовтих – старіється зло.

Чоловік не міг нарадуватися чарівному синові.

Однієї неділі Петрик подався  у село. На толоці побачив людей. Вони намагалася танцювати, але всі  були такі змарнілі, що падали з ніг.

– Що ті люди роблять? – спитав Петрик селян.

– Весілля справляють, –  відповів один дід. – Але граф їх зовсім виснажив роботою.

Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв веселої. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий  із молодою – як місяць із зірницею. І всі пустилися до танцю-тропотанцю. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали брилі.

– Бачу, що від музики ви дістали добру силу. Завтра під  горою маєте продовбати великий  прохід, аби весь Черемош міг туди текти!

Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель. Подивився  граф і каже:

– Тепер побудуйте всередині  гори високий палац – з великими залами, довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має  бути така, аби її закрила і мала дитина, а відчинити міг тільки один я.

Рушили бідні люди до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали  його й докоряють:

– Ти дав нам снагу  видовбати діру для ріки, а тепер  лишив нас у біді?..

Петрик відповів:

– Завтра всі до одного беріть кияння, довбні та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч.

Наступного дня люди прийшли  до гори, але ніхто не міг підняти  ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклав смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу — аж уламки скелі розліталися. Коли все було готове, граф розіслав гайдуків скликати гостей. Гості зібралися в палаці, який збудували всередині гори.

Прийшов туди Петрик. Граф наказав  слугам викинути зухвалого хлопця, але той погладив жовті смуги  скрипки, приклав смичок до струн  і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли. Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди.

Минули роки, брама обросла  травою-муравою. Про графа ніхто  й не згадував. А про Петрика  та його чарівну скрипку розповідають і донині.

 

 

 

 

 

 

 

№  3

Сергей Есенин «Отговорила роща золотая»

 

Отговорила роща золотая

 Березовым, веселым языком,

 И журавли, печально пролетая,

 Уж не жалеют больше ни о ком.

 

 Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник -

 Пройдет, зайдет и вновь покинет дом.

 О всех ушедших грезит конопляник

 С широким месяцем над голубым прудом.

 

 Стою один среди равнины голой,

 А журавлей относит ветром в даль,

 Я полон дум о  юности веселой,

 Но ничего в прошедшем мне не жаль.

 

 Не жаль мне лет,  растраченных напрасно,

 Не жаль души сиреневую цветь.

 В саду горит костер рябины красной,

 Но никого не может он согреть.

 

 Не обгорят рябиновые кисти,

 От желтизны не пропадет трава,

 Как дерево роняет тихо листья,

 Так я роняю грустные слова.

 

 И если время, ветром разметая,

 Сгребет их все в один ненужный ком...

 Скажите так... что роща золотая

 Отговорила милым языком.

 

 

 

А.С. Пушкин «ЗИМНИЙ ВЕЧЕР»

Буря мглою небо кроет,

Вихри снежные крутя:

То, как зверь, она завоет,

То заплачет, как дитя,

То по кровле обветшалой

Вдруг соломой зашумит,

То, как путник запоздалый,

К нам в окошко застучит.

 

Наша ветхая лачужка

И печальна, и темна.

Что же ты, моя старушка,

Приумолкла у окна?

Или бури завываньем

Ты, мой друг, утомлена,

Или дремлешь под жужжаньем

Своего веретена?

 

Выпьем, добрая подружка

Бедной юности моей,

Выпьем с горя; где же кружка?

Сердцу будет веселей.

Спой мне песню, как синица

Тихо за морем жила;

Спой мне песню, как девица

За водой поутру шла.

 

Буря мглою небо кроет,

Вихри снежные крутя;

То, как зверь, она завоет.

То заплачет, как дитя.

Выпьем, добрая подружка

Бедной юности моей,

Выпьем с горя; где же кружка?

Сердцу будет веселей.

 

Михаил Лермонтов « Парус»

Белеет парус одинокой

В тумане моря голубом!..

Что ищет он в стране далекой?

Что кинул он в краю родном?...

Играют волны — ветер свищет,

И мачта гнется и скрыпит...

Увы! Он счастия не ищет

И не от счастия бежит!

Под ним струя светлей лазури,

Над ним луч солнца золотой...

А он, мятежный, просит бури,

Как будто в бурях есть покой!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

       Мистецтво  виступає важливим засобом виховання  духовності учня, оскільки саме  в ньому представлені ідеальні  моделі високоморальної поведінки  особистості. У світі мистецтва  духовність виступає не у моральних  заповідях, а в поетичних образах  культури.

       Під  час уроків музики необхідно  звертати увагу дітей на спорідненість  різних видів мистецтва, а літературу  з музикою особливо. Пояснити  і довести на прикладах  дітям, що мистецтво не має кордонів і меж, і що  один вид мистецтва знаходить своє продовження в іншому.

      При використанні  зразків літературних творів  особливу увагу звертати на  те, що не кожен художній твір  чи його уривок близький за  змістом та характером до музичного  твору. Дуже ефективно було  б використовувати контрасти,  співставлення, але враховувати  при цьому ідейний зміст та  характер твору. 

      Потрібно  запам’ятати найголовніше! При використанні  різних видів мистецтва на  уроці музики, а літератури особливо, треба щоб діти зрозуміли –  поєднання різних видів мистецтва  – це не просто додаткова  інформація чи доповнення до  вивченої теми. Кожне мистецтво  по своїму багатогранне, різноманітне і дивовижне. Це неповторна художня цінність, котра має своє специфічні особливості і по особливому впливає на особистість учня.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. О.А.Апраксина «Методика музыкального воспитания в школе», Москва «Просвещение», 1983р.
2. О.Я.Ростовський «Методика викладання музики в основній школі», Тернопіль 2000р.
3. Л.Г.Дмитриева «Методика музыкального воспитания в школе», Москва 1989р.
4. Журнал «Мистецтво і освіта» (3.02.)
5. Журнал «Все для вчителя», жовтень 2003р.
6. Журнал «Мистецтво і освіта», 3 випуск, 2004р.
7. Журнал «Музика», 3 випуск, 2001р.
8. Е.П печерська «Уроки музики в початкових класах», Либідь, 2001р.
9. М.Волошина «Музичне мистецтво» 5 клас, Київ, 2008р.