Правове регулювання штучного переривання вагітності в Україні: цивільний та кримінально-правовий аспекти

Уже зазначалось, що цей різновид репродуктивної діяльності може мати платний характер. А тому, якщо жінка, якій імплантовано зародок, відмовляється від його виношування і проводить аборт, вона втрачає право на отримання грошового відшкодування. Якщо ж жінка виносила і народила дитину всупереч зміненому бажанню її біологічно-генетичних батьків, то вона не позбавляється права на грошове відшкодування. У тому випадку, коли аборт було проведено за умови необхідності збереження життя або здоров'я жінки, вона повинна отримувати частину відшкодування відповідно до умов договору.

Постає практична необхідність у нових підходах регулювання  цих відносин у кримінальному  законодавстві. У цій частині  є доцільним переглянути положення  щодо удосконалення правових норм, які визначають умови кримінальної відповідальності за незаконне проведення штучного переривання вагітності. Детальний аналіз ст.134 КК України вказує, що диспозиція цієї кримінально-правової норми не охоплює усі діяння у сфері незаконного проведення аборту. Наприклад, сьогодні не утворюють складу злочину такі дії: переривання вагітності, що здійснюється належним суб'єктом, але поза установою, що має ліцензію на вказаний вид діяльності; переривання вагітності із порушенням порядку отримання згоди вагітної жінки або її законного представника на таку операцію; переривання вагітності із корисливих мотивів для генетично-інженерної діяльності, з метою отримання прибутку в результаті дослідницького або промислового використання фетальних матеріалів.

Зазначене вимагає внесення змін до Кримінального кодексу України. Так, є доцільним змінити формулювання назви ст.134 КК України у зв'язку з тим, що термін 'аборт' не відповідає прийнятій у цих випадках термінології. У медицині штучне або самовільне вигнання плоду при строку вагітності до 22 тижнів вважається абортом, при строку вище 22 тижнів - передчасні пологи. Отже, буквальне тлумачення положень ст.134 може навести на думку, що карається незаконне переривання лише тієї вагітності, строк якої не перевищує 22 тижнів. Зрозуміло, що це не так.

Диспозиція ст.134 КК України повинна містити такі умови кримінальної відповідальності: проведення штучного переривання вагітності особою, яка не має спеціальної медичної освіти або після закінчення строку, встановленого законом для штучного переривання вагітності, або в установі, що не має відповідного дозволу на проведення такої операції, або із порушенням порядку отримання дозволу вагітної жінки (її законного представника); ті ж дії, вчинені із корисливих мотивів або для отримання прибутку, а також переривання вагітності з метою промислового використання клітин, органів або тканин ембріона (плоду); ті ж дії, здійснені особою, раніше судимою за незаконне проведення штучного переривання вагітності; ті ж дії, якщо вони призвели до тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті жінки, якій незаконно здійснено операцію штучного переривання вагітності. Додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю слід передбачити в усіх випадках незаконного проведення штучного переривання вагітності. Між незаконним проведенням штучного переривання вагітності і тривалим розладом здоров'я, безпліддям, смертю жінки повинен існувати причинно-наслідковий зв'язок, наявність або відсутність якого встановлюється за допомогою судово-медичної експертизи.

Привертає увагу і  та обставина, що в цілому життя ембріона (плоду) вказана норма не захищає. Та й взагалі кримінальне право  України не визнає, принаймні прямо, об'єктом правової охорони 'майбутнє' життя - життя людини, яка ще не народилась. Остання у науковій літературі здебільшого розглядається як частина тіла матері, тому її захист здійснюється лише у зв'язку із захистом життя та здоров'я вагітної жінки. Проте будь-яка людина, що живе на Землі, пройшла через стадію ембріонального розвитку перш, ніж народитись і отримати правовий статус особистості. Якщо КК України захищає тварин, то чому в цьому відмовлено людському ембріону?

В перспективі ця норма  повинна бути перетворена у систему  кримінально правових заборон, мета яких полягає у захисті не лише жінок, що вирішили переривати вагітність, але і плоду.

Зрозуміло, що проблема штучного переривання вагітності у нашій  країні не може бути вирішена лише кримінально-правовими  засобами, основними з яких є кримінальна  відповідальність та покарання. Однак у кримінально-правовому захисті життя людини вбачається серйозна законодавча прогалина, що повинна бути усунена шляхом використання ефективних правових засобів.

Як підсумок, зазначимо  такі принципові положення.

З метою забезпечення однозначності у тлумаченні змісту правових норм , щодо права на проведення операції штучного переривання вагітності, вважаємо за необхідне доповнити ст.50 Основ частиною третьою, а також ч.6 ст.281 ЦК України пунктом 4 такого змісту: 'Операція штучного переривання вагітності може бути проведена у невідкладних випадках без згоди жінки або без згоди її законних представників, коли реальна загроза її життю є наявною та незворотною.'

Основи законодавства  України про охорону здоров'я  доповнити статтями 501, 502 такого змісту:

Стаття 501 'Право на проведення операції штучного переривання вагітності Операція штучного переривання вагітності здійснюється виключно за бажанням жінки. Обмежено дієздатна жінка самостійно приймає рішення про проведення операції штучного переривання вагітності. Неповнолітня або малолітня жінка самостійно приймає рішення про проведення операції штучного переривання вагітності, крім випадків, визначених законодавством.

Право вирішення питання  про проведення операції штучного переривання  вагітності недієздатної жінки належить її законним представникам (батькам, опікунам, піклувальникам, усиновителям) Рішення законного представника недієздатної та обмежено дієздатної особи про проведення аборту повинно бути підтверджено дозволом суду, що повинен бути наданий у розумний термін.'

Стаття 502 'Відповідальне  материнство та батьківство

Вагітна жінка не може бути примушена до проведення операції штучного переривання вагітності. Продовження  вагітності при наявності медичних показань до проведення операції штучного переривання вагітності є правом жінки.

Чоловік повинен бути проінформований про прийняте дружиною рішення про проведення операції штучного переривання вагітності.

Жінка, що уклала договір  про виношування дитини, має право  на проведення операції штучного переривання вагітності. Таке втручання може бути проведене за медичними показаннями, з обов'язковим повідомленням про прийняте рішення осіб, що надали свої репродуктивні клітини для запліднення.'

Змінити диспозицію статті 134 Кримінального кодексу України, виклавши його у такій редакції:

'Стаття 134. Незаконне  проведення штучного переривання  вагітності

1. Проведення штучного  переривання вагітності особою, яка не має спеціальної медичної  освіти, або після закінчення  строку, встановленого законом для  штучного переривання вагітності, або в установі, що не має відповідного дозволу на проведення такої операції, або із порушенням порядку отримання дозволу вагітної жінки (її законного представника), -

2. Ті ж дії, вчинені  із корисливих мотивів або  для отримання прибутку, а також переривання вагітності з метою промислового використання клітин, органів або тканин ембріона (плоду), -

3. Ті ж дії вчиненні  особою, раніше судимою за незаконне  проведення штучного переривання  вагітності, -

4. Дії, передбачені  частинами першою або другою цієї статті, якщо вони призвели до тривалого розладу здоров'я, безпліддя або смерті жінки, якій незаконно здійснено штучне переривання вагітності'.

Використані матеріали:

1. Про становище сімей  в Україні: Державна доповідь  за підсумками 2000 року (схвалена міжвідомчою комісією з питань сімейної політики). - К.: Шкільний світ, 2001. - 192с.

2. Демографічна криза в Україні.  Її причини та наслідки: Збірник  матеріалів.: - К.: Парламентське видавництво, 2003. - С.88,144.

3. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К., 2002. - С.22.

4. Международное право в документах: Учебное пособие /Сост. Н.Т.Блатова,  Г.М.Мелков. - 2-е изд. - М.: Инфра-М, 1997. - С.16.

5. Гурська Т. Деякі аспекти  права людини, зокрема жінок, на  охорону здоров'я // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №5. - С.19.