Сутність політичного конфлікту

План

 

Вступ.

 

1. Роль конфліктів.

 

2. Сутність політичного конфлікту.

 

Висновки.

 

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Конфлікт (від лат. — зіткнення) — це «зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів в умовах протидії».

Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи людей, їхні різноманітні організації. Соціальний конфлікт — це зіткнення інтересів соціальних спільностей. Виникаючи як зіткнення передусім економічних інтересів соціальних спільностей, соціальні конфлікти обов'язково охоплюють сферу реалізації політичної влади, політики; набуваючи політичного характеру, вони проявляються як соціально-політичні конфлікти.

Не всяке зіткнення інтересів породжує конфлікт їх носіїв. Конфлікт виникає тоді, коли дії сторін, що конфліктують, спрямовані на досягнення несумісних цілей або таких, що взаємовиключають одна одну. При цьому кожна зі сторін прагне контролювати і спрямовувати дії іншої сторони.

У соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти характеризуються рівнем, масштабами, гостротою, сферою виникнення та іншими параметрами. В політологічному аспекті найбільш значущими з них є ті, що одночасно охоплюють усі рівні соціальної і політичної структур, зачіпають максимально можливу в конкретних умовах кількість учасників, мають загальний характер. Такі конфлікти обов'язково пов'язуються з проблемами державної влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. До них належать, зокрема, міжкласові, міжетнічні, демографічні та міжрегіональні конфлікти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Роль конфліктів

 

Наявність конфліктів у суспільствах найрізноманітніших типів є беззаперечним фактом, а тому важливо проаналізувати їхнє значення для політичних систем. Особливе місце серед соціальних конфліктів займають політичні конфлікти, яким притаманні власна типологія, причини виникнення, фази розвитку і методи долання чи локалізації.

Перехідний період у нашому суспільстві супроводиться конфліктами, спричиненими формуванням нових соціальних і політичних структур. Вони виконують різні функції — як конструктивні, так й деструктивні, стабілізувальні і дестабілізувальні. Слід відзначити, що конфлікти, визначаючи протистояння тих чи інших суб'єктів з одними силами, здебільшого виражають їхнє співробітництво з іншими силами, стимулюючи формування політичних коаліцій і спілок та укладання угод. Тим самим політичні конфлікти передбачають чітке визначення позицій сил, які беруть участь у політичній грі, що сприятливо впливає на раціоналізацію й структуралізацію всього політичного процесу.

Існує дві форми перебігу конфліктів: відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба, та закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба. Прикладом латентної форми конфлікту є міжнаціональні конфлікти на території колишнього СРСР, де «національне питання було вирішено раз і назавжди».

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним, тобто зачіпає діяльність управлінських інститутів, впливаючи на механізми і способи цієї діяльності, на їхні структури, на політику, яку вони проводять. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Відповідно, спостерігається поділ політичного конфлікту на два види:

1. Між існуючою владою та громадськими силами, інтереси яких не представлені у структурі владних відносин.

2. Всередині існуючої  влади. Політичний конфлікт пов'язаний  із внутрігруповою боротьбою  за розподіл владних повноважень  і відповідних позицій. Водночас  він зазвичай пов'язаний зі  спробами обґрунтування нового  курсу в рамках існуючого політичного  ладу.

Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні, регіональні та інші відносини.

Помітне місце нині займає один із різновидів соціального конфлікту — міжетнічний, пов'язаний із протиріччями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Поняття «конфлікт» використовується в політичному контексті, коли трапляються великомасштабні зіткнення всередині держав (революція, контрреволюція), та між державами (війни, партизанські рухи)[3, c. 152-154].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність політичного конфлікту

 

Одним із найважливіших компонентів широкого суспільного контексту, на тлі якого розвивається політичний процес, є структура політичного конфлікту. Далеко не всі виміри соціального конфлікту в суспільстві можуть мати прямий чи опосередкований вплив на роботу політичної системи, одначе безсумнівно, що вплив цей відчувається значно. Якраз саме структура соціальних, культурних і політичних суперечностей, напруженості, простих відмінностей багато в чому визначає стиль функціонування політичної системи, а також характер її структури.

Політичні конфлікти — різновид соціальних конфліктів. Під останніми розуміється зіткнення протилежних поглядів, збігання інтересів і дій окремих людей та їхніх спільностей — професійних і соціальних груп, класів, етносів, конфесійних та інших організацій і груп, держав, блоків їх, регіонів та ін. Як би далеко не заглиблювалася сучасна наука в історичне минуле людства, вона завжди виявляла конфлікт як постійний супутник суспільного розвитку. Скрізь, де є люди, є й конфлікти, їхня поширеність, важливість ролі, яку вони відіграють у суспільному житті, привертають увагу з часів глибокої давнини. Невичерпний давньогрецький геній, який створив немало міфів про єдність і злагоду, залишив і чудовий міф про конфлікт, уособленням якого став Прометей.

У стародавніх міфах і релігійних переказах, ідеях і висловлюваннях філософів, істориків і письменників минулих років містяться глибокі думки і зауваги про причини найрізноманітніших конфліктів і про шляхи долання їх. Перші спроби раціонально осмислити природу соціального конфлікту належать давньогрецьким філософам. Відомий античний філософ Геракліт прагнув пов'язати свої міркування про війни і соціальні конфлікти із загальною системою поглядів на природу всесвіту. Соціальні конфлікти тут показані в новій якості — як атрибут суспільного життя, неодмінна і важлива умова суспільного розвитку. Ідеї Геракліта поділяв філософ Епікур, який, вбачаючи негативні наслідки воєн, відстоював думку про безконфліктний стан суспільства майбутнього.

Християнська філософія, зокрема, Климента Оригена, частково Тертулліана в початковий період свого розвитку доводила переваги миру, злагоди і братерства між людьми. Аврелій Августин, а згодом Фома Аквінський обґрунтовують концепцію "священної війни" на захист церкви і віри. З різким осудом соціальних зіткнень, конфліктів виступають Т. Мор, Е. Роттердамський, Ф. Рабле.

Винятково ґрунтовними були висловлювання про природу соціального конфлікту англійського філософа Ф. Бекона. Він уперше піддав теоретичному аналізові сукупність причин соціальних конфліктів усередині країни, докладно розглянув матеріальні, політичні і психологічні умови соціальних безпорядків, а також можливі способи долання їх. Він зазначав, що "основною причиною виникання соціальних безпорядків є злиденне матеріальне становище народу". Бекон звертає увагу на конкретні засоби запобігання конфліктам, справедливо зазначаючи, що з ліквідацією причин, які породжують конфлікти, можна досягти стабільності й злагоди в суспільстві[7, c. 84-86].

З відкритою критикою збройних конфліктів, з осудом завоювань і насилля виступали англійські демократи і французькі просвітники 18 ст. Д. Прістлі, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо і Вольтер. Збройні конфлікти між народами вони розглядали як пережиток "варварської епохи" і вважали, що ліквідація феодальних відносин приведе до "вічного миру".

Представник німецького просвітництва А. Айнзідель висловлював надію, що розширення фізичного пізнання врешті-решт приведе до ліквідації воєн. І понині він має своїх послідовників, які вважають, що винятково згубне за наслідками застосування ядерної зброї стримує людство від воєн і збройних конфліктів.

Покладав надії на більший розум людства в майбутньому і Р. Овен (Оуен), який вважав, що суспільство на цій основі може знайти стан соціального спокою, порядку і єдності.

Для класика німецької філософії І. Канта характерним є визнання певної позитивної ролі конфліктів у спільній історичній долі людського роду. Подібний підхід до оцінювання соціальних конфліктів, до війн знаходимо й у Гегеля. Він зазначав, що "війни зберігають моральне здоров'я народів".

Своє ставлення до розуміння суті політичних конфліктів висловлювали англійський економіст Т. Мальтус, англійський біолог Ч. Дарвін, англійський філософ, засновник позитивізму Г. Спенсер, що було віддзеркаленням їхніх наукових теорій.

Марксистська теорія соціального розвитку визнає соціальні конфлікти, колізії й антагонізми як можливі, а в умовах гострої боротьби — як неминучі явища суспільного життя.

Проблема конфлікту завжди привертала до себе увагу вчених різних галузей наук. Беручи до уваги теоретичні джерела сучасних концепцій соціального конфлікту і доробок сучасних конфлік-тологів, можна дійти висновку, що соціальний конфлікт — це явний або прихований стан протиборства інтересів, цілей і тенденцій розвитку соціальних суб'єктів, які об'єктивно розходяться, це — пряме або непряме зіткнення соціальних сил на ґрунті протидії існуючому суспільному порядкові, особлива форма історичного руху до нової соціальної єдності.

Політичний конфлікт — це таке зіткнення протилежних сил і поглядів, яке зумовлене взаємодією політичних інтересів і цілей. Суб'єктами цих інтересів є держави, класи, страти, соціальні групи, етноси, політичні партії та рухи, а також окремі особи. Поняття "політичний конфлікт" включає в себе взаємну боротьбу цілих суспільств, суспільно-економічних формацій.

Конфлікти розрізняються за рівнем і за суб'єктами. Одним із різновидів політичних конфліктів можна вважати взаємовідносини, що проявляються в протистоянні політичних інтересів. Оскільки інтереси суб'єктів політики мають певну структуру, то зіткнення їх, протистояння може мати ширший чи вужчий спектр. Відповідно до цього, конфлікти характеризуються як загальні, широкі за позиціями конфронтації, комплексні та як вузькі, як компоненти перших. При цьому взаємодія вузьких конфліктів визначає характер і провідну тенденцію загальних конфліктів[3, c. 106-108].

У найзагальнішому вигляді конфлікти можна поділити на внутрішньополітичні й на зовнішньополітичні. До перших належать міжкласові, міжетнічні та міжконфесійні. Оскільки політичне життя відбувається в умовах багатопартійності, то можливі й реально досить часто трапляються міжпартійні конфлікти, конфлікти між партійними лідерами, а також — між гілками влади та їхніми лідерами. Останній вид конфліктів у переважній більшості випадків призводить до політичної кризи, дестабілізації в суспільстві, загострення протистоянь, невпевненості мас населення і недовіри до всіх гілок влади. Цей вид конфліктів — це боротьба за провідні посади в політичній системі, а також за завоювання позицій у важливих соціально-політичних питаннях. Найчастіше він проявляється в перехідний період розвитку суспільства і посилюється, коли до цієї боротьби залучаються засоби масової інформації.

Особливе місце серед видів внутрішньополітичних конфліктів належить класовій боротьбі — міжкласовим конфліктам. Класова боротьба — це боротьба між класами, інтереси яких не збігаються або суперечать одні одним. Нині по-різному оцінюють місце і роль класової боротьби в розвитку суспільства. Але історія, весь хід розвитку людського суспільства беззаперечно доводять наявність такої боротьби, таких конфліктів, які відігравали і відіграють відповідну роль у прогресивному розвитку суспільства. Історія знає різні форми класової боротьби. Особливе місце в міжкласових внутрішньополітичних конфліктах належить таким видам їх: повстання, політичний страйк, путч, громадянська непокора, заколот, змова, переворот.