Сутність мотивації праці та її типи

1. Сутність мотивації праці та її типи

Уся діяльність людини обумовлена реально існуючими потребами. Люди прагнуть або чогось досягти, або  чогось уникнути. У вузькому змісті слова «мотивована діяльність» - це вільні, обумовлені внутрішніми  спонуканнями дії людини, спрямовані на досягнення цілей, реалізацію інтересів. У мотивованій діяльності працівник  сам визначає міру дій у залежності від внутрішніх спонукань і умов зовнішнього середовища.

Мотивація праці - це прагнення працівника задовольнити потреби (одержати певні блага) за допомогою трудової діяльності. У структуру мотиву праці входять:

· потреба, що хоче задовольнити працівник;

· благо, здатне задовольнити цю потребу;

· трудова дія, необхідна для одержання блага;

· ціна - витрати матеріального і морального характеру, пов'язані зі здійсненням трудової дії. Для формування трудової мотивації найбільше значення має характер засвоєних індивідуумом трудових норм і цінностей, що придають зміст усій подальшій трудової діяльності, що визначають спосіб життя.

У професійну трудову діяльність людина вступає з вже сформованою  ціннісною свідомістю. Вона знає, які  інтереси хотіла би реалізувати за допомогою праці. Реальне виробниче  середовище змушує її трансформувати ціннісні орієнтації, «приземлити» їх. Так формується другий, практичний шар трудової свідомості, обумовлений, з одного боку, ціннісними орієнтаціями особистості, а з іншого боку - конкретними  обставинами професійного трудового  життя. Практичні вимоги до роботи обумовлюють  конкретну мотивацію, що, на відміну  від ціннісної свідомості, що визначає зміст і перспективні цілі трудової діяльності, визначає в основному  вибір шляхів і способів їхньої реалізації.

Мотивація праці - найважливіший  фактор результативності роботи, і  в цій якості вона складає основу трудового потенціалу працівника, тобто  всієї сукупності властивостей, що впливають на виробничу діяльність. Трудовий потенціал складається  з психофізіологічного потенціалу (здібностей і схильностей людини, її здоров'я, працездатності, витривалості, типу нервової системи) і особистісного (мотиваційного) потенціалу. Мотиваційний потенціал відіграє роль пускового механізму, що визначає, які здатності й у якому ступені працівник буде розвивати і використовувати в процесі трудової діяльності.

Очевидно, що зв'язок мотивації і результатів  праці опосередкований природними здібностями і придбаними навичками  праці, але саме мотивація - джерело  трудової діяльності особистості.

До духовних мотивів  відносяться:

1. Стадність (потреба бути в колективі). Даний мотив особливо характерний для східного (японського) стилю управління персоналом, групова мораль, відсутність індивідуального змагання, корпоративна культура і т.д. Для працівників колишнього СРСР даний мотив дотепер є істотним чинником у виборі місця роботи і ціннісних ориентациях.

Потреба «працювати в гарному  колективі», на думку багатьох соціологів, дотепер входить у лідируючу  групу орієнтації працівника.

2. Мотив самоствердження характерний для багатьох працівників, переважно молодого і зрілого віку. По Герцбергу він є власне мотивуючим фактором співробітників високої кваліфікації.

3.  Мотив самостійності притаманний працівникам з «хазяйською» мотивацією, що готові жертвувати стабільністю, а іноді і більш високими заробітками заради установки «бути хазяїном і самостійно вести свій бізнес». Досвід організації кооперативів ще в часи СРСР і становлення бізнесу в Україні підтверджує силу і значимість даного мотиву. Значна частина кооперативів і підприємців залишили стабільну і часом високооплачувану роботу заради ризикованого бізнесу, що дає спочатку тільки одне - самостійність.

4. Мотив надійності (стабільності) - власне кажучи, мотив самостійності з протилежним знаком. Якщо в першому випадку працівники віддають перевагу ризику, активний пошук нових видів діяльності, то в другому - перевага віддається стабільності буття і діяльності. Як показують соціологічні дослідження, в основі ностальгії по минулому у більшості опитаних лежить саме стабільність, існування якої характерно для минулої системи. У силу різних причин (історичних, етнічних і т.д.) частка українців, що орієнтуються на надійність і стабільність, істотно вище частки тих, хто віддає перевагу ризику і підприємництву. Саме в цьому полягають багато причин тривалого переходу до ринкової економіки.

5. Мотив придбання нового (знань, речей і т.д.) лежить в основі багатьох елементів ринкового менеджменту, і насамперед маркетингу. На ньому побудована система створення матеріально-речовинного світу в економічно розвитих країнах. Саме він використовується виробниками нових товарів і послуг, а інші мотиви - часом лише оболонка.

6. Мотив справедливості пронизує всю історію розвитку людської цивілізації. Скільки років існує людство, стільки років йде полеміка про те, що справедливо, а що несправедливо в цьому суспільстві. У кожнім суспільстві установлюється своє розуміння справедливості, недотримання якої веде до демотивації працівників, а часом і до катаклізмів. Історія багаторазово підтверджувала цю істину, підтверджує і зараз. З цією проблемою зіштовхнулися багато підприємств у Україні у ході приватизації, наслідки якої відчутні дотепер. Досвід Німеччини, Італії й інших країн показує важливість цього мотиву навіть для країн з багатою ринковою історією і більш тривалою адаптацією до нерівності в порівнянні з Україною.

7. Мотив у змаганнях - один з найсильніших мотивів, що діяли за всіх часів. Визначений ступінь вираження змагальності генетично притаманна кожній людині. Він найбільше часто застосовується в США і Канаді і формулюється так: «Ми працюємо в спортзалі». При малих витратах він дає відчутний економічний ефект. Мотив у змаганнях — основа організації змагання на підприємстві. При цьому важливо враховувати наступні принципи:

— диференціація людей  що змагаються по групах, близькими  за умовами, характером виробництва і т.д.;

—  однакова система показників;

—  визначення місць зайнятих усіма що змагаються;

— суворо диференційоване  заохочення переможців; при “виграші” призових місць зарплата повинна збільшуватися не менш чим на третину.

При дотриманні цих принципів  система «норма праці — оплата праці — заміняється системою «норма праці - змагання - оплата праці», що істотно мотивує працівників.

Типи  мотивації працівників:

«Інструментально» мотивований працівник орієнтований на «голий» заробіток, бажано готівкою і негайно. Він супротивник інших форм заохочення, індиферентний до форми власності і роботодавцю.

Професійно мотивований  працівник вважає найважливішою умовою діяльності реалізацію своїх професійних здібностей знань і можливостей. Його хвилюють зміст праці і характер роботи, у нього типово розвита професійна гідність.

«Патріот» (соціалістична  мотивація) характеризується тим, що основа його мотивації до праці - високі ідейні і людські цінності: побудова соціалістичного суспільства, досягнення рівності, соціальної гармонії і т.д.

«Хазяйська» мотивація заснована на досягненні і збільшенні власності, багатства, матеріальних благ і т.п. Для такого працівника майже не потрібна зовнішня мотивація, йому досить цієї внутрішньої ідеї постійного збільшення матеріальних благ. Потреби таких працівників практично не обмежені.

Люмпенизированный працівник віддає перевагу зрівняльному розподілу матеріальних благ. Його постійно переслідує почуття заздрості і незадоволеності порядком розподілу благ у суспільстві, але він не любить відповідальності, індивідуальних форм праці і розподілу.

2. Шляхи подолання кризи  трудової активності персоналу

Трудова пасивність, що одержала широке поширення, на державних підприємствах обумовлена недоліками господарського механізму, сформованого в умовах так званої командно-адміністративної економіки  і підтримуваного деякими соціальними  інститутами (ідеологією, культурою, мораллю). Розвиток трудової активності в першу  чергу припускає зняття тих гальм, що придушують ініціативу і заповзятливість. Адміністративно-командна система  спиралася на працівника виконавчого, орієнтованого на колективну відповідальність, що тяжіє до консервативних форм трудової діяльності, не єднальний свій соціальний статус з досягненнями в праці. Примітною  його рисою, крім низької продуктивності, була нерозвинена підсвідомість, орієнтація на «справедливого» начальника, що забезпечить йому необхідні блага  за умови беззаперечної слухняності. При цьому, відповідальність за власний  добробут перекладається на «верх».

Для ефективно функціонуючої економіки  необхідний інший тип працівника, орієнтованого на максимальні досягнення в праці, ініціативного, що бере на себе відповідальність не тільки за свою долю, але і за успіх загальної справи, що знає свої права і розраховує, насамперед, на власні сили. Такий працівник  прагне до підвищення кваліфікації, тому що саме з нею зв'язує свої можливості в праці. Він обов'язковий і  сумлінний, здатний до інноваційної діяльності. У рамках колишнього господарського механізму, що зводить практично  до нуля волю вибору різних варіантів  трудового поводження, шанси на процвітання  для людей цього типу мінімальні, їхня діяльність найчастіше або обмежується, або придушується. Для розвитку трудової активності, насамперед, необхідно  усунути нееквівалентність відносин між працівником і суспільством, що практично не змінилася з переходом  на нові умови господарювання.

Формування і розвиток економічної мотивації, на яку покладається стільки надій, швидше за все, орієнтує працівників на реалізацію економічних інтересів поза сферою виробничої діяльності в суспільному виробництві. Перехід до нових для нас форм власності при деформованій трудовій мотивації - сам по собі трудової активності дати не здатний, відношень до праці не змінить. Можна припустити, що економічна самостійність трудових колективів буде і надалі використовуватися для реалізації потреб «для себе», переважно в їх більш значимій для працівників частині - оплаті праці.

Наступне гальмо трудової активності - вузькість зони мотивованого поводження. Істотним пороком діючої системи стимулювання можна вважати її орієнтованість на закріплення працівника за робочим місцем. Сьогоднішній світовий рівень виробництва припускає високий ступінь соціальної і професійної мобільності працівника. Перебільшене значення стажу роботи на одному підприємстві стимулює помірну виробничу діяльність без істотних відхилень від середніх величин, знімаючи необхідність підвищення кваліфікації, чим культивуються застійні явища у виробництві. Одним із засобів прикріплення працівника до його робочого місця стала черга на одержання тих чи інших натуральних благ: квартири, автомобіля, меблів, місця в дитячому дошкільному закладі і т.п. Така залежність від підприємства перетворилася в джерело гострої соціальної напруженості.

Прискорити процеси мобільності  можна, знявши економічні і юридичні узи, що прив'язують людину до робочого місця: залежність оплати і пенсії від  стажу роботи на одному місці, обов'язкове відпрацьовування визначеного терміну  при звільненні за власним бажанням, залежність одержання побутових  благ не стільки від якості роботи, скільки від відпрацьованого  на даному підприємстві терміну. У кінцевому  рахунку цьому буде сприяти і  скасування паспортного режиму і  прописки.

Для розвитку трудової активності необхідна правова основа відносин керівника і виконавця, при якій працівнику дається право самостійно обирати лінію трудового поводження в рамках чітко зафіксованих правових норм. Це не суперечить принципу єдиноначальності на виробництві. Зміцнення і використання правових методів керування в  сфері праці засновані на чіткому  й однозначному розподілі прав і  відповідальності, є необхідною умовою захищеності працівника від сваволі  як адміністрації, так і колективу, служать більш чіткому розмежуванню зон контрольованого і мотивованого поводження. При цьому природне внутрішньовиробниче  протиріччя економічних інтересів  керівників і виконавців стає джерелом розвитку, і через його вирішення  забезпечується підвищення ефективності праці.

З переходом на нові умови  господарювання виявляються наступні мотивуючі функції оплати праці:

• розмір заробітку кожного  працівника повинен визначатися, насамперед, особистим трудовим внеском у  кінцевий результат колективної  праці (зараз на розмір заробітної плати  кінцевий результат впливає сильніше, ніж трудовий внесок працівника);

• посилення диференціації  в оплаті праці в залежності від  її складності і якості, споживчих  властивостей продукції, що випускається, що має принципове значення для актуальності мотивів суспільної корисності праці  і раціонального сполучення інтересів  «на себе» і «на інших»;

• поступова відмова від  грошових компенсацій за непривабливу працю і шкідливі санітарно-гігієнічні умови, оскільки вони не тільки консервують  несприятливі умови праці, але і  знижують трудо-мотиваційну функцію оплати;

• розширення стимулюючої  зони оплати праці встановленням  оптимальних співвідношень гарантованого  мінімуму зарплати, що забезпечує відтворення  кваліфікованої робочої сили, і максимально  можливого заробітку, що забезпечує якісні розходження в рівні добробуту  працівників з різним трудовим внеском;

•  зміна функцій і  ролі преміальних систем, що слабко стимулюють трудову активність, тому що використовуються в основному  для реалізації владних функцій  адміністрації, частіше як санкції  за невиконання якихось вимог  начальства, а не як стимул.

У сформованій ситуації державі доцільно взяти на себе функцію стимулювання творчої і висококваліфікованої праці, оскільки підприємства з їх сформованою  системою усередині колективних  відносин до цього ще не готові.

Держава може впливати на подолання  кризи праці шляхом пропаганди зразків  високої культури праці і виробництва. Для цього варто було б ефективніше  використовувати спільні підприємства, пропускаючи через них визначену  частину працівників, що повернувшись на свої підприємства, принесуть із собою і нові еталони культури праці. Рішенню цієї задачі також  сприяє регулярний обмін фахівцями  з розвитими промисловими країнами.