Сутність феномену управління. Поняття методу державного управління. Класифікація методів управління

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ,МОЛОДІ І СПОРТУ

УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ  ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І ТУРИЗМУ

Факультет менеджменту,товарознавства та комерційної діяльності

Кафедра менеджменту та комерційної діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота

на  тему:

«Сутність феномену управління.

Поняття методу державного управління. Класифікація методів управління»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:ст.гр.МГРБ-09

Бабій Олеся

Прийняв:Цимбалюк.В.М

 

 

 

 

 

Львів 2013

План

 

1.Поняття та сутність  феномену.

2. Поняття і види методів.

3. Поняття й ознаки адміністративно-правового примусу.

4. Види адміністративного примусу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття та сутність феномену

   

    Вирізняючи суттєві характеристики феномену порушеного розвитку (дизонтогенезу), різні автори пропонують різноманітні пояснення і назви.В сучасній літературі частіше вживається термін маніпулювання, що визначається як майстерність управляти поведінкою за допомогою цілеспрямованого впливу на суспільну психологію, свідомість та інстинкти людини. Так, німецький соціолог Г. Франке маніпулювання розглядає як свого роду психічний вплив, який проводиться таємно.

Професор Елвайн визначив це поняття як "управління людиною, що здійснюється або в результаті так званого примушення речей, або внаслідок організованих класових інтересів, або в результаті відповідної економічної структури. Духовне управління людиною, обумовлене впливом ірраціональних і емоційних засобів та аргументів: в політиці - звернення до нації, любові до вітчизни, до крові, раси, честі".

Отже, під маніпулюванням необхідно  розуміти специфічну форму духовного  впливу" що виражається як приховане, анонімне панування, здійснюване "ненасильницьким  чином".

Характер і суть маніпулювання  особливо виразно проявляються при  порівнянні з іншими способами впливу на свідомість та поведінку людей. Правлячий  клас мав і зараз має безліч способів впливу на розум і вчинки людей. Підкуп, шантаж, загроза застосування насильства й саме насильство - все  це давно використовується для того, щоб зорієнтувати людські вчинки в бажаному напрямку. Але кваліфікувати  подібний вплив як маніпулювання  не можна. У багатьох випадках тому, хто користується подібними методами, абсолютно байдуже, чи вірить людина у правильність і справедливість того, що його примушують робити. Того, хто впливає, в цьому випадку  цікавить тільки одне - досягти бажаного. Такий вплив є відкрито насильницьким  та примусовим.

Під час маніпулювання особа, яка  здійснює вплив, постійно прагне того, щоб індивід, який с об'єктом впливу, визнав той чи інший навіюваний йому вчинок єдино правильним для себе. Щоб досягти цього, пропагандист-маніпулятор  вдається не до засобів примушення, а до засобів переконання, заснованого на навмисному обмані або ще краще - навіюванні. Він повинен створити у свідомості своїх жертв подвійну ілюзію: по-перше, що дійсність саме така, якою він її зображає" і, по-друге, що реакція на цю дійсність залежить від самої людини, яка є об'єктом маніпулювання.

Сьогодні розробляються вдосконалені технології впливу на мотивацію вчинків  і поведінку людей - "ненасильного примушення". Організовується маніпулювання людьми проти їх волі, але за їх згодою на користь дуже малої частини суспільства. Для цього використовується інформація, яка, разом з іншими її властивостями, стає знаряддям влади надлюдьми, одним з методів управління суспільством.

                                             Поняття і види методів

    Сутність методів державного управління виявляється у застосуванні окремих прийомів, засобів, що застосовуються суб'єктом управління відносно об' єкта для досягнення поставлених цілей, здійсненні безпосереднього цілеспрямованого впливу на систему управлінських відносин.

Термін "метод" у загальноприйнятому тлумаченні означає спосіб теоретичного дослідження або практичного  здійснення чогось. Щодо процесу управління метод означає спосіб, прийом, засіб  впливу суб'єкта на об' єкт.

Тобто під методом державного управління необхідно розуміти засоби практичної реалізації завдань та функцій  виконавчої діяльності органів управління, або інакше спосіб здійснення управлінських  функцій, впливу суб'єкта управління на об'єкт (колектив, групу осіб чи одну особу).

Усі методи, які використовуються в процесі управління, практично  пов'язані між собою, доповнюють один одного, використовуються в органічній єдності. Мистецтво керівника як раз і полягає в тому, щоб  із усього комплексу методів управління вибрати найбільш дієві, які надійно  ведуть до мети, скласти їх гнучку комбінацію та використовувати її, віддаючи перевагу то одному, то іншому залежно від  ситуації. Правильне, розумне поєднання  різник методів є одним із важливим напрямків удосконалення управління на сучасному етапі.

Будь-яка класифікація методів  є лише схематичне, формалізоване  відображення реальності в дійсності  вони тісно взаємопов'язані. Зокрема, методи вироблення і прийняття управлінського рішення можуть бути включені до групи  пізнавально-програмуючих, а методи організації виконання управлінського рішення - до групи організаційно-регулюючих.

Взагалі методи управління можна умовно поділити на:

- методи пізнання (пізнавально-програмуючі);

- методи впливу (організаційно-регулюючі).

Під методами пізнання необхідно вважати  способи, шляхи дослідження стану  реальних об'єктів (процесів, явищ), перспективи  їх змін та наукового обґрунтування  застосування методів впливу на ці об'єкти з метою їх регулювання. Залежно  від ступеня загальності сфери  їхнього застосування прийнято розрізняти загальний, загальнонаукові та спеціально наукові методи.

Організаційно-регулюючі методи управління (методи впливу) - це способи, прийоми  організації та регулювання процесів і явищ з метою їх удосконалення. До них належать:

- переконання;

- адміністративні;

- економічні;

- психологічні;

- примус.

Загальні методи впливу поділяються  на примус та переконання. Примус складається  з дисциплінарних, адміністративних, матеріальних, кримінально-процесуальних  заходів. Сутність його полягає у  формуванні поведінки об'єкта управління проти його волі, при цьому суб'єкт  управління може впливати примусово  на моральну, матеріальну, організаційну, фізичну, психологічну сферу об'єкта управління з метою його упорядкування. Примус на відміну від переконання  застосовується спеціально уповноваженими суб'єктами управління в межах їх правової компетенції. Адміністративний примус може здійснюватись через  заходи адміністративного попередження, заходи адміністративного припинення (пониження), заходи адміністративно-процесуального забезпечення і адміністративного стягнення.

Переконання складається  із заходів: агітації, виховання, роз'яснення, показ позитивного досвіду, заохочення, обговорення поведінки, ці заходи являють собою заходи правового і не правового характеру, які проводяться державними та громадськими органами, з метою формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання вимог законів та інших правових актів.   Адміністративні методи управління характеризуються підпорядкуванням волі керованого об'єкта волі управляючого суб'єкта за схемою "влада - підпорядкування" і поділяються на: адміністративно-правові та адміністративно-організаційні методи. Адміністративно-правові поділяються: а) за юридичними ознаками - на нормативні, індивідуальні (накази, вказівки, розпорядження, рішення); б) за формою вирішення - на адміністративно-правові й адміністративно-організаційні; в) за способом впливу на об'єкт управління - на зобов'язуючі виконати певні дії, уповноважуючі виконати зазначені дії, заохочувальні до виконання соціально-корисних дій, заборонні (обмежуючі) виконання тих чи інших дій; г) за формою припису - на категоричні (імперативні), делегуючі, рекомендаційні, диспозитивні.     Адміністративні методи державного управління на сьогодні є актуальними та затребуваними у мілітаризованих структурах, де здійснюване управління повинне бути чітким, зрозумілим, прямим, недвозначним. Результати саме таких методів управління є більш очікуваними та швидкими, держава значною мірою забезпечує втілення в життя намічених планів і завдань

Економічні методи управління являють собою сукупність способів впливу шляхом створення економічних умов, що спонукають об'єкти управління діяти в потрібному напрямі та виконувати поставлені завдання. До них належать: заробітна плата, премія, кредити, регулювання цін, регулювання прибутків, матеріальна допомога тощо. Реалії сьогодення України свідчать про підвищення ролі та значення саме економічних методів державного управління. Це проявляється в можливості урахування матеріальних інтересів керованого об'єкта з боку керівного суб'єкта. У керованого об'єкта з'являється можливість вибору того чи іншого варіанта поведінки, що свідчить про диспозитивний характер виникаючих правових відносин.

Психологічні методи управління спрямовані на регулювання відносин між людьми шляхом оптимального підбору та розстановки персоналу, до яких належать: методи професійного підбору та навчання; методи психологічного стимулювання (мотивації); методи комплектування малих груп і колективів; методи гуманізації праці.

Особливе місце в системі  методів управління займають методи адміністративно-правового регулювання (імперативний, диспозитивний), які  у своєму змісті охоплюють сукупність правових способів, що застосовуються державою для забезпечення регулюючої дії впливу норм адміністративного  права. Вони реалізуються шляхом: 1) використання приписів (встановлення обов'язків); 2) встановлення заборон; 3) надання дозволів.

Поняття й ознаки адміністративно-правового примусу

Важлива (хоча й не єдина) функція  державного примусу - правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущення правопорушень. Тому державний  примус традиційно розглядають з  позицій захисту сформованих  державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання  юридичних норм конкретних галузей  права.

Державний примус - психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми. Він, як правило, виступає у двох формах: судовій та адміністративній. Використовуються і засоби громадського примусу, які не є державними.

Види державного примусу прийнято розглядати як явища, похідні від  існуючих галузей права і властиві цим галузям правопорушення, диференціювати згідно з існуючими правовими  галузями.

На цих підставах виділяють: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, адміністративний примус.

Адміністративно-правовий примус характеризується тими ж ознаками, які притаманні для державного. Сутність його зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об'єднаннями засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей.

До особливостей цього  виду примусу можна віднести такі:

- адміністративний примус використовується  в державному управлінні для  охорони суспільних відносин, що  виникають у цій сфері державної  діяльності;

- механізм правового регулювання  адміністративного примусу встановлює  підстави і порядок застосування  відповідних примусових заходів;

- порядок застосування примусових  заходів регулюється, як правило,  нормами адміністративного права,  що включають до себе норми  адміністративного законодавства  або адміністративно-правові норми  актів виконавчих і розпорядчих  органів;

- застосування адміністративного  примусу - це результат реалізації  державне владних повноважень  органів державного управління  і лише у виключних, встановлених  законодавством випадках такі  засоби можуть застосовувати  суди (судді);

- адміністративний примус використовується  для: а) запобігання вчиненню  правопорушень; б) припинення  адміністративних проступків; в)  притягнення до адміністративної  відповідальності.

Адміністративний примус застосовується на підставі адміністративно-процесуальних  норм.

Тобто адміністративний примус - це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів запобігання правопорушенням, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

Види адміністративного  примусу

Критерієм, за яким заходи адміністративного  примусу відрізняються один від  одного, є їх розміщення відносно протиправної дії.

Заходи адміністративного  примусу поділяються на три групи:

- заходи адміністративного попередження (адміністративного запобігання);

- запобіжні адміністративні заходи (адміністративного припинення);

- заходи відповідальності за  порушення нормативно-правових положень (адміністративні стягнення)

Заходи адміністративного попередження

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити скоїтися протиправному вчинку, вони застосовуються, коли правопорушення тільки передбачається. Запобіжні адміністративні заходи призначені для того, щоб припинити  протиправний вчинок, не дозволити  йому розвинутись, мінімізувати збитки. Вони застосовуються коли вчинок вже  почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень застосовуються, коли встановлений склад  протиправного вчинку, коли вчинок є правопорушенням.