Структура та управління підприємством

У практиці господарювання застосовуються декілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо- технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства.

Лінійна організаційна структура управління - це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії (рис. 4, а). За такої організаційної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококваліфікованим фахівцем, здатним вирішувати стратегічні й поточні питання діяльності підпорядкованих йому підрозділів (ланок).

Основою функціональної організаційної структури управління є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління (рис. 4, б). При цьому кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних відділів. Така організаційна структура управління забезпечує компетентне керівництво в рамках кожної управлінської функції. Проте цей тип організаційної структури має певні недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, зниження оперативності роботи органів управління.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі (рис. 4, в). Вона дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор - начальник цеху - майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання.

Така структура управління завдяки  своїй ієрархічності забезпечує оперативну реалізацію управлінських рішень підвищення ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. 

Рис. 4. Схема типів організаційних структур підприємства

 

Дивізійна організаційна структура управління (рис. 5) базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її застосування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загальнокорпоративних (стратегічні рішення, маркетингові дослідження, фінансова діяльність тощо) функцій, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприємницьких структур.

Генеральний директор

Начальник відділення		Начальник відділення		Начальник відділення
з виробництва		з виробництва		з виробництва
продукту А		продукту В		продукту С

Відділ маркетингу

Відділ фінансів

Лз

 

 

 

При дивізійній структурі кожний виробничий підрозділ підприємства має власну достатньо розгалужену структуру  управління, що забезпечує автономне  його функціонування. Лише стратегічні  функції управління централізовано на корпоративному рівні. При дивізійній структурі управління групування видів діяльності здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що в рамках певного виробництва формується автономна організаційна спільність. При цьому часто виділяються три способи групування виробничих підрозділів:

1. продуктовий (виготовлення певного продукту);
2. за групами споживачів (задоволення потреб певної групи споживачів);
3. за місцем знаходження (розміщення в певному географічному районі).

Перевагами дивізійної організаційної структури управління є гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості, хоча вона потребує збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

За матричної організаційної структури управління поряд із лінійними керівниками підприємства та апаратом управління виокремлюють (формують) тимчасові предметно-спеціалізовані ланки - проектні групи.

Вони утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи. Одночасно він  є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних  організаційних структур - їх винятково  висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Проте матричні структури  управління мають і певні недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв’язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

Використання матричної організаційної структури управління є виправданим на підприємствах, що об’єднують велику кількість виробництв із коротким життєвим циклом продукції, і здебільшого тільки за умови високодинамічного ринкового середовища.

4. ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯМИ

Крім внутрішніх органів управління підприємствами, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об’єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій. Президент України, як глава держави, в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження, проводить ділові зустрічі та наради з посадовими особами відповідного рівня, здійснює робочі поїздки в регіони (області, міста), відвідує ті чи інші підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає і глава адміністрації' Президента України. Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, шляхом формування необхідної законодавчої бази.

Центральну  виконавчу владу держави репрезентує  Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує  діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, центральні органи влади зі спеціальним статусом та ін.

Кожне міністерство очолює міністр, що має  заступників, один з яких є першим.

До  складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які здійснюють керівництво підприємствами в межах своєї компетенції.

Важливим  робочим органом міністерства є  колегія, членами якої є: міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв’язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо.

Виробничо-господарську діяльність підприємств чи їхніх інтеграційних утворень координують функціональні й галузеві міністерства, комітети та інші центральні органи виконавчої влади, а саме:

1. Міністерство внутрішніх справ України;
2. Міністерство аграрної політики України;
3. Міністерство охорони навколишньго природного середовища;
4. Міністерство економіки України;
5. Міністерство палива та енергетики України;
6. Міністерство закордонних справ України;
7. Міністерство культури і туризму України;
8. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
9. Міністерство оборони України;
10. Міністерство освіти і науки України;
11. Міністерство охорони здоров’я України;
12. Міністерство праці та соціальної політики України;
13. Міністерство транспорту України;
14. Міністерство фінансів України;
15. Міністерство юстиції України.

До  вищих органів державного управління підприємствами належать державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:

1. Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України;
2. Державний комітет України по водному господарству;
3. Державний комітет України по земельних ресурсах;
4. Державний комітет України з енергозбереження;
5. Державний комітет лісового господарства України;
6. Державний комітет промислової політики України;
7. Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;
8. Державний комітет статистики України;
9. Національне космічне агентство України;
10. Державне казначейство України.

Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом:

1. Антимонопольний комітет України;
2. Державна податкова адміністрація України;
3. Державна митна служба України;
4. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;
5. Національна комісія регулювання електроенергетики України;
6. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
7. Фонд державного майна України;
8. Служба безпеки України.

Конкретні функції, що їх виконують  центральні органи державного управління, визначено здебільшого їхньою назвою. Пояснення здійснюваних функцій потребують лише деякі центральні органи управління, зокрема:

• Міністерство економіки - визначає головні напрями економічної політики держави, спрямовує зовнішньоекономічну діяльність і торгівлю;
• Фонд державного майна - проектує й реалізує щорічні програми приватизації державних підприємств (організацій);
• Державне казначейство - розробляє й реалізує плани фінансування переважно підприємств, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

До  центральних органів виконавчої влади, діяльність яких координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів, відносяться:

• через Міністра охорони навколишнього природного середовища України: Держкомітет України по водному господарству; Держкомітет України із земельних ресурсів; Держкомітет лісового господарства України;
• через Міністра економіки України: Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики; Державний комітет України енергозбереження; Державний комітет промислової політики України; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;
• через Міністра фінансів України: Головне контрольно-ревізійне управління; Державне казначейство України.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ ДО ТЕМИ 3 «СТРУКТУРА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ»

Питання для обговорення:

,. Сформулюйте  та поясніть функції управління  підприємством.

2. Наведіть переваги та недоліки розглянутих оргструктур управління підприємствами.
3. Наведіть приклади вищих органів управління підприємствами.
4. Наведіть приклади зв’язків, що використовуються в орг- структурах управління підприємствами.
5. Яка оргструктура характерна для організації, в якій працюєте Ви, Ваші рідні чи друзі?

Тести 3

1. У чому полягає  перша особливість підприємства  як системи?

а) підприємство - це закрита система, яка не може існувати за умов активної взаємодії з навколишнім середовищем;

б) підприємство - це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем;

в) підприємство - це система, яка може існувати в будь-яких умовах;