Структура та управління підприємством

 Тема 3 СТРУКТУРА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1. Сутність і функції процесу управління
2. Методи управління діяльністю підприємств
3. Організаційні структури управління підприємствами
4. Вищі органи державного управління підприємствами та організаціями
1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ

Згідно  з основними положеннями теорії систем будь-який об’єкт, явище чи процес потрібно розглядати як систему. Під  системою розуміють сукупність взаємопов’язаних в одне ціле елементів. Елемент системи - це частина цілого, що в процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:

по-перше, складається з двох або більшої кількості елементів;

по-друге, кожний елемент системи має властиві лише йому якості;

по-третє, між елементами системи існують зв’язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;

по-четверте, система не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність, свої межі та навколишнє середовище.

Перша особливість підприємства полягає в тому, що воно як відкрита система, може існувати лише за умови  активної взаємодії з навколишнім  середовищем (рис. 2).

Земля  ► Праця	Внутрішнє середовище підприємства
► Капітал	Ь-
► Підприємство  ►	Трансформаційні процеси

Входи в систему Виходи з системи

(підприємство) (підприємства)

Зовнішнє середовище підприємства

 

Рис. 2. Схема взаємодії  підприємства з навколишнім середовищем 

Інша  особливість підприємства полягає  в тому, що воно є штучною системою, створеною людиною заради ії власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша - це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом такого поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, тому хтось повинен координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

Тому  об’єктивно виникає потреба у  відокремленні управлінської праці  від виконавчої.

Управління  являє собою діяльність, спрямовану на координацію роботи у трудових колективах. Координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

У цьому  зв’язку відзначимо, що хоча підприємства відрізняються між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо, проте всі вони як системи мають спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім виділяються функції управління - об’єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне використання спільної праці.

Виділяють декілька функцій управління. Для з’ясування природи й сутності кожної з них розглянемо механізм функціонування найпростішої моделі штучної  системи (рис. 3).

 

З рис. 3 видно, що структура цієї моделі містить два  елементи: елемент И - керуючий; елемент  Е - керований.

Керуючий елемент приймає:

1. через вхідний канал імпульс із зовнішнього середовища (Уі);
2. через канал зворотного зв’язку імпульси, що стосуються його власного стану (Х₁) та стану структури системи (Х₂).

На підставі прийнятих  імпульсів керуючий елемент починає  функціонувати. Спочатку він визначає конкретне (кількісне) значення вихідного  параметра У ₂, тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс Х₃ і надсилає його керованому елементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди.

На блок-схемі  показано, що ефектор сприймає також  імпульси 2₁ із зовнішнього середовища. Це так звані перешкоди, що заважають досягненню мети управління.

Під впливом команди  керуючого елемента та зовнішніх  перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності - вихідний імпульс У₂. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної команди Х₂ через канал зворотного зв’язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.

Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати  вихідний імпульс У₂ в зовнішнє середовище. В разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектора. Отже, у структурі системи керуючий елемент виконує цілком конкретні функції.

По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки мету можна досягти різними способами, керуючий елемент повинен вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени трудового колективу для досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.

По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи іншу конкретну операцію і як виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Організація - це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

По-третє, ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмовитись виконувати свої обов’язки, визначені планом. Тому для досягнення поставленої мети керівник будь-якого рівня повинен не тільки спланувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.

Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчували б, що вони можуть задовольнити свої потреби  тільки тоді, коли буде забезпечено  досягнення цілей підприємства. Це означає, що керуючий елемент має  виконувати належним чином функцію  мотивації. Мотивація - це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.

По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх загроз і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом, за необхідності - коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.

Приведені функції тісно пов’язані  між собою в єдиному процесі  управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так  само як і слабка мотивація праці  або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

З урахуванням цього випливає висновок, що управління підприємством відображає сукупність взаємопов ’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

2. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи  методів управління. Привести в дію  організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такими інструментами є методи управління.

Методи управління - це способи впливу на працівників трудового колективу з метою досягнення цілей підприємства.

В основі класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими  керується людина в процесі виробничої діяльності.

За своїм змістом  мотиви діяльності поділяються на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління, що органічно взаємозв’язані й використовуються не ізольовано, а комплексно.

Економічні методи управління - це методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Суть першого  аспекту полягає у:

1. формуванні системи оподаткування суб’єктів господарювання;
2. визначенні дійової амортизаційної політики, яка б сприяла оновленню (відтворенню) матеріальних і нематеріальних активів підприємства;
3. встановленні державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій.

Другий  аспект економічних методів управління пов’язаний з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, суспільне визнання, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономірностей  соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного управління виробництвом чи будь- яким іншим видом діяльності.

Практична реалізація соціально-психологічних  методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів  соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.

Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру, їхнє існування й практичне застосування зумовлене зацікавленістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління - це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Всі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядчі.

Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну (оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств (організацій). Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми (підприємства, організації).

Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.

3. ОРГАНІЗАЦІЙНІ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Згідно з виробничою й загальною  структурою підприємства формуються відповідні органи управління ним. Поділ праці  у сфері управління зумовлює необхідність групування однорідних за функціями робіт і зосередження їх у підрозділах апарату управління.

Відповідно до цього управлінський  персонал підприємства поділяється  на лінійний та функціональний (штабний, апаратний).

Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом. Функціональний персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами (службами, відділами). При цьому між лінійними керівниками та посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних та апаратних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою. Організаційна структура управління - це форма системи управління, що визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В організаційній структурі управління кожний її елемент (виробничий або управлінський  підрозділ) має певне місце й  відповідні зв’язки з іншими елементами. Зв’язки таких елементів системи  управління поділяються на лінійні, функціональні та між- функціональні.

Лінійні зв ’язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор - начальник цеху - майстер). Ці зв’язки з’являються там, де один керівник підпорядкований іншому.

Функціональні зв ’язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху - начальник планово-економічного відділу).

Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління (начальник цеху - начальник цеху, начальник служби маркетингу - начальник конструкторського відділу). Характер зв’язків визначає відповідний тип організаційної структури управління суб’єктом господарювання.