Принципи менеджменту

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

І. СУТНІСТЬ ТА ПОНЯТТЯ ПРИНЦИПІВ МЕНЕДЖМЕНТУ 4

ІІ. СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА 6

ІІІ. ЗНАЧУЩІСТЬ ПРИНЦИПІВ МЕНЕДЖМЕНТУ  ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК 11

ВИСНОВКИ 12

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 13

 

 

ВСТУП

 

Людина як соціальна істота може бути учасником багатьох видів  соціальних спільнот: сім'ї, виробничо-господарської  організації, менеджменту організації, політичної партії, громадської організації, класу, соціального прошарку, суспільства. Належачи до будь-якого соціального утворення, індивід перебуває під дією певних закономірностей і свідомо будує власну поведінку відповідно до принципів, встановлених кожною спільнотою. 

Знання сутності закономірностей  і принципів менеджменту дає  змогу менеджерам свідомо організувати свою керівну діяльність і відповідно впливати на діяльність підпорядкованих  працівників. 

Принципи менеджменту локалізовані за зонами і напрямами управлінської діяльності. Вони регулюють менеджмент факторів виробничого процесу: людських, матеріально-речових та фінансових відповідно до специфіки виробничо-господарсько діяльності організації. Принципи конкретизуються у межах кожної системи менеджменту на основі предметно-практичної діяльності.

Значущість принципів  і сам їх набір у практичному  застосуванні конкретного підприємства може бути різним, оскільки кожна організація  унікальна; вони залежать від місії  підприємства, профілю діяльності, обсягів виробництва, складності продукції, контрагентських зв'язків, широти асортименту  продукції чи послуг тощо.

 

І. СУТНІСТЬ ТА ПОНЯТТЯ ПРИНЦИПІВ  МЕНЕДЖМЕНТУ

 

Менеджмент в тій або  іншій формі існував завжди там, де люди працювали групами і, як правило, у трьох сферах людського суспільства: політичної - необхідність встановлення і підтримання порядку в групах; економічної - необхідність у вишукуванні, виробництві і розподілі ресурсів; оборонної - захист від ворогів і  диких звірів.

По суті, те, що ми сьогодні називаємо менеджментом, зародилося в часи промислової революції  в XIX ст. Виникнення фабрики як первинного типу виробництва і необхідність забезпечення роботою великих груп людей означали, що індивідуальні  власники більше не могли спостерігати за діяльністю всіх працівників.

Коли ми говоримо про те, що організація (підприємство) функціонує, то маємо на увазі, що в її рамках люди здійснюють певні дії.

Людина як соціальна істота може бути учасником багатьох видів  соціальних спільнот: сім'ї, виробничо-господарської  організації, менеджменту організації, політичної партії, громадської організації, класу, соціального прошарку, суспільства. Належачи до будь-якого соціального утворення, індивід перебуває під дією певних закономірностей і свідомо будує власну поведінку відповідно до принципів, встановлених кожною спільнотою. 

Знання сутності закономірностей  і принципів менеджменту дає  змогу менеджерам свідомо організувати свою керівну діяльність і відповідно впливати на діяльність підпорядкованих  працівників. 

Принципи  управління організацією визначають вимоги до системи, структуру та організацію  процесу управління. Тобто управління організацією здійснюється за допомогою  основних вихідних положень і правил, якими керуються менеджери всіх рівнів. Ці правила визначають "лінію" поведінки менеджера.

Таким чином, принципи управління можна представити  як основоположні ідеї, закономірності та правила поведінки керівників щодо здійснення управлінських функцій.

Принципи менеджменту локалізовані за зонами і напрямами управлінської діяльності. Вони регулюють менеджмент факторів виробничого процесу: людських, матеріально-речових та фінансових відповідно до специфіки виробничо-господарсько діяльності організації. Принципи конкретизуються у межах кожної системи менеджменту на основі предметно-практичної діяльності.

Принципи менеджменту  доцільно згрупувати у дві групи - загальні і приватні. До загальних  принципам управління відносяться  принципи застосовності, системності, багатофункціональності, інтеграції, орієнтації на цінності. Основним приватним принципом менеджменту є принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації в управлінні. Проблема поєднання централізації і децентралізації в менеджменті полягає в оптимальному розподілі (делегування) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Між принципами існує тісний взаємозв'язок. Жоден з принципів не існує сам по собі, але кожен із них підтримує і зміцнює решту, водночас підтримуючись й зміцнюючись ними (спрацьовує так званий синергетичний ефект).

Значущість принципів  і сам їх набір у практичному  застосуванні конкретного підприємства може бути різним, оскільки кожна організація  унікальна; вони залежать від місії  підприємства, профілю діяльності, обсягів виробництва, складності продукції, контрагентських зв'язків, широти асортименту  продукції чи послуг тощо.

 

ІІ. СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУ  ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

 

Усі описані у вітчизняній  та зарубіжній літературі принципи менеджменту можна поділити назагальні, дія яких поширюється па всі організації і всю систему управління, і особливі (часткові),тобто ті, які стосуються тільки окремих частин, елементів системи управління.

До загальних принципів відносяться:

• принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації в управлінні;
• принцип поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні;
• принцип оптимального поєднання політичного і господарського керівництва;
• принцип поєднання інтересів індивіда і цілей організації;
• принцип поєднання права господаря і участі робітників в управлінні (принцип демократії);
• принцип оптимального поєднання галузевого і територіального підходів до управління;
• дисципліна;
• стабільність робочого місця для персоналу;
• винагорода персоналу;
• науковий підхід до управління.

Принцип оптимального поєднання  централізації і децентралізації в управлінні передбачає необхідність вмілого використання єдиноначальності і колегіальності. Під єдиноначальністю,наприклад, розуміють надання вищому керівництву організацією (підприємством) такої повноти влади, яка необхідна для прийняття рішень, і персональної відповідальності за доручену справу.

Колегіальність передбачає вироблення колективного рішення на основі думок менеджерів різного рівня і насамперед виконавців конкретних рішень - керівників підрозділів організації (підприємства). Колегіальність підвищує об'єктивність рішень, які приймаються, їх обґрунтованість і сприяє успішній реалізації таких рішень. Але слід мати на увазі і те, що прийняття колегіальних рішень на практиці здійснюється набагато повільніше, ніж індивідуальних.

Принцип оптимального поєднання  централізації в управлінні являє собою концентрацію влади, прийняття рішень на верхніх рівнях керівництва.

Децентралізація - це делегування прав, а водночас і відповідальності на нижчих щаблях управлінської ієрархії.

Слід мати на увазі і  те, що поняття оптимальної централізації  і децентралізації нс виключають одне одного: вони лише виражають різний ступінь розподілу влади, прав і  відповідальності, контролю по вертикалі  управління. Децентралізація не може розглядатися поза зв'язком з централізацією.

Проблема поєднання централізації  і децентралізації в менеджменті  полягає в оптимальному розподілі  повноважень при прийнятті управлінських  рішень. У формальному відношенні це насамперед розподіл повноважень  по вертикалі системи керування  і делегування повноважень у  процесі керування.

Централізація виражає таку побудову системи керування і  таку організацію її функціонування, при яких існує безперервна, постій-но діюча і досить стійка підпорядкованість  кожної нижчестоящої ланки керування  вищестоящому. Централізація керування  стосується не всіх напрямів діяльності нижчестоящих ланок, а лише головних, які забезпечують керуючий вплив. Повна  централізація неможлива.

За оперативно-господарськими напрямами діяльності нижчестоящі  ланки діють самостійно (децентралізовано).

Важливо, на якому рівні  ієрархії приймається рішення, для  якого рівня воно призначене, як далекі між собою рівні прийняття  і безпосередньої реалізації рішення. Чим вищий рівень, на якому приймається  рішення, і нижчий ступінь, для якого  воно призначено, тим вищий рівень централізації виробництва.

Принцип поєднання державного регулювання і господарської  самостійності в управлінні відображає певне втручання держави в  господарську діяльність. Будь-яке  сучасне суспільство представлене державою, яка здійснює правову регламентацію  управління тією чи іншою діяльністю організацій, визначаючи ступінь господарської (комерційної) самостійності.

Основу державного регулювання  економіки України становлять різноманітні нормативні акти: закони, накази, укази, постанови, інструкції та ін. Кожен  учасник управління повинен знати  нормативні акти, які стосуються його діяльності, і здійснювати її згідно з цими актами. Дотримання нормативної  поведінки, створення правової держави  веде до стабілізації управління.

Принцип оптимального поєднання  політичного і господарського керівництва  є відображенням діалектичного  взаємозв'язку політики і економіки. Цей принцип передбачає обов'язкове знання, оцінку і врахування суспільно-політичної ситуації при прийнятті господарських  рішень та їх можливих наслідків в  усіх ланках суспільства.

Досвід високорозвинутих держав Західної Європи показує, що в  управлінській практиці повинні  чітко розмежовуватися політична  й господарська компетенції. Політичне  керівництво при цьому може здійснюватися  лише через перемогу на виборах економічних  програм тих або інших партій. Принцип поєднання інтересів  індивіда і цілей організації  базується на тому, що сумісна діяльність людей дає їм можливість найефективніше реалізувати свої індивідуальні  цілі. У свою чергу, суспільство або  організація можуть досягти своїх  цілей, якщо індивіди, які входять  до них, реалізували свої інтереси. Раціонально організоване управління допомагає підвищити рівень поєднання  цих цілей та інтересів.

Принцип поєднання права  господаря і участі робітників в  управлінні (принцип демократії) виходить з того, що управління є функцією власності. Завжди управляє той, хто  є власником.

Тому дуже важливо, особливо на сучасному розвитку ринкових відносин, подолати відчуження робітника від  власності, створити умови для розвитку в ньому почуття господаря. Для  цього використовуються різні методи: акціонування або корпоратизація державної  чи індивідуальної власності, участі у  прибутках, самоврядування в робочих  групах та ін.

Принцип оптимального поєднання  галузевого і територіального підходів до управління полягає в тому, що будь-яке виробництво чи реалізація товарів, послуг здійснюються на відповідній  території. Тому управляти потрібно з урахуванням як одного, так і  іншого. Галузевий інтерес виробництва, реалізація товарів, послуг, зумовлений досягненням найвищої продуктивності праці в галузях, часто веде до утиснення інтересів території.

Принцип поєднання галузевого і регіонального управління передбачає розвиток галузевої системи керування  виробництвом з обліком раціонального  територіального розміщення.

Під територіальним управлінням розуміється діяльність усіх центральних і місцевих органів управління з розвитку даної території, при цьому господарський комплекс розглядається як визначена соціально-економічна система з відповідними елементами (населенням матеріальним виробництвом, сферою обслуговування і т.д.) та історичними, природними, національними, географічними и іншими особливостями.

Галузеве керування - керування складним комплексом виробничих об'єднань, підприємств, організацій, що забезпечують задоволення суспільних потреб у певних видах продуктів або послуг.

Дисципліна передбачає суворе дотримання досягнутих між керівництвом організації та п працівниками угод. Дисципліна також передбачає обов'язкове для кожного працівника організації  підпорядкування встановленому  порядку і правилам.

Висока дисципліна забезпечує ефективне функціонування всіх елементів  організації, об'єднує людей в  єдиний процес, перетворюючи індивідуальні  робочі сили в сукупну робочу силу. Окрім цього, належна дисципліна - це залог підвищення ефективності діяльності всіх ланок організації.

В умовах функціонування організацій  різних форм власності, стимулювання ініціативи і підприємливості, затвердження принципів  плюралізму і демократії в усіх сферах життєдіяльності суспільства зростає  роль дисципліни і відповідальності в системі управління суспільними  відносинами.