Показники чисельності персоналу

Ечп = [1- М\(М1+М2(1=П\100 *Тд\Тк)]* Чп *К

де Ечп — відносна економія чисельності працівників, осіб;

М — загальна кількість  одиниць устаткування в запланованому  періоді;

М1— кількість одиниць  устаткування, що не підлягає технічному удосконаленню;

М2— кількість одиниць  нового або модернізованого устаткування;

П — показник підвищення продуктивності нового або модернізованого  устаткування, %;

Чп— чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період, розрахована виходячи із виробітку базисного періоду, осіб;

Тд — кількість місяців дії нового або модернізованого устаткування;

Тк — календарна кількість місяців у плановому періоді;

К — частка робітників, зайнятих на устаткуванні в загальній чисельності  працівників.

Вплив комплексної механізації  та автоматизації на економію праці  в деяких випадках можна визначити  прямим розрахунком. Вплив удосконалення  організації виробництва і праці  на підвищення продуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами: удосконалення  управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу); збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку; зміни в спеціалізації  виробництва, не пов'язані з впровадженням  нової техніки; впровадження прогресивних форм організації праці; зменшення  кількості робітників, які не виконують  норми виробітку, тощо.

Поліпшення використання робочого часу можна досягти в  результаті скорочення цілодобових  і внутрішньозмінних втрат (простої, прогули, неявки через хворобу, у зв'язку з виконанням держобов'язків, з дозволу адміністрації тощо). Зменшення чисельності працівників за рахунок скорочення втрат робочого часу:

Еч.п. = Чп *Учр\100 * (Во-Впл)\(100-Впл)

де Учр — частка робітників у загальній чисельності промислово-виробичого персоналу, %;

Во — втрати робочого часу в базисному періоді, %;

Впл — втрати робочого часу в плановому періоді, %.

Економія робочої сили в результаті скорочення браку і  відхилень від нормальних умов роботи розраховується так само, як і при  скороченні втрат робочого часу.

Економія затрат праці  завдяки спеціалізації виробництва  і збільшенню обсягу кооперованих поставок визначається з урахуванням частки куплених виробів і напівфабрикатів  у загальному обсязі продукції:

Ечп = (1- (100-Ппл)\(100-Пбаз)) *Чп

де Ппл — частка кооперованих поставок у плановому періоді, %;

Пбаз — частка кооперованих поставок у базисному періоді, %.

Велике значення для підвищення продуктивності праці має зниження чисельності робітників, які не виконують  норми виробітку. Розрахунок відносної  економії робочої сили, досягнутої завдяки такому зниженню, здійснюється на основі показників середнього виконання  норм цими робітниками, їх частки в  загальній чисельності робітників і коефіцієнта виконання норм у плановому періоді:

Ечп = Чп * Учр *Ечр \100

де Учр –– частка робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

Ечр –– відносна економія чисельності робітників, %;

Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і структури  виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва  продукції, зміна питомої ваги окремих  видів продукції тощо. Необхідно  наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається  лише чисельність основних робітників, і значно меншою мірою — чисельність  інших категорій промислово-виробничого  персоналу.

Даний метод планування зростання  продуктивності праці є досить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує  планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці. У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне  зростання продуктивності праці  за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу.

Під час планування зростання  продуктивності праці за таким методом  можна використовувати показники  зниження технологічної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого  персоналу; зниження повної трудомісткості.

 

Основними техніко-економічними показниками, які використовуються під час планування підвищення продуктивності праці, можуть бути:

• нормована, фактична і  планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випускається;

• зниження трудомісткості від упровадження запланованих організаційно-технічних  заходів;

• чисельність працівників  за категоріями;

• баланс робочого часу працівників  у базисному і плановому періодах.

Визначається залежність між показниками годинного, денного  і річного виробітку, а також  між виробітком робітників і працюючих.

Іпг = Ттехнол \ (Ттехнол - Тз)

де Ттехнол — трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, розрахована за фактичними затратами праці;

Тз — зниження затрат праці від упровадження організаційно-технічних заходів.

Розраховуючи місячну  і річну продуктивність праці, слід урахувати середню кількість  відпрацьованих годин за зміну середньо-обліковим працівником, а також середню кількість явочних днів одного середньооблікового працівника в плановому і базисному періодах.

Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визначається за формулою:

Іпр = Ірг · Ізмф · Іяв дн,

де Іпг — індекс годинної продуктивності праці;

Ізмф — індекс використання змінного фонду робочого часу;

Іяв дн — індекс зміни кількості явочних днів за рік у середньооблікового працівника.

При цьому:

Ізмф = Фпл\Фб ; П = Еі *100\ (чп-Езаг)

де Фпл і Фб –– відповідно середня кількість відпрацьованих годин за зміну середньообліковим працівником у плановому і базовому періодах, год.;

Дяв пл і Дяв баз — відповідно середня кількість явочних днів середньооблікового працівника в плановому і базисному періодах, днів.

Щоб розрахувати денну  або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продуктивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продуктивності праці працівників  за годинною продуктивністю, яка розрахована  на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати  вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Богиня Д.П. Управління потенціалом підприємства. – К., 2002. – 258 с.

2. Грішнова О.А. Людський капітал України: сучасний стан та динаміка змін // Проблеми формування ринкової економіки: Між від. наук. зб. Спец. вип. Управління трудовими ресурсами: проблеми теорії та практики. – К.: КНЕУ. – 2001. – с. 71 – 80.

3. Кравцова Т.О. Організація управління персоналом. – Х.: ХДЕУ, 2003. – 23 с.

4. Крушельницька О.В., Мельник Д.П. Управління персоналом. – К.: «Ін Юре», 2003. – 301 с.

5. Лизунець А.Г. Управління трудовим потенціалом в умовах кризи/ Економічний простір. – 2009. – №24.,с. 256.

6. Лігоненко Л.О., Тарасюк М.В., Хіленко О.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посібник.– К: КНТЕУ, 2005.

7. Михайлова Л. І. Економічні основи формування людського капіталу в АПК. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2003. – 326 с.