Особливості конкурентних відносин в Україні

За видами конкурентної боротьби виокремлюють внутрігалузеву і міжгалузеву конкуренції. Внутрігалузева конкуренція являє собою боротьбу між товаровиробниками в одній галузі виробництва за зниження витрат виробництва, цін, покращення якості продукції, розширення ринків збуту тощо. Внаслідок внутрігалузевої конкуренції різні індивідуальні вартості товарів перетворюються на єдину ринкову вартість. Підприємства, на яких індивідуальна вартість товарів нижча від ринкової, отримують додатковий прибуток, а ті, на яких вона вища, не можуть відшкодовувати власні витрати, поступово втрачають свої позиції на ринках збуту і банкрутують. Таким чином, внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень НТП, підвищенню ефективності виробництва. Наслідком внутрігалузевої конкуренції є становлення різних норм прибутку в межах окремих галузей виробництва. Саме відмінність норм прибутку в різних галузях виробництва зумовлює міжгалузеву конкуренцію – конкурентну боротьбу між товаровиробниками різних галузей промисловості за ринки збуту, сфери вкладання капіталу, величину прибутку. З метою отримання найбільшого прибутку підприємці вкладають капітали у найприбутковіші галузі промисловості, що спричиняє переливання капіталу з галузей з низькою нормою прибутку в галузі з вищою [4]. У сучасних умовах міжгалузевий перелив капіталів відбувається за участю держави, наднаціональних органів. Певному вирівнюванню галузевих норм прибутку сприяє надання державних дотацій підприємствам базових і капіталомістких галузей, здійснення пільгової податкової, амортизаційної, кредитної, регіональної та структурної політики.

На національному рівні види конкуренції обумовлені рівнем економічної  зрілості суспільства. Інститутом економіки  та економічного прогнозування НАН  України разом з Антимонопольним  комітетом України у 2004 році було здійснено оцінку конкурентного середовища України. У результаті проведеного дослідження в українській економіці виокремлено три типи ринків: конкурентні, монопольні, ринки, де конкуренція взагалі не може бути визначена (табл. 1). З огляду на статистичні дані, можна зробити висновок про наявність високого рівня внутрішньої конкуренції, зокрема в харчовій промисловості, сільському господарстві, машинобудуванні, легкій промисловості. У той же час спостерігається наявність ринків, вільних від будь-якої конкуренції (3,2 %– 26,6 %). Крім того, рівень конкуренції між українськими підприємствами (92 %) значно перевищує рівень конкуренції з країнами далекого зарубіжжя (43 %) [6].

Таблиця 1

Конкурентне середовище України

Характерною рисою національної конкуренції  на внутрішньому та зовнішньому ринках виступають цінові параметри продукції. Конкурентоспроможність продукції  обумовлена низькою вартістю робочої  сили, природних ресурсів, тіньовими  схемами оподаткування тощо, тобто виключно вартісними чинниками. Так, зростання обсягів українського експорту завдячує політиці поступової девальвації національної валюти 1998–2004 років, яка зумовила підвищення цінової конкурентоспроможності економіки країни. Переважну частку українського експорту складає продукція сировинного характеру, з низьким рівнем доданої вартості та з високою енергомісткістю. У період трансформаційних перетворень цінові методи ведення конкурентної боротьби в національній економіці були виправдані, оскільки слугували чинником виходу з кризи і фактором започаткування позитивних структурних змін [7]. Ініціюючим чинником подальшого економічного розвитку національної економіки повинна стати нецінова конкуренція, в основі якої знаходиться використання конкурентних переваг вищого порядку – якості продукції, реклами, вдосконалення виробничої технології, подовження терміну гарантійного обслуговування, надання супутніх послуг. В основі нецінової конкуренції сукупність заходів, які дозволяють покращити корисність товару, повніше задовольняти потреби споживачів, забезпечувати триваліші переваги перед конкурентами. Стан економічного розвитку країни обумовлює використання відповідної моделі міжнародної конкурентоспроможності з урахуванням наявних порівняльних конкурентних переваг. Сучасна модель конкурентоспроможності України має яскраво виражений ресурсний характер і сформована на основі використання унікального природоресурсного потенціалу, високої родючості сільськогосподарських угідь, вигідного географічного положення, низької вартості робочої сили. Водночас, дає про себе знати низька ефективність використання природних ресурсів, висока ресурсомісткість і витратність виробництва, неконкурентоспроможність за світовими стандартами технологій.

Висновки

Отже, ринкове середовище України  характеризується наявністю недосконалих форм конкурентної взаємодії, що в цілому відповідає історичним тенденціям розвитку економік ринкового типу. Разом з  тим, національна економіка має  невисокі перспективи розвитку через  переважання цінових методів конкурентної боротьби, які характерні для слаборозвинених країн. Використання конкурентних переваг нижчого порядку (дешева робоча сила, сировина, природні ресурси тощо) консервують ресурсну модель розвитку. У цьому контексті загальною стратегією розвитку конкурентоспроможності країни є відмова від цінових методів ведення конкурентної боротьби та зміцнення нецінових переваг, що забезпечить країні стійкі конкурентні позиції на світових ринках. Основні зусилля на цьому шляху необхідно спрямувати на значне підвищення ролі нововведень в економічному розвитку і, як результат, швидкі технологічні зміни. Головним джерелом конкурентних переваг на сучасному етапі є здатність підприємств до здійснення нововведень, держави – до інвестування в інноваційний розвиток.

Література:

1. Маршалл А. Принципи економічної  науки. – М.: Прогрес, 1993. – Т.1 –  С. 113.

2. Сміт А. Добробут  націй. Дослідження про природу  та причини добробуту націй:  Пер. с англ. – К.: Port Royal, 2001. –  С. 62.

3. Хайек Ф.А. Пагубная самонадеяность. Ошибки социализма: Пер. с англ.: В 3 т. – М., 1992. – С. 93.

4. Економічна енциклопедія: У трьох томах. – Т. 1. / За  ред. С.В. Мочерного. – К.: Академія, 2000. – С. 825.

5. Портер М. Международная  конкуренция: Пер. с англ. –  М.: МО, 1993. – С. 129.

6. Конкурентоспроможність  національної економіки / За ред.  Кваснюка Б. Є. – К.: Фенікс, 2005. – С. 154.

7. Крючкова І.В.  Структурні чинники розвитку  економіки України. – К.: Наукова  думка, 2004. – С. 146.