Норма і нормативи часу

ПЛАН 

Вступ

1. Норма і нормативи часу
2. Методи нормування і види норм
3. Методи встановлення норм.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Праця являє собою доцільну діяльність людей, ціллю якої є створення  матеріальних і духовних благ.  Затрати праці на створення цих цінностей повинні мати кількісну оцінку, тому, що в масштабі суспільства дістають визнання тільки ті з них, що відповідають суспільно необхідному часу, тобто часу, необхідному на виготовлення даного виробу при суспільно нормальних умовах виробництва при середньому рівні цілісності й інтенсивності праці. Безпосередньо на рівні підприємств суспільно необхідний час виступає як необхідний час - робочий час що необхідний для виготовлення одиниці продукції.

На сучасному етапі становлення ринкових умов господарювання, конкурентноспроможної діяльності кожної організації (підприємства) одним з найважливіших питань є професійно-кваліфікаційна підготовка кадрів. 
 Система підготовки кадрів в Україні в 90-х роках зазнала багатьох якісних і кількісних змін. З одного боку, об’єктивно зростала потреба в спеціалістах, які відповідали б сучасним умовам господарювання, а з другого — різко знижувався попит з боку держави та окремих організацій на спеціалізацію фахівців.

Мета роботи: визначити що є набільш важливим при нормуванні праці,  з'ясувати методи групування норм за  сферою поширення та методом дії.

 
 
 

 

 

 

 

 

1. Норма і  нормативи часу

Нормування праці є  складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.

Нормування праці виконує  ряд функцій, у тому числі виступає основою наукової організації праці й засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

Згідно із КЗпП (глава VI) і зазначеними Рекомендаціями норми праці - норми виробітку, обслуговування, часу, чисельність - встановлюються для  працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технологій.

Запровадження і заміна норм проводиться власником за погодженням з профкомом. Про введення нових норм власник зобов'язаний повідомити працівників не пізніше ніж за один місяць.

Норми праці встановлюються на невизначений термін і діють до перегляду їх у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані.

В даний час на підприємствах  використовують системи норм праці, які відображають різні сторони  трудової діяльності. Найбільш широко застосовуються норми часу, виробки, обслуговування, чисельності, управляємості, нормовані завдання.

Норма часу - визначає необхідні  затрати часу одного працівника чи бригади (ланки) на виконання одиниці  роботи (продукції). Вимірюється в  людино-годинах (людино-хвилинах).

Норма виробітку - визначає кількість одиниць продукції, яка  повинна бути виконана одним працівником чи бригадою за даний відрізок часу. Вимірюється в натуральних одиницях (штуках, метрах і т.д.).

Норма обслуговування визначає необхідну кількість станків, робочих  місць, одиниць виробничої площі  та інших виробничих об'єктів, закріплених для обслуговування одним працівником чи бригадою.

Норма чисельності визначає чисельність робітників необхідних для виконання певного обсягу роботи.

Норма керованості визначає кількість робітників, яка повинна  бути безпосередньо підпорядкована одному керівнику.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, які повинні бути виконані одним  працівником чи бригадою за даний  відрізок часу. На відміну від норм виробки вимірюється не тільки в  інструментальних одиницях, а й в  нормо-гривнях, нормо-годинах.

Всі названі види норм встановлюються виходячи з необхідних затрат часу на здійснення елементів  виробничого процесу. Але робота по встановленню норм праці не зводиться  лише до норм праці. В загальному вигляді  нормування праці - це вид діяльності по управлінню виробництвом, направлений на встановлення необхідних затрат і результатів праці, а також необхідним співвідношення між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць обладнання. Отже, названі види норм праці не терплять всіх характеристик трудового процесу, регламентація яких об'єктивно необхідна. При аналізі таких характеристик слід передусім виходити з оцінки трудового процесу по його ефективності, тобто по співвідношенню між затратами і результатами праці. Об'єктивно існує дві форми затрат праці: затрати робочого часу і норми затрат енергії працівників.

Норми затрат робочого часу встановлюють час для виконання  одиниці чи певного обсягу роботи одним чи декількома працівниками. До норм затрат робочого часу відносяться: норми подовженості і трудоємкості робіт і норми чисельності. Норми подовженості визначають час, за який може бути виконано одиницю роботи на одному станку чи робочому місці.

Норма трудоємкості операцій визначає необхідні затрати часу одного чи кількох робітників на виконання одиниці роботи чи виготовлення одиниці продукції по даній операції.

Норми затрат фізичної і  нервової енергії досліджень мало. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики норм затрат енергії  працюючих в найбільшій степені  підходять норми важкості праці. Під важкістю праці розуміється сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини. До норм результатів праці відносяться норми виробки і нормування завдання, але до них слід також віднести норми використання обладнання і виробничої потужності.

У зв'язку з тим що норми  затрат і результатів праці не терплять всіх нормативних характеристик  трудового процесу, можливе як вузьке так і широке тлумачення норм праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

• 2. Методи нормування і види норм

Під час нормування праці важливим завданням є забезпечення більш-менш рівної інтенсивності праці на різних за змістом та складністю роботах. Це досягається використанням єдиної методологічної та нормативної бази для розрахунку норм затрат праці. Нормативну базу становлять нормативні матеріали для нормування праці, які охоплюють технологічні режими роботи устаткування та трудові нормативи. Нормативні матеріали призначені для встановлення норм праці і відбивають залежності між необхідними затратами праці та чинниками, що на них впливають. Основна різниця між нормативами та нормами полягає в ступені диференціації елементів виробничого процесу.

До основних видів  нормативних матеріалів відносяться  нормативи: режимів роботи устаткування, часу, обслуговування, чисельності та підпорядкованості. Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані величини параметрів роботи, які забезпечують найдоцільніше його використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інструментів і особливостей виготовлення продукції. Нормативи режимів роботи устаткування використовуються для правильного розрахунку норми часу основної роботи при виконанні операції на різних верстатах.

Нормативами обслуговування є регламентовані величини затрат праці на обслуговування одиниць устаткування, робочого місця, робочої бригади. Вони визначають необхідну кількість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об’єктів, які закріпленні для обслуговування за одним працівником або їх групою і застосовуються при нормуванні чисельності багатоверстатників, наладчиків устаткування, ремонтного персоналу, прибиральників тощо.

Сукупність заходів  та розрахунків, за допомогою яких відбувається процес встановлення норм, становлять конкретні методи нормування. У практиці нормування праці застосовуються такі методи нормування: аналітичний, укрупнений та сумарний досвірно-статистичний, які мають більш диференційовані різновиди.

Сутність аналітичного методу полягає в сукупності та послідовності таких дій:

• розкладання виробничого процесу на складові частини;
• дослідження факторів, що впливають на тривалість кожного з елементів операції;
• проектування (на основі дослідження) нового, ефективного складу, послідовності й тривалості;
• операції з урахуванням сучасних досягнень у підвищенні продуктивності праці.

 
 Сутність укрупненого методу полягає  у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових  величин — витрат робочого часу на типові операції, деталі чи види робіт з типовими умовами їх виконання; конкретні витрати часу отримують з таблиць, графіків, номограм або розраховують за допомогою емпіричних формул. 
 Сутність сумарного досвідно-статистичного методу полягає у визначенні норми на основі приватного досвіду особи, що встановлює норму, з урахуванням даних оперативного й статистичного обліку витрат часу або даних про виконання норм виробітку на аналогічні роботи в минулому чи шляхом порівняння складності виконання операції та загального обсягу нормованої праці з аналогічними, раніше виконуваними роботами. Застосування перших двох методів дозволяє створювати технічно обґрунтовані норми праці.

Аналітичний метод має  два різновиди:

1. технічний розрахунок норми за нормативами складових елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування, організації обслуговування та виробничих можливостей робочого місця, застосування найкращих, найефективніших методів організації та способів праці. Розрахунки (відповідно до ступеня диференціації) можуть бути:

• за мікроелементними нормативами;
• за диференційованими нормативами;
• за укрупненими нормативами;

2. технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних витратах часу та експериментальних режимів роботи устаткування, на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробничий процеси отримані норми порівнюються з нормативними матеріалами.

Укрупнений метод також  має два різновиди:

1. норми встановлюються за типовими нормами-еталонами, що розраховані на типові умови техніки, технології, організації виробництва і праці та зведені у таблиці, графіки, номограми;

2. норми встановлюються на окремі операції, деталі та види робіт на основі вивчених залежностей, відображених у низці емпіричних формул.

Сумарний досвідно-статистичний метод має кілька різновидів встановлення норми:

• на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше;
• на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;
• за досвідом особи у встановленні норм праці;
• за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.

Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робітників в удосконаленні праці та виробництва. Ці норми являють собою встановлений для певних організаційно-технічних умов час на виконання роботи, виходячи з повного використання виробничих можливостей устаткування і робочого місця з урахуванням передового виробничого досвіду. Наукове обґрунтування норми, у свою чергу, повинно випливати із забезпечення таких головних умов:

• наявності раціонального технологічного процесу та ефективної організації виробництва і праці;
• безумовного виконання роботи виконавцями відповідної кваліфікації (тобто кваліфікація робітників-виконавців має відповідати ступеню складності, кваліфікації роботи), а рівень продуктивності їхньої праці дещо перевищував би середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних роботах, та відповідав би стійким, але не рекордним показникам їхньої роботи.

Особливістю досвідно-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати  часу на дану чи подібну роботу або обсяг виробленої продукції за звітний період. їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де, як правило, відсутні детальні розробки технологічного процесу, а тому встановлення технічно обґрунтованих норм потребує значних витрат праці нормувальників. Головною вадою цих норм є те, що вони не фіксують наявні недоліки в організації праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень досвідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається, як правило, тому, що цим типом норм не враховуються повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконалення праці.