Місце менеджменту в сучасній організації

Для  того  щоб  визначити поняття  менеджменту,  важливо  уточнити  деякі вхідні  в нього  положення, передусім цільовий  зміст.

Задачами менеджменту  як науки  є  розробка, експериментальна  перевірка   і застосування на практиці наукових підходів, принципів і методів, що забезпечують  стійку,   надійну,  перспективну  і ефективну  роботу  колективу  (індивідуума)  шляхом  випуску  конкурентноздатного  товару.

У той же час кінцевою метою менеджменту як практики ефективного  управління  є   забезпечення  прибутковості підприємства  шляхом  раціональної  організації виробничого (торгового) процесу, включаючи управління  виробництвом  (комерцією)  і розвиток  техніко-технологічної бази.

Виходячи з цього найважливішою задачею менеджменту є організація виробництва  товарів і   послуг  з урахуванням  попиту  споживачів  на  основі  ресурсів,  що є. При цьому до  задач менеджменту також  відносяться:

• перехід до використання працівників, що володіють високою  кваліфікацією;
• стимулювання  співробітників  організації шляхом  створення  для  них  відповідних  умов праці   і  системи  її  сплати;
• визначення  необхідних  ресурсів  і джерел  їх  забезпечення;
• розробка  стратегії розвитку  організації і реалізація;
• визначення  конкретних  цілей розвитку  організації;
• постійний  пошук  і освоєння  нових  ринків;
• вироблення   системи  заходів для досягнення  намічених цілей;
• здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за  виконанням  поставлених  задач.  

Задачі  менеджменту  безперервно  ускладнюються  по  мірі  зростання  масштабів і розвитку  виробництва  і комерції. Виконані  задачі  і досягнуті намічені  цілі   оцінюються  на  ринку.  

Розвиток  теорії  управління,   розробка  економіко-математичних  методів дозволили багато які якісні  рішення задач доповнити  або  замінити  точними  кількісними оцінками або рішеннями, а розвиток  коштів обчислювальної  техніки і комунікацій сприяв  підвищенню  ефективності  управління.  Багато які задачі,  які раніше  не  могли вирішуватися  в реальній  або  допустимій  мірі  часу за  трудомісткості   розрахунків, стали  повсякденною  реальністю.  

У сучасному менеджменті існують різні способи рішення задач: конкретні методи  рішення задач управління,  моделювання  управлінських процесів,   інформаційне  і технічне  забезпечення   прийняття  рішень  і ін.

В Україні теоретична і прикладна статистика, економіко-математичні моделі  рішення задач, інженерних  розрахунків і т.п.  розроблені  досить  добре.  Менш розвинена автоматизація процесів обробки інформації, управління  виробництвом,  прийняття  рішень.   

Однак ефективність управління  залежить  не  тільки  від способів  рішення задач, але у величезній мірі і від господарського механізму і системи  державного регулювання. Тому багато які моделі  управління (стратегічного і оперативного),   що успішно використовуються  за  рубежем, не завжди  можуть  бути  ефективно  застосовані в Україні, що пояснюється різною мірою зрілості ринкових  відносин.

Якщо розглядати способи менеджменту з позицій макроекономіки  управління організаціями, то можна  помітити, що  передові  методи  управління  найбільш активне впроваджуються в рамках діючого і господарського  механізму, що змінюється.

Сучасний менеджмент,  враховуючи  досягнення  всіх  шкіл  і напрямів,   інтегрує  їх  в  процесі  управління.

Сучасний менеджмент  характеризують  наступні  положення: відмова від пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту, згідно з якими успіх підприємства визначається передусім раціональною організацією  виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто  впливом управління на внутрішні чинники виробництва. Замість цього  першорядною  стає  проблема  гнучкості і адаптованості до постійних змін  зовнішнього середовища. Значення  чинників  зовнішнього середовища різко підвищується в зв'язку  з  ускладненням  всієї системи суспільних відносин (в тому числі політичних, соціальних,  економічних), що складають  середовище менеджменту організації.

Використання в управлінні  теорії  систем,  що полегшує  задачу  розгляду  організації в єдності її складових  частин, які нерозривно пов'язані із  зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємства знаходяться у зовнішній середовищі, причому кордони з нею є відкритими, тобто підприємство  залежить  в своїй  діяльності  від  енергії,  інформації і інших ресурсів, що поступає  ззовні.    Щоб  функціонувати, система повинна пристосовуватися до  змін  у  зовнішньому   середовищі.  

Застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким  функціонування  підприємства  обумовлюється  реакціями  на  різні  за  своїй природою впливи ззовні. Центральний момент тут - ситуація, тобто конкретний  набір обставин,  які впливають  істотний  чином на  роботу  організації в даний   період часу. Звідси витікає визнання важливості специфічних прийомів  виділення найбільш значущих чинників, впливаючи  на  які,  можна  ефективно  досягати  мети. 

Нова управлінська парадигма приділяє величезну  увагу  таким чинникам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікацію і культуру працюючих,    мотивація поведінки, взаємовідношення  в колективі і реакція людей на зміни.  

Орієнтація на нові умови і чинники розвитку знайшла відображення в принципах менеджменту, формулювання яких показує роль  людини,  що зросла,     його  професіоналізму, особистих  якостей, а також всієї системи  взаємовідносин  людей в організаціях. Наприклад, в складі  найважливіших принципів,  якими  рекомендується користуватися менеджерам в останньому десятиріччі потокового  віку,  нерідко називаються  наступні: 

• доброзичливе відношення менеджерів до всіх працюючих в організації;
• відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність організації; 
• комунікації (горизонтальні і вертикальні) як  всередині, так і за межами  організації; 
• створення  атмосфери  відвертості,   чесності,  довір'я людям;
• сприяння реалізації їх талантів і прагнення до постійного вдосконалення,   як  особистої роботи,   так і роботи  організації.

Практичне втілення нових принципів управління вельми складне і вимагає радикального  перегляду  всієї філософії бізнесу, зміни психології  працюючих  (в тому числі менеджерів), підвищення  їх  кваліфікації  і зростання  особистого   потенціалу. 

Теорію управління прийнято розглядати як комплексну науку або  науковий  напрям, що спирається  на  багато які теоретичні і практичні знання. Це  пояснюється багатогранністю проблеми  управління  і багатоаспектністю  управлінської діяльності, заснованою на свідомому використанні  економічних,   природно – технічних організаційних, соціально – психологічних законів і  закономірностей,   властивих  об'єкту  управління.  Теорія  управління  очевидно  повинна  бути  орієнтована на  рішення практичних  задач.   Елементами  управління  як  загального  вигляду  людської  діяльності  є  мета управління і спосіб досягнення мети, об'єкт і суб'єкт управління, взаємодіюча в певному  навколишньому  середовищі. 

Предметом  розгляду  теорії  управління  є управлінські  (організаційно-управлінські, організаційно-економічні) відносини, що реалізовуються як  інформаційні  зв'язки  при  організації виробництва  і управлінні  ними.  Процес управління включає збір, переробку і передачу інформації  (предмет управлінської праці), що використовується для вироблення рішень (продукт  управлінської праці).  Ціна роботи  в  управлінській  діяльності  -  методи  і засоби  обробки  і аналізу інформації  і прийняття  на  цій основі  конкретних  рішень.  

Зміст управлінської роботи розкривається  в процесі управління, що складається з  циклічного  повторення  функцій управління  або  конкретних  видів управлінських робіт, що виконуються у всіх  видах виробничої  діяльності:

• науково - технічної;
• технологічної;
• облікової;
• фінансової;
• та інше.

Технологія  управління  - це  прийоми, способи і порядок (послідовність, регламент) виконання процесу управління  загалом  і складаючих  його  функцій. У  процесі будь-якої  технології  предмет роботи  перетворюється  в продукт роботи. Технологія  управління  повинна  враховувати  час  управлінських циклів  і їх  раціональну взаємодію з  виробничими  циклами і життєвими циклами товарів.  Технологія управління повинна відповідати технології виробництва і реалізаціям товарів (послуг),  забезпечуючи  безперервність  і керованість  їх  процесів.  Послідовність  виконання взаємопов'язаних функцій управління - це суть,    технологія  управлінської роботи.

2. Структура  управління організацією

2.1. Визначення поняття  і принципи побудови організації

Під структурою управління організацією розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого. Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні  і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими.

Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто. за наявності декількох рівнів управління. Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто. особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів, функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим або іншим функціям управління.

В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені  задачі і функції управління, а  отже - права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій  структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої цілі менеджменту.

Таким чином, структура управління включає в себе всі цілі, розподілені  між різноманітними ланками, зв'язки між якими забезпечують координацію окремих дій по їх виконанню.

Тому її можна розглядати як зворотну сторону характеристики механізму  функціонування (як процесу реалізації структурних зв'язків системи  управління). Зв'язок структури управління з ключовими поняттями менеджменту - його метою, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми і їх повноваженнями, - свідчить про її величезний вплив на всі сторони управління. Тому менеджери всіх рівнів приділяють величезну увагу принципам і засобам формування структур, вибору типу або комбінації виглядів структур, вивченню тенденцій в їх побудові і оцінці їхньої відповідності меті ,що вирішуються і задачами .

Організаційні структури, що сприяють реалізації принципів стратегічного планування і керування на практику, розвивалися еволюційно у міру розвитку самої концепції стратегічного менеджменту для цілей посилення функції стратегічного керування використовують: групи нововведень, програмно-цільовий підхід.

Багатогранність утримання структур управління передбачає множинність принципів їхнього формування. Передусім структура повинна відображати мету і задачі організації, отже, бути підлеглою виробництву і змінюватися разом зі змінами, що відбуваються. Вона повинна відображати функціональний розподіл праці і обсяг повноважень робітників управління; останні визначаються політикою, процедурами, правилами і посадовими інструкціями і поширюються, як правило, у напрямку більш високих рівнів управління. При цьому повноваження керівника будь-якого рівня обмежуються не тільки внутрішніми факторами, але й факторами зовнішньої середовища, рівнем культури та ціннісними орієнтаціями суспільства, прийнятими в ньому традиціями і нормами.

Іншими словами, структура управління повинна відповідати соціально-культурному середовищу, і при її побудові треба враховувати умови, в яких вона буде функціонувати. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структури управління, які діють успішно в інших організаціях, спрямовані на провал, якщо умови роботи відмінні. Важливе значення має також реалізація принципу відповідності між функціями і повноваженнями, з одного боку, і кваліфікацією і рівнем культури - з іншої.

Створення структури є важливим елементом в організаційній діяльності фірми. Вибір ефективної методики департаментації і формування усього комплексу організаційних структур – також життєво важливий елемент в діяльності менеджерського корпуса. Як правило, в таких корпораціях при ознаках недоліків в функціонуванні вищої ланки менеджмент вирішує питання про необхідність реорганізації в управлінській структурі.