Мета, завдання і структура навчальної дисципліни

Зміст

 

Вступ.......................................................................................................................2

Тема 1. Мета, завдання і структура  навчальної дисципліни......................2

Тема 2. Класифікація інвестицій......................................................................4

Тема 3. Основні поняття інвестиційної діяльності.......................................5

Тема 4. Сутність і задачі інвестиційного менеджменту...............................8

Тема 5. Управління інвестиційною діяльністю..............................................10

Тема 6. Механізм інвестиційного менеджменту.............................................13

Висновок...............................................................................................................16

Література............................................................................................................18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Інвестиційний менеджмент – це не лише економічні категорії та форми реалізації підприємницької діяльності, але й інструмент впливу на весь господарський процес. Управління інвестиціями, оволодіння сучасними методами оцінки ефективності реальних і фінансових інвестицій й методами оцінки інвестиційного ринку входить в систему інвестиційного менеджменту. Інвестиції сьогодні – це не просто наука типу економіки, бухгалтерського обліку і т.п.

      Сьогодні інвестиції безпосередньо впливають не тільки на темпи економічного зростання і на можливість їх зростання в довготривалій перспективі, а й на зайнятість і доходи.

       Цим пояснюється різке зростання ролі інвестиційного менеджменту в сучасній економіці.

        Головною складовою ринкових змін економіки є інвестиційна політика. Знання про можливих інвесторів, методів керування інвестиційною діяльністю, її фінансування і організації необхідно. Вивчення дисципліни "Інвестиційний менеджмент" є дуже важливим, оскільки вона пов'язана із :

• з предметами техніко-технологічного напряму, бо передбачає знання студентами сучасної техніки і технологій;

• з дисциплінами організаційно-управлінського профілю, оскільки техніко-економічне обгрунтування будь-якого рішення передбачає проектування організаційної і управлінської структури, розв'язання проблем управління інвестиційним проектом;

• з дисциплінами «Фінанси», «Фінансовий  менеджмент», «Бухгалтерський облік», «Економічний аналіз» в плані, що стосується оцінки фінансової спроможності інвестиційного рішення.

Тема 1. Мета, завдання і  структура навчальної дисципліни

     Якісно підготовлені фахівці з менеджменту повинні мати професійні уміння, бути обізнаними у правових аспектах діяльності організації та мати ряд особистісних якостей. Навчальна дисципліна «Інвестиційний менеджмент» є професійно-орієнтованою, а тому поряд з наданням студенту професійних умінь повинна розвивати й інші складові, що мають бути притаманні майбутнім фахівцям. Адже прийняття і реалізація інвестиційних рішень є складним процесом, який окрім техніко-економічних факторів залежить також від культури управління, комунікаційних та інформаційних процесів. Тому інвестиційний менеджмент охоплює всю систему процесів з прийняття й реалізації інвестиційних рішень з метою отримання прибутків, соціального або екологічного ефекту.

     Інвестування має ряд ознак, що відрізняють його від операційної діяльності суб’єкта господарювання, основними з яких є:

· довготривалість ділового циклу;

· низький ступінь повторюваності процесів;

· висока ризикованість, що може спричинити не лише втрату доходів або прибутків, а й інвестованого капіталу.

     Ці особливості потребують застосування специфічного інструментарію обґрунтування інвестиційних рішень та процесів їх реалізації, що становить предмет інвестиційного менеджменту. Тому метою навчальної дисципліни «Інвестиційний менеджмент» є формування у студентів знань, умінь і здатностей з управління інвестиційною діяльністю підприємства.

    До основних умінь, що можна набути у результаті опрацювання курсу, належать:

· планування ІД організацій з урахуванням  галузевих особливостей у сфері  залучення і використання капіталу;

· збалансування і надходжень використання інвестиційних ресурсів;

· аналіз інвестиційних процесів на мікро та макро рівні;

· визначення інвестиційної привабливості  й потенціалу галузей економіки, регіонів країни і суб’єктів господарювання;

· оцінювання ефективності державного регулювання інвестиційної діяльності;

· формування і реалізація інвестиційної  політики підприємства;

· оцінювання економічної ефективності ІП;

· формування організаційно-економічних  механізмів реалізації інвестиційних  проектів;

· складання ієрархічної структури  робіт ІП;

· побудова сіткових і календарних  графіків та планування розподілу ресурсів при реалізації ІП;

· оцінювання ризиків ІП;

· формування «портфеля» фінансових інвестицій та здійснення оперативного управління ним.

     Завдяки застосування методів активного навчання у практичних завданнях студенти поряд із наведеними уміннями можуть додатково набувати такі управлінські здатності:

· розвивати потенціал лідера, підприємливість  і вміння йти на виправданий ризик;

· доводити інформацію до виконавців, зацікавлювати  їх у вирішенні проблем;

· дотримуватися етики ділового спілкування;

· переконувати, аргументувати, вести  конструктивні переговори, результативні  ділові бесіди, брати участь у дискусіях, критично ставитися до тенденційної інформації;

· чітко, послідовно і логічно висловлювати свої думки та переконання.

Тема 2. Класифікація інвестицій

     Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.

     1. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання

коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні  активи, що пов’язані з науково-технічним  прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції - це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких переважають цінні папери.

    2. За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестування пряме та непряме. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об’єкти інвестування та вкладають у них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об’єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непряме інвестування здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об’єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об’єкти інвестування,керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

     3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п’яти років; понад п’ять років.

     4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні — державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні — фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні — суб’єкти певної держави та іноземних держав.

     5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об’єкти інвестування в межах держави, а іноземні - поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо. Наведена класифікація інвестицій відображає їх найістотніші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються також інші класифікації.

 Тема 3. Основні поняття інвестиційної діяльності

     Поточний стан економіки визначається діяльністю суб’єктів, які господарюють, майбутній - обсягами інвестицій у виробництво. У процесі виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств: будівлі, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Обсяг амортизаційних фондів підприємств, нарахований за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення. Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження — важливий напрям інвестиційної діяльності. Закон України “ Про інвестиційну діяльність ” визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, внаслідок чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будівлі, обладнання та інші матеріальні цінності);

• майнові права, що випливають з  авторських прав, досвіду та інтелектуальних  цінностей;

• права користування землею, водою, природними ресурсами;

• сукупність технічних та економічних  знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

     Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Загалом можна вважати, що інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримати прибуток. Інвестор — це суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об’єкти інвестування. Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав. Об’єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права. Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належить:

• підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

• проектні організації та установи;

• фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди;

• органи державного управління, що регулюють  функціонування суб’єктів інвестиційної  діяльності;

• інфраструктура фондового ринку.

     Як зазначалося, національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим річним обсягом капіталовкладень усіх підприємств. Частка його може становити 20-30% національного доходу. Останніми роками в Україні на частку державних коштів припадає лише п’ята частка капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження.

      За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяють на такі види:

• у нове будівництво — створення  нових підприємств (виробництв) на нових  місцях за новими проектами;

• на розширення виробництва —  введення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об’єктах;

• на реконструкцію — устаткування діючих виробництв новою технологією  та технікою за новими комплексними проектами;

• на технічне переустаткування —  підвищення технічного рівня виробництва  за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше. За складом  і характером витрат прямих інвестицій можна визначити їх технологічну структуру:

• будівельні роботи;

• монтажні роботи;

• машини та обладнання;

• проектні роботи.

     Період типової реалізації інвестицій поділяють на частини:

• підготовку (проектні роботи, організація  фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

• реалізацію — створення нового матеріального об’єкта;

• експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності  інвестицій, подальшу роботу об’єкта.

 

Тема 4. Сутність і задачі інвестиційного менеджменту

     Термін «інвестиція» означає «вкладати». Нині інвестиції – це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування з компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.

Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси  – вкладання капіталів і одержання  прибутку – відбуваються в певному  поточному часі, а саме: може бути послідовне вкладання капіталу; а  потім одержання прибутку; паралельне вкладання капіталу й одержання прибутку; інтервальне вкладання капіталу, а потім через деякий час – одержання прибутку. У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.