Менеджмент як система

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

 

 

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ І АДМІНІСТРУВАННЯ

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

З ДИСЦИПЛІНИ «МЕНЕДЖМЕНТ»

 

 

                     

 

 

 

 

Виконав:

студент групи 4-ЕР НМЦДПО

 

 

Викладач:

кандидат економічних наук

                                                                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава  2013

Зміст

 

 

Вступ

1. Менеджмент як система

2. Недоліки і основний внесок шкіл людських стосунків і поведінських наук в розвиток менеджменту

3. Бар’єри на шляху планування і способи їх подолання

Перелік використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Менеджмент (управління) існував у яких-небудь формах завжди там, де люди працювали групами. Сфери застосування управління: політична - встановлення і підтримка порядку в групах; економічна - пошук, виробництво і розподіл ресурсів; оборонна - захист від ворогів.

Сутність управління – встановлення і підтримка узгодженості взаємодії людей, що беруть участь у єдиному процесі. Управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформувати і досягти цілей організації.

Саме поняття "менеджмент" походить від англійського " to manage", що в перекладі на українську означає управляти, керувати, завідувати. Менеджмент є управлінням об'єктом підприємницької діяльності (поняття більш вузьке порівняно з управлінням) і означає :

-орієнтацію фірми на попит  і потреби ринку;

-прагнення до підвищення ефективності  виробництва;

-господарську самостійність, свободу у прийнятті рішень;

-постійне коректування цілей  і програм у залежності від  стану ринку;

-кінцевий результат діяльності  виявляється на ринку в процесі  обміну;

-необхідність використання сучасної  техніки при прийнятті рішень.

Управління застосовне:

-до різних видів людської  діяльності (управління автомобілем);

-до різних сфер діяльності (управління  в біологічних системах, управління  державою);

-до органів управління (підрозділами  в державних і громадських  організаціях).

Менеджмент – це: 1) галузь людських знань, 2) сфера прийняття управлінських рішень, 3) орган управління.

Суть менеджменту найчастіше розглядається як сукупність діяльності, пов'язаної з керівництвом людьми, використанням їх праці, інтелектуальних здібностей, мотивів із визначенням цілей і завдань бізнесу, створенням механізму управління, розробкою планів, формулюванням відповідних правил і процедур, визначенням не лише того, що і коли робити, а й як саме і хто виконуватиме намічене.

 

 

1. Менеджмент як система

 

На думку спеціалістів з менеджменту, його складовими є теорія керівництва, мистецтво управління і практичний досвід управління. Менеджмент можна розглядати як систему (єдине ціле), що складається з частин (елементів). Такими частинами є: мета і принципи менеджменту; функції управління; методи менеджменту; кадри менеджерів; структура управління бізнесом; техніка і технологія управління; інформація в менеджменті.

Основне завдання менеджменту — зробити людей здатними до спільних дій постановкою єдиних цілей, наділенням цінностями, правильною структурою організації, вихованням необхідних трудових навичок і забезпеченням професійного розвитку. Для цього використовуються різні засоби:

1) повноваження і влада;

2) уміння управляти;

3) управлінський механізм і структури;

4) процедури технології управління;

5) людські системи управління, побудовані  на відносинах субординації.

В залежності від сфери дії, виділяються різні види менеджменту.: загальний, або адміністративний менеджмент, галузевий, організаційний, функціональний, підприємницький, міжнародний та інші.

Будь-яка система (англ. System) — це внутрішньо організована сукупність взаємозв'язаних елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення поставленої мети. Результат поведінки системи визначається як продукт взаємодії його частин (компонентів). У такому разі система наближається до поняття "організація", під якою, з одного боку, розуміють сам процес, організаційну діяльність, а з другого — результат цієї діяльності, певним чином упорядковану систему. Залежно від підходу та мети вивчення об'єкта, його можна розглядати і досліджувати як організацію, систему або як її елемент. Елементами системи можуть бути люди, різні предмети, явища, знання, методи тощо.

Для вивчення явищ і процесів у будь-яких системах нині широко використовується системний підхід. Системний підхід полягає у вивченні найбільш загальних форм організації, передбачає перш за все вивчення частин системи, взаємодію між ними, дослідження процесів, що пов'язують частини системи з її цілями. Системний підхід характеризується трьома етапами дослідження:

1) аналіз і опис принципів  побудови і функціонування системи  у цілому;

2) аналіз особливостей усіх компонентів  системи, їх взаємозалежностей і  внутрішньої побудови;

3) встановлення подібностей і відмінностей системи, що вивчається, та інших систем.

Системний підхід у значній мірі реалізується через системний аналіз. Системний аналіз (англ. System analysis) — це сукупність методологічних засобів і практичних прийомів, що використовуються для підготовки, обґрунтування і прийняття рішень із складних політичних, соціально-економічних, технічних та інших проблем. Предметом системного аналізу є складні ситуації і системи, для яких необхідно перш за все визначати цілі і напрямки дій.

Кожне підприємство (об'єднання, організація тощо) складається з управляючої системи і системи, якою управляють. Управляюча система (суб'єкт управління) — це сукупність органів управління і управлінських працівників з певними масштабами своєї діяльності, компетенцією і специфікою виконуваних функцій, а також сукупність методів управління, з допомогою яких здійснюється управлінський вплив. Вона завжди має кілька рівнів управління у порядку підпорядкованості (бригадир — начальник цеху — директор), а також може змінювати свій стан під впливом організуючих і дезорганізуючих факторів. Система, якою управляють (об'єкт управління), — це сукупність ресурсів і організаційно-економічних умов, що супроводжують відтворювальні процеси на підприємстві (в об'єднанні). В економічному плані система, якою управляють, характеризується безперервним рухом грошової, виробничої і товарної форм виробничих засобів. Вона становить єдність систем (підсистем) нижчого порядку: технічної (сукупність засобів праці) і технологічної (сукупність економічних зв'язків між елементами системи).

Регулювання — це внесення коректив у характер діяльності об'єкта, включення в кожен даний момент такої програми управління, яка б забезпечувала протидію системи впливам, котрі відхиляють її від гомеостатичного стану. Шляхом регулювання забезпечується не тільки стабілізація керованого об'єкта, підтримання розвитку його у певних границях, але й створення умов для протікання процесів на основі саморегулювання, шляхом встановлення економічних, організаційних, правових та інших нормативів.

Під самоуправлінням слід розуміти автономне функціонування будь-якої організаційної системи (підсистеми), що наділяється правом прийняття рішень щодо внутрішніх проблем діяльності, і в якій зливаються дорадчі, виконавські і виконавчі функції.

В менеджменті з кожним роком зростає роль ринку (англ. Trade). Суть ринку — власність, стимули, ризик, відповідальність, свобода, чіткі і стабільні правила гри. Отже, ринкова економіка — це економічна система, яка регулюється, контролюється і координується головним чином за допомогою ринку. Основу ринкової економіки становлять вільні економічні відносини між незалежними самостійними підприємцями, виробниками і споживачами, що ґрунтуються на прагненні до вигоди та мінімальному втручанні держави.

Менеджмент за умов ринкової економіки мусить обов'язково враховувати дію закону попиту і пропозиції (англ. needs and damand). Згідно з цим законом, рівновага між тією кількістю товару, яку хочуть придбати покупці, й тією, яку хочуть продати виробники, коригується змінами цін.

Попит — це спосіб реагування покупців на зміни цін. При зниженні цін на товари (послуги) попит на них збільшується, а при підвищенні цін — падає.

Пропозиція — це спосіб реагування виробників на зміну ціни на товар (послугу). При зростанні цін виробники звичайно збільшують випуск товарів (якщо вони у змозі це зробити), а при зниженні цін — скорочують випуск. Таким чином, зміни попиту і пропозиції коригують тимчасову нестачу товарів або їх надвиробництво. Аналогічне явище спостерігається у разі тимчасового надвиробництва і при наявності надлишку товару.

Умовою ефективної життєдіяльності будь-якої організації людей все більше стає культура, яка загалом відображає рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, що знаходить свій вираз у формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. Організаційна культура нині сприймається як важливий елемент ділового життя, невід'ємна частина системи ефективного управління. Вона розглядається як вирішальний фактор формування механізму прийняття рішень, своєрідна основа раціональної діяльності, що забезпечує єдність дій співробітників, контроль і стимулювання усіх працюючих.

 

 

 

 

2. Недоліки і основний внесок шкіл людських стосунків і

поведінських наук в розвиток менеджменту

 

 Для початкових фаз розвитку теорії менеджменту (школи наукового управління та класично-адміністративна) характерною була недооцінка соціально-психологічних та емоційних потреб людини в процесі виробництва та управління. Як реакція на недолік попередніх теоретичних поглядів виникла течія за гуманізацію відносин виробництва та управління. Акцент з управління виконання людиною механічних завдань перемістився на управління відносин між людьми, що стало основною відмітною характеристикою школи людських відносин. З часом на її основі виникла школа наук поведінки.

Школа людських стосунків грунтувалася на працях економістів ХІХ ст., таких як Роберт Оуен (1771-1858). Основою політики реформ Оуен вважав кадрову політику. Оуен ще до представників школи біхевіористського напряму не тільки піднімав питання щодо значення людського фактора для фірми, а й успішно намагався його реалізувати.

Рух за людські стосунки зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити людський фактор як основний елемент ефективної організації. Оскільки він виник як реакція на недоліки класичного підходу, школу людських стосунків ще називають неокласичною школою. Видатними представниками цієї школи є Мері Паркер Фолетт і Елтон Мейо. Фолетт перша визначила менеджмент як «забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб». У теорії управління відомі експерименти, проведені. Е.Мейо на заводі «Уестерн Електрик» в м. Хоторні (США), що знаменували собою новий напрям досліджень у теорії управління. Мейо виявив, що навіть чітко розроблені процедури і робочі операції, висока заробітна плата не завжди є передумовами високої продуктивності праці, як це вважали представники школи наукового управління.

Експерименти виявили, що на зростання продуктивності праці впливають багато факторів, серед яких провідне місце займають потреби людей та соціально-психологічний клімат у колективі. Пізніше ці положення були підтверджені дослідженнями А.Маслоу.

Ґрунтуючись на цих дослідженнях, представники школи людських відносин вважали, що продуктивність праці зростає, коли керівники виявляють турботу про підлеглих, консультуються з ними, володіють прийомами управління людськими стосунками, надають їм можливість спілкуватися як з керівництвом, так і між собою, створюють позитивний мікроклімат у колективі.

Школа людських стосунків зосередилася, в основному, на методах налагоджування міжособистісних стосунків (концепція взаємин між членами колективу). Було доведено, що за умови виявлення більшого піклування керівництва про своїх підлеглих рівень задоволення працівників повинно підвищуватися, а це, в свою чергу, можливо приведе до зростання продуктивності праці. Рекомендувалося використовувати прийоми управління людськими стосунками, які охоплювали більш ефективні дії безпосередніх керівників, консультації з робітниками та надання їм ширших можливостей для спілкування на роботі. Школа була важливою тим, що надала змогу сприймати кожного працівника як особистість і застосовувати до нього індивідуальний підхід.

Недоліком школи людських відносин є намагання досягти високої продуктивності праці тільки за позитивних психологічних умов, ігнорування питань самоврядування і самоорганізації робітників у виробництві, ученими був явно завищений рівень впливу на робітників за допомогою соціально-психологічних методів.

Основним внеском школи людських відносин є дослідження, спрямовані на збереження здоров'я працівників в умовах виробництва, використання психологічного фактора. Школа людських відносин дала поштовх до розвитку таких наук, як виробнича соціологія, психологія, соціоніка.

Паралельний розвиток психології та соціології, а пізніше — соціоніки та удосконалення методів досліджень цих наук значно удосконалили вивчення поведінки людини на робочому місці, що зумовило в 50-ті роки відхід від школи людських стосунків і створення нового напряму, який дістав назву школи поведінських наук (біхевіористської школи). Представниками цієї школи є К.Арджиріс, Р.Лайнкерт, Д.Мак-Грегор, Ф.Герцберг, Ч.Бернард. Якщо прихильники школи людських стосунків зосередилися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники поведінської школи намагалися надати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці. Виходячи з цього, будувалися концепції школи поведінських наук відносно управління організаціями, підвищення ефективності використання людських ресурсів.