Контрольная работа по «Менеджменту»

ЗМІСТ:

Управління змінами в організації………………………………………………2

Керівник як посередник в розв’язанні  конфліктів…………………………….8

Список використаної літератури……………………………………………….12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Управління  змінами в організації

В процесі  функціонування організації під впливом чисельних факторів зовнішнього середовища виникає невідповідність сформульованої організаційної структури реальним потребам. Організаційні невідповідності у таких випадках стають сферою управління організаційними змінами.

Під організаційними змінами розуміється будь-яка зміна в одному або кількох елементах організації. Зміни можуть стосуватися будь-якого елементу процесу організації (рівня спеціалізації; способів групування; діапазону контролю; розподілу повноважень; механізмів координації).

При цьому  слід зауважити, що зміни у будь-якому  одному підрозділі організації, як правило, впливають на інші підрозділи і на організацію в цілому.

Причини, які  викликають необхідність змін, поділяють  на дві групи: зовнішні і внутрішні.

Зовнішні  – пов’язані з загальним і специфічним середовищем функціонування організації, а точніше – зі змінами в компонентах цього середовища: в економічній ситуації, в державному регулюванні, в технологічній складовій, в міжнародних аспектах, в соціально-культурних компонентах тощо.

Більш сильний  вплив на необхідність проведення організаційних змін чинять фактори специфічного середовища: конкуренти, споживачі, постачальники.

Внутрішні чинники також можуть бути причинами  організаційних змін. При цьому: частина  з них може бути наслідком прямого та/або непрямого впливу змін у зовнішньому середовищі, решта може бути результатом розвитку самої організації.

Організації можуть пристосовуватися до змін у  середовищі трьома способами: адаптація  до змін у середовищі, які не були заздалегідь визначені. В цьому випадку майбутні зміни в середовищі не ідентифікуються завчасно. Отже, для цього способу характерним є реагування із запізненням; пристосування до середовища шляхом урахування тенденцій його розвитку. Цей спосіб передбачає наявність механізмів постійного спостереження за середовищем. Його використовують організації, які «шукають» зміни; замість того, щоб організація пристосовувалась до середовища, вона, навпаки, намагається пристосовувати середовище до себе. Такий спосіб використовують виключно сильні, великі організації, що займають монопольне положення на ринку.

В спеціальній  літературі опрацьовані кілька моделей  процесу організаційних змін. Найпростішою з них є модель К. Левіна, у якій виділені лише три таких етапи:

 

«Розморожування» – це процес визнання необхідності організаційних змін. Здійснення змін – це самі зміни або процес їх здійснення. «Заморожування» – це процедури підсилення, підтримки змін до такого ступеня, коли вони стають сталою частиною системи.

Відповідно  до моделі К. Левіна процес організаційних змін включає в себе наступні кроки:

Крок 1. Визнання необхідності змін (про необхідність організаційних змін свідчать, наприклад, зростання невдоволення співобітників  організації існуючим станом, падіння  показників ефективності діяльності організації тощо).

Крок 2. Визначення цілей організаційних змін. Цілі організаційних змін можуть бути різноманітними, наприклад: зберігання або покращення ринкового  положення фірми; вихід на нові ринки; підвищення продуктивності фірми; впровадження нових технологій тощо.

Крок 3. Діагноз, тобто вивчення причин організаційних змін. Зміни, зокрема, можуть бути обумовлені усіма або деякими з наступних  чинників: низький рівень оплати праці; погані умови роботи; некомпетентне  керівництво тощо.

Крок 4. Планування змін і вибір техніки змін, що включає: визначення витрат, пов’язаних зі здійсненням змін; визначення впливу змін на інші елементи організації; визначення ступеня участі робітників в проведенні змін; вибір техніки (засобів) здійснення змін.

Крок 5. Здійснення змін – проведення організаційних змін.

Крок 6. Оцінка змін. На завершальному етапі менеджер повинен оцінити до чого реально  призвели організаційні зміни, які  їх кінцеві результати. Опір організаційним змінам. В процесі планування організаційних змін менеджер має приймати до уваги, що внаслідок багатьох причин співробітники організації чинять опір проведенню організаційних змін, хоча вони і здаються їм необхідними.

Основними причинами опору організаційним змінам є такі: невизначеність. Можливо це найважливіша причини опору змінам. Напередодні змін співробітники стають занепокоєними, знервованими, турботними. Вони занепокоєні щодо своїх можливостей виконувати нову роботу, можливого звільнення тощо; власні (особисті) інтереси окремих менеджерів або груп робітників. Такі інтереси часто суперечать цілям організаційних змін; різне сприйняття. Робітники можуть опиратися змінам тому, що вони не погоджуються з такою оцінкою ситуації, яку запропонував менеджер або просто сприймають її інакше; відчуття втрати. Організаційні зміни, як правило, порушують соціальні взаємозв’язки, що вже склалися в колективі, руйнують міжособові відносини в організації. З іншого боку організаційні зміни загрожують втратою влади, зміною статусу робітника тощо.

Існує декілька стратегій подолання опору організаційним змінам:

стратегія залучення до участі. Робітники, які  приймають участь в плануванні та реалізації змін краще розуміють  їх причини. Завдяки участі зменшується  вплив особистих інтересів, згладжується розрив міжособових контактів, з’являється можливість запропонувати власні ідеї щодо змін та сприймати ідеї інших співробітників;

стратегія навчання. Навчання співробітників під  майбутні організаційні зміни зменшує  ступінь невизначеності та збільшує впевненість щодо подальшої роботи в організації;

стратегія сприяння. Означає завчасне повідомлення про організаційні  зміни, ознайомлення та роз’яснення  їх сутності, проведення лише необхідних змін. Все це створює умови для  кращого завчасного пристосування  до нових умов;

стратегія переговорів. Має на меті ухвалення «нововведень» шляхом «покупки згоди» тих, хто чинить опір змінам за допомогою матеріальних стимулів;

стратегія кооптації. Надання особі, яка чинить опір, певних повноважень  щодо впровадження та здійснення організаційних змін (наприклад, включення до складу комісії з проведення організаційних змін);

стратегія маніпулювання. Свідоме  використання заздалегідь неповної, неточної або неправильної інформації про зміни з метою отримання  підтримки і здійснення змін;

стратегія примушування. Застосування загрози санкцій за незгоду з проведенням організаційних змін.

В процесі здійснення організаційних змін завжди існують сили за та проти  їх проведення. З метою сприяння змінам менеджер має провести так  званий «аналіз поля сил» і скласти баланс сил, тобто чітко визначити фактори, що сприяють і заважають здійсненню змін. Після цього необхідно шукати шляхи і засоби поступової нейтралізації або мінімізації факторів, що заважають змінам.

 

 

 

Фактори, які  сприяють і заважають проведенню організаційних змін

Сприяють  Заважають

Усвідомлення  необхідності змін

Організаційна криза 

Застарілість  продукту (технології)

Зміни законів  і інших регуляторів 

Зміни системи  цінностей і норм поведінки у  робітників

Зниження  продуктивності організації Бюрократична жорсткість організації

Невдачі у  проведенні попередніх перетворень 

Опір і  побоювання змін

Суперечливість  цілей 

Процес  проведення організаційних змін охоплює  комплекс робіт, який включає:

Аналіз  підготовленості (сприйняття) персоналу  до майбутніх змін. Цей аналіз переслідує такі цілі: виявлення наявності достатніх фінансових, матеріальних і трудових ресурсів фірми для здійснення змін; виявлення основних організаційних і психологічних перешкод організаційним змінам; виявлення ступеня зацікавленості вищого керівництва фірми в проведенні організаційних змін.

Вибір тактики  проведення організаційних змін, яка  може бути: директивною (примусовою, яка  дає лише тимчасову рівновагу); тактикою переконань; тактикою залучення.

Створення умов для здійснення змін. Процес створення умов для проведення змін включає в себе: повний опис змін і ознайомлення з ними кожного робітника, якого цей процес стосується; залучення до участі в прийнятті рішень щодо змін тих робітників, яких вони стосуються; спростування чуток і побоювань шляхом більш широкого розповсюдження інформації про зміни; надання змінам якомога більш прийнятного характеру; демонстрацію зацікавленості вищого керівництва у змінах.

Якщо опір змінам значний, то пропонується їх впроваджувати  в обмежених масштабах, тобто використовувати експериментальний (пілотний) проект, в якому чітко вказано, що організаційні зміни впроваджуються як експеримент.

Вибір підрозділу, що буде здійснювати  зміни. Таким підрозділом може бути: внутрішньо фірмовий підрозділ; зовнішня організація (консультант).

Вибір методу здійснення організаційних змін. Такий вибір має два аспекти: визначення швидкості, з якою мають  бути проведені зміни; визначення місця, з якого повинні починатися зміни.

За швидкістю розрізняють: метод  «землетрусу», пов’язаний зі здійсненням  докорінних змін у порівняно короткий період, метод поступових змін, пов’язаний з поступовими змінами за тривалими  фазами.

За критерієм місця, з якого  починаються зміни, розрізняють: метод зверху донизу; метод знизу доверху; бінарний метод; метод клина; метод багатьох точок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник як посередник в розв’язанні  конфліктів

Для керівника вкрай важливо, щоб  соціально-психологічний клімат у  колективі добре впливав на якість спільної діяльності людей. Умовою ефективної діяльності керівника є його соціально-психологічна компетентність. Однією з її складових виступає конфліктологічна компетентність.

Вона передбачає: розуміння природи  суперечностей і конфліктів між  людьми; формування в себе й підлеглих конструктивного ставлення до конфліктів в організації; володіння навичками неконфліктного спілкування у важких ситуаціях; уміння оцінювати й пояснювати проблемні ситуації, що виникають; володіння навичками управління конфліктними явищами; уміння розвивати конструктивний початок конфліктів, що виникають; уміння передбачати можливі наслідки конфліктів; уміння конструктивно регулювати суперечності й конфлікти; наявність навичок усунення негативних наслідків конфліктів.

Діяльність керівника як посередника включає аналіз ситуації та врегулювання конфлікту. Аналіз конфліктної ситуації полягає в одержанні інформації про конфлікт, збиранні даних про нього; аналізі отриманої інформації, перевірці її вірогідності, оцінюванні конфліктної ситуації. Процес урегулювання включає вибір способу врегулювання конфлікту та типу медіаторства, реалізацію обраного способу, уточнення інформації та прийнятих рішень, зняття після конфліктної напруги у стосунках опонентів, аналіз досвіду врегулювання конфлікту.

Керівник одержує інформацію про  конфлікт із різних каналів. Він сам  може бути свідком конфлікту між  співробітниками організації. Один із учасників чи обидва можуть звернутися до керівника з проханням допомогти  вирішити проблему. Інформація може надійти  від найближчого оточення опонентів. Нарешті, інформація про необхідність розв’язання конфлікту між підлеглими може надійти від керівника. Якщо отримана інформація вказує на небезпечний розвиток конфлікту, то керівник припиняє протиборство опонентів чи обмежує їхню взаємодію.

Збирання даних про конфлікт відбувається у процесі всієї  аналітичної роботи. Це інформація про суперечності, що є основою  конфлікту, про його причини, позиції  учасників, що відстоюються, про цілі, про їхні стосунки. Джерелами інформації є опоненти (керівник по черзі розмовляє з кожною зі сторін окремо, уживаючи заходів для зниження їхніх негативних емоцій один від одного), їхні керівники чи підлеглі, неформальні лідери колективу, їхні друзі, свідки конфлікту, члени їхніх родин.

Важливо відмовитися від свідомо негативного сприймання конфлікту взагалі та кожного з опонентів зокрема. Необхідно бути об’єктивним, щоб не спотворити сприйняття й розуміння одержуваної інформації.

Під час аналізу конфліктної  ситуації керівникові потрібно усвідомити суть проблеми, у чому полягають суперечності між опонентами, що є об’єктом конфлікту. Керівник оцінює, на якій стадії розвитку знаходиться конфлікт, якої шкоди завдано опонентами один одному. Важливо визначити причини конфлікту. Зазвичай конфлікти виникають під дією декількох причин, одна-дві з яких домінують. Важливо виявити всі причини і привід конфлікту.

Аналізуючи позиції учасників  конфлікту, необхідно визначити  мету й інтереси сторін, які їхні потреби не задоволено і тому генерують  конфліктну поведінку. Важливо оцінити можливості опонентів щодо заволодіння об’єктом конфлікту. Іноді одному з опонентів краще відразу відмовитися від намірів, тому що об’єкт для нього недосяжний. Необхідно з’ясувати також доконфліктні відносини опонентів і їх актуальний стан, оцінити, хто підтримує кожну зі сторін, ставлення інших людей до конфлікту. Потрібно уточнити соціально-демографічні дані, індивідуально-психологічні особливості опонентів, їхній формальний і неформальний статус у колективі].

Необхідно постійно перевіряти вірогідність одержуваної інформації, уточнювати й доповнювати її, використовуючи особисті спостереження та зустрічі з різними людьми.

Паралельно з аналізом конфліктної  ситуації керівник проводить її оцінювання. Оцінюється ступінь правоти опонентів, можливі результати конфлікту та його наслідки за різних варіантів розвитку. Керівник оцінює свої можливості щодо врегулювання конфлікту. Визначаються можливості опонентів і громадськості.