Контрольна робота з «Державне та регіональне управління»

У підрозділі 2.2 “Організаційні засоби в системі адміністративно-правового  забезпечення прав і свобод людини та громадянина” визначається зміст  організаційних засобів як елементу механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Система адміністративно-правових засобів забезпечення, реалізації та захисту прав і свобод громадян у сфері державного управління поряд з іншими включає взаємопов’язану та взаємодіючу сукупність організаційно-правових засобів, що використовуються в різноманітних сферах здійснення виконавчої влади. Вивчення системи засобів адміністративно-правового забезпечення та захисту прав громадян дозволить глибше і докладніше розкрити їх правоохоронну сутність, встановити їх зв’язок один з одним і більш правильно визначити роль та значення їх в забезпеченні прав та інтересів громадянина у сфері державного управління. Нове бачення адміністративно-правових заходів впливу пов’язується з вираженням профілактичного, виховного, обслуговуючого боків у забезпеченні прав і свобод громадян у сфері управління. Охорона і захист прав і свобод громадян забезпечується, передусім, матеріальним обґрунтуванням цих прав, відповідністю суспільних і державних інтересів інтересам громадян, застосуванням організаційно-правових засобів, які не є юрисдикційними. Це означає, що в першу чергу діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинна бути спрямована на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян, а також надання адміністративних послуг. Відповідно до цього, правове регулювання у сфері державного управління, діяльності органів місцевого самоврядування своїм завданням має не тільки забезпечення вимог законності, охорони прав громадян від порушень, але і припинення та усунення передумов можливого порушення прав і інтересів особи, створення умов для нормальної і повної реалізації наданих громадянам України широких юридичних та інших можливостей. Адміністративне право вирішує це завдання   різноманітними шляхами. Найважливіший з них; використання правових засобів, які впливають на підвищення матеріального рівня населення, розвиток малого та середнього бізнесу, підприємництва, інших елементів ринкових відносин, інтересів у соціальній сфері, забезпечуючи цим права і свободи людини та громадянина. Інший шлях полягає у вдосконаленні самої сфери державного управління. Сучасне розуміння демократичної держави полягає в том, що не громадяни служать державі, а вона є організацією на службі в суспільства. Це означає, що держава не управляє громадянами, а надає їм управлінські послуги, тобто її різноманітні дії спрямовані на створення умов для реалізації громадянами своїх прав і свобод.

У підрозділі 2.3 “Повнота нормативного регулювання як складова  частина механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина” зазначається, що складовою частиною адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина є регулювання із допомогою норм цієї галузі права суспільних відносин управлінського характеру, де фізичні особи реалізують свої права. Без адміністративно-правового регулювання часом неможливо громадянам реалізувати закріплені в Конституції України права і свободи і, що найважливіше, створити необхідні організаційні умови для надання громадянам державних управлінських та соціальних послуг, в результаті отримання яких ці права використовуються. Враховуючи, що громадяни часто реалізують свої права, звертаючись до органів виконавчої влади, необхідно оптимізувати процедури діяльності цих органів та органів місцевого самоврядування в забезпеченні права громадян на звернення. Закон України “Про звернення громадян” не є достатнім для адміністративно-правового регулювання розгляду і прийняття рішень за зверненнями громадян. Він однозначно регулює відносини між громадянином чи іншою фізичною особою та органами виконавчої влади, громадськими організаціями, адміністрацією підприємств тощо і, таким чином, з одного боку використовує адміністративно-правові норми в регулюванні відносин, які є предметом цивільного права чи іншої правової галузі, з іншого боку - неповно регулює відносини щодо надання державних управлінських послуг. Для ліквідації перекосів в правовому регулюванні даних відносин необхідно прискорити прийняття Адміністративного процедурного кодексу України. В підрозділі пропонується класифікувати процедурні відносини щодо надання управлінських державних послуг на загальні, особливі і спеціальні і відносно даної класифікації здійснювати регулювання на загальному рівні нормами Адміністративного процедурного кодексу України, на особливому; нормами відповідних законів, на спеціальному; нормами постанов уряду та інструкцій центральних органів виконавчої влади, які безпосередньо або через свої підрозділи чи місцеві осередки вчиняють організаційні дії щодо надання послуг. Важливе місце для забезпечення прав і свобод людини та громадянина в механізмі їх адміністративно-правового забезпечення має встановлення за допомогою норм цієї галузі права зобов’язань органів виконавчої влади, які кореспондують відповідним правам і свободам, надають можливість їх реалізації. Необхідним є підвищення ефективності регулювання діяльності уряду України, а також нормативних актів, які видаються безпосередньо Кабінетом Міністрів для регулювання суспільних відносин. Конституція України проголошує Україну соціальною державою. А це означає, що правова політика, соціальні функції повинні бути пов'язані не тільки зі створенням умов забезпечення громадян роботою, перерозподілом прибутків через державний бюджет, забезпеченням людям прожиткового мінімуму, але й турботою про освіту, культуру, сім'ю та охорону здоров'я, постійним покращенням соціального забезпечення.   Соціального спрямування повинна набути вся економічна політика уряду. Підвищення ролі соціальної функції держави стає настільки очевидним та актуальним, що виникає необхідність соціальну спрямованість діяльності уряду розглядати як основний принцип його функціонування. В зв’язку з цим пропонується внести зміни до статті 3 проекту Закону України “Про Кабінет Міністрів України” (де йдеться про принципи діяльності уряду), який готується до прийняття Верховною Радою України.

У підрозділі 2.4 “Адміністративно-правові  гарантії прав і свобод людини та громадянина” доводиться, що в зміст адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини й громадянина як складова входять гарантії їх реалізації, під якими розуміються встановлені законом засоби, що охороняють і захищають права громадян, припиняють та усувають порушення, надають можливості щодо їх поновлення. Належна гарантованість прав і свобод людини та громадянина характеризується наявністю в державі ефективного правосуддя. Механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина включає передусім адміністративне правосуддя. Однак і вся судова система в частині захисту прав громадян у відносинах із виконавчою владою теоретично і практично є складовою механізму адміністративно-правового забезпечення цих прав. Необхідно прискорити вивчення судовими, правоохоронними працівниками та іншими державними службовцями прийнятого нещодавно Кодексу адміністративного судочинства України та створення системи адміністративної юстиції. Кожна із функцій прокуратури, при її відповідній реалізації цим органом, представляє гарантування прав і свобод людини в системі виконавчої влади і особливо в адміністративно-політичній сфері. Однак доцільно прислухатись до рекомендацій Ради Європи щодо скасування загального нагляду прокуратури, адже при запровадженні адміністративної юстиції кожен громадянин, свобода якого не обмежена у передбаченому законом порядку, має можливість захисту своїх прав в адміністративному суді. Доцільно здійснювати нагляд прокуратури в місцях позбавлення волі чи в інших установах, де перебувають громадяни, які не можуть самостійно захищати свої права. Адміністративно-деліктне законодавство не відповідає вимогам щодо захисту прав і свобод людини та громадянина. Потрібно в новому Кодексі про адміністративні правопорушення передбачити главу під назвою “Адміністративні правопорушення, що посягають на права і свободи громадян”. Доцільно ширше виписати права потерпілого в процесуальній частині цього кодексу, надати йому, крім уже закріплених прав, право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, надати можливості щодо повного відшкодування завданої йому матеріальної шкоди тощо.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ 

ЩОДО РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Анотація. В запропоновані й статті узагальнено теоретичні засади соціально-економічної діяльності малого та середнього підприємництва. Досліджено питання соціально-економічних функцій малого та середнього підприємництва в Україні та встановлено ряд важливих соціально-економічних завдань, які постають перед малим та середнім бізнесом.

Ключові слова. Мале підприємництво, середнє підприємництво, соціально-економічні функції держави, бюджетні програми, державна підтримка, соціально-економічний розвиток.

І. Вступ

Світовий досвід показує, що мале та середнє підприємництво виявляє безпосередній позитивний вплив, як на державу, так і на соціальну  сферу. Враховуючи роль малого та середнього підприємництва в розвитку ринкових відносин в Україні, доцільно зупинитися на питаннях соціально-економічної ефективності діяльності малих та середніх підприємств.

Так, завдяки своїй  гнучкості, малі та середні підприємства швидко реагують на ринкові зміни, заповнюючи ще не зайняті або ті ніші економіки, де великий бізнес малоефективний, здатні вчасно переробити технологічний процес і представити на ринок конкурентоспроможну продукцію. В господарській системі держави мале та середнє підприємництво сприяє росту зайнятості, формуванню підприємницької культури, рівномірному розвитку регіонів, активної інноваційної діяльності, ініціює нагромадження капіталів, згладжує соціальні конфлікти. 

ІІ. Постановка завдання

Метою даної статті є  аналіз соціально-економічної значимості  малих і середніх підприємств  та визначення важливих соціально-економічних завдань, які постають перед малим та середнім бізнесом.

ІІІ. Результати

У країнах з розвинутою ринковою економікою соціальна значимість малого та середнього підприємництва полягає в тому, що вона мобілізує  творчий і підприємницький  потенціал країни, одночасно приймаючи на себе ризик поразки в інноваційній діяльності. Мале та середнє підприємництво держави формує «середній клас», що виступає в сучаснім суспільстві гарантом політичної стабільності. Саме ця група населення - власники малих та середніх підприємств і їх наймані працівники - обслуговують основну масу споживачів у відповідності до  вимог ринку. У структурі населення розвинених країн питома вага громадян, що зараховуються до «середнього класу», становить приблизно 70%. В Україні, на думку вітчизняних дослідників, тільки від 4 до 20% населення країни, без обліку тіньового сектору, може бути віднесене до «середнього класу», а внесок у його збільшення мале та середнє підприємництво вносить лише шляхом формування класу власників, але не високооплачуваних найманих робітників. Цю функцію приймають на себе великі підприємства, здатні утримувати високооплачуваних менеджерів і фахівців необхідного їм профілю. Значне число малих підприємств в особі індивідуальних підприємців і сімейних фірм взагалі не використовують найману працю [3].

В документах ООН відзначається, що для боротьби з бідністю велике значення має цільова допомога держави, що направляється, у тому числі й  на розвиток малого та середнього підприємництва. Ця державна допомога повинна йти на створення соціальної і виробничої інфраструктури, підтримку індивідуального й родинного підприємництва, малих підприємств. Саме малий бізнес в державі являється ефективним засобом скорочення чисельності найбідніших верств населення, що у свою чергу дозволяє скоротити державні видатки на боротьбу зі злочинністю, соціальний захист [10].

Держава виконує ряд  специфічних соціально-економічних  функцій:

1) сприяє процесам  демонополізації, приватизації та  роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо;

2) залучає до економічного  обороту матеріальні, природні, фінансові,  людські та інформаційні ресурси,  які залишаються поза увагою великих компаній;

3) поліпшує становище  на ринках шляхом забезпечення  еластичності їх структури, врегулювання  попиту, пропозиції і цін, принаймні  часткової компенсації втрат  пропозиції на період реструктуризації  великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб;

4) вивільнює великі  підприємства від виробництва  нерентабельної для них дрібносерійної  та штучної продукції, яка задовольняє  індивідуальний попит, і підвищує  тим самим ефективність їх діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дає змогу підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик;

5) забезпечує робочі  місця, долає приховане безробіття;

6) стимулює підвищення ділової активності населення та розвиток середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства;

7) протидіє люмпенізації  та поширенню стримувальної психології, всебічно сприяє розвиткові людського  капіталу;

8) пом’якшує соціальне  напруження завдяки ослабленню  майнової диференціації та підвищенню  рівня доходів населення;

9) збільшує гнучкість  національної економіки та ринкової  пропозиції відповідно до сучасних  умов відкритої економіки;

10) сприяє процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління [7].

Малі та середні фірми  формують основу для майбутніх великих  підприємств держави. Кожне нове мале чи середнє підприємство не тільки є випробуванням підприємницької  ідеї, воно також демонструє результати цього випробування, що дає іншим можливість копіювати ідею й у той же час вдосконалювати її, поки нові технології (у т.ч. патентовані) не починають відіграти домінуючу роль. Малі підприємства свого роду являються експериментальними лабораторіями для ринкової економіки держави.

До соціальних функцій  малого та середнього підприємництва правомірно віднести сприяння залученню  в процес суспільного відтворення  додаткових трудових ресурсів, практично  не використовуваних іншими групами роботодавців, які з ряду об'єктивних причин не можуть бути віднесені до категорії «робоча сила». Це пенсіонери, неповнолітні, інваліди з обмеженою працездатністю, багатодітні матері й т.п. В умовах ринкової економіки більшість роботодавців не може розглядати їх як повноцінних працівників і, отже, забезпечити їм можливість постійного працевлаштування [12].