Контрольна робота з «Державне та регіональне управління»

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"

Інститут  економіки і менеджменту

 

 

 

 

 

Кафедра менеджменту 

і міжнародного підприємства

№_2_

 

 

 

Контрольна  робота

 

з дисципліни «Державне та регіональне управління»

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент гр.МЕм-32 (з)

Поліщук Віталій Васильович

 

Прийняла:

Процак      .       .                    .     

 

 

 

 

 

 

 

Хмельницький 2013

 

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЕЛЕМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО

МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН УКРАЇНИ.

 

1.1. У цьому підрозділі “ Права і свободи людини та громадянина як основа їх правового статусу” зазначається, що соціально-правове становище людини, її права, їх генезис (соціальні корені), одна з проблем історичного, соціально-культурного розвитку людства, яка пройшла тисячоліття і яка незмінно знаходиться в центрі уваги політичної, правової, етичної, релігійної, філософської думки. Головними принципами державної політики в галузі прав людини є: визнання прав і основних свобод людини і громадянина такими, які дані людині від народження і є невід'ємними; забезпечення верховенства права і основних свобод людини у відносинах з державою; забезпечення рівності всіх людей перед законом і судом; проголошення і реалізація прав і основних свобод людини і громадянина базується лише на законі; недопущення звуження змісту та обсягу проголошених Конституцією прав і основних свобод людини і громадянина; визнання презумпції особистої свободи людини, згідно з якою дозволено все, крім того, що прямо забороняється законом; визнання обмеженості свободи держави, її органів і посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що прямо передбачається законом.

Проблема правового  статусу громадянина в теорії права, конституційному та адмiнiстративному  правi, iнших галузях національного  права є багатогранною. Автор видiляє лише деякi її аспекти, що пiдкреслюють важливість окремих боків прав і свобод при їх реалізації в адміністративно-правових відносинах. Поняття “правовий статус” етимологічно i по суті збігається з поняттям “правове становище” особи, у яких відображаються всі основнi сторони юридичного буття індивіда: його потреби, iнтереси, мотиви, трудова, суспільна, політична та iнша діяльність, усi види взаємовідносин з державою. З урахуванням зазначеного, при аналiзi правового статусу людини в Україні, визначеннi його змiсту за основу запропоновано брати лiберальну модель, яка прийнята в розвинутих країнах та запроваджується в постсоціалістичних державах. Дисертант обгрунтовує доцільність цієї моделі наявністю в Україні конституційних і законодавчих положень, які стосуються реалізації та захисту прав і свобод людини й громадянина.

В підрозділі правовий статус громадянина розглядається зі статичного і динамічного боків. Аналізується кожен елемент правового статусу  громадянина. Робиться висновок, що елементами правостатичного стану є громадянство, правоздатність і дієздатність громадян України. Права, свободи і обов'язки, а також їх гарантії, як найбільш рухлива частина правового статусу суб'єктів, складають праводинамічний стан. Відповідно до цього правовий статус громадянина України становить сукупність наступних елементів: громадянство, правоздатність, дієздатність, права, свободи і обов'язки, а також гарантії їх забезпечення.

 1.2. У цьому підрозділі “Особливості адміністративно-правового положення громадян в незалежній правовій державі Україні” підкреслюється, що співвідношення загального правового статусу   громадянина з адміністративно-правовим статусом даного суб'єкта є співвідношенням категорій загального і особливого. А співвідношення адміністративно-правового статусу загалом з правовими позиціями громадян в окремих сферах управління є співвідношенням категорій особливого і часткового (одиничного).

Діалектика виходить з визнання об'єктивності одиничного, особливого і загального, з визнання нерозривного зв'язку їх між собою. Ступінь прояву і специфіка вираження як у цілому, так і тих або інших сторін правового статусу в конкретних галузях права, різна. Загальновизнаним критерієм, що береться за основу визначення правового статусу громадянина в тій або іншій галузі національного права, є предмет регулювання. Адміністративне право, нормами якого регулюються відповідні зв'язки, відрізняється від інших галузей права тим, що сферою його дії є державне управління, яке має виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, відрізняється масштабністю й універсальністю, ієрархічністю, безпосередньо організуючим характером. При визначенні нового погляду на суспільне призначення адміністративного права слід, на думку українських науковців виходити з положень ст. 3 Конституції України, згідно з якими “держава відповідає перед людиною за свою діяльність” та “утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”. Виходячи з цього, принципова зміна погляду на суспільне призначення адміністративного права має базуватися на визнанні якісно нової ролі держави у взаємовідносинах з громадянами, а саме ролі не панування над людиною, а служіння людині. Натомість адміністративне право за своїм глибинним призначенням має визначатись як право забезпечення і захисту прав людини. В цьому  суть реформування українського адміністративного права на сучасному етапі. Адміністративне право для регламентації правового статусу громадянина використовує ті ж елементи, що характеризують його загальний правовий статус: громадянство, правоздатність, дієздатність, права, свободи й обов'язки, а також гарантії їх забезпечення, із притаманними їм особливостями.

Основною особливістю адміністративної правоздатності є те, що її здійснення припускає різні умови і характер взаємодії із системою виконавчої влади. Якщо раніше особливість адміністративної правоздатності вбачалася в обмеженні її рамками державного управління, то тепер зазначена взаємодія повинна будуватися на інших концептуальних підходах. Адміністративна правоздатність може бути реалізована в сфері взаємодії: з державною системою управління, системою місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами й організаціями, з недержавними підприємствами, установами й організаціями, яким делеговані державою владні повноваження. Громадяни правоздатні у цих сферах діяльності.

Адміністративна дієздатність, також  є винятково важливим елементом  правового статусу громадян у  сфері управління, тому що лише дієздатність уможливлює активну участь громадянина  у правовідносинах, здійснення його адміністративної правоздатності. В рамках реалізації прав і свобод людини і громадянина автор аналізує також окремі елементи адміністративної деліктоздатності та звертає увагу на таку складову адміністративної дієздатності, як обов’язки у сфері державного управління.

1.3. У цьму підрозділі “Правова природа суб’єктивних прав людини і громадянина у сфері управлінської діяльності” розглядається генезис прав, свобод громадян у сфері державного управління і гарантій їх реалізації. Аналізуються історичні правові документи, які дають можливість прослідкувати становлення і розвиток названих вище людських цінностей. Закріплені в правових актах права і свободи громадян визначають найбільшу за обсягом частину тих відносин і зв'язків, що склалися між ними та органами виконавчої влади. Право громадянина у сфері   державного управління є встановлена адміністративно-правовими нормами і забезпечена спеціальними засобами охорони можливість і суспільна необхідність для громадянина активно діяти певним чином і вимагати визначених дій від інших суб'єктів у сфері діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування у своїх особистих, державних інтересах або за їх дорученням в інтересах інших громадян. Активне становлення і розвиток на базі нових демократичних принципів управлінської діяльності у сфері адміністративно-правового регулювання економіки, підприємництва, управлінських послуг, а також забезпечення законності, обумовлене побудовою правової держави і впровадженням сучасних форм і методів управління, пов'язаних у першу чергу з регулюванням, координацією, лібералізацією владних повноважень по-новому ставить питання дослідження суб'єктивних прав у цій сфері. Головна особливість, що характеризує громадян як учасників управлінських відносин, полягає в тому, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті загальногромадянські права й обов'язки. Самі громадяни не в змозі забезпечити собі охорону і захист прав, тому що не мають юридичновладних повноважень, якими наділені державні органи, а також інші суб’єкти, до яких вони звертаються. Тому в державно-управлінській діяльності громадяни звертаються зі своїми вимогами про належну поведінку зобов'язаного органа до компетентних вищих органів виконавчої влади, органа місцевого самоврядування, навіть у тих випадках, коли зобов'язаними є не ці органи, а інші учасники у сфері адміністративно-правових відносин. Громадяни, які беруть участь у сфері діяльності органів виконавчої влади, іноді не мають у тих або інших відносинах і особистого інтересу. Об'єктом їх суб'єктивних прав у цьому випадку буде не особистий, а державний, суспільний інтерес або інтерес осіб, права яких вони захищають.

1.4. В підрозділі “Класифікація прав і свобод громадян у сфері адміністративно-правових відносин” зазначається, що для аналізу прав і свобод громадян, розробки питань забезпечення їх реалізації і захисту від порушень важливе значення має їх класифікація.

Права і свободи громадян у сфері  державного управління відрізняються  від прав і свобод в інших галузях завдяки об'єкту правового регулювання управлінських відносин. Саме об'єкт поряд з іншими компонентами правового регулювання визначає специфіку, особливості прав і свобод у даній сфері. В адміністративно-правовій літературі права і свободи людини та громадянина в основному класифікуються за їх змістом на політичні, особисті, трудові тощо. В деяких наукових працях зроблено спробу дати класифікацію прав і свобод громадян у сфері державного управління. Разом з тим, є потреба в подальшому її уточненні. Існуюча класифікація просякнута конституційними нормами й орієнтована на розвиток цивільних властивостей людини. Вона служить орієнтиром у різноманітній діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування для практичного здійснення основних конституційних прав і свобод і не відбиває особливостей сфери адміністративно-правового регулювання. Аналіз усіх цих наукових концепцій щодо класифікації прав і свобод людини і громадянина в сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин дав нам можливість сформулювати відповідний критерій їх класифікації і звести їх у певні обумовлені даним критерієм групи. Критерієм такої класифікації доцільно визначити внутрішній зміст цих прав і свобод та ступінь сприяння органів виконавчої влади та інших суб’єктів адміністративно-правових відносин їх реалізації. За цим критерієм права і свободи людини   і громадянина у сфері адміністративно-правового регулювання поділено на чотири групи: 1) права і свободи, що безпосередньо реалізуються громадянами та іншими фізичними особами; 2) права і свободи, що реалізуються за безпосереднього сприяння органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; 3) права і свободи, що гарантуються адміністративно-правовим захистом органів держави; 4) права і свободи, що реалізуються за сприяння громадських організацій.

Другий розділ  “Поняття та зміст  механізму адміністративно-правового  забезпечення прав і свобод людини та громадянина” складається із чотирьох підрозділів. В ньому розглянуті питання визначення поняття механізму  адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина, змісту його елементів, виявлення закономірностей розвитку суспільних відносин щодо реалізації кожного конкретного права громадянина в сфері виконавчої влади.

Підрозділ 2.1. Поняття механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина присвячений визначенню понятійного апарата і змісту механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Автор звернула увагу на досить часте застосування в джерелах адміністративного права терміна „забезпечення” та на відсутність визначення його в правових актах та юридичній літературі. На основі аналізу цього слова, як воно визначається в українській мові, змісту „забезпечення”, як воно застосовується в нормативно-правових, зокрема адміністративних актах, дається визначення поняття адміністративно-правового забезпечення. Констатується, що адміністративно–правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина представляє собою повноту регулювання за допомогою норм адміністративного права суспільних відносин, що виникають для та в процесі їхньої реалізації, а також надання за допомогою цих норм відповідних гарантій, які разом з іншими правовими та неправовими гарантіями створюють стійку систему можливостей користування правовими цінностями в державі. Для повноти регулювання в системі адміністративно-правового забезпечення важливим є з'ясування кількості і якості елементів, необхідних для механізма адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Причому в цьому механізмі важливе місце посідатимуть як засоби регулювання, так і засоби реалізації суспільних відносин, коли це стосується забезпечення саме прав і свобод людини та громадянина. Адміністративно-правове забезпечення передбачає надання механізму адміністративно-правового регулювання організаційних відносин повноти, достатності для реалізації норм і отримання відносин, які б дали можливість вільно реалізовувати права. Конструкція адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина обумовлена механізмом адміністративно-правового впливу на суспільні відносини, правову культуру та правосвідомість. Правове регулювання – це специфічна нормативна частина правового впливу, особливий його порядок, що визначається підвищеною чіткістю нормативної регламентації. Дія і вплив на відносини, їхнє регулювання правом співвідносяться між собою як ціле, особливе і окреме. Адміністративно-правовий вплив; це особливий вид правового впливу. Його специфічність визначається об'єктом впливу, тобто відносинами, що регулюються адміністративним правом, особливостями його норм. Адміністративне право впливає на суспільні відносини через спеціальну систему елементів, що іменуються у літературі механізмом дії, впливу, регулювання. Таким чином, адміністративно-правове забезпечення передбачає насамперед регулювання за допомогою норм адміністративного права суспільних відносин, що виникають для та в процесі реалізації прав і свобод людини та громадянина, вплив на них за допомогою передбачених в законодавстві елементів. Крім того, для адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина важливим засобом виступає реалізація норм адміністративного права.   Причому тут важливі усі способи реалізації і використання, коли громадянин сам скористається засобами реалізації, і додержання та виконання норм, а особливо застосування певних норм адміністративного права з метою надання можливості громадянину отримати право. Складовою частиною адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина є гарантії їх реалізації, під якими розуміються умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі і всебічну охорону прав і свобод особи. Цінність адміністративно-правового механізму і його змісту полягає у виникненні під його впливом необхідних реальних відносин, збіг проектних з тими, що фактично проявляються у поведінці людей, у їхніх вчинках. Оскільки адміністративні правовідносини можуть розглядатися і як норматив, і як явище, що реалізується в поведінці людей, їх можна вважати і засобом впливу (встановлення прав і обов'язків), і об'єктом (акти поведінки). Для цього не досить закріпити адміністративно-правові норми в законодавчих адміністративно-правових актах, які будуть оформляти реалізацію прав і свобод. Створення правової держави потребує формування правових систем від норм, через проміжні елементи до їх реалізації з урахуванням мети, яку ставив законодавець, коли видавав ту чи іншу норму адміністративного права. Отже, механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина представляє систему засобів, які є складовою впливу елементів цієї галузі права на суспільні відносини та встановлювані її нормами гарантії реалізації цих прав (поновлення в органах виконавчої влади та суду, захист за допомогою адміністративної відповідальності та прокурорського нагляду).