Концепція стратегічного менеджменту

 

- довгостроковий найм  кадрів;

 

- групове прийняття рішень;

 

- індивідуальна відповідальність;

 

- повільна оцінка кадрів  та їх помірне просування;

 

- невизначений, неформальний  контроль чіткими та формалізованими  методами;

 

- неспеціалізована кар'єра;

 

- всебічна турбота про  працівників.

 

   Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, яке призначене доповнити планування потенціалу фірми розробкою стратегії на основі прогнозів майбутнього стану середовища. Зміна ситуації викликає зміну стратегії.

 

Нова концепція управління диктує нові установки персоналу, нову управлінську культуру (прагнення до радикальних змін, готовність до ризику, орієнтацію на освоєння нових можливостей тощо).

 

В умовах ділового світу, який активно змінюється, традиційний механізм "наукового менеджменту" виявляється все менш корисним і навіть непродуктивним. Якщо керівників турбує нестійкість ділового середовища, то вчені зайняті безпосереднім аналізом природи та динаміки непередбачуваних, нестабільних та нестійких систем. Іншими словами, якщо традиційна наука акцентувала свою увагу на аналізі, передбаченні та управлінні, то нова наука переносить свої акценти на хаос та складність.

 

Першими, хто успішно намагався зробити практичні висновки зі становища, що склалося в сучасних умовах, були японці. Вони раніше за інших почали активно дезінтегрувати великі фірми, скорочувати кількість рівнів управлінської ієрархії в фірмах, прискорювати на цій базі інноваційні процеси та підвищувати ефективність, що сприяло зростанню продуктивності праці та посиленню позицій японських фірм на світовому ринку.

 

   Важливим кроком у розвитку методології сучасного менеджменту є формування "теорії хаосу". Книга Дж.Глика "Хаос: становлення нової науки", яка була видана на Заході у 1987 році, значно вплинула на розвиток методології як природних, так і гуманітарних наук, в тому числі й на розвиток теорії менеджменту. Питання вивчення та вирішення проблеми хаосу дуже актуальні для розвитку нашої економіки. Темп, глибина економічної кризи та глобальність змін в суспільстві не мають аналогів у новій історії людства.

  В основу теорії хаосу були покладені дослідження вченого-метролога Едварда Лоренса, який виявив, що навіть незначні зміни викликають глибокий вплив та потрясіння у всій системі.

 

Коли ми розбиваємо проблему на частини, це дещо полегшує управління складними завданнями, але за це ми вимушені платити велику ціну, яка невидима на поверхні. Ми не можемо бачити наслідки наших дій, ми губимо бачення цілого. І, як результат, менеджери стають заручниками тих систем, якими вони мають керувати. Часто вони не розуміють ні динаміки, яка лежить в основі цих систем, ні того, як впливати на цю динаміку для того, щоб реалізувати цілі організації.

 

Одним з найвидатніших теоретиків сучасності в галузі стратегічного управління є Пітер Друкер. Центром ідей Друкера про управління є вчення про менеджмент як про професійну діяльність та про менеджера як про професію. Найбільш відомим теоретичним положенням, висунутим Друкером, є його концепція управління за цілями. Це виявилось революційним починанням в управлінні, тому що в 50-х роках, коли він висунув цю концепцію, увага менеджерів в основному була сконцентрована на функціях та процесі. Ідея Друкера про те, що управління повинно починатись з розробки цілей, потім переходити до формування функцій, системи взаємодії та процесу, докорінно змінила логіку управління.

   Крім того, Друкер висунув ще декілька революційних для того часу ідей. Основні його погляди зводилися до такого:

- виключна роль професійного  менеджера в організації;

-управлінська еліта як  основа підприємництва та сучасного  суспільства;

 

- ідея самоуправління  трудового колективу, відповідно  до якої робітники та службовці  повинні обирати спеціальний  орган, що займатиметься вирішенням  соціальних проблем і сприятиме  підвищенню їх відповідальності  за справи фірми.

 

  Надалі ідея цільового управління була розвинута в працях С.Янга, Дж.Кліланда, В.Кінга, Дж.Моррісея та інших. Кінцеві результати дій при методах цільового управління визначають завчасно, на противагу реактивному управлінню, яке зводиться до реакції на поточні події, та декларування цілей, що не реалізуються на практиці та існують формально.

 

Цільове управління - це професійний підхід до управління, який дозволяє встановити :

 

- що повинно бути зроблено (після ретельного аналізу - чому  це повинно бути зроблено);

 

-як це має бути зроблено (створюється програма або план  досягнення бажаного);

 

- коли це повинно бути  зроблено;

 

- скільки це буде коштувати;

 

- які параметри робіт  слід вважати задовільними;

 

- що зроблено для досягнення  цілі;

 

- які та коли повинні  бути здійснені коригуючи дії.

 

Головне призначення цільового управління - досягти результату з найменшими втратами ресурсів, в першу чергу, часу. Іншими словами, цільове управління орієнтовано на кінцевий результат. В цільовому підході ціль та результат - нероздільні. За думкою спеціалістів, які займаються проблемами менеджменту, на практиці виявляється, що ставити ціль завжди легше, ніж управляти роботами з досягнення цілі, постійно враховуючи досягнуті результати.

 

Узагальнюючи зміни у змісті управлінської діяльності підприємствами, які викликані розвитком внутрішнього та зовнішнього середовища їх життєдіяльності, можна виділити шість положень сучасного менеджменту .

 

1. Будь-яке важливе завдання  в сучасному суспільстві вирішується  в організованих інститутах, що  управляються, та за їх допомогою. Комерційна діяльність була першим  з таких інститутів, вона стала  згодом прототипом менеджменту  в результаті історичної випадковості. Новою є та обставина, що організації  некомерційного характеру дедалі  частіше вдавалися до досвіду "бізнес-менеджменту" для того, щоб навчитися ефективному управлінню. Так, скажімо, лікарня, військові сили, державна адміністрація - всі бажають  навчитися "бізнес-менеджменту". Але це не означає, що "бізнес-менеджмент" може бути просто перенесений  на інші заклади некомерційного  характеру. Навпаки, саме цим закладам  важливо зрозуміти, що менеджмент  розпочинається з визначення, ранжування  цілей. Тому некомерційні організації, наприклад, університет або лікарня, вимагають управління, яке дуже  відрізняється від управління, що  притаманне комерційним підприємствам. Зміни в управлінні бізнесом  все більш уживаються в діяльності  інших закладів, включаючи урядові  органи, державні структури. Те, що  є виключною рисою "бізнес-менеджменту",- вимірювання результатів діяльності  прибутком, - для некомерційних організацій  не є такою. Некомерційні організації  потребують критерію, який зробив  би для них те, що прибутковість  здатна зробити для бізнесу.

 

2. Підприємницьке нововведення  висувається на перший план, стає  центром та ядром сучасного  менеджменту. На відміну від XX століття, сучасні нововведення такою ж  мірою соціальні, як і технічні. Нововведення дедалі більше засновуються  на знаннях будь-якої природи, а не на знаннях тільки однієї  науки. Вони (нововведення) більш капіталоємкі, особливо в фазі впровадження  нових товарів, технологій та  послуг. Менеджмент повинен допомогти існуючим організаціям стати мобільнішими в справі швидкого впровадження виробничих нововведень.

 

3. Основне завдання менеджменту  в розвинутих країнах полягає  втому, щоб робити знання більш  продуктивними. Сьогодні основним  капітальним ресурсом, головним  об'єктом витрат розвинутої економіки  є працівник, який використовує  в процесі своєї праці те, що  він отримав від систематичної  освіти. Продуктивність праці такого  освіченого працівника, очевидно, перш  за все припускає новизну та  якість.

 

4. Крім засобів та техніки, загальної мови та концепцій  менеджменту фірмам притаманні  також культура, система цінностей  і переконань. Менеджмент є засобом, за допомогою якого дане суспільство (організація) створює свої власні  цінності та переконання. Менеджмент  сьогодні повинен формувати цінності, прагнення та традиції окремих  осіб, цілих організацій і суспільства, робити їх більш продуктивними. Іншими словами, якщо менеджменту  не вдасться мобілізувати специфічну  культурну спадщину певної країни  та народу, то економічний та  соціальний розвиток країн і  народів можуть опинитися в  кризі. Отож, менеджмент слід розглядати  і як точну, і як гуманітарну  науку, і як суму результатів, що можливо об'єктивно перевірити  та підтвердити, і як суму переконань  та досвіду. Менеджмент - основа економічного  й соціального розвитку.

 

5. Індивідуалістично-інформаційний  підхід до моделі управління  фірмою. Кожна фірма повинна шукати  та обирати власну модель управління  з врахуванням: розміру фірми; характеру  продукції, що випускається; характеру  середовища, в якому вона діє. Фірма постійно знаходиться в  пошуку своєї моделі управління. Це безперервний процес, тому  що змінюється сама фірма та  середовище.

Цікавим є висловлення П.Друкера про те, що в світі немає слаборозвинутих країн, є тільки країни, які слабо управляються.

В цілому сучасний менеджмент характеризується наступним: зміною змісту планування; всебічним дослідженням факторів успішної управлінської діяльності; орієнтацією управління залежно від результатів; розвинутою теорією та практикою маркетингу; розробкою ефективних технологій прийняття рішень; широким застосуванням економіко-математичних методів та досягнень інформатики в управлінні на базі персональних ЕОМ, великим розвитком обчислювальних мереж та засобів комунікації; активною участю персоналу в управлінні.

 

 

6. Безпосередньо технологічні  питання на сьогодні не включаються  в сферу компетенції фахівців  з організації та управління. Наприклад, те, які добрива слід  вносити вданий грунт, вирішує  агроном, а спеціаліст з питань  організації та управління вказує  на те, як робити, а не що  робити, - організує процес праці, обліку, контролю, діловодства, дає  оцінку економічної ефективності  та рекомендації відносно раціонального  використання робочої сили та  обладнання.

 

Отож, завдання менеджменту стають дедалі більш складними, охоплюючи не тільки виробництво, розподіл, обмін, фінансування, але й канали та комунікації, через які здійснюються ці процеси, вирішення питань соціального характеру. Все це потребує аналізу конкретної ситуації за всіма прийнятними факторами, оцінки ступеня їх впливу на діяльність організації з метою розробки прийняття та реалізації управлінських рішень. Сучасні менеджери повинні бути дослідниками власних організацій, проектувальниками, котрі створюють пізнавальні процеси, які роблять можливим самоорганізацію, тобто все необхідне для ефективного управління підприємницькою діяльністю, що постійно змінюється та оновлюється.