Концепція стратегічного менеджменту

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2014 в 16:38, реферат

Краткое описание

Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, яке призначене доповнити планування потенціалу фірми розробкою стратегії на основі прогнозів майбутнього стану середовища. Зміна ситуації викликає зміну стратегії.
Нова концепція управління диктує нові установки персоналу, нову управлінську культуру (прагнення до радикальних змін, готовність до ризику, орієнтацію на освоєння нових можливостей тощо).
В умовах ділового світу, який активно змінюється, традиційний механізм "наукового менеджменту" виявляється все менш корисним і навіть непродуктивним. Якщо керівників турбує нестійкість ділового середовища, то вчені зайняті безпосереднім аналізом природи та динаміки непередбачуваних, нестабільних та нестійких систем. Іншими словами, якщо традиційна наука акцентувала свою увагу на аналізі, передбаченні та управлінні, то нова наука переносить свої акценти на хаос та складність.

Прикрепленные файлы: 1 файл

концепция.docx

— 33.72 Кб (Скачать документ)

оНАХТ

Міністерство ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ уКРАЇНИ

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни        менеджмент     

тема                     Концепція стратегічного менеджменту___________

 

 

 

 

 

Студентаки денного відділення

Волинець Олександра Олександрівна

група              ЕМ-172  

спеціальність    менеджмент

Викладач    Левчук Юлія Сергіївна

 

 

 

Одеса 2013

 Становлення та розвиток теорії стратегічного менеджменту

Будь-яке рішення, що приймається, повинно в довгостроковій перспективі свідчити про економічну користь підприємства. Те, що дає кращі результати тільки в даний момент часу і в близькому майбутньому, а в віддаленому періоді ставить існування підприємства під загрозу, слід розглядати як помилкове. Таким чином, забезпечення існування підприємства на ринку можна вважати головним завданням стратегічного менеджменту.

 

Управління підприємством у межах України зорієнтовано нині головним чином на вирішення короткотермінових проблем. Багато підприємств нагадують тимчасові структури, не наділені необхідним запасом інтелектуальної, організаційної, економічної та виробничої "міцності", що дає змогу в разі необхідності провести ефективне оновлення.

 

Разом з тим швидкі зміни завдань, рішень, пріоритетів, що притаманні економічній діяльності, призводять до поганих господарських результатів, зниження конкурентоспроможності підприємств.

 

Вирішення цих проблем з теоретичної точки зору відображено в сучасній концепції стратегічного менеджменту.

 

Однак формуванню сучасної концепції стратегічного менеджменту передувало декілька етапів становлення та розвитку теорій менеджменту (починаючи з кінця XIX століття до теперішнього часу).

 

Характерною особливістю всіх шкіл менеджменту є їх органічний взаємозв'язок та взаємопроникнення, природне зародження наступних у межах розвитку попередніх шкіл. Кожна з них зробила значний та відчутний внесок у розвиток стратегічного менеджменту.

 

Існують різні підходи до класифікації концепцій розвитку менеджменту. Зазвичай, у виданнях, присвячених історії менеджменту, теорії управління розміщують у хронологічній послідовності. Таке подання теорій менеджменту дозволяє чітко бачити різницю між напрямками розвитку науки. Нам видається найбільш прийнятним підхід до розгляду теорій менеджменту з точки зору того, чому найбільше (завдання, людина, управлінська діяльність) приділяла увагу та чи інша концепція управління.            З поглибленням знань про управління та зі зміною його характеру, дедалі більшого розвитку почав набувати синтетичний підхід, який пов'язував ці та інші явища в єдине органічне ціле.

 

Управлінські теорії, які були розроблені переважно для одного з перелічених вище явищ (завдання, людина, управлінська діяльність), називаються в теорії управління "одномірними" вченнями про управління. До найбільш помітних вчень цієї групи можна віднести: наукове управління, біхевіористичні вчення та організаційні теорії .

 

Характеризація основних школ менеджменту:

 

-класична (адміністративна) школа управління:

Вивчала зміст діяльності щодо управління організацією.

Мета: цієї школи було створення універсальних принципів управління. Представником її є Анрі Файоль.

- школа наукового управління:

Основні положення: розробка методів підвищення продуктивності праці за рахунок раціоналізації трудових операцій на базі наукової організації праці. Представники: Фредерік Уінслоу Тейлор, Френк та Лілія Гілберти, Генрі Гантт.

 

-школа людських відносин:

Вона висувала людський фактор як основний елемент ефективності організації.

 До науковців, які дотримувались  біхевіористичних поглядів, належать  Елтон Мейо, Марі Паркер Фоллет.

-школа поведінкової науки:

Метою поведінкової науки було: підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

 Найбільш яскравим  представником цієї школи є  Дуглас Мак Грегор, який розробив  відомі теорії "X" та "У", відповідно з якими виділив два типи управління, що відображали різні погляди на працівника. Згідно з теорією "X", люди за своєю природою ліниві, безвідповідальні і їх слід постійно контролювати. Згідно з теорією "У", люди в своїй основі працелюбні, відповідальні і потребують тільки підтримки та заохочень.

 

Всі перелічені вище школи відносяться до "одномірних" вчень, які, безумовно, зробили значний внесок у розвиток управлінської науки, однак розглядали управління не як систему з багатьма взаємопов'язаними компонентами. "Одномірні" вчення відносяться до так званого традиційного менеджменту.

 

Вивчення та аналіз наукової літератури з проблем теорії менеджменту дозволяють виділити положення, які складають основу традиційного менеджменту:

1. Менеджмент - це управління  бізнесом, а бізнес є унікальною  та виключною справою сучасного  суспільства.

2. "Соціальні зобов'язання  менеджменту", тобто справи, які  не можуть бути включені в  рамки економічних розрахунків, є скоріш перешкодою та обмеженнями, що покладені на менеджмент, аніж  його цілями та завданнями. Вони  повинні виконуватись поза підприємством  та за межами нормального робочого  дня менеджера.

3. Основне завдання менеджменту - мобілізація сил організації  для вирішення відомих та визначених  завдань. Його критеріями є ефективність  того, що вже виконується, та адаптація  до зовнішніх змін. Підприємництво . та нововведення, крім систематичного  дослідження, знаходились поза сферою  менеджменту. Фактором, який сприяв  виникненню наукового управління, була наявність великих та  складних виробничих та торговельних  організацій, для яких традиційні  системи управління не підходили. Наголос на управлінську сторону  менеджменту та майже повне  нехтування підприємництвом як  однією з функцій менеджменту  відбивало реальність, яка була  притаманна економіці першої  половини XX століття. Це був період  високого технологічного та підприємницького  розвитку, період, який вимагав скоріше  адаптації, ніж нововведень, та здатності  робити краще, аніж сміливості  робити інакше.

4. Основна увага менеджменту  приділялась робітнику фізичної  праці - кваліфікованому або малокваліфікованому, - який розглядався і як один  з ресурсів, і як один з основних  елементів витрат.

5. Менеджмент розглядається  незалежно від культурних цінностей  та особистих поглядів, подібно  до елементарних операцій арифметики, законів фізики або інженерних  розрахунків.

6. Менеджмент - це результат, наслідок економічного прогресу. Він з'явився, коли бізнес переріс  господаря, який робив все сам. Менеджмент виник перш за все  на підприємствах, які з самого  початку були великими. В ті  ж сфери економіки, де переважали  невеликі підприємства, менеджмент  прийшов пізніше. Деякі з них  дотепер керуються за принципом: господар робить все сам, маючи  в кращому випадку лише "помічників".

 

Звичайно, сформульовані положення узагальнені, але вони відбивають традиційний підхід до менеджменту. Те, що відбувається сьогодні в теорії та практиці менеджменту, можна назвати "тихою управлінською революцією". її початок збігся зі вступом суспільства в інформаційну стадію. На зміну старому, традиційному напряму в менеджменті приходить нове індивідуалістично-інформаційне. Суть нової філософії управління в спеціальній літературі визначається таким чином: акцент робиться на людину, що само реалізується (на відміну від людини економічної та людини соціальної); фірма розглядається як живий організм, що складається з людей, які об'єднані спільними цінностями, як "клан"; фірма повинна постійно оновлюватись в своєму прагненні пристосуватися до зовнішніх факторів, головним з яких є споживач.

 

  Нова філософія управління будується на системно-ситуаційному підході. Головні передумови успіху лежать не всередині, а поза фірмою. Успіх залежить від того, наскільки вдало фірма пристосовується до зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід є відповіддю на вплив останнього. Організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових проблем та вироблення нових рішень.

 

  "Синтетичні" вчення про управління, які з'явилися в середині XX століття, розглядають управління як багатопланове, комплексне та змінюване явище, що пов'язане з внутрішнім та зовнішнім середовищем організації. Основою для більшості сучасних вчень є так званий системний підхід до організації, який розглядає її як явище, що пов'язує в єдине ціле цілі, ресурси та процеси, які відбуваються в організації та поза нею. Для окремих вчень характерним є наявність наголосу на якийсь ключовий напрямок .Однак їх принципова відмінність від "одномірних" вчень полягає в тому, що:

1)всі вони виходять з багатомірності організації та управління нею, а також з необхідності врахування в управлінській діяльності впливу та взаємодії багатьох факторів (зовнішніх та внутрішніх), які здійснюють прямий, опосередкований вплив на функціонування організації.

2) всі вони виходять з наявності так званого системного ефекту, який виражається в тому, що ціле завжди якісно відмінне від простої суми його складових.

 

   Серед "синтетичних" вчень про управління значне місце посідають ситуаційні теорії. Зміст даних теорій полягає втому, що результати одних і тих самих управлінських дій у різних ситуаціях можуть сильно відрізнятися. Тому, здійснюючи всі необхідні управлінські дії, такі, як планування, організація, мотивація або контроль, менеджери повинні виходити з тієї ситуації, в якій вони діють.

 

   При цьому виділяються чотири обов'язкових кроки, які повинен здійснювати менеджер для ефективного управління в кожній конкретній ситуації.

 По-перше, управління  повинно вміти здійснювати аналіз  ситуації з точки зору того, які вимоги до організації  ставить ситуація, та того, що  є характерним для неї.

 По-друге, має бути  обраний відповідний підхід до  здійснення управління, який би  найбільшою мірою та найкращим  чином відповідав вимогам, що  висуває до організацій ситуація.

По-третє, управління повинно створювати потенціал в організації та необхідну гнучкість для того, щоб можливо було перейти до нового управлінського стилю, який відповідає ситуації.

По-четверте, управління має провести відповідні зміни, які дозволятимуть пристосуватися до ситуації.

 

Ситуаційні теорії, даючи опис того, як пристосовувати організацію до конкретних вимог, як проводити зміни та перестановки найбільш раціонально та безболісно, як створювати та розвивати адаптаційний потенціал, заперечують наявність узагальнюючих, всеохоплюючих принципів побудови та здійснення будь-якого управління. З точки зору цих теорій, управління - це, в першу чергу, мистецтво менеджерів зрозуміти ситуацію, з'ясувати її характеристики та обрати відповідне управління, а вже потім - слідувати науковим рекомендаціям у галузі управління, які носять узагальнюючий та універсальний характер.

 

Однією з найбільш популярних у 80-ті роки XX століття системних концепцій менеджменту є теорія "7-S", яка була розроблена двома парами дослідників, що працювали з консультаційною фірмою "Мак Кінсі". Першу пару склали Томас Пітер та Роберт Уотерман - автори відомої книги "В пошуках ефективного управління", а другу - Річард Паскаль та Ентоні Атос - автори не менш відомого бестселера "Мистецтво японського управління: посібник для американських керуючих" .

 

Дослідження даних спеціалістів у галузі управління дали їм змогу дійти висновку, що ефективна організація формується на базі семи взаємопов'язаних складових, зміна кожної з яких потребує відповідної зміни інших шести. Оскільки англійською мовою назва всіх цих складових починається з "s", то ця концепція отримала назву "7-S".

 

Ключовими складовими вданій концепції є:

 

- Стратегія (stradegy) - плани та напрямки дій, що визначають розподіл ресурсів та фіксують зобов'язання зі здійснення певних дій у часі для досягнення поставлених цілей.

 

- Структура (Structure) - внутрішня композиція організації, що відображає розподіл організації на підрозділи, ієрархічну субординацію цих підрозділів та розподіл влади між ними.

 

- Системи (Systems) - процедури  та рутинні процеси, що відбуваються  в організації.

 

- Штат (staff) - важливі групи  кадрів, які існують в організації, охарактеризовані за віком, статтю, освітою тощо.

 

- Стиль (style) - спосіб, яким  керівники управляють організацією, а також організаційна культура.

 

- Кваліфікація (skill) - відмінні  особливості ключових людей в  організації.

- Організаційні цінності (shared values) - розуміння та зміст основних напрямків діяльності, які організація доводить до своїх членів.

 

Відповідно до даної концепції тільки ті організації можуть ефективно функціонувати та розвиватися, в яких менеджери в змозі утримувати в гармонічному стані систему, що утворюють названі 7 компонентів.

 

Хоча ситуаційний підхід до управління й проголосив, що немає та не може бути єдиного універсального підходу до управління взагалі, спроби знайти загальні характеристики будь-якого управління ніколи не зупинялись: Ідея єдиного для всіх організацій універсального управління в 50-60-ті роки XX століття наче апріорно припускала, що в основі теоретичної моделі такого управління повинен бути американський тип менеджменту, що не без підстав вважався в той час кращим та зразковим. Однак практика 70-х років XX століття показала: американський тип управління не тільки не є універсальним, але також є далеким від того, щоб вважатися кращим. Особливо наочно це проявилось при порівнянні американського управління з японським.

 

У1981 році американський професор Уільям Оучі висунув теорію "Z", доповнюючи тим самим ідеї Мак Грегора, які були сформульовані ним у вигляді теорії "X" та теорії "У". Оучі вивчив японський досвід управління та дійшов висновку, що може бути запропонований ефективний тип японського підходу до управління. При цьому, хоча теорію "Z" неможливо віднести до розряду загальних теорій управління, так як вона дає набір характеристик управління, дана теорія знаменувала спробу відмови від ситуаційного підходу на користь створення узагальненого опису управління. Запропонувавши теорію "Z" управління організацією, Оучі спробував сформулювати кращий шлях управління будь-якою організацією.

 

Вихідним пунктом концепції Оучі є положення про те, що людина - основа будь-якої організації та від неї, в першу чергу, залежить успіх функціонування організації. Оучі сформулював основні положення та правила управління людьми, спираючись на які можливо досягти ефективного управління. Ідеї теорії "Z" у стислому вигляді зводяться до такого :

Информация о работе Концепція стратегічного менеджменту