Центральні банки в системі монетарного та банківського управління

• за неможливості повного  або часткового стягнення заборгованості НБУ повинен зарахувати цю заборгованість на рахунок протермінованих кредитів і нараховувати пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості до часу можливості здійснення списання коштів, але не більше ніж 10 днів;

або

• протягом 10 днів із дня  виникнення протермінованої заборгованості НБУ має право реалізувати предмет застави, тобто здійснити продаж цінних паперів і векселів, або вжити заходів до їх погашення.

При цьому порядок  та черговість застосування конкретного  виду заходів щодо задоволення вимог  НБУ повинні бути передбачені укладеним кредитним договором.

За факт порушення  терміну користування кредитом, отриманим  через тендер НБУ. банк не допускається до участі в п'яти наступних тендерах.

Порядок надання  кредитів «овернайт»

Кредити рефінансування типу «овернайт» видаються банкам через постійно діючу лінію рефінансування і є гнучким механізмом короткотермінової (миттєвої) підтримки ліквідності банку. Кредити тину «овернайт» видаються тільки під забезпечення державними цінними паперами на підставі генеральних кредитних договорів на використання лінії рефінансування Національного панку, що укладається між банками та відповідними територіальними управліннями на відповідний календарний рік, незалежно від періодичності користування цією лінією, у такому порядку:

до 10 години — щоденно електронною поштою Національний банк оголошує розміри процентної ставки за кредитами «овернайт»;

до 17 години -у будь-який робочий день тижня банк може звернутися до НБУ із заявкою на отримання кредиту «овернайт», надіславши її до Департаменту монетарної політики, яке після перевірки наявності на депозитарному рахунку банку вільних від зобов'язань державних цінних паперів і термінів їх погашення передає копію заявки до відповідного територіального управління;

до 17 години З0 хв. - удень звернення банку відповідне територіальне у правління, оперативно розглянувши можливість надання кредиту «овернайт» на основі вивчення його кредитоспроможності, повідомляє про своє рішення Департамент монетарної політики;

до 17 години З0 хв. — Депозитарій Національного банку надає Департаменту монетарної політики інформацію щодо належного оформлення забезпечення видачі кредиту «овернайт» державними цінними паперами;

до 18 години - Департамент монетарної політики забезпечує перерахування коштів за наданим кредитом «овернайт» банкові, заявку якого задоволене;

до 13 години наступного робочого дня — отриманий банком кредит «овернайт» та проценти за ним мають бути погашені, в іншому разі до банку застосовується безспірне стягнення заборгованості з його кореспондентського рахунку (аналогічно яку випадку з кредитами рефінансування, отриманими через тендер НБУ).

 Кредит  типу «овернайт» надається у  розмірі не більше ніж 95% від  балансової вартості переданих  як забезпечення державних цінних  паперів.

Порядок здійснення Національним банком репо-операцій

Репо-операції є інструментом оперативного управління ліквідністю  банківської системи та одночасно  методом регулювання грошової маси в обігу. Учасниками репо-операцій можуть бути тільки ті банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл на а) операції за дорученням клієнтів або від свого імені; б) депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Розрізняють операції прямого та зворотного репо. Пряме репо здійснюється з ініціативи банків, які потребують підтримки своєї короткотермінової ліквідності, і здійснюється це рефінансування шляхом купівлі Національним банком державних цінних паперів із портфеля банків за ринковою або балансовою вартістю (за відсутності активного ринку). При цьому зворотний продаж Національним банком державних цінних паперів залежить від суми отриманих коштів, терміну репо-операції. ставки рефінансування та ринкових ставок на міжбанківському ринку. Зворотне репо може здійснюватися Національним банком у разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі шляхом продажу державних цінних паперів зі свого портфеля за ринковою або балансовою вартістю на визначений термін за умови викупу їх.

Доходи, отримані Національним банком за операціями прямого репо, відносять до складу процентних доходів, а витрати Національого банку за операціями зворотного репо — до складу процентних зитрат.

Розрізняють такі види репо:

• нічне репо (термін угоди 1 день із фіксованою процентною ставкою);

• термінове репо (термін угоди визначений, ставка фіксована);

• відкрите репо (термін угоди не визначений, але вказується термін, до якого може бути реалізоване зворотне репо на вимогу будь-якої зі сторін угоди, ставка не фіксується).

Репо-операції можуть здійснюватися або шляхом безпосередньої домовленості з банками, або шляхом проведення тендера заявок, і оформляються вони шляхом укладення договорів прямого та зворотного репо. При цьому, якщо НБУ є покупцем державних цінних паперів (пряме репо), то заявки інших банків задовольняються залежно від потреби в підтримці їх ліквідності з урахуванням цінових параметрів придбання, а за зворотного репо Національний банк виступає продавцем державних цінних паперів, виходячи з потреб вилучення відповідної надлишкової суми коштів у певний період і задовольняє заявки тих учасників, які пропонують ціну найнижчого зворотного викупу.

Порядок надання стабілізаційних  кредитів

Стабілізаційні  кредити можуть бути надані банкам-позичальникам у таких випадках:

• фінансове стабільному  банку, що взяв на себе борг банку, який перебуває в режимі фінансового  оздоровлення, за умови цільового  його використання під заставу державних  цінних паперів;

• банкові, який перебуває  в режимі фінансового оздоровлення. під заставу державних цінних паперів;

• банкові, який перебуває  в режимі фінансового оздоровлення, під поруку або гарантію фінансове  стабільного банку або іншої  кредитної установи.

Стабілізаційні кредити можуть бути надані лише за умови забезпечення його надання високоліквідними активами банку-позичальника (перш за все державними цінними паперами, а також іншими цінностями, які є його власністю і вільні від інших зобов'язань). Такі кредити можуть бути видані на термін до трьох років або на термін до одного року, якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки за плату, не нижчу ніж облікова ставка НБУ.

Надання кредитів за рахунок  стабілізаційного кредиту не дозволяється.

Міжнародні кредитні операції

НБУ від імені українського уряду представляє інтереси країни перед різними міжнародними кредитно-фінансовими  установами та центральними банками  інших країн і виконує у  зв'язку з цим різні міжнародні операції. Вони належать до сфери обслуговування зовнішнього боргу держави, що складається як із прямих кредитів, залучених державою від міжнародних фінансових установ та шляхом випуску державних цінних паперів у формі зовнішніх позик, так і гарантійних операцій уряду щодо іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками.

Оскільки НБУ є банком уряду, то у сфері обслуговування зовнішнього боргу держави на нього покладено декілька функцій.

1. Функція платіжного  агента уряду за міжнародними  зобов'язаннями держави.

2. Функція запозичення.

3. Функція накопичення  інформації про зовнішню заборгованість  країни.

4. Функція контролю  за дотриманням ліміту державного  зовнішнього боргу України.

5. Функція організації  валютного ринку.

 

4. Операції НБУ з цінними паперами, іноземною валютою, золотом та дорогоцінними металами

В усіх розвинутих країнах  уряд та центральний банк є одним  із найактивніших суб'єктів ринку  цінних паперів. При цьому вони виступають насамперед емітентами різних видів  державних цінних паперів, а також  виконують певні операції на відкритому ринку в рамках реалізації заходів щодо грошове-кредитної та монетарної політики.

Випуск державних цінних паперів, перш за все, викликаний необхідністю управління бюджетним процесом у  країні для залучення коштів на такі заходи:

1) фінансування поточних бюджетних видатків і покриття поточного бюджетного дефіциту;

2) погашення раніше  розмішених державних позик;

3) забезпечення касового  виконання бюджету;

4) гармонізація податкових  надходжень;

5) забезпечення кредитних  установ країни високонадійними ліквідними фінансовими активами;

6) фінансування державних  цільових програм;

7) підтримка соціальне  важливих установ та організацій. Державні цінні папери - це фондових активів, який виник історично першим і викликав розвиток ринку цінних паперів узагалі. І держава вважається найбільш надійним емітентом, цінні папери якого є найбільш ліквідними (але порівняно низькодохідними) на ринку цінних паперів. Тому в Україні державні цінні папери стали основою формування вітчизняного фондового ринку, операціям з якими належить значна частина всіх фондових операцій.

Розрізняють ринкові та неринкові цінні папери, а також за іншою класифікацією — емітовані центральним урядом та емітовані місцевими органами державної влади. До ринкових відносять усі види державних цінних паперів, які вільно обертаються на первинному та вторинному ринках цінних паперів (державні облігації, казначейські векселі, інші казначейські зобов'язання). Неринкові державні цінні папери використовуються в «закритих», переважно міждержавних, операціях уряду.

Банківська система  України в момент її утворення  не мала ані власних золотовалютних резервів, ані досвід управління ними. Тому з розпадом СРСР 1991 року перед  Україною постала проблема формування власного золотого запасу, який створювався  практично з нуля. Тому з прийняттям двох нормативних актів: 20 березня 1991 року першого Закону України «Про банки та банківську діяльність», у статті 8 якого зазначалося, що однією з основних функцій Національного банку є створення та організація діяльності державної скарбниці, зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів та золотовалютних запасів, а також 2 грудня 1991 року Постанови Президії Верховної Ради України «Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в Україні» - ця робота почалася. Одночасно було прийнято постанову про створення Державної скарбниці, діяльність якої зараз регламентує Положення про Державну скарбницю Національного банку України, затверджене постановою № 46 Правління НБУ від 4 лютого 2000 року (нова редакція).

Крім того, прийнятий 19 лютого 1993 року Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» у розділі 2, стаття 11, серед повноважень Національного банку України у сфері валютного регулювання чітко окреслив одне з них, як нагромадження, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики. Зараз структуру золотовалютного резерву, порядок його поповнення та використання, а також зберігання визначають відповідно до статей 47,48 та 49 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року.

Все придбане золото, а  також інші коштовності (такі як експонати  музею Державної скарбниці НБУ) обліковуються на балансі НБУ.

Структура золотовалютного  резерву (ЗВР) така.

1. Монетарне золото.

2. Спеціальні права  запозичення (СПЗ).

3. Інструменти, залишки  коштів на рахунках, депозити  в банках-нерезидентах (відносно  валютної структури ЗВР, то  основними резервними валютами  для НБУ є долари США, як  базова валюта, а також євро, швейцарські франки, англійські фунти стерлінгів, японські єни).

4. Векселі, ноти, облігації  (крім акцій. — Закон України «Про Національний банк України»), номіновані у вільно конвертованій валюті.

5. Інші вимоги у  вільно конвертованій валюті, що передбачені чинним законодавством України.

Золотовалютний резерв розглядається як фонд, що має власні та залучені джерела його формування. А використання золотовалютного резерву може здійснюватися Національним банком на такі цілі: продаж валюти на валютному ринку для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу; витрати за операціями з іноземною валютою, монетарним золотом, а також іншими міжнародне визнаними резервними активами.

Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.

Серед загальних принципів управління золотовалютним резервом, характерних для будь-якої країни, можна виділити:

• захищеність. Оскільки золотовалютні резерви кожної країни є частиною її національного багатства, то в процесі управління ними потрібно дотримуватися стратегії мінімізації ризиків;

• ліквідність. Неможливість точного прогнозування необхідності використання золотовалютного резерву в майбутньому приводить до необхідності використання таких механізмів управління ним, щоб забезпечити його мобільність;

• дохідність. Дохідність від операцій із золотовалютним резервом є одним із показників ефективності управління ним, оскільки дохід від цих операцій забезпечує значну частину доходів центрального банку, а значить, і державного бюджету.