Центральні банки в системі монетарного та банківського управління

Тема 8

Центральні банки в системі  монетарного 

та банківського управління

 

1. Призначення та основні функції центральних банків.
2. Емісійно-касові операції НБУ.
3. Кредитні операції.
4. Операції НБУ з цінними паперами, іноземною валютою, золотом та дорогоцінними металами

 

1. Призначення та основні функції  центральних банків.

 

Центральний банк є однією з найважливіших  ланок у системі державного регулювання  економіки. Від його діяльності залежать ефективність і надійність функціонування грошово-кредитної сфери, а значить , і стабільність економічного розвитку країни. Історія розвитку багатьох країн довела, що централізоване регулювання є обов’язковою передумовою ефективності банківської системи. І з цього погляду утворення центральних банків із функціями регулювання грошових відносин було історичним відкриттям, яке дозволило приборкати стихію ринку за збереження свободи приватного підприємництва.

Центральний банк виступає передусім посередником між державою та рештою економіки  через інші банки. Він покликаний регулювати грошові та кредитні потоки з допомогою спеціальних інструментів, що закріплені за ним законодавчо. Ефективність діяльності центрального банку залежить від того, наскільки незалежний їх статус і наскільки широкі повноваження у сфері проведення грошово-кредитної політики, що є необхідною умовою забезпечення стійкості національної валюти, оптимальної організації розрахунково-платіжних відносин, системи рефінансування банків та виконання інших операцій, що забезпечують стабільність банківської системи та динамічного розвитку економіки.

Операції, які  виконують центральні банки, визначені  основними цілями та функціями їх діяльності. Так, серед основних цілей  діяльності центральних банків можна  виділити:

• забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
• розвиток та забезпечення стабільності банківської системи країни;
• забезпечення ефективного та безперебійного функціонування системи розрахунків.

До функцій  центральних банків можна віднести всі ті функції, які традиційно виконують  центральні банки, а саме:

• проведення державної грошово-кредитної політики;
• монопольне право на здійснення грошової емісії;
• функція «банку банків»;

виконання агентських операцій для уряду;

здійснення валютного  регулювання та контролю;

організація розрахунково-платіжних  відносин;

управління золотовалютними резервами країни;

складання, аналіз та прогнозування  платіжного балансу країни;

функція макроекономічного  аналізу та прогнозування.

Для досягнення окреслених вище цілей та виконання своїх  функцій центральний банк вступає  у відносини з різними кредитними організаціями, у тому числі й міжнародними, а також із урядом, і виконує низку операцій, серед яких можна виділити: відкриття кореспондентських рахунків для інших банків та кредитних установ; виконання розрахунково-касових та депозитних операцій для них; надання ломбардних кредитів рефінансування та шляхом придбання торгових векселів; первинне розміщення та купівля-продаж державних цінних паперів на відкритому ринку; операції з іноземною валютою на внутрішньому та зовнішньому ринках; зберігання та продаж дорогоцінних металів, інших валютних цінностей і деякі інші операції.

У колишньому Радянському  Союзі існувала однорівнева банківська система — єдина система Держбанку  СРСР, яка фактично виконувала в  економіці перерозподільчу функцію  і добре задовольняла всі вимоги командно-адміністративної економіки. Тому розпад Радянського Союзу 1991 року спричинив появу нових банківських систем у кожній із новоутворених країн. В Україні на базі Республіканської контори єдиної системи Держбанку було створено центральний банк - Національний банк України, який став на чолі банківської системи, що одразу створювалася за новими принципами, як дворівнева. Діяльність усіх банків регулюється через відповідні економічні нормативи НБУ, який став «банком банків» та емісійним центром.

Повноваження та принципи організації Національного банку  України, як центрального банку нашої  держави та особливого центрального органу державного регулювання, визначається Конституцією України та Законом «Про Національний банк України» ухвалений 20 травня 1999 року, який чітко визначає правову основу діяльності, функції, фінансову будову, керівні органи, організаційні основи та загальні положення щодо реалізації грошово-кредитної політики в нашій країні. Прийняття цього закону, у свою чергу, зумовило розроблення та ухвалення нового Закону «Про банки та банківську діяльність» 07.12.2000 р., що визначає обов'язки цих банків щодо настанов НБУ, а також обов'язки щодо клієнтів та один одного.

НБУ самостійно вирішує  питання організації, створення, визначення статусу, реорганізації та ліквідації своїх структурних підрозділів, установ та підприємств.

Організаційна структура НБУ:

• центральний апарат, що перебуває в Києві;
• філії Національного банку (до яких належать Кримське республіканське управління;
• територіальні управління НБУ: управління НБУ по Києву та Київській області, а також Управління НБУ у двадцяти чотирьох відповідних областях;
• центральна розрахункова палата (регіональні розрахункові палати входять до структури територіальних управлінь);
• банкнотно-монетний двір та фабрика банкнотного паперу;
• Державна скарбниця України,
• центральне сховище,
• група управління проектами міжнародних кредитних ліній
• банківські навчальні заклади та інші структурні підрозділи, що забезпечують діяльність НБУ.
• Національний банк також має відомчу охорону для забезпечення касації та охорони цінностей.

Управлінська  структура Національного банку складається:

з вищого органу управління — Ради Національного банку України та

керівного органу — Правління Національного банку України.

Повноваження, склад, порядок  формування, порядок роботи Ради банку  та Правління банку визначено  Законом «Про Національний банк України». При цьому Рада банку покликана  здійснювати більшою мірою стратегічно  керівництво Національним банком і давати оцінку діяльності Правління НБУ. Натомість основною функцією Правління банку є реалізація грошово- кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання, а також організація виконання інших функцій НБУ.

Територіальна структура НБУ складається з двадцяти чотирьох Управлінь НБУ у відповідних областях та одного республіканського в Автономній Республіці Крим. Управління НБУ не є юридичними особами, вони не можуть видавати окремі нормативні акти і здійснюють діяльність у своїх регіонах від імені Національного банку в межах таких завдань:

1. Реалізація в регіоні  заходів НБУ в межах визначеної  єдиної державної грошово-кредитної  політики;

2. Здійснення контролю  за розвитком валютного ринку  та ринку цінних паперів;

3. Аналіз грошово-кредитних відносин у регіоні та їх прогнозування;

4. Здійснення розрахунків  між банками через систему  електронних платежів НБУ;

5. Забезпечення контролю  за дотриманням банками чинного  законодавства України, економічних  нормативів і нормативних актів НБУ;

6. Проведення емісійно-касової  роботи для своєчасного та  безперебійного забезпечення банків  готівкою;

7. Забезпечення належного  рівня надійності внутрішнього контролю щодо банківських операцій;

8. Підготовка та подання  до НБУ фінансової і статистичної звітності за результатами своєї діяльності;

9. Здійснення контролю  за поданням банками фінансової  та статистичної звітності НБУ  за результатами їх діяльності;

10. Надання консультацій  і відповідей на запити банків, суб'єктів підприємницької діяльності, фізичних осіб, правоохоронних органів із питань грошово-кредитної та валютної політики. грошового обігу. банківського нагляду, бухгалтерського обліку, розрахунків, звітності та інших питань банківської діяльності.

Функціональна структура НБУ визначається структурою відповідних департаментів центрального апарату НБУ, до яких відносять:

Департамент монетарної політики, Департамент бухгалтерського  обліку. Департамент платіжних систем. Економічний департамент, Департамент  готівково-грошового обігу. Департамент валютного регулювання. Департамент валютного контролю та ліцензування, Генеральний департамент банківського нагляду, Департамент реєстрації та ліцензування банків. Департамент реорганізації та ліквідації банків, Департамент інспектування та моніторингу банків. Департамент інформатизації. Фінансовий департамент. Юридичний департамент, Департамент міжнародних зв'язків. Департамент внутрішнього аудиту, Департамент науково-економічних досліджень. Департамент перевезення цінностей та організації інкасації. Адміністративний департамент, Департамент банківської безпеки.

До економічних принципів діяльності центральних банків відносять такі:

• незалежність щодо формування та проведення грошово-кредитної політики;

• чітке розмежування державних фінансів та банківської системи;

• принцип самоокупності  відносно діяльності центрального банку;

• принцип самостійності  в діяльності;

• принцип відповідальності за результати діяльності;

• принцип зацікавленості в результатах роботи;

• контроль щодо реалізації грошово-кредитної політики в процесі виконання своїх функцій.

Що стосується незалежності центрального банку, то інтерес до цієї проблеми пояснюється необхідністю знайти для нього таке місце в структурі державної влади та надати йому такі повноваження, які б дозволили центральному банку найбільш ефективно виконувати свої функції. Існують критерії, за якими визначається незалежність центрального банку, а саме:

1. Визначення національним  законодавством статусу центрального  банку;

2. Участь держави в  капіталі центрального банку та розподілі його прибутку;

3. Процедура призначення  (виборів) керівництва банку;

4. Терміни перебування  на посаді керівництва банку;

5. Ступінь деталізації  в законодавстві цілей та завдань  центрального банку;

6. Право держави на  втручання в діяльність центрального банку щодо реалізації грошово-кредитної політики та інших його функцій;

7. Правила, що регулюють  можливості фінансування державних  видатків центральним банком  і т. п.

Відносно розмежування державних фінансів та банківської системи, то слід зазначити, що в більшості країн (таких як США, Канада, Японія, Великобританія, Швеція, Швейцарія) пряме кредитування уряду практично не застосовується або законодавче обмежене (так, яку Німеччині, Франції та Нідерландах). В Україні пряме кредитування наданий час не практикується.

Принципи самоокупності та самостійності в діяльності центрального банку означають, що він, по-перше, свої видатки здійснює коштом своїх доходів; а по-друге — функціонує як самостійна господарська одиниця, має право розподілу прибутку, розпорядження своїм майном, призначає заробітну плату своїм працівникам тощо. Також важливим аспектом незалежності центрального банку вважається відособленість його майна від майна держави. Так, НБУ має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності, але перебуває в його повному господарському віданні. НБУ як економічно самостійна установа має повне право на придбання та розпорядження всім рухомим і нерухомим майном.

Принцип відповідальності за результати діяльності означає, що центральний банк несе повну відповідальність за своїми зобов'язаннями, а також за стан грошово-кредитного ринку, курс національної грошової одиниці.

Принцип зацікавленості в результатах роботи полягає в тому, що центральний банк, як будь-яка юридична особа, складає свій баланс, звіт про прибутки та збитки.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Усі планові  доходи та видатки відображаються в  кошторисі доходів та витрат Національного  банку на поточний рік. При цьому  кошторис складають таким чином, щоб забезпечити Національному банку можливість виконання всіх його функцій. Процес складання кошторису регламентує Положення про порядок, планування доходів та видатків у системі Національного банку України.

За підсумками року, у разі перевищення  кошторисних доходів над кошторисними витратами різниця вноситься до Державного бюджету України наступного року. Негативна різниця, що утворюється внаслідок перевищення фактичних витрат над фактичними доходами НБУ за поточний рік, має бути відшкодована за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним.

За рахунок позитивної різниці  кошторисних доходів НБУ формує фонди та загальні резерви на покриття фінансових ризиків, пов'язаних із виконанням його функцій.

Доходи та витрати управлінь  НБУ в областях, а також інших структурних підрозділів є складовими загального (консолідованого) кошторису НБУ, а їх баланс є складовою консолідованого балансу НБУ.

Згідно із Законом України «Про Національний банк України» його капітал є загальнодержавною власністю і законодавчо його розміри визначено сумою 10 мільйонів гривень. Джерелом формування капіталу НБУ є його кошторисні доходи, а в разі необхідності можуть бути використані кошти Державного бюджету України. Закон визначає, що, за рішенням Ради банку, розмір капіталу може змінюватися, але такі рішення на даний момент ще не приймалися.

Згідно із Законом «Про Національний банк України» для забезпечення виконання  покладених на нього функцій НБУ  здійснює такі види операцій:

• надає кредити банкам для підтримки їх ліквідності;

• здійснює дисконтні  операції з векселями та чеками;

• купує та продає на вторинному ринку цінні папери;

• відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки в закордонних  банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

• купує та продає валютні  цінності з метою монетарного регулювання;

• зберігає банківські метали, а також купує і продає дорогоцінні  метали, камені та інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках;

• розміщує золотовалютні  резерви самостійно або через уповноважені ним банки, виконує операції із золотовалютними резервами України;

• приймає на зберігання й управління державні цінні папери та інші цінності;