Аналіз доходів установ соціальної сфери

Міністерство совіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський державний технологічний  університет

 

 

 

 

 

 

 

з дисципліни:

«Економічний аналіз роботи соціальних установ»

на тему:

 

«Аналіз доходів  установ соціальної сфери»

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 515 групи

Єсипенко Катерина

Перевірив:

Канд. екон. наук, доцент

Хмелевський С.М.

 

Чернігів 2013

 

Зміст

 

Вступ

1. Організація та планування  доходів соціальної сфери

2. Встановлення витрат  та доходів бюджетних установ

3. Формування позабюджетних  коштів установ соціальної сфери

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Соціальна сфера є важливою складовою  забезпечення життєдіяльності суспільства. Вона охоплює сукупність освітніх, медичних і культурних закладів, які  надають відповідні послуги громадянам.

Об'єктом впливу соціальної сфери є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, у тому числі фінансових, відносин. фінансування установа бюджетний сфера

Галузі соціальної сфери активно  впливають на збільшення обсягу валового внутрішнього продукту, прискорення  науково-технічного прогресу, зростання  продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним із важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від  удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі  руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

Існує кілька систем фінансового забезпечення як у цілому соціальної сфери, так і окремих її галузей. У спадок від адміністративної економіки Україні дісталася система бюджетного забезпечення соціальної сфери. В основі цієї системи лежали теоретичні постулати щодо поділу економічної системи на дві сфери — виробничу й невиробничу. За логікою цієї теорії ВВП створювався тільки у виробничій сфері, а перерозподіл певної його частини у невиробничу сферу здійснювався через бюджет.

Із переходом до ринкових відносин почався процес поширення платних  послуг у соціальній сфері на противагу так званим безплатним, тобто бюджетним. Цей процес поступово набирає сили, що начебто знімає навантаження з бюджету. Але насправді доходи від платних послуг лише заміщають бюджетні асигнування, що випадають, і виконують функцію латання дірок.

Дослідження й певна робота щодо реформування бюджетної сфери в  Україні проводяться досить широко, однак вони мають несистемний  і непослідовний характер. Це не тільки не дає змоги знизити навантаження на бюджет, а й підвищує соціальне  напруження у суспільстві, оскільки введення платних послуг не супроводжується відповідним реформуванням системи оплати праці. Досвід 12 років незалежності й економічних перетворень переконує, що на основі спонтанного розвитку системи фінансового забезпечення соціальної сфери розв'язати її проблеми неможливо. Настав час переходу на підставі накопиченого досвіду до керованого процесу реформ. Які ж ключові проблеми і стрижневі напрямки визначають характер цих реформ?

По-перше, цілком очевидно, що без реформ не обійтися. Стан соціальної сфери такий загрозливий, що надалі відтягувати розв'язання проблем неможливо. По-друге, розв'язати ці проблеми через бюджет найближчим часом практично нереально. Навіть за умов подолання економічної кризи знадобиться тривалий період на відновлення соціально-культурної сфери. По-третє, проблема реформування системи фінансування соціальної сфери пов'язана не лише зі встановленням достатнього рівня її забезпечення, а й із її впливом на суспільство. По-четверте, хоч проблеми соціальної сфери спільні для всіх галузей, розв'язуватися вони повинні з урахуванням специфічних особливостей кожної з них.

 

1. Організація та планування доходів соціальної сфери

 

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять понад 30 відсотків  валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження  кошти за надані послуги та виконані роботи.

Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розроблення фінансових норм за категоріями видатків. За своїм  змістом фінансова норма —  це науково обґрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності установ у розрахунку на відповідну одиницю.

Це форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних  ресурсів. Вона є вартісним вираженням матеріальних і трудових витрат. Точність та обґрунтованість норм залежать від  правильного визначення факторних ознак, що обумовлюють їхню абсолютну величину.

В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ  має здійснюватися за такою моделлю: спочатку розраховують індивідуальні  норми за категоріями видатків бюджетної установи, потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім на їх основі — зведені фінансові норми бюджетної установи. Індивідуальні норми використовують при плануванні на рівні бюджетної установи, укрупнені — міністерства чи відомства, зведені — держави чи області.

Розроблення фінансових норм витрат на утримання соціально-культурних установ слід здійснювати силами міністерств та відомств із залученням науково-дослідних організацій. Ці норми мають уточнюватися і переглядатися  один раз на 5 років, крім випадків, що зумовлюються зміною чинних нормативних актів. Потрібна система матеріального стимулювання персоналу цих установ за дотримання режиму економії у використанні коштів та поліпшенні якості обслуговування. Одним із таких стимулів може бути, наприклад, можливість використовувати на соціальні та виробничі потреби зекономлені кошти порівняно з установленими нормами асигнування згідно з кошторисом доходів і витрат за умови виконання показників діяльності.

Важливість розроблення науково  обґрунтованих норм витрат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зведеному бюджетному плануванні. Нині у зведеному плануванні використовуються укрупнені норми, які мають ліквідувати різницю у рівні витрат у територіальному розрізі. Однак такі норми здебільшого установлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.

Одним із найважливіших завдань поліпшення використання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозрахункових форм їх фінансування, зокрема самофінансування. Для цього вже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асигнувань у структурі фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

Останніми роками спостерігається  зростання інвестування підприємств  та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Найзначніші фінансові ресурси, крім бюджетних коштів, мають у своєму розпорядженні вищі навчальні заклади. Вони становлять нині більше 40 відсотків загальної суми фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні вузів. Основними джерелами позабюджетних коштів є надходження за виконані госпрозрахункові, науково-дослідні роботи, від курсових заходів, плати студентів за навчання, продажу машинного часу електронно-обчислювальної техніки, здавання в оренду на період літніх канікул гуртожитків тощо.

2. Встановлення витрат та доходів бюджетних установ

 

Витрати та доходи соціальної сфери  знаходять своє відображення у кошторисах соціальних установ. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне призначення — це повноваження, яке надане головному розпоряднику коштів бюджету законом України  про державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні і часові обмеження і дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Кошторис має дві складові:

— загальний фонд, який містить  обсяг надходжень із загального фонду  бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання  бюджетною установою основних функцій;

— спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Форма кошторису затверджується Міністерством  фінансів України.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи — це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для  загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року.

У дохідній частині проектів кошторисів зазначаються планові обсяги асигнувань, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів.

Формування  дохідної частини спеціального фонду  проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які  складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік. За основу цих розрахунків беруться такі показники:

— обсяг надання тих чи інших  послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень та вартість устаткування, іншого майна, що здається в оренду, кількість місць у  гуртожитках, кількість відвідувань  музеїв, виставок тощо) та розмір плати  в розрахунку на одиницю показника, який повинен установлюватися відповідно до законодавства;

— прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі перелічених показників визначається сума доходів на наступний  рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначаються доходи планового періоду, обов'язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує плановому. Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ ви. При визначенні видатків у проектах кошторисів установи має забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. Видатки на придбання устаткування, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.

Якщо під час планування установою  спеціального фонду кошторису планові доходи перевищують планові видатки, розраховані на реалізацію заходів спеціального призначення, установа має передбачати спрямування зазначених коштів на пріоритетні заходи, які необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

Органи Державного казначейства здійснюють контроль за відповідністю розподілу  показників зведених кошторисів і планів асигнувань даним казначейського обліку. У разі невідповідності кошторисів і планів асигнувань витягові, отриманому від відповідних органів Державного казначейства, розпорядники повинні перезатвердити зазначені документи згідно з витягом.

3. Формування позабюджетних коштів установ соціальної сфери

 

Позабюджетні кошти — це кошти, які бюджетні установи отримують понад асигнування, що виділяються їм з державного або місцевих бюджетів. Позабюджетні кошти поділяються за принципом походження та використання на спеціальні кошти, суми за дорученнями, депозитні кошти та інші позабюджетні кошти. Вони використовуються суворо за цільовим призначенням.

Спеціальні кошти — це доходи бюджетних установ і організацій, які вони отримують від надання  платних послуг, виконання робіт, реалізації продукції чи іншої діяльності, яка здійснюється відповідно до чинних нормативно-правових актів, і використовують за цільовим призначенням згідно з єдиним кошторисом доходів та видатків установи.

До спеціальних коштів належать доходи від позабюджетної діяльності установ, зокрема: оренда, квартирна  плата та інші доходи від будинків, які належать установам; доходи від експлуатації транспорту установ; доходи від лекцій, вечорів, концертів; плата за навчання на контрактній основі в навчальних закладах усіх рівнів акредитації; вхідна плата в музеї та виставки; доходи від підсобних негосподарських підприємств; плата за навчання учнів у гуртках при школах; інші кошти від надання послуг, виконання робіт, здійснення іншої діяльності.