Шляхи регулювання торгівельного балансу України

      Характеризуючи галузеву структуру світової торгівлі в першій половині ХХ століття (до другої світової війни) і в наступні роки, ми бачимо значні зміни. Якщо в першій половині ХХ століття. 2/3 світового товарообороту доводилось на сировину і топливо, то на початку ХХI в століття на них доводилось тільки 1/4. Доля торгівлі продукцією обробляючої промисловості зросла з 1/3 до 3/4. І , нарешті, більш 1/3 всієї світової торгівлі – це торгівля машинами і устаткуванням.

1.3. Регіоналізм і регіональна структура в сучасній системі міжнародної торгівлі

   Значні поштовхи в розвитку світової торгівлі в другій половині ХХ – початку ХХI ст. сприяли виникненню нових змін в її міжнародній організації. До ряду таких змін відносять так названий регіоналізм – згода про особливо тісне співробітництво окремих країн за типом зон вільної торгівлі, митних союзів.

      Виникнення зон вільної торгівлі не вносить принципових змін в світове господарство. Активізація таких процесів з однієї сторони сприяє розвитку міжнародної торгівлі (в рамках зон, блоків, регіонів), а з іншої – створює для неї ряд перешкод, характерних кожному закритому формуванню.

       В особливості, організації пільгових тарифів в рамках регіонального приводить до того, що торгівля ведеться неефективно. Цей процес в міжнародній практиці характеризується як «торгове відхилення». Для отримання найкращих результатів рекомендується керуватися принципом «порівняльних переваг».

       Групування країн в економічні блоки не означає безумовного прогресу в реалізації ідей вільної торгівлі або капітуляції перед протекціоністськими принципами. Дилема «вільна торгівля» або протекціонізм не перестає існувати. Вона переноситься на інший рівень зовнішньоторгових відносин, на якому визначається рішення про вибір економічної політики групи держав по відношенню третіх країн.

      Яскравим прикладом являється те, що навіть в рамках окремих торгово-економічних угруповувань виникають противоріччя між деякими країнами ,які  переростають в так названі «торгові війни».

      Сучасні тенденції такі, що відбувається перехід від «торгових війн» до зовнішньоекономічних. Якщо торгові війни приймають форму жорстоких заходів, направлених на заохочення експортної експансії за допомогою державного регулювання (тарифного, нетарифного, ліцензування, податків), то у зовнішньоекономічній боротьбі використовуються інші засоби і методи конкуренції.

          Перш за все, маються на увазі стремління поставити під контроль ключові галузі економіки країни шляхом експорту товарів в підготовлену для цього інфраструктуру. І як результат – загроза їх «відчудження» або наступне наростання експорту товарів.

       На шляху до єдиної, глобальної системи світового ринку лежить багато перешкод і противоріч інтересів,які будуть з'являтися в ході взаємодії окремих країн і торгово-економічних угруповувань один з одним.

        Провідними учасниками світової торгівлі на початку ХХI ст. залишаються розвинені країни. Світовий експорт товарів розвинених країн складає  до 65% всього світового експорту товарів, імпорт – 68%.

       Основні долі в світовій торгівлі товарів і послуг за останні роки належать, США, країнам Азії, Японії і транзитним країнам (країнам з перехідною економікою).

      Провідними експортерами товарів являються Німеччина, США, Японія, Китай і Франція. США поступилася своїм партнерством в світовому експорті товарів Німеччині. Цьому сприяло посилення споживацької  і інвестиційної активності.

       У світовому імпорті товарів мають лідерство: США, Німеччина, Китай, Франція і Великобританія [12, с.13].

      В перші роки ХХI століття найбільш конкурентоспроможними країнами являються США.

       Поки що країни які розвиваються в основному залишаються постачальниками сировини і порівняно простих видів готової продукції на світовий ринок. Відносно зниження попиту на сировину на світовому ринку до початку століття означало зменшення можливості країн що розвиваються для розширення експорту.

      Характеризуючи основні тенденції потрібно відмітити,що стійкі високі темпи міжнародної торгівлі підтримуються за рахунок розширення торгівлі країн ОЕСР (Організації економічного співробітництва і розвитку).

     Три четверті экспорту промислово розвинутих країн переходить в інші розвинуті країни. При цьому 4/5 экспорту – непродовольчі товари. Оскільки в експорті промислово розвинутих країн переважає техніка, більшість країн що розвиваються представляють для них порівняно менший інтерес як ринки збуту такої продукції. Техніка, часто буває не потрібна країнам що розвиваються, так як вона не вписується в виробничий цикл який уже склався.

       В цьому взаэмозв'язку помітною тенденцією стало збільшення об’ємів внутрішньогалузевої торгівлі між розвинутими країнами (між автомобільними, авіаційними, електронними і іншими компаніями). Цей новий процес в міжнародній торгівлі на перший погляд не вкладається в класичну теорію порівняльних переваг. Проте ця теорія, основана на обліку природних факторів і основних факторів виробництва, не підтверджується новими процесами, а лише потребує її модифікації з врахуванням сучасного світового господарства, особливостей міжнародного товарного обміну. Міжнародна торгівля розвиваючись згідно принципів теорії порівняльних переваг відчуває всі впливи таких факторів як значна диференціація затрат виробництва (на відповідний період часу) в одних і тих же галузях під впливом НТП, ріст кваліфікації праці, все більший ріст затрат на науково-дослідницькі і конструкторські роботи, поглиблення процесів міжнародної спеціалізації і кооперації.

       Остання четверть ХХ – початку ХХI століття свідчить про ріст ролі Азіатсько-Тихоокеанського регіону в системі міжнародних економічних відносин, в тому числі в області міжнародного товарообміну. За оцінкою Всесвітового банку більш 40% всього об’єму світової торгівлі знаходиться нині в басейні Тихого океану.

      Свої позиції на світовому ринку  експортери з Азії посилюють в основному за рахунок країн Західної Європи. Це трапляється як на традиційних для країн що розвивається ринках (текстиль, товари масового попиту), так і на ринках виробництв, включаючи засоби виробництв.

      Стрімкими темпами росте роль Китаю. Основою експорту цієї  країни являється промислова продукція. Китай має дешеву робочу силу, завдяки чому в перспективі може захопити світовий ринок  майже повністю (в наш час держави не чинять перешкод китайському імпорту, західноєвропейські захищаються за допомогою мита). Після цього Китай почне оптимізувати свій внутрішній ринок, що приведе до росту благ населення.

      Серед інших кандидатів на ведучі позиції в світовій торгівлі претендують країни, які об’єднані під загальною назвою «великі нові ринки». Це Аргентина, Бразилія, Мексика, Турція, Польша, а також Росія. Економіка цих країн має досить високу ступінь відкритості, і їх економічний ріст буде надавати великий вплив  на розвиток світової торгівлі.

      До числа дуже важливих тенденцій розвитку світової торгівлі останнього часу потрібно віднести швидкий ріст  торгівлі між країнами що розвиваються. Так, доля Азії (без Японії) в світовій торгівлі перевищує  долю Америки і продовжує зростати. Також росте експортна експансія «нових індустріальних країн» (НІК) на ринку НІК «другої» і «третьої» хвилі, а також країн периферії.

       1.4.  Лібералізація і протекціонізм

 В сучасному світовому  господарстві існують дві системи  зовнішньої політики:  протекціонізм  і вільна торгівля, або її лібералізація.

       Протекціонізм характеризується введенням високих митних зборів на імпортні товари. До цих зборів, які обмежуються ввозом іноземних товарів, нерідко приєднуються експортні премії, заохочуючи вивіз товарів. Хоча в нинішній час верховенствує концепція вільної торгівлі, думка про необхідність проведення протекціоністської політики дуже широко розповсюджена.

        Вільна торгівля – це вільний, без збірний або обкладений  незначними зборами ввіз товарів. Її  особливості: стимулює міжнародну спеціалізацію, дозволяє кожній країні споживати таку ж кількість товарів, що і до спеціалізації з мінімальними реальними затратами робочого часу, необхідних для створення даного об’єму товарів; полегшує розвиток конкуренції, підтримуючи при цьому дух новаторства; дає можливість для розширення ринків і масового виробництва вигідного споживачам; сприяє економічному розвитку і соціальному прогресу в країнах, включених в міжнародну торгівлю.

         В сучасній політиці регулювання зовнішнього обміну  проявляється об’єктивна необхідність в поліпшенні міжнародного спілкування при зростанні ступеня інтернаціоналізації виробництва і капіталу. Ця тенденція в області міжнародних економічних відносин виражається в послабленні обмежень міжнародного обміну, потягу до усунення перешкод на його шляху. Такому курсу відповідає політика лібералізації торгівлі, під якою розуміється ввесь комплекс державних заходів з регулювання внутрішньої економіки і зовнішніх зв’язків для підтримки зовнішньоторгового обороту і зниженню митних та інших перешкод. З розширенням міжнародного співробітництва і лібералізацією торгівлі виходить поступова інтеграція  різних країн в єдину світову ринкову систему [7, с.82].

       Сучасні економісти  прийшли до висновку, що лібералізація стає основною тенденцією сучасної міжнародної торгівлі. Відбувається значне зниження рівня митних зборів, відміни багатьох обмежень, квоти і т.п. Інколи лібералізація зовнішньої торгівлі відбувається в односторонньому порядку.

      Окрім лібералізації зовнішньоекономічного фактору існує і інша тенденція – збереження, а інколи і посилення протекціоністських тенденцій в торгівельно-економічних зв’язках  різних країн та їх економічних згрупувань.

      Окрім явної, відкритої протекціоністської політики деякі держави застосовують форми невидного протекціонізму. Багато держав, знижуючи митні збори, компенсують їх так званими нетарифними бар'єрами. До них можна віднести дотації національному виробництву, введення різних стандартів і норм, сертифікацію товарів. Виступивши за лібералізацію міжнародної торгівлі, деякі економісти все частіше зв’язують її з поняттями «добросовісної», «справедливої» торгівлі.

Отже, ріст об’єму міжнародної  торгівлі викликаний такими факторами, як корінна ломка структури енергетичного  балансу розвинених промислових  країн, збільшення потреби сировини, збільшений попит на машинні засоби праці у зв’язку з індустріалізацією  сільського господарства, а також  збільшення темпів промислового, транспортного  і енергетичного будівництва  в країнах які розвиваються.

Характеризуючи основні  тенденції потрібно відмітити,що стійкі високі темпи міжнародної торгівлі підтримуються за рахунок розширення торгівлі країн ОЕСР (Організації  економічного співробітництва і  розвитку).

РОЗДІЛ 2. ТОРГІВЕЛЬНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ

2.1. Структура торгівельного  балансу України

       Участь  країни в міжнародній торгівлі здійснюється з метою отримання коштів за експортовані товари і послуги. Водночас, імпортуючи товари і послуги, вона змушена розраховуватися за них. Такі розрахунки щодо експорту та імпорту товарів і послуг формують торговельний баланс країни.

      Торговельний  баланс — баланс, який відображає співвідношення вартості експорту та імпорту країни за певний проміжок часу, як правило, за рік. Він складається із двох частин — з надходжень і платежів, а їх зіставлення утворює експортно-імпортне сальдо.

    До  торговельного сальдо входить вартість товарів, проданих і куплених на умовах негайної оплати, а також поставлених  у кредит або наданих безкоштовно у формі урядової допомоги або дарунку. За винятком вартості безкоштовно наданих товарів і послуг торговельний баланс входить у платіжний баланс. В активній частині цього балансу відображено експорт товарів і послуг вітчизняного виробництва, а також ввезених з-за кордону й перероблених. В пасивній частині — імпорт товарів і послуг іноземного виробництва для внутрішніх потреб або переробки з метою їх подальшого вивозу.

   Сальдо  торговельного балансу — різниця  між вартістю експорту та імпорту [13, с.57].

     Платежі і надходження за "послуги" об'єднують надходження і платежі за використання однією країною транспорту інших країн (морського, залізничного, повітряного та ін., платежі за вантажно-розвантажувальні операції, портові збори тощо), за користування засобами міжнародного зв'язку (пошта, телеграф, телефон, радіозв'язок), за послуги міжнародного страхування, комісійні операції (наприклад, банкам за посередницькі, гарантійні та інші операції на міжнародному ринку). "Послуги", як правило, займають значне місце в статтях надходжень розвинутих країн, а в країнах, що розвиваються, - у статтях платежів.

       До  некомерційних платежів і надходжень входять витрати і доходи від  іноземного туризму, утримання дипломатичних  представництв і місій, адміністративного і військового апарату в інших країнах, некомерційні грошові перекази, репарації тощо.

      У складі доходів і платежів, пов'язаних із закордонними капіталовкладеннями: платежі відсотків за іноземними позиками і  банківськими вкладами; платежі дивідендів за акціями іноземних підприємств; частина прибутків від іноземних підприємств, що належать монополіям даної країни.

     Показники зовнішньої торгівлі традиційно займають важливе місце в платіжному балансі. Співвідношення вартості експорту й  імпорту товарів утворює торговий баланс. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, існують розходження між показниками торгівлі, платежів і надходжень, фактично зроблених за відповідний період.

     Економічне  значення активу чи дефіциту торгового  балансу стосовно до конкретної країни залежить від її положення у світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальною економічною політикою. Для країн, що відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговий баланс необхідний як джерело валютних засобів для оплати міжнародних зобов'язань по інших статтях платіжного балансу. Для ряду промислово розвинутих країн (Японія, ФРН і ін.) активне сальдо торгового балансу використовується для створення другої економіки за кордоном.