Інструменти та механізми регулювання міжнародної торгівлі товарами в системі СОТ

2) за характером інструментів, що використовуються:

—тарифні — мита та інші митно-тарифні заходи;

—нетарифні —  решта інструментів регулювання;

3) за характером впливу на умови конкуренції:

—інструменти, які обмежують  іноземну конкуренцію на внутрішньому ринку;

—інструменти забезпечення добросовісної конкуренції;

—інструменти, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності власних (національних) товарів на закордонних  ринках;

—інструменти, спрямовані на усунення обмеження конкуренції  на закордонних ринках та полегшення доступу національних товарів на ці ринки;

4) залежно від особливостей застосування заходів регулювання:

—односторонні (автономні) заходи — застосовуються урядами  країн в односторонньому порядку  без погодження або консультації з торговими партнерами. Такі заходи вживаються здебільшого під час  загострення політичних відносин;

—двосторонні заходи —  застосовуються у рамках двосторонніх угод. Такі заходи попередньо узгоджуються країнами — торговими партнерами. Кожна з країн попереджає свого  торгового партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торговельні  відносини, а лише сприяють їм;

—      багатосторонні заходи — застосовуються у рамках багатосторонніх угод (наприклад, ГАТТ/ВТО);

5) з погляду історичного розвитку форм протекціонізму та еволюції міжнародної торгівлі:

—      інструменти традиційного протекціонізму — носять в основному обмежувальний характер та виявляються у створенні торгових бар´єрів, які перешкоджають доступу іноземних товарів на внутрішній ринок у цілому. Мета традиційного протекціонізму — трансформувати умови конкуренції таким чином, щоб дати можливість національним підприємствам успішно конкурувати з іноземними постачальниками при тому наборі конкурентних переваг і тій забезпеченості факторами виробництва, які мають національні підприємства. Ця мета досягається за рахунок втручання в ринкове конкурентне середовище і деякого зниження ефективності використання ресурсів в економіці. При цьому створюються умови для функціонування менш ефективних з точки зору світового ринку підприємств. Таким чином, у певному значенні вся економіка прилаштовується під неефективні підприємства або сектори економіки. При цій формі протекціонізму дискримінуються іноземні товари. Важлива особливість цього протекціонізму — його порівняно пасивний характер. Це виявляється у тому, що країна передусім прагне зберегти позиції національних виробників на внутрішньому ринку. Застосування заходів такого протекціонізму має суб´єктивний характер, не завжди можна відстежити їх взаємозв´язок із об´єктивними економічними показниками. Найтиповіші приклади використання інструментів цієї форми протекціонізму — прикордонні бар´єри у формі тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі товарами;

— інструменти виборчого протекціонізму — спрямовані в основному проти недобросовісних і найбільш небезпечних іноземних конкурентів. У рамках даної концепції протекціонізму існують два напрямки: основний — протидія недобросовісній конкуренції; доповнюючий — надзвичайні обмежувальні заходи, які застосовуються у випадку загрожуючого загострення іноземної конкуренції. Цей протекціонізм має у чистому вигляді не стільки обмежувальний, скільки коригуючий характер і спрямований на усунення викривлень нормальних умов конкуренції, які можуть виникнути у зв´язку із втручанням держави (у формі субсидування) або із дискримінаційною політикою приватних компаній у сфері Цін (демпінг). При цьому теоретично не утворюються умови для обмеження міжнародної торгівлі у цілому і можливе ефективне використання конкурентних переваг і переваг міжнародного поділу праці, а самі обмеження не є засобом дискримінації, а навпаки, усувають її. Ця концепція протекціонізму добре сполучається з політикою лібералізації торгівлі у цілому і з вимогами про розширення доступу на іноземні ринки. Застосування обмежувальних заходів обов´язково пов´язане з об´єктивними кількісними економічними параметрами, причому такий взаємозв´язок необхідно однозначно і точно встановити. На практиці цей протекціонізм може застосовуватись і як обмежувальний засіб, коли він має дискримінаційний характер. Його у найбільшому ступені можна уніфікувати на міжнародному рівні, він відповідає ідеї багатосторонності. Важлива особливість цього типу протекціонізму полягає в тому, що він не може обмежуватися прикордонними заходами. Торгова політика виходить за рамки власне заходів регулювання експорту та імпорту. Ефективна політика у сфері торгівлі товарами стає можливою лише у поєднанні з відповідними заходами у сфері руху капіталу, торгівлі об´єктами інтелектуальної власності. У торгівлі товарами заходи виборчого протекціонізму застосовуються у вигляді спеціальних процедур квазісудового характеру, які передують застосуванню прикордонних обмежень у вигляді заходів тарифного і рідше кількісних обмежень (антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи);

— інструменти глобального (екстериторіального) протекціонізму — впливають на умови виробництва за кордоном. Країна, яка проводить таку політику, намагається впливати на умови використання конкурентами переваг і факторів виробництва у країнах-конкурентах. Торгові обмеження застосовуються у тих випадках, коли структура використання факторів виробництва у країнах-конкурентах така, що за тими чи іншими параметрами вони можуть одержати порівняльні переваги з боку зниження затрат (наприклад, відсутність у країні екологічних вимог або системи забезпечення соціальних прав працівників). Цей підхід спрямований на формування уніфікованих стандартів розвитку економіки з точки зору формування конкурентних переваг у міжнародній торгівлі. Проявом цієї форми протекціонізму є, зокрема, концепція "справедливої торгівлі" (fair trade). Наприклад, за мету застосування декларується прагнення усунути відхилення від загальноприйнятих соціальних та екологічних стандартів, використання положень відомих статей американського законодавства: "статті 301" та "статті 301-супер". Ця концепція в основному застосовується країнами з високим рівнем розвитку економіки та високими технічними, соціальними й економічними стандартами. Така політика передбачає можливість утворення перешкод для міжнародної торгівлі, а в най гіршому варіанті — для формування відносно замкнених груп держав з більш або менш однаковим рівнем розвитку економіки. У принципі, концепція екстериторіального протекціонізму погано поєднується з розвитком багатосторонності в регулюванні міжнародної торгівлі. Форма реалізації — торгово-політичні переговори, у випадку невдачі яких можуть використовуватись будь-які заходи обмежувального характеру.

Усі ці три системи протекціонізму ідуть в історичному розвитку одна за одною, але з погляду на їх застосування часто можуть використовуватись  одночасно.

Найбільш широкого застосування набула класифікація інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі за їх характером — тарифні та нетарифні інструменти. Ця класифікація відображена у різних правових документах національного і міжнародного права. Вперше вона була запропонована Секретаріатом ГАТТ наприкінці 60-х років. До першої групи — тарифних інструментів — належать виключно мита, зафіксовані у вигляді митного тарифу (експортного та імпортного), як найбільш поширений традиційний засіб зовнішньоторговельної політики. До другої групи — нетарифних — решта інструментів.

В основу цієї класифікації покладено суттєві відмінності  як у методах обмеження ввезення/вивезення  товарів, так і в способах впливу на ринкові відносини. Виділення  митного тарифу в окрему категорію  пов´язане з характерними особливостями, які визначають його провідну роль у державній зовнішньоторговельній  політиці.  З економічної точки зору мито належить до непрямих податків, які включаються у ціну товару, хоча правові основи та практика застосування мит і внутрішніх податків суттєво відрізняються. Тарифу властиві всі характеристики економічного регулювання зовнішньої торгівлі і найвищий серед усіх відомих інструментів ступінь стабільності. А.І. Шишаєв вважає, що стабільність тарифу обумовлена такими особливостями його застосування:

1)величина тарифів відома, офіційно опублікована; тарифи діють  відносно всіх суб´єктів торгівлі  та з усього кола однорідних  товарів (хоча, залежно від торгово-політичних  відносин з країною походження  товару та від конкретного  його виду, тобто позиції у  товарній номенклатурі);

2)застосування тарифу  регламентується на законодавчому  рівні і виконавча влада має  у цьому питанні, як правило,  обмежену сферу повноважень. Існує  єдина, законодавчо закріплена  процедура його застосування;

3) тарифне регулювання  відрізняється високим ступенем  транспарентності, тобто прозорості  системи регулювання зовнішньої  торгівлі;

4) норми міжнародного  права жорстко визначають правила  тарифної політики;

5) ставки мит в усіх  державах—членах ГАТТ/ВТО є "зв´язаними", тобто не можуть бути змінені  в односторонньому порядку. Підвищення  мит для членів ГАТТ/ВТО можливе  лише після складної процедури  багатосторонніх переговорів з  іншими членами. [15-23]

Нетарифні інструменти також  є економічними заходами. Завдяки  тому, що нетарифні інструменти так  само, як і тарифні, впливають на ціну товару, їх часто називають "паратарифними". Це пов´язано з їх високим та невизначеним рівнем, обмеженим строком дії, вибірковістю застосування та особливою процедурою нарахування. Наприклад, антидемпінгові мита збираються заднім числом, при  цьому нерідко через певний час  після поставлення товару. Невизначеність та постійна загроза їх нарахування  у значній сумі сильніше стримуюче  впливає на експортера, ніж заздалегідь  відомі відносно невисокі імпортні мита.

Багато міжнародних документів, зокрема ГАТТ/ВТО, закріплюють пріоритетність використання тарифу, як засобу зовнішньоторговельного регулювання, доцільність перенесення  акцентів саме на використання мит  у регулюванні зовнішньоторгового обороту. У рамках ГАТТ/ВТО триває процес тарифікації нетарифних бар´єрів, тобто перерахування впливу нетарифного  бар´єра у значення мита, за принципом  рівності впливу на торгівлю певним товаром.

Нетарифне регулювання включає  багато інструментів сучасної економічної  та торговельної політики держав, декотрі  з яких безпосередньо не зв´язані із зовнішньополітичним регулюванням, але суттєво впливають на міжнародний товарообіг. У світовій практиці налічується понад 100 позицій, за якими класифікуються нетарифні обмеження. В рамках ГАТТ/ВТО створена спеціальна база нетарифних обмежень, яка, постійно поповнюючись, зберігає єдину термінологію, використовувану торговельними правилами більшості держав.

Нетарифні інструменти обмежують, ускладнюють або затримують доступ іноземних товарів у країну. В  результаті скорочується вибір товарів, руйнується ринковий механізм, знижується роль споживачів у функціонуванні ринку. Разом з тим, розширюються можливості впливу на внутрішній ринок більш  вузьких груп підприємців, передусім  — монополій. Під їх впливом уряди, встановлюючи те чи інше обмеження, фактично нав´язують споживачам товарну структуру  ринку і насильницьким шляхом зумовлюють їх вибір на користь національної продукції.

 Отже, на мою думку, можна стверджувати, що на терені світової торгівлі  відбувається боротьба протилежностей, коли в єдиному процесі загальної глобалізації світової економіки має місце лібералізація зовнішньоторговельних відносин, з одного боку, і розвиток, вдосконалення і розширення форм і методів економічного державного протекціонізму - з іншого. В результаті цієї боротьби створюються системи зв’язків внутрішнього розвитку національного господарства з економічними процесами, які відбуваються за межами держави. Ця система зв’язків характеризує торговельно-економічний режим держави – сукупність інструментів та механізмів державного регулювання зовнішньоторговельного обороту. В цьому розділі ми якраз і розглянули такі інструменти, а також варіації їх класифікації по версії деяких авторів. Для найкращого і найшвидшого досягнення цілі використовуються різні інструменти, саме тому й представлене таке їх розмаїття.

Розділ 3. Проблеми та перспективи удосконалення регулювання міжнародної торгівлі у системі СОТ.

В широкому сенсі  багатостороння торговельна система  являє собою певним чином систематизовану  сукупність правил, виконувати які  в торговельно-економічних відносинах з іншими членами СОТ зобов’язуються члени організації. Торговельна  система за участю на сьогодні майже  всіх країн світу створювалась з  метою максимального сприяння лібералізації  світової торгівлі та створення умов для недискримінаційного, прогнозованого та ефективного розвитку торговельно-економічних  відносин між країнами. Зрозуміло, що ця система постійно вдосконалюється, або пристосовується до нових  умов і тенденцій розвитку світового  ринку. Необхідність такої роботи обумовлена як об’єктивними чинниками, такими як глобалізація світової економіки, поява  нових виробництв та сфер діяльності, посилення нерівномірності економічного розвитку країн тощо, так і чинниками  переважно суб’єктивного характеру, пов’язаними з експортного поведінкою країн, їх спробою порушити принципи недискримінаційності або прозорості в торгівлі, а також звичайного недосконалістю або недоопрацьованістю певних положень, норм та правил.

Крім організації  поточної діяльності СОТ в сферу  компетенції і її фахівців входить  ідентифікація, оцінка та мінімізація  потенційно-негативного впливу на розвиток міжнародної торгівлі вже існуючих проблем різного характеру і  прогнозування, або краще сказати  передбачення проблем, які можуть виникнути  у членів організації і в цілому в світовій системі торгівлі в  майбутньому.

Існуючі проблеми регулювання міжнародної торгівлі товарами можна визначити наступним чином:

1. необхідність забезпечення виконання зобов’язань країн-членів щодо доступу до ринку, особливо в таких чутливих секторах національних економік, як сільське господарство та виробництво текстилю та одягу;
2. нелегітимне використання національними урядами деяких методів регулювання зовнішньої торгівлі з метою уникнення від загрози зростання конкуренції на внутрішніх ринках;
3. наявність випадків проведення принципу прозорості національної торгової політики, фактів корупції в сфері регулювання зовнішньої торгівлі, що створює бар’єри доступу до ринків;
4. необхідність конкретизації роді і чіткого визначення взаємозв’язку між такими соціально-значимими процесами як охорона навколишнього середовища, вдосконалення трудових відносин та забезпечення прав людини. [21-26]