Міжнародна міграція капіталу

-         Орієнтація ПІІ на купівлю існуючих підприємств, зокрема через  приватизацію, а не створення нових підприємств та виробництв. Як уже зазначалося, 80,5 % з сумарного приросту ПІІ в Україні у 2005 Ñ€. склали дві операції з придбання акцій вже існуючих потужних та ефективних українських компаній [82].

-         Підвищення регіональної концентрації ПІІ. Якщо станом на 01.01.2005 Ñ€. 5 регіонів – найбільших реципієнтів ПІІ (м. ÐšÐ¸Ñ—в, Дніпропетровська, Одеська, Київська та Донецька області) концентрували 58,1 % їх загального надходження, то на 01.01.2006 р. цей показник досяг уже 64,0 %. Тільки у м. ÐšÐ¸Ñ—в та Дніпропетровську область надійшло 48,0 % всіх ПІІ. У 2005 році в регіональному розрізі найбільші ПІІ надійшли у Дніпропетровську область (896,13 млн дол.), м. ÐšÐ¸Ñ—в (757,93 млн дол.), АР Крим (128,54 млн дол.), Луганську область (123,31 млн дол.).  Водночас інші на області практично не отримують ПІІ, або отримують їх у незначних обсягах. Їхня частка в загальному обсязі ПІІ в України з кожним роком знижується. Так, якщо станом на 01.01.2004 р. на 20 регіонів (19 областей та м. Ð¡ÐµÐ²Ð°ÑÑ‚ополь) припадало 29,9 % ПІІ, на 01.01.2005 Ñ€. – 28,0 %, станом на 01.01.2006 р. – лише 26,9 %. Вказані регіони мають також найнижчі показники накопичених ПІІ в розрахунку на душу населення [82].

3.3. Основні напрямки оптимізації інтеграції України до світових ринків капіталу в умовах фінансової глобалізації

Глобалізаційні процеси у всіх без виключення сферах суспільного життя поступово охоплюють всі реґіони світу, при цьому економічна глобалізація стає головним фактором розвитку світової економіки. Однак, виходячи з аналізу статистичних показників розвитку міжнародних економічних відносин на протязі ХХ та початку ХХІ століття, можна дійти висновку, що економічна глобалізація не є принципово новим явищем для людства і значною мірою сучасні глобалізаційні процеси призводять до повернення ліберального режиму зовнішньоекономічної діяльності, що існував наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Випереджаючі темпи розвитку міжнародних фінансових ринків у порівнянні із реальним сектором світової економіки свідчать про випереджаючі темпи розвитку фінансової глобалізації у порівнянні з іншими видами економічної глобалізації. Можна зробити висновок, що фінансова глобалізація супроводжується значною користю для фінансових ринків більшості держав, адже глобалізація сприяє розвитку фінансових ринків та вдосконаленню функціонування фінансової системи. Країни, що розвиваються, отримують доступ до більших обсягів капіталу, завдяки інтеграції у світовий фінансовий простір покращується фінансова інфраструктура цих країн. Однак переваги у вигляді спрощеного залучення чи розміщення активів супроводжуються зростанням ступеню ризику фінансових операцій.

Об’єднання окремих національних фінансових ринків у єдиний світовий фінансовий простір, яке є безпосереднім наслідком фінансової глобалізації, вимагає лібералізації внутрішнього фінансового сектору та операцій по транскордонному руху капіталів. Результатом такої лібералізації стала масштабна інтенсифікація та зміни у природі міжнародних потоків капіталу. Внаслідок цього міжнародна міграція капіталів серед інших факторів виробництва набула значення провідного чинника в процесі розвитку світової економіки, а іноземне інвестування стає невід’ємною та здебільшого визначною частиною внутрішніх економічних процесів більшості держав.

Але, не зважаючи на суттєве зростання загальних обсягів міжнародного руху капіталу, розподіл інвестиційних ресурсів між реґіонами із різним ступенем розвитку відзначається значною нерівномірністю. З огляду на це можна говорити про суперечливість та неоднозначність розгортання процесу глобалізації, зокрема глобалізації міжнародних фінансових відносин та неоднаковий вплив міжнародної фінансової складової на економічний розвиток окремих груп країн.

Відзнаками останнього на сьогодні етапу фінансової глобалізації є зміна структури потоків капіталу на користь приватних інвестицій та заміна потоків, спрямованих на розвиток виробництва у різних реґіонах світу, на користь міжнародної диверсифікації інвестиційного портфеля. Окрім цього, спостерігається зростання абсолютного обсягу інвестицій у країни, що розвиваються та поступове вирівнювання обсягів накопичених інвестицій у різних країнах. Однак зазначене вирівнювання відбувається переважно між країнами із приблизно однаковим ступенем розвитку, в той час як відносна частка інвестицій у країни, що розвиваються, зменшується, тобто ступінь залучення до глобалізації країн із різним рівнем економічного розвитку є різним. Відповідно різним є ефект, що отримують різні держави від участі у процесах глобалізації – цей ефект є тим більшим, чим вищим є рівень економічного розвитку країни.

Тим не менше, в перспективі одним із найважливіших наслідків фінансової глобалізації має стати поступове вирівнювання обсягів інвестування та вартості фінансових активів в різних реґіонах.

Економічні системи країн із найменшим рівнем економічного розвитку та країн, що розвиваються, є надзвичайно вразливими перед дією глобалізаційних чинників, що призводить до підвищення ризику фінансової нестабільності в цих країнах. Тому очевидно, що на певному етапі своєї еволюції фінансова глобалізація призводить до зростання рівня ризику, притаманного операціям на фінансовому ринку. Особливо, з огляду на наведені причини, ця ризикованість проявляється в початковий період фінансової лібералізації у країнах, що розвиваються. Відповідно, головне завдання країн з так званими новостворюваними ринками полягає у мінімізації ступеня вразливості від зовнішніх шоків та від зміни позицій іноземних інвесторів, що спрямовують у ці країни великі потоки “гарячих” капіталів.

Високий ступінь мінливості потоків капіталу свідчить про надзвичайну чутливість цих потоків до своїх детермінантів, більшість з яких тісно пов’язана із ступенем глобалізованості національного фінансового ринку і в кінцевому підсумку визначає рівень ризику та прибутковості інвестицій. Тобто можна зробити висновок, що внаслідок надзвичайно високої ліквідності глобалізованого фінансового ринку міжнародний капітал має тенденцію до притоку у країни із найкращими макропоказниками. Але в той же час надлишок капіталу призводить до погіршення макроекономічних показників, зростання спекулятивних інвестицій та сприяє нестабільності національного фінансового ринку. Відповідно значні обсяги іноземного інвестування до країни можуть стати безпосередньою причиною як фінансової кризи, так і наступної рецесії у реальному секторі національної економіки.

Не зважаючи на значний рівень загальної відкритості економіки та позитивну динаміку у подальшому включенні України до світового господарства, фінансовий сектор країни відзначається слабкою взаємодією із міжнародним фінансовим ринком. Відставання інтеграції до світової економіки у фінансовому секторі потребує негайної корекції економічної політики держави з метою збільшення обсягів іноземного інвестування та кредитування.

http://ua-referat.com