Міжнародна міграція капіталу

У міру зростання ролі ТНК у глобалізованій світовій економіці масштаби міжнародного виробництва продовжують розширюватися. Відповідно до останніх оцінок, у світі сьогодні нараховується порядку 65 000 ТНК, які мають близько 850 000 філій за кордоном. Їх вплив на економіку може бути оцінений різними способами. У 2003 році в закордонних філіях ТНК було задіяно близько 54 млн. працівників у порівнянні з 24 млн. у 1990 році; обсяг їх продажів, що складав майже 19 трлн. дол., у 2003 році більш ніж удвічі перевищував обсяг світового експорту, тоді як у 1990 році ці два показники були приблизно однаковими; за цей же період сумарний обсяг вивезених ПІІ виріс з 1,7 трлн. дол.. до 6,6 трлн. дол. На закордонні філії ТНК у даний час доводиться одна десята частина світового ВВП і одна третина світового експорту. Більш того, якщо врахувати загальносвітові вартісні обсяги діяльності ТНК, не зв'язаної з взаєминами на рівні капіталу (наприклад, міжнародні субпідряди, ліцензування, підрядне промислове виробництво), то частки ТНК у цих глобальних агрегованих показниках будуть ще вище [65, с.77].

У 2003 році падінням обсягів ПІІ торкнулося головним чином розвинених країн: скорочення припливу ПІІ в них склало 59% проти 14% у країнах, що розвиваються. Приплив інвестицій у Центральну і Східну Європу в цілому залишився стабільним. Приплив ПІІ в усьому світі склав 735 млрд. дол., з яких 503 млрд. дол. прийшлося на розвинені країни, 205 млрд. дол. - на ті, що розвиваються, а інші 27 млрд. дол. - на країни ЦСЄ з перехідною економікою. Частки країн, що розвиваються, і країн ЦСЄ в глобальному припливі ПІІ в 2003 році досягли відповідно 28% і 4% проти в середньому 18% і 2% у два попередніх роки [65, с.78].

Економічний спад підсилив конкурентний тиск, змусивши фірми активніше вести пошук місць розміщення інвестицій з більш низькими витратами. Це може привести до збільшення ПІІ в тих галузях діяльності, які виявляються у виграші від перебазування в країни з низькими рівнями заробітної плати чи розширення операцій у цих країнах. Відтік інвестицій може також збільшитися з країн, у яких внутрішні ринки ростуть повільніше закордонних ринків. Є ознаки того, що обидва цих чинника зіграли свою роль у минулому.

Рис 2.2. Ввезення ПІІ і реальні темпи росту ВВП у світі, 1982-2003 роки

(млрд. дол. США) [65, с.78]

У той же час потоки інвестицій у країни, що розвиваються, і ЦСЄ як і раніше розподіляються нерівномірно. У 2003 році на п'ять найбільших одержувачів доводилося 62% сукупного припливу інвестицій у країни, що розвиваються, а відповідний показник по ЦСЄ складав 74 %. У десятку країн, які опинилися в найбільшому виграші з погляду абсолютного приросту інвестицій, вісім є країнами, що розвиваються, (і серед них це насамперед Мексика, Китай і Південна Африка). Навпаки, з десяти країн, що пережили найбільш різке скорочення припливу ПІІ, вісім країн були розвиненими; найглибше скорочення припливу інвестицій було зареєстровано в Бельгії і Люксембурзі, Сполучених Штатах і Німеччині.

Можна стверджувати, що в 2003 році відбулося повернення ПІІ до "нормального" рівню активності в сфері ЗіП попередніх двох років. У країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою ПІІ виявилися досить стійкими. Ця їх стійкість виражена більш рельєфно в порівнянні з припливом портфельних інвестицій і банківських кредитів. У чистому виразі (приплив мінус відтік) ПІІ були єдиним позитивним компонентом у всій сукупності потоків приватних капіталів у країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою в 2002-2003 роках. Загальна сума чистих потоків приватних капіталів у 2003 році склала лише 31 млрд. доларів.

Незважаючи на вплив млявого попиту в найбільших країнах, більш довгострокові перспективи для потоків ПІІ залишаються багатообіцяючими. Цілий ряд обстежень інвестиційних планів дозволяє зробити висновок про те, що головні ТНК швидше за все продовжать розширення своїх міжнародних операцій. Зокрема, з них виявляється, що найбільш кращими районами розміщення інвестицій будуть ринки великих розвинених країн (таких, як Сполучені Штати, Німеччина, Сполучене Королівство і Франція), а також ряд ключових ринків країн, що розвиваються, (особливо Китай, Бразилія, Мексика і Південна Африка) і у ЦСЄ (наприклад, Польща, Угорщина і Чеська Республіка). Дуже цікаво, що багато які з цих країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою домоглися особливо вагомих успіхів у залученні ПІІ, орієнтованих на експорт.

Останні тенденції в потоках ПІІ значно варіюються між регіонами. Як уже згадувалося, зниження активності в галузі ПІІ в 2003 році торкнулося головним чином розвинених країн. Після піка, досягнутого в 2003 році, показники як вивозу, так і ввозу ПІІ в цих країнах різко упали - більш ніж наполовину, відповідно до 581 млрд. дол. і 503 млрд. дол. Сполучені Штати, незважаючи на деякий економічний спад, зберегли свої позиції найбільшого одержувача ПІІ, однак приплив їх скоротився більш ніж у два рази - до 124 млрд. дол. (рис 2.3). Країна відновила свої позиції найбільшого інвестора у світі, хоча вивіз інвестицій, що склав 114 млрд. дол., зменшився на 30% (рис 2.4). Основними партнерами як по ввозу, так і по вивозу ПІІ залишилися країни Європейського союзу (ЄС).

Рис. 2.3. Ввіз ПІІ: 10 головних країн світу, 2002 і 2003 роки (млрд. доларів) [65, с.79]

Рис 2.4. Вивіз ПІІ: 10 головних країн світу, 2002 і 2003 роки (млрд. доларів) [65, с.79]

2.3. Фінансові інновації світових ринків капіталу

Особливістю розвитку світових ринків капіталу останньої третини ХХ сторіччя стала поява різноманітних, не основаних на реальному активі прав, що містять в собі відношення, і зобов'язань стосовно самих цінних паперів - похідних цінними паперів. Передумовами для розвитку ринку деривативів багато фахівців називають нестабільність міжнародних фінансових ринків у 1970-і роки, що викликало гостру необхідність у розвитку фінансових інструментів трансформації і зниження ризиків. У результаті з'явилися похідні цінні папери, світовий ринок яких у даний час – найбільш динамічний сегмент світового ринку капіталу. Згідно зі статистичними даними Банку міжнародних розрахунків, у 2001-2003 рр. номінальна вартість базисних активів біржових деривативів становила 13-14 трлн. дол. США - у 19 разів більше, ніж у 1987 р. Номінальна вартість базисних активів позабіржових контрактів за той же період дорівнювала 80-94 трлн. дол. США, що було приблизно в 60-70 разів вище рівня 1987р. Оборот торгівлі класичними деривативами на біржах без врахування похідних товарних контрактів і акцій на початку 90-х років склав 100-200 трлн. дол. США [63, с.43].

На початку ХХІ сторіччя цей показник виріс до 350-390 трлн. дол. США, що в кілька разів перевищило обсяг торгівлі базовими активами. У 70-х роках ХХ сторіччя розвиток ринку відбувалося переважно за рахунок біржового ринку, причому до 1978р. практично весь ринок локалізувався на території США. Однак надалі, загальна позитивна динаміка ринку була досягнута за рахунок його позабіржового сегмента. Незважаючи на той факт, що деякі біржі останнім часом і практикують торгівлю деривативами на власних майданчиках, останнім часом усе більше розширюється позабіржовий ринок торгівлі деривативами. Прикладом можуть служити системи позабіржової торгівлі Londex і SwapSwire, що почали роботу в 2001 році. Засновниками позабіржової системи торгівлі похідними цінними паперами SwapSwire стали Deutsche Bank, найбільша інвестиційна компанія USB Warburg, BNP Paribas, Credit Swiss First Boston. У рамках позабіржової системи SwapSwire Лондонська клірингова палата виконує функції центрального контрагента в час торгівлі на фондових майданчиках як Міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів. Очікується, що до роботи SwapSwire будуть підключені розрахункові системи Euronext і Tradepoint,, а також фран-цузькі ринки ф’ючерсів і опціонів. Деривативи одержали значне поширення серед усіх фінансових інструментів. Для більшості учасників ринку вони є ін-дикаторами невизначеності і імовірнісного розподілу очікувань ринкових грав-ців по різних видах фінансових активів. Усі частіше деривативи розглядаються центробанками як орієнтир при визначенні грошово-кредитної політики.

Інформація про динаміку ринку основних деривативів за період з 1990 р. по 2003 р. представлена в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8.

Глобальний позабіржевий ринок деривативів за червень 2003 р.

(млрд. дол. США) [63, с.44]

Активізація дрібних інвесторів, що, однак, віддають свої переваги не просто корпоративним акціям, а їх найбільш захищеним формам, насамперед акціям спільних інвестиційних фондів чи конвертованим акціям, є причиною ще одного явища.