Марокко як суб'єкт міжнародної економіки

Марокко продовжує  залишатися переважно аграрною країною, у якій 40% працездатного населення зайняті у сільськогосподарському виробництві, котре дає 25% експортної продукції.  Попри успіхи в розвитку системи зрошування, як і раніше вирішальним чинником у сільськогосподарському виробництві Марокко залишаються погодні умови.

 У традиційному  сільському господарстві Марокко  працює близько 90% працездатного  сільського населення, яке обробляє 70% з наявних у країні 9,4 млн.  га орних земель. У таких малопродуктивних  господарствах практично не використовується  сільськогосподарська техніка, а отримана продукція споживається головним чином самими виробниками. У більшості марокканських землеробів площа земельної ділянки не перевищує 5 га. Багато хто з них не має власної землі і змушений найматися сільськогосподарськими робітниками або ж ставати здольниками. На іншому полюсі знаходиться сучасний аграрний сектор з його великими і сучасними господарствами, які виробляють товарну продукцію. Площа лише 1% сільськогосподарських підприємств дорівнює або перевищує 50 га землі, але вони дають 80% експортної і 25% всієї сільськогосподарської продукції країни. Щорічне зростання інвестиційних потоків становить приблизно 8%. Домінуючим сектором економіки Марокко із залучення інвестицій є виробництво засобів виробництва, акумулюючи 21% від загального обсягу інвестицій. За ним слідують машинобудування та виробництво обладнання .

У Марокко відкриті і розвідані родов. нафти, природного горючого газу, вугілля і горючих  сланців, руд урану, заліза, марганцю, кобальту і нікелю, вольфраму, молібдену і олова, міді, свинцю і цинку, стибію, ртуті, золота і срібла, рідкіснометалічних і слюдяних пегматитів, а також азбесту, бариту, бентонітових глин, гіпсу, ангідриту, діатоміту, магнезиту, піротину, кам'яної і калійної солей, флюориту і фосфоритів

Основними секторами ринку іноземних інвестицій в Марокко є: телекомунікаційна промисловість, енергетика, легка промисловість, автомобілебудування.

На додаток  необхідно відзначити, що для залучення  іноземних капіталовкладень існує  практика грошового відшкодування інвесторам втрат, пов'язаних з інфляцією, практика кредитування експортних операцій і надання податкових пільг для компаній, що створюють:

- підприємства обробної промисловості у віддалених районах країни;

- продукцію, яка замінює імпортні товари;

- трудомісткі виробництва;

- підприємства, що використовують ноу-хау або невідомі раніше в  Марокко технології.

На рис.2.1 зображена  структура інвестицій у Марокко основних країн-інвесторів, якими є США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія и Канада.

Рис.2.1. Структура інвестицій у Марокко у 2011 році

Територія Марокко лежить в субтропічному та тропічному кліматичних поясах. Середні річні температури ніде не опускаються нижче +19 ... +21 ° С.

Рослинний світ Марокко представлений високогірними альпійськими луками, густими лісами, степом по околицях Сахари та оазисами в пустелі. До середземноморських різновидів рослинності відносяться карликовий дуб, колючі чагарники, а також різнотрав'я (лаванда і материнка). Для Марокко характерний Маквіс – низькостовбурове рідколісся з домінуванням кам'яного і коркового дуба. У горах і на рівнинах значні площі зайняті також лісами з сосни алепської та ялівцю.

У центральній частині Рифу, на півночі Середнього і сході Високого Атласу удосталь росте кедру атласького (Cedrus atlantica), який високо цінується за свою запашну деревину. Ендемічна для південного заходу Марокко рослина, схожа на оливу, арганія колюча (Argania spinosa), яка називається також залізним деревом, дає плоди, з насіння яких отримують олію. Північно-східні степи на північному сході Марокко вкриті особливим різновидом ковилю під назвою альфа або еспарто (Stipa tenacissima); ця трава дає цінне рослинне волокно, і її спеціально заготовляють для виробництва високоякісного паперу. У Марокко багато рослин, занесених з інших регіонів із середземноморським кліматом, особливо евкаліптів та кактусоподібної опунції.

Багато тварин, які мешкали у Північній Африці в римську епоху, до нашого часу вимерли, у тому числі крокодил, бегемот, жирафа, буйвол, слон і лев. У пустельних областях Марокко водяться газелі і чимало різновидів змій, зокрема гадюкові. На плато Середнього Атласу зустрічаються кабани, лисиці, рисі, шакали і безхвості макаки, а у високогір’ях Високого Атласу – гривастий баран (Ammotragus). Коні були завезені в країну приблизно у 1600 до н.е., а одногорбі верблюди (дромедари) з'явилися тут з ісламськими завойовниками у VІІ ст. Марокко знаходиться на шляху сезонних перельотів птахів між Європою та Африкою. Тут часто можна побачити лелек і їхні гнізда. У сільськогосподарських районах водяться сови, зозулі, сивоворонки й сороки, а на болотах – чаплі. У горах нерідко зустрічаються мишоїди, грифи, беркути, яструби, шуліки, боривітри і дербники.

Різноманітна геологічна будова території Марокко, значна кількість стародавніх кристалічних і метаморфізованих, а також вулканічних порід разом з відкладами стародавніх морів і лагун - все це зумовило виняткове багатство країни на корисні копалини. В Анти-Атласі знаходяться пов'язані з виходами найдавніших порід родовища жильного золота, руд марганцю, кобальту, нікелю, міді тощо. Високий Атлас і центральна частина країни є металогенічними провінціями, пов'язаними з інтрузивними породами, до яких належать родовища багатьох руд кольорових і рідкісних металів (свинець, цинк, миш'як, вольфрам, молібден тощо). У палеозойських осадових породах центральної частини Марокко знайдені багаті родовища залізних руд, а в мезозойських відкладеннях - поклади марганцевих руд. У морських третинних відкладах на заході країни утворилися величезні скупчення фосфоритів і вторинних свинцево-цинкових руд. У передрифському прогині є нафта, а на північному сході країни знаходиться кам'яновугільний басейн Джерада. У Марокко є великі родовища і таких цінних нерудних копалин, як флюорит, графіт, слюда, азбест, багато мінеральних солей. Значними є запаси будівельних матеріалів (глини, мерклі, будівельного та облицювального каміння тощо). Запаси гіпсу, галіту та деяких інших природних солей настільки значні, що їх обсяги назвати практично не можливо. Але геологічні особливості території Марокко викликають і несприятливі для людини явища - підвищену сейсмічність. Щороку тут відбуваються різної сили, а періодично катастрофічні землетруси, подібні до агадирського 1960 р. (тисячі людей загинуло, місто було зруйноване).

На сході  материка значними є гідроенергоресурси, особливо у басейнах Лімпопо і Замбезі, освоєння яких тільки почалося.

Природні багатства  регіону сприяють інтенсивному розвитку багатьох галузей господарства: різноманіття мінеральної сировини — гірничодобувної, металургійної та хімічної промисловості; агрокліматичні ресурси — багатогалузевого сільського господарства, унікальні ландшафти, рослинний та тваринний світ — сучасної туристичної інфраструктури.

Марокко є досить самодостатньою країною із великими запасам природних мінеральних ресурсів, значною чисельністю дешевої робочої сили та сприятливими умовами для інвестування, що робить цю країну привабливою для іноземного капіталу, і зумовлює швидке економічне зростання, яке робить цю країну одною із найпотужніших та економічно розвинених країн на всьому африканському континенті.

 

РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ КРАЇНИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ ТА ГЛОБАЛЬНОМУ  РІВНІ

Марокко – член таких організацій: Ліга арабських держав, організація Ісламська конференція, Франкофонія, група Середземноморського діалогу, Постійна консультативна ради країн Магрібу, та "Група 77". Єдина Африканська країна, що не є членом Африканського Союзу.

Ліга арабських  держав одна з регіональних організацій арабських держав Південно-Західної Азії, Північної і Північно-Східної Африки. Створена в Каїрі 22 березня 1945 Єгипетом, Сирією, Іраком, Ліваном, Трансіорданією, Саудівською Аравією. Ємен приєднався 5 травня 1945. Наразі нараховує 22 члени. Марокко вступило 1 жовтня, 1958 року.Головною метою приєднання було залучення тісніших відносин між державами-членами і координація взаємодії між ними, задля захисту своєї незалежності і суверенітету, і вирішення загальних питань й інтересів країни.

                                             

                                                 Рис.3.1. Прапор Ліги арабських держав

 

"Група  77"(G - 77) або "група сімдесяти семи"(Group of Seventy Seven) - найбільша міждержавна організація країн, що розвиваються, ООН, що діє у рамках, і її органів. Рішення про створення угрупування було прийняте на нараді міністрів країн Азії, Африки і Латинської Америки, що розвиваються, в 1964 році, а офіційно оформлена вона була на 1-ій сесії Конференції ООН по торгівлі і розвитку, що проходила в Женеві 15 червня того ж року. Первинна кількість країн-членів нової організації дорівнювало 77, але їх число росло у міру прийняття нових країн до складу.Марокко входить до складу засновників групи.Основною метою Марокко при долучені до групи було усунення асиметрії у багатосторонній торговій системі;організація ефективної передачі ресурсів між країнами, що розвиваються і розвиненими, у тому числі офіційна допомога в цілях розвитку і зняття боргових зобов'язань;вирішення проблеми нестійкості ринків сировинних товарів і усунення протекціоністських бар'єрів на шляху доступу до ринків розвинених країн;забезпечення погоджених глобальних заходів реагування з боку міжнародного співтовариства з питань стійкого і соціального розвитку, збільшення частотності фінансових криз, субсидування торгівлі(передусім сільськогосподарською продукцією), що зростає ролі інформаційно-комунікаційних технологій і незаконних міжнародних.

Долучення Марокко до цих  організацій дало сильний прорив у сфері економіки.Допомогло зміцнити стосунки з країнами-сусідами і частково вирішено проблему не стійкого ринку в Марокко.

Щодо військової програми,то Марокко також приймає дружні візити кораблів постійної військово-морської групи НАТО до портів, проводиться навчання інструкторів на місцях мобільними навчальними групами НАТО та візити експертів НАТО з метою оцінки можливостей подальшої співпраці у військовій сфері. Двічі на рік проводяться консультації в рамках військової програми за участю військових представників НАТО і Марокко.В листопаді 2004 року в штаб- квартирі НАТО в Брюсселі відбулося офіційне засідання Військового комітету НАТО на рівні начальників Генеральних штабів за участю представників семи країн. Під час дискусій увага була зосереджена на необхідності ефективного обміну антитерористичною розвідувальною інформацією та способах її забезпечення спільними зусиллями.Практична взаємодія знайшла своє ефективне втілення в участі, яку і Марокко брало в минулому і беруть нині в операціях під проводом НАТО в рамках Сил втілення (ІФОР) і Сил стабілізації (СФОР) в Боснії та Герцеговині, а також в Силах Косова (КФОР)

                                              

                                                    Рис.3.2 Логотип організації

 

                                                               

 

                                                    Рис.3.3.Картосхема країн-членів групи

Також Марокко  належить до таких профспілкових  об’єднаннь.

Загальна  спілка марокканських трудящих - ЗСМТ(Union  Generale  des Travailleurs  du Maroc - UGTM).  Заснована в 1960 р.  Налічує 67З тис. членів. Перебуває під контролем партії Істікляль. Генеральний секретар -  Мохамед АНДАЛУССІ(Mohamed Benjelloun Andaloussi). 

Демократична  конфедерація праці - ДКП (Confederation Democratique du Travail - CDT).  Заснована в листопаді 1978 р. в результаті розколу в Марокканській спілці праці.  Налічує 400 тис.  членів. Контролюється партією Соціалістичний союз народних сил. Генеральний секретар – Нубір

Марокканська спілка праці - МСП (Union Marocaine du Travail). Заснована в березні 1955 р. Налічує 700 тис.  членів. Генеральний секретар - Махджуб бен СЕДДІК (Mahjoub Ben Seddiq).

РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КРАЇНИ

Марокко - країна з багатою культурою та цивілізацією, що лишалися практично в первозданному вигляді протягом тривалого часу. Мароканська кухня довго вважалась однією з найрізновидніших кухонь світу.

Марокко - багатонаціональна  країна, що на протязі своєї багатовікової  історії на додачу до корінних бербер приймала багато етнічних груп, що прибували зі сходу (фінікійців, евреїв, арабів), півдня (маври), та півночі (римлян та вандалів), кожна з яких мала істотний вплив на соціальну структуру Марокко. Тут розповсюджені багато вірувань - від язичництва до юдаїзму, християнства, та ісламу.

Серед своїх  основних пріорітетів Марокко визначило  захист культурного різноманіття та збереження культурного надбання.

Освіта.

Відповідно  до традицій ісламу програма шкільного  навчання у доколоніальний період включала в себе переважно вивчення релігії, а також філософії та географії. Основу складало заучування напам'ять Корану і життєпису (т.зв. хадіси) пророка Мухаммеда. Курс ісламської освіти починався в сусідній школі під керівництвом скромного наставника-факіха і міг завершитися у заснованому в 859 р. університеті Карауїн у Фесі.

 Програма  сучасної освіти в Марокко  розрахована на п'ять років  навчання в початковій школі,  чотири роки – у середній  і три – у вищій школі.  Кульмінація навчального процесу  – складання державних іспитів, аналогічних екзаменам на ступінь бакалавра у французьких навчальних закладах. Перші чотири роки викладання у школах ведеться виключно арабською мовою, в середній школі використовуються арабська і французька. Стосовно мови навчання у вищій школі, то її вибір залежить від конкретного предмета, що вивчається. Програми навчання розробляються міністерством освіти. Навчання у державних університетах ведеться французькою мовою, що вимагає додаткових зусиль з боку студентів, оскільки у середніх школах викладання ведеться арабською.

  Провідним  навчальним закладом у системі  вищої школи є університет  ім. Мухаммеда V в Рабаті. На фоні  недостатнього фінансування вищих  навчальних закладів з 1985 р.  у країні функціонує система  професійних коледжів і приватних шкіл, де навчають бізнесу, управлінню виробництвом і роботі на комп'ютері.

 У середині 1990-х років відкрив свої двері  університет Аль-Ахавайн, створений  у районі Атлаських гір (м.Азру), який відразу ж завоював популярність  серед молоді. Фінансування університету здійснюють королівські дома Марокко і Саудівської Аравії.

Література.

Марокканська  літературна традиція бере свій початок  від початкового періоду арабізації країни, створення міст і поширення  досягнень ісламської цивілізації. Ймовірно, найбільш знаменитим з перших марокканських авторів був Ібн Баттута. Він народився 1304 р. у Танжері і провів своє життя, подорожуючи багатьма країнами, від Малі до Індії та Китаю. У 1356 р. Ібн Батута завершив роботу над книгою своїх подорожей. У сучасній літературі Марокко знаходять своє відображення головні проблеми 20 ст.: національно-визвольний рух, збереження традиційних культур, ісламські духовні цінності. З одного боку, марокканська літературна традиція є частиною літератури Близького Сходу і Франції, з іншого – цілком своєрідна.