Генеза та функції держави

Територія, що окреслюється кордонами держави. Закони й повноваження держави поширюються на всіх людей, які проживають на певній території. Сама держава будується не за кровнородинними (кровними) чи релігійними ознаками, а на основі територіальної і, часто, етнічної спільності людей.

Територія — це просторова форма і матеріальна основа життєдіяльності  людей. Кожна держава має свої територіальні кордони, які формувались  і установлювалися різними шляхами: стихійно, спонтанно, як відображення існуючих природних меж (ріки, моря, гори тощо); установлені примусово внаслідок воєн чи міждержавних конфліктів; стали результатом міжнародно-правових угод та ін.

Сучасне міжнародне право  виходить із принципу недоторканності й територіальної цілісності держав, недопущення насильницького переділу територій держав, відторгнення будь-якої частини їх. Поважання територіальної цілісності й недоторканності кордонів є необхідним елементом усіх міждержавних політичних договорів.

2. Посутньою ознакою держави є народ, який проживає на території держави, має свою ієрархію, структуру, організацію і державно-правовий статус, об´єднаний правовим союзом громадян, громадянством. У світі існує два головні способи набування громадянства: від народження або через надання громадянства особі з її волі (натуралізація) уповноваженими на те державними органами.

3. Важливою ознакою  держави є її суверенітет, який  визначають як делеговану народом  верховну владу, її верховенство на всій території держави. У будь-якому сучасному суспільстві є багато влад: сімейна, виробнича, партійна, церковна і т. ін. Але найвищою владою, рішення якої обов´язкові для всіх громадян, організацій та установ, володіє держава. Тільки їй належить право на видавання законів, які обов´язкові для всього населення.

4. Наявність закону. Закон є перша субстанція влади. Усі великі володарі й царі були передовсім законодавцями (Соломон, Моисей, Ярослав Мудрий, Наполеон та ін.). У законі і через закон влада істотно змінюється; вона перестає бути сваволею й стає всезагальною нормою.

5. Монополія на легальне застосування сили, фізичного примусу. Діапазон державного примусу дуже широкий — від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавляти громадян найвищих цінностей, якими є життя й свобода, визначає особливу важливість і дієвість державної влади. Для виконання примусу в держави є спеціальні засоби (зброя, тюрми тощо), а також органи — армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

6. Право справляти (стягувати) податки і збори з населення. Податки необхідні для утримання численних службовців і чиновників та для матеріального забезпечення державної політики: оборонної, економічної, соціальної тощо.

7. Відокремлення публічної влади від суспільства, її розбіжність з організацією всього населення, поява прошарку професіоналів-управлінців. Ця ознака відрізняє державу від родоплемінної організації, що будується на принципах самоуправління. 
   8. Претензія на представництво суспільства як цілого і захист загальних інтересів і спільного блага. Жодна організація, крім хіба що партій тоталітарних держав, не претендує на представництво і захист усіх громадян і не володіє для цього необхідними засобами.

9. Наявність чітко визначених державних символів: герба, прапора, гімну. [7, c 45 – 49]

У статті 20 Конституції  України вони означені так: Державний  Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. [ 1, c. 5]

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, який приймається не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України  — національний гімн на музику М. Вербицького  зі словами, затвердженими законом, що приймається не менше ніж двома  третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Визначення загальних ознак держави має не тільки наукове, а й практично-політичне значення, особливо в міжнародних відносинах і в міжнародному праві. Держава — суб´єкт міжнародних відносин.

Тільки на основі володіння  якостями держави ті чи інші організації  визначаються суб´єктами міжнародного права і наділяються відповідними правами й обов´язками. У сучасному міжнародному праві виділяють три мінімальні ознаки держави: територія, народ, який об´єднаний правовим союзом громадян (громадянством), і суверенна влада, що здійснює ефективний контроль хоч би над більшою частиною територій і населення.

[ 5, c. 5-7]

3. Характеристика основних функцій держави.

Будь-яка держава існує  для того, щоб забезпечувати реалізацію тих цілей, які стоять перед нею  в рамках даної політичної системи суспільства. Через те держава здійснює відповідну діяльність у різних сферах суспільства, тобто виконує певні функції. Для цього їй у рамках політичної системи суспільства делеговані відповідні повноваження і права.

Функції держави –  це основні напрямки діяльності держави, що характеризують її призначення у суспільстві. У функціях держави виражається її сутність та реальна роль, яку держава відіграє у вирішенні основних питань суспільного життя.

Залежно від того, в  якій сфері життєдіяльності суспільства  держава здійснює свої функції, їх можна поділити на такі:

• функції політичного характеру, тобто регулювання й управління відносинами у сфері політичної системи суспільства;
• функції економічного характеру, пов’язані з управлінням відносинами у сфері виробництва й керівництва економікою;
• функції соціального характеру, тобто регулювання й управління відносинами між верствами, класами, націями, групами тощо;
• функції гуманітарно-культурологічного характеру, що регулюють відносини у сфері захисту прав і свобод особистості, освіти, засобів масової інформації тощо;

міжнародні функції  полягають в участі і представленні  даної країни у відносинах з іншими країнами.

Названі функції держави можна класифікувати й на основі інших ознак, зокрема, залежно від періодичності виконання вони можуть бути:

А) постійними, тобто такими, які держава здійснює завжди (наприклад, гарантування безпеки людей, які  живуть на даній території, репрезентація даного суспільства на міжнародній арені тощо);

Б) тимчасовими, що їх держава  виконує іноді за певних обставин (організація заходів для подолання  наслідків стихійного лиха та ін.).

Залежно від характеру  функцій, які виконує держава, їх можна поділити на:

законодавчу, тобто функцію, в ході реалізації якої держава через  видання відповідних нормативних  актів регулює відносини;

• виконавчо-розпорядчу, тобто функцію, виконуючи яку держава ухвалює і втілює в життя певні управлінські рішення і таким чином вирішує проблеми, що стоять перед нею;
• правоохоронну, тобто функцію, здійсненням якої через специфічні види діяльності (судочинство, прокурорський нагляд тощо) держава добивається утвердження законів, що діють у даній країні, та інших нормативних актів.

Залежно від того, як функції  співвідносяться із суспільством, елементом  якого є держава, вони можуть бути:

А) внутрішніми, тобто  такими, які держава здійснює безпосередньо  на території країни;

Б) зовнішніми, що їх держава  виконує в процесі участі даної країни у міжнародних відносинах.

• Внутрішні функції – це такі напрямки і сторони діяльності держави, в якихконкретизується її внутрішня політика відносно економічних, соціально-політичних, екологічних, культурних та інших сторін життя громадянського суспільстві.

Зовнішні функції –  це основні напрямки і сторони  діяльності держави за її межами у  взаємовідносинах з іншими державами, міжнародними організаціями і світовим співтовариством в цілому. До зовнішніх  функцій відносять:

• захист території, на яку поширюється державний суверенітет;
• зміцнення обороноздатності країни, підтримання бойової могутності збройних сил;
• захист миру та участь у боротьбі з порушенням міжнародного правопорядку;
• організація і підтримка, а також розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;
• захист інтересів держави і її громадян у взаємовідносинах з іншими державами;
• здійснення зовнішньої політики, міждержавного співробітництва у різних сферах суспільного життя.

Поділ функцій на внутрішні і зовнішні багато в чому є умовним. Адже діяльність держави всередині країни – у сферах економіки, політики, культури та ін. – залежить, і часом значною мірою, від зовнішніх умов, від зовнішньоекономічних і культурних зв’язків. Особливо яскраво це виявляється за нинішніх умов, коли, наприклад, у Європі велика кількість країн інтегрована у таке наднаціональне утворення, як Європейський Союз.

Розглянемо основні  п’ять державних функцій, які  ми слідом за більшістю сучасних дослідників  вважаємо спільними для будь-якого типу держави. [7, c. 34-38]

3.1 Політичні функції держави

Під політичними функціями  держави державно-правова наука  розуміє регулювання й управління відносинами у сфері політичної системи суспільства. Політична  система суспільства – це система  відносин, яку утворює взаємодія політичних інститутівміж собою в процесі формування й реалізації політичної влади.Складовими частинами політичної системи єдержава, політичні партії і рухи, громадські організації, а також інститути, які мають на меті певні політичні цілі. Крім того, інститутами політичної системи суспільства є право, політичні традиції, настанови тощо.

Держава як політичний інститут складається навколо відносин, пов’язаних із виникненням і функціонуванням  відокремленої від суспільства  особливої управлінської системи – публічної влади. Держава здійснює свої повноваження за допомогою специфічної форми влади – державної влади. Для чого суспільству потрібна державна влада? Влада – це зв’язок, що виникає у відносинах соціальних суб’єктів і визначає характер і спрямованість поведінки одних із них залежно від волі інших. Таким чином, сутністю влади є відносини панування (керівництва, домінування) і підпорядкування (добровільного чи примусового). До розподілу суспільства на соціально неоднорідні частини також існувала влада – її називають соціальною владою, вона забезпечувала цілісність, єдність і керованість соціально однорідного (первісного) суспільства. Органи соціальної влади (збори роду, збори старійшин роду, збори старійшин племені, воєначальники племені, вождь племені тощо) не мали політичного характеру (оскільки політика – це врешті-решт відносини між різними частинами соціально неоднорідного суспільства), вони не поділялися за окремими функціями на певні види, - а у соціально неоднорідному суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади. [5, c. 41-41]

Держава для здійснення своїх функцій має спеціальні органи і установи, що забезпечують їй можливість реалізовувати політичну  владу, застосовувати примус, надавати інтересові загальнообов’язковий характер. Держава має змогу застосовувати для впливу на інші соціальні інститути специфічні методи, яких іншв політичні інститути не мають, наприклад, законодавство, правосуддя тощо. За основу поділу державних органів беруть їх відношення до законодавчих, виконавчо-розпорядчих і правоохоронних функцій держави. Згідно з цим державні органи поділяють на законодавчі, виконавчі, судові та правоохоронні.[6, c. 34-38]

Отже, державне управління – це діяльність спеціально утворюваних державних органів і посадових осіб, які становлять систему органів виконавчої влади. Особливою властивістю державного управління є те, що органи, які його здійснють, створюються у передбаченому Конституцією порядку виключно для реалізації виконавчо-розпорядчо (адміністративної) влади. Орган виконавчої влади можна визначити як організаційно-правову частину державно-управлінського апарату, що здійснює від імені і за дорученням держави відповідні функції (виконує законодавчі акти) і внаслідок цього наділена відповідною компетенцією, певною організаційною структурою, територіальним масштабом діяльності. [ 7, c. 32]

3.2. Економічні функції

Економічними ми називаємо  функції держави, пов’язані з  управлінням відносинами у сфері  виробництва й керівництва економікою.

На перших порах розвитку у Європі так званої буржуазної (або  капіталістичної) держави зміст  функції державного регулювання  економікою був мінімальним. У так  званих соціалістичних країнах, особливо ж у колишньому Радянському Союзі, «державне регулювання економічних відносин було абсолютно пануючим і стосувалося буквально всього, - від рівня державних інвестицій в ту чи іншу галузь економіки до встановлення найменування продукції і ціни на неї».

Обмеження економічної  свободи громадян приводить до обмеження всіх свобод і зосередженню величезної влади в руках бюрократії. Саме бюрократія стає реальним власником засобів виробництва. Зосередження всієї основної маси об’єктів власності в руках держави призводить до того, що держава як політична організація, що управляє суспільством, водночас стає найбільшим монопольно господарюючим суб’єктом. Такий протиприродний стан може підтримуватися тільки активним втручанням держави в економіку, тоталітарною перебудовою економічного життя, як це було в колишньому СРСР. [ 8, c. 45]

Ліберальна ж точка  зору орієнтує не на революцію у  суспільно-економічних відносинах, а на еволюцію, яка повільно і  поступово поліпшує становище людини. Західними економістами давно вже  розроблена модель лібералізації і  свободи в економіці.найголовніше в такій моделі те, що вона передбачає вельми стримане правове регулювання економічних відносин, - “стримане” щодо надмірного втручання держави у стихію ринкових відносин, пов’язаних з виробництвом товарів і послуг. Закон не може і не повинен передбачати всі локальні ситуації, які виникають у практичній діяльності господарюючих суб’єктів. Вони надто різноманітні і залежать від багатьох випадкових обставин, непередбачуваності мотивів і вчинків окремих осіб, результатів їх діяльності, стихійності ринкових відносин. Ліберальна модель державного регулювання економіки розвивається у відповідності з теорією “держава – нічний сторож”, - тобто, держава покликана охороняти відносини, які складаються між господарюючими суб’єктами, але не втручатися в їхні внутрішні справи . [ 8, c. 34]