Фінансова і монетарна політика Європейського валютного союзу

o безперервності: нові сфери дії  мають базуватися за можливістю  на існуючій інфраструктурі національних  банків, якщо це не суперечить  іншим принципам;

o гармонізації (суперечить принципу  децентралізації): інструменти грошової політики мають бути уніфіковані для всієї єврозони з метою досягнення однакової дії грошово-політичних заходів для всіх фінансових інститутів;

o ефективності грошово-політичної лінії: інструментарій грошової політики має забезпечувати Раді ЄЦБ можливість спільно з іншими керівними органами ЄСЦБ впроваджувати єдину грошово-політичну лінію.

У процесі розвитку інструменти  центральних банків все більше набували характеру короткотерміновості: з одного боку, це сталося внаслідок прискорення швидкості обробки інформації та розвитку комунікаційних мереж; з іншого боку, переорієнтація банків на короткотермінові інструменти була викликана зростаючими обсягами міжнародних фінансових операцій.

ЄСЦБ застосовує три  категорії інструментів:

o операції на відкритому  ринку (ореп market operations);

o постійні механізми  рефінансування (standingfacilities);

o обов'язкові резерви  (minimum reserves).

Операції на відкритому ринку є важливим елементом грошової політики ЄСЦБ і служать для регулювання рівня відсоткових ставок та банківської ліквідності євроринку. ЄСЦБ розрізняє декілька типів інструментів для проведення операцій на відкритому ринку:

o зворотні операції (reverse transactions). Ці операції базуються на заставі або продажу цінних паперів з правом викупу (форвард);

o прямі операції (outright transactions). Під час цих операцій  центральні банки здійснюють  остаточний продаж або купівлю  цінних паперів з повним переходом  права власності;

o емісія боргових сертифікатів (issuance of dept certifications). З метою отримання  додаткової ліквідності ЄСЦБ  може випускати для банківського  сектора боргові сертифікати  з максимальним терміном дії  до 12 місяців;

o валютні свопи (foreign exchange swaps). В рамках цих операцій вимоги в євро обмінюються шляхом купівлі/продажу на вимоги в іншій валюті. Одночасно укладається форвардна угода про зворотні продаж/купівлю у майбутньому;

o акцепт строкових  депозитів (collection of fixed-term deposits). У  межах цих операцій ЄСЦБ приймає від комерційних банків країн Європейського валютного союзу через відповідні центральні банки строкові депозити з фіксованим терміном дії та під фіксовані ставки відсотків.

Операції на відкритому ринку ініціюються ЄЦБ, який визначає інструменти, строки та умови їх здійснення. Операції на відкритому ринку здійснюються шляхом стандартного аукціону (протягом 24 годин), швидкого аукціону (протягом 1 години) та на основі взаємних угод. Залежно від цілі, регулярності та механізму операції на відкритому ринку поділяються на чотири категорії:

1) основні операції  з рефінансування (main refinancing operations) - регулярні зворотні операції  з терміном дії до двох тижнів. Здійснюються щотижня національними  центральними банками шляхом  проведення стандартних аукціонів;

2) продовжені операції  з рефінансування (longer-term refinancing operations) - зворотні операції з терміном  дії до трьох місяців. Здійснюються  раз на місяць національними  центральними банками шляхом  проведення стандартних аукціонів;

3) операції тонкого  настроювання (fine-tuning operations) проводяться  національними центральними банками  з метою згладжування непередбачених  коливань на грошовому ринку:  мають, як правило, форму зворотних  операцій, але можуть проводитися  також у вигляді прямих операцій і валютних свопів та акцепту строкових депозитів на базі швидких аукціонів або взаємних угод;

4) структурні операції (structural operations), що здійснюються за  допомогою емісії боргових сертифікатів, зворотних і прямих операцій  шляхом стандартного аукціону або на основі взаємних угод. Використовуються з метою узгодження структурних позицій ЄСЦБ і фінансового сектора.

Постійні механізми  рефінансування виступають важливими  інструментами рефінансування центральних  банків Європейського валютного союзу та поділяються на два типи:

o механізм граничного  рефінансування (marginal lending facility) надає  національним центральним банкам  країн Європейського валютного  союзу можливість запозичати  у ЄСЦБ ліквідність протягом  ночі. Такі кредитні лінії служать для перекриття ліквідних прогалин на балансових рахунках банків та надаються за відсотковою ставкою, яка дорівнює верхній межі відсоткової ставки денних торгів;

o депозитний механізм (deposit facility), в рамках якого центральні  банки можуть протягом ночі депонувати зайву ліквідність на рахунках ЄЦБ.

Євросистема забезпечує контрсторони двома постійними засобами обслуговування: граничним кредитом та депозитом на умовах "овернайт", які є відповідно вищими та нижчими  приблизно на І % від мінімальної  ставки за головними операціями рефінансування, та формують коридор для ринкової ставки "овернайт" (рис. 5.3).

Рисунок 5.3. Головні ставки монетарної політики Європейського центрального банку у 2000 році

Дія цих інструментів визначає пропозицію ринку альтернативного  джерела отримання додаткової ліквідності  або короткострокового вкладення  надлишку, що, фактично, є засобом  зняття тиску на короткострокові  ставки грошового ринку. Доступ до цих механізмів мають інститути, які відповідають загальним критеріям прийнятності та володіють відповідними активами для проведення угод за механізмом "репо" (граничне кредитування) або "аутрайт" (граничний депозит). Причому, на відміну від умов кредитування, депозитне вкладення потребує відповідного звернення-заяви до центрального банку країни-члена системи ЄЦБ не пізніше, ніж за 30 хвилин після фактичного закриття системи розрахунків у реальному часі TARGET (Trans-European Automated Real-time Gross settlement Express Transfer), тобто до 18:30. Набір активів для операцій відкритого ринку, внутрішньо-денних та граничних кредитів ЄЦБ однаковий, і визначається цінними паперами, які формують два рівні.

1. Система обов'язкових  резервів була введена в країнах єврозони за рішенням Ради ЄЦБ у липні і 998 р. Вона виконує три функції:

o стабілізація ринкових  відсоткових ставок;

o підвищення попиту  на гроші центрального банку  та забезпечення ефективного  регулювання ліквідністю, зокрема,  з огляду на розвиток електронних платежів;

o збільшення відсоткової  еластичності щодо попиту на  гроші.

2. ЄЦБ пропонує кредитним  закладам систему мінімальних  резервних вимог (табл. 5.8), що дозволяє  використовувати положення про  усереднення обсягів резервів  на основі середньої величини сальдо на резервних рахунках на кінець місяця протягом періоду обрахування (періоду резервування) в один місяць. Ці резерви винагороджуються за ставкою основних операцій рефінансування Євросистеми протягом періоду обрахування. Така система досить прогресивна, оскільки: 1) дозволяє компенсувати тягар "неявного податку" за рахунок отримання винагороди і 2) сприяє збереженню буферної функції.

Для конкурентного врівноваження  між країнам Європейського валютного  союзу та іншими країнами ЄС, в яких відсутні вимоги обов'язкових резервів (Великобританія, Данія, Швеція), на залишки на рахунку обов'язкових резервів нараховуються відсотки, рівень яких відповідає відсотку з основних операцій з рефінансування.

Підходи до визначення грошово-політичної стратегії, які існували в європейських країнах до створення Європейського валютного союзу, були неоднаковими. З огляду на це навіть після формального приведення національних законодавств у відповідність до стандартів ЄЦБ країни-члени валютного союзу потребуватимуть більше часу для

пристосування національної грошово-політичної традиційності  до нових вимог комунітарної європейської грошової політики.

Таблиця 5.8. Характеристика системи резервних вимог ЄЦБ

Найбільш уразливим  місцем у макроекономічній архітектурі  Європейського валютного союзу  є недостатня фінансова конвергенція його членів та децентралізація фіскальної політики за умов відсутності політичного  союзу.

Фінансові негаразди в Європі пов'язані не тільки із зловживаннями та несолідною фінансовою поведінкою. Здебільшого вони викликані розв'язанням структурних проблем та несприятливим розвитком кон'юнктури. Концепція Маастрихтського договору спрямована саме на досягнення тривалої фінансової конвергенції.

Офіційні вимоги щодо централізації фінансової політики в Європі були сформульовані ще у 1977 р. у спеціальному документі Комісії  Європейської співдружності, який став відомим під назвою "Звіт МакДугалла". Незважаючи на це, в Європейському валютному союзі фінансова політика залишається на національному рівні.

Для посилення фінансової дисципліни членів Європейського валютного  союзу 2 грудня 1996 р. у Дубліні під  час Європейської Конференції голів  держав та урядів було схвалено проект Пакту стабільності та зростання для Європи (стабілізаційний пакт), ініційований Федеральним міністром фінансів ФРН Т. Вайгелем. Доопрацьований варіант стабілізаційного пакту було остаточно прийнято під час Європейської Конференції глав держав та урядів в Амстердамі у червні 1997 р.

Механізм дії стабілізаційного пакту полягає у наступному. У  разі перевищення розміру дефіциту члена Європейського валютного  союзу більш ніж на 3 % ВВП застосовуються автоматичні санкції. Вони вводяться  проти певної країни шляхом відкриття нею депозитного рахунку на користь Європейської комісії, за яким не сплачуються відсотки. Санкції складаються з двох основних елементів: фіксованої суми, яка дорівнює 0,2 % ВВП країни-штрафника, та змінного компонента, який дорівнює, відповідно, 0,1 % ВВП та нараховується за кожний відсотковий пункт перевищення 3-відсоткової референтної величини. Максимальна сума санкцій обмежується розміром 0,5 % ВВП.

Якщо у перший рік  після введення санкцій проти  певної країни їй не вдається покращити свій фінансовий стан і вона продовжує перевищувати встановлену норму, то у другому році ця країна перераховує на рахунок Європейської комісії лише змінну частину санкцій без фіксованої суми. Якщо після двох років у країні продовжує існувати недозволений рівень дефіциту бюджету, то сума на депозитному рахунку Європейської комісії перетворюється на грошовий штраф, який перерозподіляється між іншими членами Європейського валютного союзу, бюджети яких знаходяться у дозволених межах. Незначне перевищення норм дефіциту дозволяється у виключному випадку, якщо ВВП окремої країни скоротився протягом року більше, ніж на 2 %.

Міжнародні фінансові  ринки розглядають зростаючу  заборгованість певної країни Європейського  валютного союзу як проблему виключно цієї країни. Отже, умови кредитування погіршуються лише для однієї країни, для решти країн вони залишаються без змін. Проблема полягає в тому, що країна-боржник може опинитися у ситуації, коли міжнародні кредитори не зможуть більше визначити умови кредитування, якщо вважатимуть, що їй загрожує дефолт. У цьому випадку інші країни валютного союзу, відчувши небезпеку розповсюдження дефолту на їх територію, приймуть рішення "підстрахувати" країну-боржника шляхом покупки її державних цінних паперів. Це підсилить імідж країни-боржника на світових фінансових ринках та поліпшить умови її кредитування. Перешкодою такому "підстрахуванню" є положення Маастрихтського договору, яке забороняє країнам фінансувати дефіцити бюджетів один одного. Проте "спасіння" країни-боржника може бути життєво важливим для інших країн Європейського валютного союзу. У цьому випадку абсолютно зрозумілим є "творчий" підхід країни Європейського валютного союзу до прийняття бюджетних рішень з метою дотримання суворих бюджетних норм Маастрихтського договору. Останнє може суттєво послаблювати фінансову дисципліну в Європейському валютному союзі, однак може бути життєво необхідним для збереження всієї формації ЄС.

5.3. Роль євро  у міжнародній валютно-фінансовій  системі

Зі створенням Європейського  валютного союзу євро став важливою складовою міжнародної валютної системи.

Історія валютних відносин свідчить про те, що між міжнародним  значенням валюти та розмірами ВВП  і зовнішньої торгівлі країни, до якої ця валюта належить, існує прямий зв'язок. Переважна роль фунта стерлінгів до 1930 р. та домінуюча позиція долара до сьогоднішнього дня є прикладами такого зв'язку. Порівнюючи на цій основі США, Японію та єврозону, можна зробити висновок, що євро мало всі підстави стати вагомою ключовою міжнародною валютою та створити конкуренцію долару. За нижченаведеними критеріальними ознаками, характерними для ключової міжнародної валюти, валюта євро продемонструвала повну відповідність даним показникам.

Таблиця 5.9. Порівняння єврозони з економіками інших регіонів, 2009 р.

Блок/Країна	Населення млн. чол.	ВВП, трлн евро	Частка у світовому ВВП, %	Частка експорту у світовому обсязі експорту, %
Єврозона	328,6	8,88	23,4	7,83
Євросоюз (27)	499.7	11,08	28.4	12,24
Сполучені Штати Америки	309.3	11,38	24,6	8.49
Японія	127,4	4,78	8,7	4,66

Найбільш типовою ознакою  міжнародної валюти є її домінуюча  ринкова частка при виконанні  наступних міжнародних функцій:

o валюта розрахунків  (міжнародний платіжний засіб:  виставлення рахунків-фактур у  зовнішній торгівлі; роль посередника  у валютній торгівлі vehicle currency);

o валюта міжнародних  депозитів та інвестицій (міжнародний  засіб накопичення вартості; засіб  для емісії та депозиту міжнародних  облігацій, акцій та банківських  кредитів);

o резервна валюта центральних  банків (валютні резерви як "покриття" зовнішньоекономічної діяльності країни (імпорту); використання валютних резервів для проведення валютних інтервенцій);