Фінансова і монетарна політика Європейського валютного союзу

Стосовно критеріальних вимог  обсягів державної заборгованості, на початковому етапі конвергенції лише шість країни ЄС дотрималися  критерію заборгованості, в яких він  не перевищив референтної величини у 60 % (Фінляндія, Франція, Люксембург, Великобританія, Німеччина та Португалія). Для інших дев'яти країн цей критерій залишився неподоланним бар'єром (табл. 5.5, рис. 5.2.).

Таблиця 5.5. Державна заборгованість країн Євросоюзу, % до ВВП

Рисунок 5.2. Заборгованість у % до ВВП Євросоюзу та єврозони

На відміну від попередньо розглянутих  критеріїв конвергенції, заборгованість протягом 90-х років поступово  зростала майже в усіх країнах  ЄС. Це було зумовлено різними причинами. У Німеччині, наприклад, збільшення боргів було викликано об'єднанням з НДР, збільшенням суми трансфертних платежів у нові землі, переїздом уряду до Берліну, виплатами соціальної допомоги жертвам Другої світової війни. У Греції, Бельгії та Італії перевищення максимально допустимої межі у 60 % було особливо відчутним. Питання, коли цим країнам вдасться дотриматися цього критерію, залежить від багатьох чинників. По-перше, від співвідношення величин заборгованості та державного бюджету. Чим вище заборгованість, тим нижчим має бути бюджетний дефіцит. По-друге, від подальших зусиль фінансової консолідації. По-третє, від ефективності дії стабілізаційного пакту. По-четверте, від використання кредиторської позиції на міжнародному ринку капіталів (таку позицію мають, зокрема, Бельгія, ФРН, Нідерланди, Португалія).

Підсумовуючи настрої та передбачення багатьох аналітиків валютної інтеграції ЄС, можна сказати, що найсерйозніші  їх застереження пов'язані з тим, що зростання кон'юнктури може призвести  до ігнорування країнами Європейського  валютного союзу необхідності проведення структурних реформ ринку робочої сили, а також податкової системи та системи соціального страхування. Разом з тим нова валюта, на думку багатьох експертів, є запорукою чесної конкуренції.

Створенню Європейського валютного союзу передував багатоетапний процес валютно-фінансової інтеграції. На початку 1998 р. шляхом зусиль консолідації напередодні перевірки дотримання умов участі у валютному союзі країни ЄС досягли значних макроекономічних результатів. Проте для успіху та стабільності Європейського валютного союзу номінальна конвергенція має бути підтверджена забезпеченням довготривалої реальної та інституційної конвергенції.

Незважаючи на майже технічне дотримання фінансових критеріїв переважною більшістю  кандидатів, за рекомендацією Європейської комісії майже всі країни-порушники отримали зелене світло для членства у Європейському валютному союзі. А це є відверте порушення умов фінансової конвергенції, яка допускає перевищення рівнем заборгованості встановленої референтної величини лише за умови, якщо квота заборгованості швидко знижується та невпинно наближається до референтної величини.

5.2. Монетарні  і фіскальні аспекти інтеграції  в межах Європейського валютного  союзу

Головною умовою інституціонально-правової конвергенції для вступу до Європейського валютного союзу є вимога приведення національних законодавств про центральні банки у відповідність до стандартів європейської системи центральних банків (ЄСЦБ). У зв'язку з адаптацією національних законодавств до стандартів ЄСЦБ до них було внесено зміни з тих пунктів, які, зокрема, визначають основні завдання центрального банку, повноваження ради центрального банку з розробки грошової політики, регулюють відношення між центральним банком та урядом, закріплюють права емісійної монополії та визначають інструменти грошової політики.

У ст. З Протоколу "Про Статут ЄСЦБ та ЄЦБ" визначаються наступні основні завдання ЄСЦБ:

o розробка та реалізація грошової  політики;

o проведення валютних операцій;

o зберігання та управління офіційними валютними резервами членів Європейського валютного союзу;

o сприяння безперешкодному функціонуванню  платіжної системи;

o підтримання дій компетентних  органів банківського нагляду  з розробки директив та здійснення  наглядових функцій за діяльністю  кредитних інститутів та із забезпечення цінової стабільності.

Для створення грошово-політичного  авторитету та підвищення довіри серед  громадян Європейського валютного  союзу ЄЦБ розробив стратегію, за допомогою якої він досягає мети грошової стабільності в Європі.

Стратегія монетарної політики - це метод довгострокової дії, на підставі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати  для досягнення поставленої цілі.

Усі країни ЄС перед створенням Європейського валютного союзу  ставили перед собою однакову ціль монетарної політики - підтримання стабільності національної валюти, шляхи досягнення якої різнилися у площині вибору індикаторів цієї цінової стабільності (табл. 5.6).

Таблиця 5.6. Цілі грошової політики країн ЄС

Окремі країни намагалися досягти  цінової стабільності шляхом регулювання  зростання монетарних агрегатів (монетарний цільовий орієнтир monetary target), виходячи з того, що регулювання обсягу грошової пропозиції при достатньо стабільному попиту на гроші відповідним чином впливатиме на рівень цін та відсоткових ставок. Інші країни віддали перевагу прив'язці національної валюти до більш стабільної іноземної валюти (цільовий орієнтир у сфері валютного курсу exchange rate target - країни "блоку німецької марки" і учасники механізму валютних курсів Європейської валютної системи). Треті країни обрали шлях прямого регулювання інфляції без офіційного встановлення проміжних цілей (цільовий орієнтир інфляції inflation-targeting framework). Останній метод використовувався переважно в країнах, де було ускладнено регулювання грошової маси та відсоткових ставок унаслідок нестабільного грошового попиту.

Цінова стабільність в єврозоні вважається досягнутою тоді, коли річне зростання цін в країнах єврозони, виражене через гармонізований індекс споживчих цін (77 позицій), не перевищує 2% у порівнянні з попереднім роком.

Для досягнення зазначеної цілі ЄЦБ  згідно з рекомендаціями Європейського  валютного інституту ІЗ жовтня 1998 р. розробив комбіновану стратегію монетарної політики, яка спирається на два принципи. Перший принцип передбачає регулювання широкої грошової маси МЗ, річний маяк зростання якої встановлено на рівні 4,5 %. При цьому ЄЦБ не має на меті контролювати зростання таким чином, щоб досягти маяка. Передусім, цей маяк виконує роль інструмента. Передумовами дотримання монетарного маяка вважалося щорічне зростання реального ВВП на 2-2,5 % і щорічне уповільнення швидкості грошового агрегату МЗ на 0,5-1 %. Другий принцип - це широка оцінка загального розвитку цін та ризиків їх стабільності в єврозоні. Ця оцінка здійснюється ЄЦБ шляхом аналізу численних кон'юнктурних та фінансових індикаторів.

ЄЦБ використовує агрегат МЗ грошової маси як ранній показник зміни рівня цін. Відповідно до міжнародних стандартів ЄСЦБ визначила власну структуру грошових агрегатів, що складалася із грошових агрегатів M1, М2 та М3, складові яких і частки у грошовому агрегаті М3 наведено у таблиці 5.7.

Структура Європейської системи центральних банків

Заснування ЄЦБ, який разом з національними банками  інших держав-членів ЄС складає ЄСЦБ, є вагомою заслугою національних держав, які спромоглися віддати  велику частину свого суверенітету в галузі монетарної політики на наддержавний рівень.

До складу європейської системи центральних банків входять:

o Європейський центральний  банк;

o Національний банк  Бельгії (Banque Nationale de Belgique), керуючий - Гай Куаден (Guy Quaden);

o Бундесбанк, керуючий - Аксель Вебер (Axel A. Weber);

o Банк Греції, керуючий - Ніколас Гарганас (Nicholas С. Garganas);

o Банк Іспанії, керуючий - Мігель Фернандес Ордоньєс (Miguel Fernandez Ordoñez);

o Банк Франції (Banque de France), керуючий - Крістіан Нуайє  (Christian Noyer);

o Валютний Інститут  Люксембургу.

Таблиця 5.7. Складові грошових агрегатів Європейського валютного союзу

Відповідно до статті 106 Маастрихтського договору керівними  органами ЄЦБ є Рада Керуючих (Governing Council) та Директорій (Executive Board). Третім керівним органом є Розширена Рада (General Council), яку створено для регулювання відносин з членами ЄС, які з різних причин тимчасово не беруть участі у Європейському валютному союзі. До Розширеної Ради входять Президент та Віце-президент ЄЦБ, а також президенти всіх центральних банків країн ЄС.

Рада ЄЦБ, до якої належить як Директорій, так і президенти центральних банків держав-членів, які беруть участь в евро. Є головним органом прийняття рішень в ЄСЦБ. Визначає зобов'язуючі стратегічні напрями, приймає рішення та постанови щодо грошової політики. Рада Керуючих ЄЦБ є найвищим керівним органом, до складу якої входять члени Правління та президенти центральних банків країн Європейського валютного союзу. Кожний член Ради Керуючих ЄЦБ має один голос, її рішення приймаються звичайною більшістю голосів, крім тих рішень, які стосуються капіталу, мінімальних резервів та розподілу прибутків ЄЦБ. Рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів Ради ЄЦБ, причому вага голосу залежить від частки країни у капіталі ЄЦБ. За цими окремими рішеннями голоси членів директорату дорівнюють нулю і не враховуються при голосуванні.

Потрібно зазначити  цікавий аспект структури ЄСЦБ, що стосується децентралізації. Згідно з  цим рішення щодо регулювання грошового ринку приймаються централізовано (в тому числі і за участю центральних банків держав-членів), але реалізація політики відбувається за відповідним наказом ЄЦБ на рівні національних центральних банків. її завданнями є:

o розробка директивних ліній та прийняття рішень, необхідних для забезпечення належного виконання покладених на ЄСЦБ завдань;

o розробка грошової  політики для країн валютного  союзу та прийняття рішень  щодо проміжних цілей, центральних  відсоткових ставок та обсягів грошової емісії.

Директорій, до якого  належать Президент, Віцепрезидент  та чотири інші члени ЄЦБ. Відповідає за грошову політику згідно з напрямами  та рішеннями ради ЄЦБ і є виконавчим органом. Члени директорію призначаються  Радою Міністрів ЄС за рекомендаціями Європейської Ради. Правління складається з Президента, Віце-президента та чотирьох членів. Головними завданнями Правління є:

o підготовка засідань Ради Керуючих  ЄЦБ;

o виконання рішень з монетарної  політики Ради Керуючих ЄЦБ;

o організація поточної роботи ЄЦБ.

Відповідно до Маастрихтського  договору члени Правління ЄЦБ  призначаються урядами країн-членів Європейського валютного союзу  за рекомендацією Ради ЄС та після  заслуховування Європейського парламенту з кола досвідчених та визнаних експертів  з валютних та банківських питань. Президент Правління призначається терміном на вісім років, Віце-президент - на чотири роки, а інші члени - терміном від п'яти до восьми років без права повторного призначення.

До Розширеної ради ЄЦБ належать також президенти всіх центральних банків держав-членів (27). Вона виконує роль попередника ЄЦБ - Європейського Валютного Інституту. До її діяльності зокрема належить нагляд за Європейським валютно-курсовим механізмом II, який передбачає максимальні коливання на 2,25 % від провідного курсу євро.

Існують також 13 комітетів, які своєю  діяльністю допомагають прийняттю  рішень ЄЦБ/ЄСЦБ, наприклад з питань бухгалтерського обліку, банківського нагляду тощо.

Слід зазначити високий рівень незалежності ЄСЦБ, який охоплює як сам ЄЦБ, так і всі центральні банки ЄСЦБ. Саму незалежність можна поділити на чотири аспекти:

1) інституцій на незалежність: ніяка  установа ЄСЦБ або члени комісій  з прийняття рішень не мають  права виконувати будь-які накази  будь-яких органів ЄС чи держав-членів;

2) персональна незалежність: президент ЄЦБ виконує свої функції протягом 5 років, члени директорію - 8 років;

3) функціональна незалежність: головні  стратегічні напрямки ЄЦБ полягають  у забезпеченні стабільності  цін (індекс споживчих цін щодо  попереднього року повинен бути менше 2 %) та підтримці загальної економічної політики ЄС, якщо останнє можливо без будь-якого негативного впливу на виконання першої мети.

4) фінансова незалежність: ЄЦБ має  власний капітал та бюджет  Міжнародні резерви становлять 531,00 млрд дол. (за даними МВФ. станом за лютий 2009 р.).

В основу ЄЦБ було покладено модель політично незалежного Федерального банку ФРН. Європейську систему  центральних банків було побудовано за прикладом банківської системи  ФРН. Місце розташування ЄЦБ - Франкфурт-на-Майні.

Макроекономічна дисципліна країн  Європейського валютного союзу  контролюється за допомогою стабілізаційного пакту для Європи, який запропонував Федеральний міністр фінансів ФРН  Т. Вайгель. Стратегічна мета ЄЦБ - підтримання  цінової стабільності в Європі, а не розв'язання проблем зайнятості, як на тому наполягала Франція.

Інструменти монетарної політики ЄЦБ

Із врахуванням досвіду окремих  центральних банків та вимог Маастрихтського  договору у 1996 р. Європейський валютний інститут розробив наступні принципи для вибору інструментів грошової політики:

o операційної ефективності: інструменти  та методи ЄСЦБ повинні дозволяти  їй ефективно виконувати свої  функції;

o ринкової економіки: реалізація  грошової політики має відповідати  положенням Маастрихтського договору про відкриту економіку і конкуренцію (ст. 105);

o звичайних, прозорих та економічних  методів: визначає форми інструментів  грошової політики;

o децентралізації: передбачає тісну  кооперацію ЄСЦБ з національними  банками, перенесення операційного  досвіду на національний рівень;