Державне управління

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….3

1. Теоретична частина…………………………………………………………4
2. Практична частина………………………………………………………...13
1. Ситуаційна задача №1………………………………………………13
2. Ситуаційна задача №2……………………………………………....27

Висновок……………………………………………………………………....40

Список використаної літератури……………………………………....…….41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Зовнішньоекономічна діяльність надає комерційним фірмам можливість отримувати вигоду від співпраці  з іноземними контрагентами. Разом  з цим така діяльність регламентується  окремими нормативно-правовими актами, вимагає більше зусиль та компетенції  менеджерів компаній, що бажають займатися  зовнішньоекономічною діяльністю.

Зміст індивідуальної роботи включає:

1. Висвітлення питання про ведення розрахунків та кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та порівняння їх з Грецією, посилаючись на відповідні нормативні акти та законодавства країн;

2. Доповнення ситуаційної задачі № 1 всіма необхідними пунктами, укладання рахунку-фактури, складання характеристики здійснення зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві з точки зору державного управління;

3. Опис особливостей здійснення зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві з точки зору державного управління та правового регулювання посилаючись на чинні законодавчі та нормативні акти;

Метою даної роботи є  вивчення  та дослідження впливу чинних нормативних і законодавчих актів на діяльність підприємства, а також державного управління зовнішньоекономічної діяльності на діяльність підприємства..

Важливість даної роботи полягає у практичному використанні знань та навиків, щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, аналіз законодавчої бази України, під управління якої здійснюється зовнішньоекономічна діяльність конкретного  напряму, дослідження міжнаціональних  відмінностей у законодавчому та правовому аспектах двох контрагентів. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретична частина

Державне замовлення в ЗЕД: право на розміщення та прийняття

Сучасна політика державної  закупки є сприятливим підґрунтям для дискримінації зарубіжних товарів. Державні органи управління України  та органи місцевого самоврядування мають право розміщувати, як правило, на конкурсній основі державні замовлення на виробництво, експорт і імпорт товарів серед суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому державні закупки  по імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів  з використанням коштів Державного валютного фонду України мають  обов'язково провадитись з використанням  процедури міжнародних торгів.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності приймають державні замовлення виключно на добровільних засадах на умовах і в обсязі, які визначаються цивільно-правовими договорами (контрактами), що укладаються між ними та державним  замовником. Іноземні суб'єкти господарської  діяльності користуються рівними правами  та обов'язками з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України в разі проведення конкурсу на розміщення державного замовлення.

Державне замовлення є  засобом державного регулювання  економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на доставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом  господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому зазначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини. Поставки продукції для  пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету  України та Інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом. 
На сьогодні перед Україною стоїть мета — формування сильної держави, активізація її регулюючої функції, що має одночасно поєднуватися із збереженням ринкового вектора розвитку з наданням йому більшої орієнтації на кінцевий результат. Державне замовлення є інструментом, використання якого дозволяє поєднати приватноправові та публічно-правові інтереси, державне регулювання із самостійністю суб'єктів господарювання. 
На сьогодні державне замовлення використовується у різних галузях та сферах економічної діяльності. Так, через державне замовлення здійснюється реалізація: пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки (Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р.); середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня (Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 p.); замовлень у зоні надзвичайної екологічної ситуації (Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 p.); фінансування державних телерадіоорганізацій за рахунок коштів Державного бюджету України (Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 p.); встановлення Укрзалізниці замовлень щодо перевезень пасажирів і вантажів, введення нових потужностей, модернізації технічних засобів (Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 p.). тощо. Державними замовниками відповідно є Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, визначені законом про Державний бюджет України на поточний рік, а також державні організації та установи, уповноважені КМУ укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

 Законодавством визначені підприємства і організації, для яких виконання державного замовлення є обов'язковим. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності — монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. Це не виключає укладення державного контракту підприємствами незалежно від форми власності на добровільній основі.

У випадках, коли підприємства, установи чи організації, для яких виконання  державного замовлення є обов'язковим, ухиляються від укладення державного контракту, необхідно виходити з того, що вони зобов'язані укласти такий контракт, доки не доведуть, що виконання державного замовлення неминуче спричинятиме їм збитки. Доведення зазначеної обставини є обов'язком виконавця державного замовлення.

У той же час, законодавством передбачено деякі випадки, коли обов'язкове державне замовлення не може бути застосовано, наприклад, у відносинах із суб'єктами економічної діяльності, що діють на території спеціальної (вільної) економічної зони (Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 p.).Виключно на добровільних засадах приймають державні замовлення суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Державний контракт є одним  із різновидів договору поставки. Його відмінні риси обумовлені метою останнього — задоволення державних потреб України і полягають у тому, що: по-перше, оплата продукції (робіт, послуг) за цими контрактами гарантована державою; по-друге, держава може надавати економічні пільги виконавцям таких договорів; по-третє, контракт укладається на підставі державного замовлення і його зміст має відповідати змісту такого замовлення. Закон не регулює питання щодо обов'язку розробки і надіслання іншій стороні проекту державного контракту (договору). Отже, це може зробити як державний замовник, так і виконавець державного замовлення.

У сфері державних закупівель застосовується також договір про  закупівлю (Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 p.). Договір про закупівлю укладається тільки в письмовій формі і набирає чинності з дня його підписання замовником та учасником, визнаним переможцем процедури закупівлі. Замовник укладає договори про закупівлю після затвердження відповідного бюджету. Істотною умовою договору про закупівлю є можливість зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків. Нотаріальне посвідчення договору не є обов'язковим, але на вимогу замовника договір про закупівлю підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Умови договору про закупівлю  не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника — переможця процедури закупівлі, крім випадків зменшення ціни тендерної  пропозиції у порядку, передбаченому  вказаним Законом, і не повинні змінюватися  після підписання договору про закупівлю, крім випадків коригування ціни договору у передбаченому законом порядку.

Фінансове забезпечення виконання  державного замовлення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету  України. Обсяги коштів для закупівлі  товарів, робіт і послуг за державним  замовленням передбачаються у законі про Державний бюджет України  на поточний рік і визначаються КМУ у відповідних рішеннях про використання позабюджетних джерел. Міністерство фінансів перераховує замовникам у державних контрактах кошти в межах визначених загальних асигнувань із державного бюджету відповідно до діючого порядку виконання останнього.

Поставки товарів, робіт  і послуг для виконання регіональних програм забезпечуються за рахунок  коштів республіканського бюджету  Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Державні завдання, право  встановлення яких надано ГК КМУ та іншим органам виконавчої влади, є, на відміну від державного замовлення, обов'язковими для суб'єктів господарювання. Встановлюються загальнообов'язкові завдання у найбільш важливих для економічного та соціального розвитку країни сферах. Наприклад, державні завдання щодо удосконалення  регулярного автобусного сполучення із сільськими населеними пунктами на 2003—2004 pp. були встановлені у додатку  до Програми розвитку автотранспортного  обслуговування населення у сільській  місцевості на 2003—2004 pp., затвердженої наказом Міністерства транспорту України  від 14 лютого 2003 р. № 105.

Загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволеннядержавних потреб визначається законом. Законодавчими актами, які встановлюють загальні засади правового регулювання у цій сфері, є насамперед, закони України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22 грудня 1995 р. та «Прозакупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Особливості здійснення господарської  діяльності у певних галузях економіки  України обумовлюють певну специфіку  укладення державного замовлення (закупівлі), яку необхідно враховувати у  процесі правового регулювання. Загальні правові та економічні засади (принципи формування, розміщення, фінансування і виконання державного оборонного замовлення, регулювання відносин у  цій сфері визначає Закон України  «Про державне оборонне замовлення»  від 3 березня 1999 р. Особливості регулювання  відносин щодо державного замовлення окремих, спеціально визначених, товарів  встановлюються низкою підзаконних  нормативних актів.

У змішаній економіці Єгипту домінуюча роль як і раніше належить державному сектору, який поступово  скорочується у зв'язку з реалізацією  програми реформування економіки і  триваючим процесом приватизації колишніх державних підприємств. Приватний  сектор економіки включає більшу частину сільськогосподарського виробництва, дрібні установи, пов'язані з торгівлею  та обслуговуванням, і невеликі ремісничі  виробництва з штатом менше 10 осіб, які спеціалізуються в основному на виробництві тканин, продуктів харчування, меблів, шкіряної галантереї і металовиробів. Широкомасштабне промислове виробництво, транспорт і зв'язок, торгівля і банківська справа з 1960-х років включені в державний сектор економіки. У власності держави знаходяться понад 200 великих промислових підприємств, на яких виробляється дві третини всієї товарної промислової продукції і зайнято близько половини всіх промислових робітників.

Єгипет має велику кількість  кваліфікованих робочих різних спеціальностей, але багато з них хотіли б мати високооплачувану роботу за кордоном. За кордоном також працює багато робітників низької кваліфікації. Безробітними є приблизно 12% працездатного населення. Традиційно єгиптяни працювали переважно у державному секторі. Однак після початку впровадження в життя програми приватизації і підтримки приватного сектора держава виявилася не в стані забезпечити робітників місцями. Неформальний сектор - важливе джерело створення робочих місць (в основному у містах), щороку збільшувався на 2,8% і забезпечив роботою приблизно 40% трудових ресурсів, незайнятих у сільськогосподарському виробництві. Постійно зростала в економіці і частка приватного сектора - з 50% в середині 1970-х років до 65% у 1996. У нинішній час на приватний сектор припадає близько половини загального обсягу інвестицій, що забезпечує його швидкий розвиток.

Туризм є однією з основних прибуткових статей Єгипту. Тому держава всіляко сприяє розвитку цієї галузі. Інтенсивно будуються і модернізуються курортні комплекси на морському узбережжі, в містах—курортах Шарм-еш Шейх, Хургада та ін. Численні представники туристичної поліції (Tourism & Antiquities Police) зустрічаються на всіх вулицях. Їхнє завдання — допомагати і всіляко сприяти приїжджим, з яким вони успішно справляються.

Головним енергетичним ресурсом є нафта, що добувається в країні. Інші джерела - місцевий природний газ  і гідроелектроенергія, що виробляється на двох ГЕС в районі Асуана. Приблизно  три чверті електроенергії виробляється на теплових електростанціях, які працюють на викопному паливі, а п'ята частина припадає на ГЕС. 

Незважаючи на постійні зусилля  уряду щодо диверсифікованості промисловості, в середині 1980-х років в економіці  провідні позиції зберігало виробництво  споживчих товарів, насамперед текстильних  і продовольчих. На початку 2000-х років на перший план вийшли нафтовидобувна і нафтопереробна промисловість, за ними йшли харчова, текстильна і металургійна промисловість. Базові галузі промисловості зосереджені в державному секторі. Розвиток електротехнічної промисловості і машинобудування базується на складанні виробів з готових деталей. На підприємствах Єгипту складаються такі товари тривалого користування, як холодильники і телевізори, легкові і вантажні автомобілі, автобуси і трактори. Досить високою ефективністю відрізняються державні підприємства з випуску цементу і фосфатів. Металургійні комбінати мають низьку продуктивність.