Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Июля 2012 в 19:58, реферат
Дане ессе присвячене висвітленню діяльності української еміґрації Канади щодо захисту прав людини та відродження державності України. Проаналізована позиція зарубіжних українців стосовно політики СРСР. Показана взаємодія українців з органами влади Канади з питань захисту прав людини та відновлення національної державності.
Обмін нотами між урядами СРСР і Канади викликала велика антирадянська демонстрація, влаштована 7 листопада 1967 року українською діаспорою, у відповідь на міжнародне відзначення 50-річчя Жовтневої революції, організоване Радянським Союзом. Вона проходила під стінами посольства СРСР в Оттаві. Українці, а також інші народи, включені в АБН Канади, вимагали незалежності своїх країн. До прем’єр-міністра Канади Лестера Пірсона від імені зарубіжних українців був відправлений лист з вимогами активної політики канадського уряду в ім’я свободи і справедливого миру у світі.
Масові акції протесту були проведені під егідою КУК та активної участі УВФК з 17 по 25 жовтня 1971 року у зв’язку з візитом голови Голови Ради Міністрів СРСР А. Косигіна в Канаду. Вони проходили в Оттаві, Монреалі, Ванкувері, Вінніпезі, Пікерінзі під гаслами «За свободу і незалежність для поневолених Москвою народів», «За ліквідацію російсько-більшовицької імперії». В Оттаві та Торонто, де участь у демонстраціях взяли понад 15 тис. учасників, відбулися зіткнення маніфестантів із поліцією.
Зарубіжні українці активно використовували для популяризації ідеї незалежності України спортивні змагання. Так, під час проведення 2 – 8 вересня 1972 року чемпіонату з хокею в містах Монреаль, Торонто, Вінніпег, Ванкувер було роздано понад 50 тис. листівок з інформацію про Україну та боротьбу її народу за незалежність. З 17 по 27 липня 1976 року проходили акції протесту зарубіжних українців, приурочені до проведення літньої олімпіади в Канаді. З метою поширення інформації про визвольні змагання українського народу, політичні переслідування в СРСР, а також для організації прес-конференцій для представників світових ЗМІ було застосовано Україн-ський олімпійський комітет. Очолив його член ЛВУ Ярослав Пришляк. 24 липня 1976 року заходами комітету було влаштовано маніфестаційний День української молоді, а 27 липня стягнуто зі щогли перед олімпійським стадіоном Монреаля прапор СРСР та спалено його.
У 1980 році у відповідь на Московську олімпіаду силами ЛВУ та АБН Канади було влаштовано «Вільну олімпіаду», участь у якій взяла еміграція з СРСР та країн соціалістичного табору.
Багато сил українська діаспора Канади присвятила організації масових акцій на захист українського народу та арештованих і переслідуваних у СРСР борців за культурну самобутність, самостійність та незалежність України. У 1974 році СУВФ розпочав акцію на захист Валентина Мороза, якого в Канаді вважали символом незламності українських політичних в’язнів у СРСР. Було створено ряд комітетів оборони В. Мороза, які влаштували демонстрації та голодовки. Так, 15 – 18 липня 1974 року під гаслом «Звільніть Валентина Мороза» розпочалися голодовки представників ЛВУ та СУМ в Оттаві та Віннепезі. З червня по вересень 1974 року відбувалися постійні демонстрації перед посольством СРСР в Оттаві, маніфестації в інших містах країни. Уся українська діаспора Канади об’єдналася у справі звільнення В. Мороза. На адресу органів влади Канади були відправлені тисячі телеграм, листів, звернень, як від українських організацій – СКВУ, КУК, УГПЦ і УКЦ, так і від приватних осіб. ЗМІ Канади активно підтримали акцію українців на захист політв’язня.
25 липня 1974 року відбулася зустріч представників зарубіжних українців із членами канадського уряду. Її наслідком став демарш прем’єр-міністра Канади П’єра Трудо перед послом СРСР Яковлєвим у справі звільнення В. Мороза. У червні 1976 року голова ОЖ ЛВУ Ольга Завірюха виступила на захист В. Мороза та інших українських політв’язнів під час Міжнародної жіночої конференції «Habitat», яка проходила у Ванкувері. Подібні акції української діаспори продовжувалися по 1979 рік, коли, нарешті, В. Мороз був звільнений і виїхав до США.
Після його звільнення українська діаспора Канади розгорнула кампанію на захист інших українських політичних в’язнів, яких, за її підрахунками, нараховувалося 400 осіб. З цією метою в листопаді 1980 року в Торонто була створена Комісія УВФК за звільнення українських політичних в’язнів у СРСР. Очолила її Ольга Завірюха. Уже 5 – 7 грудня 1980 року Комісія УВФК організувала масові демонстрації українців та дводенне пікетування посольства СРСР в Оттаві. Зарубіжні українці вимагали звільнення українських політв’язнів, зокрема Юрія Шухевича. 27 березня 1981 року перед міською ратушею Торонто у присутності мера міста Арата Егельтона Комісія УВФК розпочала збір підписів під петицією на захист Юрія Шухевича, Оксани Попович, Левка Лук’яненка, Миколи Руденка, Василя Романюка, Івана Кандиби та Івана Геля. Загалом було зібрано понад 20 тис. підписів, які передали органам влади Канади.
У результаті активних дій української діаспори в червні 1981 року 200 членів федерального парламенту, провінційних легіслатур та мерій міст Канади підписали публічне звернення на захист Юрія Шухевича, яке було моментально розтиражоване у ЗМІ країни. 29 червня 1981 року міністр закордонних справ Канади Марк Мак Гвіген прийняв делегацію УВФК. Її члени звернулися до міністра із проханням, щоб канадський парламент підтримав звернення на захист Юрія Шухевича та інших українських політв’язнів.
31 березня 1982 року парламент Канади одноголосно прийняв резолюцію, внесену послами Прогресивно-консервативної партії М. Вілсоном та Консервативної партії С. Папроцьким щодо звільнення українських політичних в’язнів, членів Української гельсінкської групи: Юрія Шухевича, Оксани Попович, Левка Лук’яненка, Миколи Руденка, Василя Романюка, Івана Кандиби та Івана Геля.
Цей
факт продемонстрував політичну
підтримку ініціатив
Підсумовуючи все вищесказане, необхідно відзначити, що:
1.
Наприкінці 60-х – початку 80-х
років ХХ ст. українська діаспора
Канади проводила активну
2.
Провідну роль у ній
3.
Вони виступали категорично
4.
Українська еміґрація
5. Канадські українці залучили до підтримки своїх вимог органи влади та громадськість Канади. Це стало свідченням зміцнення позицій української громади та ефективності її дій.
Серед перспективних напрямків подальших досліджень потрібно відзначити необхідність висвітлення боротьби української діаспори Канади та інших країн за права людини та відродження незалежності України у 80-х – на початку 90-х років ХХ ст.
ЛІТЕРАТУРА
Информация о работе Боротьба Української діаспори Канади за права людини