Загальна характеристика колізійних норм та сфери їх застосування у міжнародному приватному праві

Окремі дослідники звертають  увагу також на публічно-правовий характер колізійної норми. Оскільки метою  колізійного регулювання є передусім  визначення можливостей та меж застосування місцевого й іноземного закону щодо конкретних правовідносин, треба погодитись з тим, що колізійні норми адресовані передусім судам і адміністративним органам. Це саме стосується загальних правил застосування колізійних норм (застереження про публічний порядок, недопущення обходу закону, обов'язкове застосування імперативних норм та ін.). Такий підхід підтверджується сучасними тенденціями кодифікації МПрП. Дедалі частіше норми колізійного права закріплюються на законодавчому рівні у вигляді окремих законів, дія яких охоплює весь спектр приватноправових відносин з іноземним елементом, а не лише сферу цивільного права.

Незалежно від того, хто  і як визначає природу і сферу  дії колізійної норми, вона була і  залишається центральною темою  МПрП.

Не можна обійти питання  щодо сфери виникнення та об'єктивної необхідності існування колізійних норм. Вище було зазначено, що сферою дії колізійної норми є приватноправові відносини. Але колізійні проблеми виникають також у багатьох інших правовідносинах. Навіть у кримінальному та адміністративному праві виникають ситуації, що мають ознаки колізійного питання. Наприклад, громадянин України здійснив злочин на території Англії. Український суд, що розглядає справу, буде керуватись нормами українського кримінального права. Виникає питання міри покарання. Як правило, у кримінальному законодавстві визначено певні межі санкції: від і до. Щоб об'єктивно вирішити це питання, український суддя може звернутися до норм кримінального права Англії, щоб з'ясувати, яким чином підсудний може бути покараний в Англії за аналогічний злочин. Якщо припустити, що в Англії за подібний злочин передбачена більш м'яка санкція, то український суд може це врахувати і в межах санкції, передбаченої кримінальним правом України, застосувати нижчу міру покарання. Але наш суд не застосовує англійського права, він лише враховує його зміст, і це може бути пом'якшуючою чи навпаки - обтяжуючою обставиною. Суд може звертатись до іноземного права при вирішенні питання про наявність рецидиву, тобто врахувати вирок іноземного суду при встановленні факту рецидиву. Іншими словами, український суд не може застосовувати норми іноземного кримінального права, але може враховувати їх.

Таким чином, іноземне право  застосовується лише у сфері приватноправових відносин. В умовах міжнародного обміну, визнання іноземного приватного права є об'єктивно необхідним, оскільки без цього міжнародне (особливо економічне) співробітництво стає неможливим. Наприклад, для міжнародного договору купівлі-продажу необхідне взаємне визнання сторонами права власності на товар. Право розпоряджатись товаром може ґрунтуватися на різних повноваженнях власника, отже, для того, щоб вступити у торговельні відносини, об'єктивно необхідно визнати норми іноземного права (хоча б ці норми і мали інший зміст, ніж аналогічні норми права держави покупця) та застосувати їх. Крім того, в умовах існування приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, загально-правовий принцип справедливості обумовлює необхідність визнання та застосування норм іноземного права. [3

2. Структура колізійної  норми. Види колізійних норм

Структура колізійної норми  складається з двох елементів: обсягу та прив’язки.

Обсягом колізійної норми  називається вказівка в ній на ті відносини, які потребують правового  врегулювання, а прив'язкою –  вказівка на закон (тобто правову  систему, правопорядок), за допомогою якого і будуть врегульовані зазначені відносини.

Звернемося до проекту  Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме п. 1 ст. 48: „Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди (обсяг), визначаються за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (прив’язка)”.

В обсязі визначаються відносини, пов'язані із зобов'язаннями, що виникли  внаслідок заподіяння шкоди (зобов’язання з делікту).

В прив’язці визначається, правом якої країни будуть врегульовані ці правовідносини, тобто “за правом країни, в якій мала місце дія  або інша обставина, що стала підставою  для вимоги про відшкодування  шкоди”.

Отже, ця стаття не встановлює прав та обов’язків учасників вказаних відносин, а відсилає до права держави, в якій мала місце дія.

Таким чином, обсяг – це частина колізійної норми, яка вказує на коло приватноправових відносин міжнародного характеру, що підлягає правовій регламентації. Традиційно обсяг відповідає конкретному приватноправовому інституту: спадкові відносини, договірні зобов'язання, деліктні зобов'язання, взяття шлюбу і т.д. [2]

Виокремлення у структурі  колізійної норми об'єму та прив'язки є класичним підходом до розуміння  суті колізійної техніки. Цей прийом фактично бере початок у методі теорії статутів, який полягав у класифікації матеріально-правової суті звичаїв, що є предметом розгляду, та встановленні для відповідної групи звичаїв прив'язного критерію (формули прикріплення).

Звичайно, від часів панування теорії статутів колізійний метод регулювання зазнав суттєвих змін. По-перше, змінилося саме поняття "статут". Сьогодні під цим терміном розуміють не окремий звичай чи правило, а в цілому правопорядок держави, який підлягає застосуванню до даних правовідносин. По-друге, предметом регулювання сучасних колізійних норм є не правові звичаї, а правові відносини приватних осіб з іноземним елементом. По-третє, слідуючи вимогам гнучкості, оперативності та доцільності у міжнародному обороті, сучасні колізійні норми стають дедалі складнішими. Колізійні норми, у структурі яких чітко простежується об'єм і прив'язка, дедалі частіше називають "класичними", протиставляючи їх новітнім принципам колізійного регулювання, в основі яких лежать гнучкість та множинність формул прикріплення. [3]

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу  фізичних та юридичних осіб; 2) правового  становища майна; 3) правочинів та юридичних  фактів. У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.

Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим  законом та законом національності, які мають різновиди.

До особистого статусу  фізичних осіб застосовується особистий  закон (lex personalis) в одному з двох його варіантів: як закон громадянства (lex patriae) чи як закон місця проживання (lex domicilii). Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права", зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Прикладом застосування lex personalis у законодавстві України  є норма розділу II за назвою "Колізійні норми щодо правового статусу фізичних та юридичних осіб" Закону України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. Зокрема, ч. 1 ст. 16 Закону, яка називається "Особистий закон фізичної особи" зазначає, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Тобто тут застосовується колізійна прив'язка lex patriae.

Частина 3 цієї ж статті встановлює, що особистим законом  особи без громадянства вважається право держави, в якій ця особа  мас місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Тобто у цій частині використано колізійну прив'язку lex domicilii. Слід зауважити, що у науці України ще не склалося остаточного твердження про зміст поняття lex domicilii, використовуваного саме у правовій системі України. На відміну від такої ситуації у державах іноді спостерігається принципова різниця у з'ясуванні змісту поняття lex domicilii. Так, у США доміцилієм вважають певний строк постійного чи переважного перебування фізичної особи у певній місцевості. За англійським правом доміцилієм вважають місцеперебування особи, що є місцем її народження.

До юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, організацій тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана  прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія). Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. особистим законом юридичної особи вважається право держави місця її знаходження. Місцезнаходження юридичної особи вказується в установчих документах. Таким чином в Україні використано критерій інкорпорації. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються. Існують й інші критерії визначення особистого статусу юридичних осіб

Правове положення майна регламентується  законом місцезнаходження речі (lex ге і sitae). За цією колізійною прив'язкою  вирішуються питання, належні до права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 2005 р. право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, в якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

У законодавстві багатьох держав, у т. ч. й України, розрізняють  статус рухомого та нерухомого майна. У законодавстві України до вирішення питання про поділ майна на рухомі та нерухомі речі також застосовують колізійну прив'язку lex ге і sitae (ч. 2 ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Здебільшого статус нерухомого майна  визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно майна можуть застосовуватися  інші колізійні принципи. Наприклад, відповідно до ст. 40 Закону України "Про  міжнародне приватне право" від 2005 р. право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, в якій це майно зареєстровано.

До правочинів та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні  правила. Так, до правочинів з "іноземним елементом" застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що особи самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

До правочинів може застосовуватися  колізійна прив'язка - закон місця  вчинення угоди, що визначає її форму (lex locus regit actum) (ч. 1 ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право"). У міжнародних договорах про правову допомогу у різних категоріях справ також передбачається норма, яку договірні держави вважають за необхідне застосовувати у аналізованих правовідносинах (наприклад, п. 1 ст. 34 Договору з Республікою Молдова).

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у  зовнішньоторговельній угоді. Цю колізійну  прив'язку часто містить законодавство  держав Європи.

Колізійна прив'язка - закон валюти боргу (lex monctal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення  договору в певній валюті підпорядковує  таку угоду з питань валюти праву  держави, якій належить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманна, зокрема, колізійна прив'язка - закон  місця виконання роботи (lex loci Iaboris). Вона передбачається законодавством багатьох держав "сім'ї континентального права", прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, в якій зазвичай постійно виконуються роботи.

Колізійна формула - закон прапора (lex fleg) регулює вибір законодавства  до правовідносин, що виникають у  сфері торговельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commii) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок  заподіяння шкоди з делікту. Цей  принцип передбачено здебільшого  у законодавстві держав "сім'ї  континентального права". Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", де вказано, що права та обов'язки за зобов'язаннями, які виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Закон держави, з яким певне правовідношення найтісніше пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах "сім'ї загального права". Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з "іноземним елементом". Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з "іноземним елементом".

Колізійна прив'язка - закон  суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він  розглядається. Тобто суд (арбітраж чи інший орган держави) повинен  керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність "іноземного елементу" у правовідношенні. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони зобов'язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду.

Загальновизнано, що з  питань процесу суд (арбітраж, інший  орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України "Про  правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судочинстві іноземці як учасники процесу користуються процесуальними правами нарівні з громадянами України.