Припинення дії міжнародних договорів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Припинення дії міжнародних договорів

 

Припинення  дії міжнародного договору означає, що він втратив чинність у відносинах між його учасниками і перестав породжувати права та обов’язки між ними.

Згідно зі ст. 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, припинення договору або вихід з нього учасника можуть мати місце:

а) відповідно до положень договору; або

б) у будь-який час за згодою всіх учасників після консультації з іншими договірними державами.

За будь-яких умов сторона, яка вирішила припинити або призупинити дію договору, зобов’язана завчасно повідомити про це іншу сторону. Припинення дії договору може мати суб’єктивний або об’єктам ний характер. Об’єктивний характер стосується таких причин, як завершення терміну дії договору, виконання прийнятих зобов’язані., настання зобов’язань, з якими пов’язується припинення договору, До суб’єктивних підстав відносять денонсацію, вихід із договору, порушення зобов’язань, перегляд договору.

Держави здебільшого  встановлюють певний термін дії договору, котрий може суттєво відрізнятися від одного року до 10 і навіть 99 років. Найчастіше в договорах вказують терміни від 5 до 10 років і в той же час передбачають можливість їх дострокового припинення через денонсацію.

Від терміну  дії міжнародних договорів необхідно відрізняти термін дії зобов'язань, що виникають відповідно до договору. Ці терміни можуть не збігатися. Найчастіше це буває у торговельних угодах, в яких спеціально зазначається, що положення такої угоди будуть й надалі застосовуватись після спливу терміну її дії до всіх контрактів, укладених згідно з нею і в період її дії, які неповністю виконані до завершення терміну дії угоди.

Денонсація  договору означає правомірну відмову  держави від договору відповідно до умов, передбачених угодою сторін у самому договорі. Нині понад 40 % усіх міжнародних договорів містять умови про можливість їхньої денонсації або відмову з попередженням. У багатосторонніх договорах найчастіше вживається термін “вихід із договору”, хоча юридичної різниці між ними немає. Денонсація повинна здійснюватися відповідно до термінів і процедур, які передбачені у міжнародному договорі. Інакше інший учасник або учасники договору можуть заперечити правомірність відмови від нього. При такій ситуації може виникнути питання про анулювання міжнародного договору . Порівняно з денонсацією, анулювання є односторонньою відмовою від договору, не передбаченою його змістом.

У міжнародному праві є незначна кількість міжнародних  договорів, у яких передбачена заборона їх денонсації при певних обставинах, па які розрахована дія договору. Це властиво для договорів, що стосуються законів і звичаїв війни. Так, у ст. 142 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими передбачено, що “денонсація, заява про яку була зроблена у період, коли держава, яка заявила про денонсацію, брала участь у конфлікті, не буде мати чинності до укладення миру”.

Багато міжнародних  договорів відносять до тих, в  яких нічого не йдеться про можливість їх денонсації. До таких договорів  належать не лише мирні договори, договори щодо кордонів, а й такі, котрі нині є загальновизнаними. Це стосується Віденських конвенцій про дипломатичні та консульські зносини, Женевських конвенцій з морського права 1958 р. та ін.

Денонсацію  міжнародних договорів здійснює той орган у державі, якому це право надано згідно з внутрішнім законодавством. Відповідно до Закону України “Про міжнародні договори України” від 29 квітня 2004 р., денонсація міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, здійснюється у формі Закону України. Що ж до міжнародних договорів, які укладено від імені України і не потребують ратифікації з боку Верховної Ради, та міжнародних договорів, які укладено від імені уряду України, затверджених Президентом України, їх денонсація здійснюється Президентом України у формі Указу Президента.

Одним із способів припинення дії міжнародного договору є припинення існування держави або зміни її статусу. В цьому випадку міжнародні договори можуть припинити свою дію автоматично або відповідно до спеціальної заяви. Правова підстава такої ситуації закріплена у ст. 16 Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 p.: “Нова незалежна держава не зобов’язана зберігати чинність будь-якого договору або ставати його учасником унаслідок того факту, що в момент правонаступництва держав цей договір мав чинність щодо території, яка є об’єктом правонаступництва держав”.

Виникнення  нової імперативної норми загального міжнародного права (“jus cogens”) є наступною  підставою припинення дії міжнародного договору. Відповідно до Віденських конвенцій про право міжнародних договорів 1969 р. і 1986 p., під імперативною нормою загального міжнародного права потрібно розуміти таку, що “приймається і визнається міжнародним співавторством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою загального міжнародного права, що мала такий характер” (ст. 53). Імперативна сила означає неможливість відхилення від норми навіть через двосторонні, групові чи багатосторонні договори. А тому договір, який суперечить їй, буде вважатися недійсним із самого початку.

Важливою підставою  припинення дії міжнародного договору є докорінна зміна обставин (“rebus sic stantibus”). Згідно зі ст. 62 Віденської конвенції 1969 р., при припиненні договору лише у двох випадках можна посилатися на докорінну зміну обставин: а) якщо наявність таких обставин становила істотну підставу згоди учасників на обов’язковість для них договору; б) якщо наслідок зміни обставин докорінно змінює сферу дії зобов’язань, які все ще підлягають виконанню за договором.

Разом з тим  необхідно зазначити, що, згідно зі ст. 62, зміна обставин, навіть і докорінна, не припиняє автоматично дію міжнародного договору, а лише надає державі право посилатися на таку зміну як на підставу для припинення договору або призупинення його дії.

Від припинення міжнародного договору необхідно відрізняти призупинення його дії, тобто тимчасову перерву в дії договору на певний проміжок часу.

Призупинення  дії договору тягне за собою такі наслідки (якщо учасники не погодились на інше): а) звільняє учасників, у взаємовідносинах яких призупиняється дія договору, від зобов’язання виконати його впродовж періоду призупинення; б) не впливає на інші передбачені договором правові відносини між учасниками (ст. 72 Віденської конвенції 1969 p.).

Так, із початком війни може припинятися або призупинятися  дія міжнародних договорів. Здебільшого  зупиняється дія двосторонніх договорів  про торгівлю, судноплавство, дипломатичні відносини.

У період війни  багатосторонні договори між воюючими державами, як правило, призупиняються до укладення миру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-ІУ / Верховна Рада України : офіц. вид. — К., 2004. — 80 с.
2. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 23.05.1969 р. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_i35
3. Про міжнародні договори України Верховна Рада України; Закон від 29.06.2004 № 1906-IV [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/1906-15
4. Міжнародне право: підручник / Ліпкан В.А. – К.: КНТ, 2009. – 752 с.
5. Міжнародне публічне право: підручник /В.М. Репецький, та ін. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2012. – 437 с.
6. Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право: навч. посіб. – 2-ге вид., змін. Та доп. – К.: КНТ, 2010. – 280 с.
7. Терлецький Д. Міжнародні договори як складова національного законодавства України / Д. Терлецький // Юридична Україна. - 2009. - № 9. - С. 114-121.
8. Черкес М.Ю. Міжнародне право: підручник. – К.: Правова єдність, 2009. – 392 с.