Правове становище різних груп населення за Великою Хартією Вольностей 1215 року

Лицарі протестували проти того, що олігархія захищає  тільки свої інтереси. У жовтні 1259 р. вони добилися прийняття так званих "Вестмінстерських провізій", що відповідали інтересам лицарів, городян і верхівки вільних селян; передбачалися заходи для припинення зловживань чиновників і для захисту утримувачів від свавілля феодалів і феодальних судів. Потерпілі могли приносити скарги спеціальним суддям для розслідування справи присяжними.

Отже, можна зробити  висновок, що права лицарства і  вільного селянства також регулювались Хартією, а в значно меньшому розмірі, ніж це стосувалось баронів (7 статей відображали інтереси рицарства  та верхівки вільного селянства і лише 3 - міщан, а права залежних вілланів у Хартії взагалі не були застережені). Так, баронам і королю заборонялося вимагати з тримачів рицарських феодів більше служб і феодальних платежів, ніж було встановлено законом. Вільним людям було обіцяно захист від свавілля королівських чиновників та від надмірних штрафів. Хартія затверджувала розгляд усіх карних справ для цієї категорії населення судом присяжних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Вплив Великої хартії  вольностей на подальший розвиток держави і права в Англії

 

Ще давньогрецькі філософи-софісти  проголосили ідею рівності всіх людей  від народження, тобто те, що люди мають однакові зумовлені природою права, які мусять гарантуватися  законом. Цей принцип знаходив підтвердження  та доповнення на кожному етапі розвитку людства.

Зробили, зокрема, свій внесок у розвиток уявлень про права  людини представники християнства, які  поширювали ідеї рівності й свободи  всіх людей незалежно від майнового  стану та державної належності. Проте  за доби рабовласництва й феодалізму йшлося про боротьбу за права лише панівного прошарку суспільства. Першим досягненням на цьому шляху й стала англійська Велика хартія вольностей 1215 р. [8, с. 258].

15 червня 1215 р. король  Англії Іоанн Безземельний приїхав  в стан бунтівних баронів на  березі Темзи біля Виндзора і на Роннімідському лузі підписав договір, відомий надалі як Велика хартія вольностей. На декілька століть вона стала основою прав англійського народу і основним законом державного устрою. По суті, вона не змінила передуючих грамот, але вона точно визначила те, що вони виражали лише в загальній формі.

Значення Великої хартії вольностей можна визначити таким  чином: король відмовився за себе і  за своїх наступників від усіх обмежень чиїх-небудь прав, зроблених  нормандськими королями до нього  і особливо ним самим, і зобов'язався відновити повною мірою порядок управління і судочинства, заснований на англосакських і нормандських звичаях.

Велика Хартія вольностей обнародувана королем Іоаном Безземельним, мала на меті обмеження свавілля короля, надавала окремі привілеї лицарству, певним категоріям купців, верхівці вільного селянства та застерігала окремі права громадян (міщан) загалом.

Цікаво, що Хартія, поряд  із привілеями феодалів, закріпила  основні, хоча й елементарні, права  людини.

Тут зокрема, говориться: "Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена неначе як за законним вироком рівних їй та за законом країни".

Фактично, Велику хартію вольностей 1215 р. можна вважати першою "неписаною" конституцією Англії. Хартія традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства [13, с. 85].

Напевне, коли англійський король Іоанн Безземельний в 1215 році підписував під тиском бунтівних баронів Велику хартію вольностей (Magna Charta libertatum), він і не здогадувався, що це стане могутнім поштовхом до утворення й розвитку органу, якому протягом усієї подальшої історії випаде честь відігравати роль рушійної сили в процесі розвитку не лише британської, а й усієї західної цивілізації. Саме Magna Charta, яка й по сьогодні є неодмінною складовою британської "конституції", заклала основи обмеженої монархії - форми державного правління, що з XVII ст. незмінно панує в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.

Документ виготовили в декількох копіях, аби кожне  графство отримало екземпляр з оригінальним підписом короля. Вже через кілька днів зміст Великої хартії вольностей став відомий по всій країні.

Для контролю за додержанням Xapтії король утворив раду з 25 баронів. Пізніше, саме з з неї утворився  парламент Англії.

Однак, зразу після  закінчення смути Іоан Безземельний відмовився від Xapтії. У наступний період Хартія була майже забута, проте напередодні буржуазної революції радикальні парламентарії посилались на неї дедалі частіше. Вона стала юридичним символом y боротьбі проти абсолютизму.

До речі, статуї 18-ти баронів, що примусили короля підписати Велику Хартію вольностей і нині прикрашають Палатy лордів.

Згодом Реформація, пік  якої припав на XVI ст., принесла ідеї віротерпимості і свободи віросповідання, які  дістали закріплення у законодавстві  ряду європейських країн.

Отже, Велика хартія вольностей зіграла важливу роль в англійській історії. Не дивлячись на той факт, що Іоанн Безземельний в кінці 1215 р. анулював її, вона неодноразово перевидавалася Генріхом III (1216, 1217, 1227 рр.) з тими або іншими змінами.

Її підтверджували Едуард I і Едуард II, щоправда виключивши з неї конституційні статті, які послабляли владу короля. Вона сприяла складанню англійської станової монархії (починаючи з 1297 р. в усіх чергових підтвердженнях Великої хартії вольностей вона доповнювалися новими, актуальними політичними статтями).

Хартія зіграла велику роль в становленні правосвідомості  англійського народу. Недаремно такі великі історики, як Г.Галлам, М.М.Ковалевський, Д.М.Петрушевський та інші вважали  її наріжним каменем англійських  свобод і створеної ними правової держави у вигляді конституційної монархії.

На початку ХVII ст. Велика Хартія вольностей була заново "відкрита" опозиційними абсолютизму силами, як перший в історії Англії документ, що обмежує владу корони і проголошує права і свободи підданих.

Напередодні і в роки Англійської революції вона широко використовувалася для обгрунтування вимог демократичних свобод і права боротися проти королівської тиранії.

Оскільки особисто залежного  селянства в ХVII ст. в Англії вже  не існувало, все ж таки права, які надавала Велика хартія вольностей усім вільним громадянам, набували нового, демократичного сенсу. Разом з теорією "нормандського іга" Велика хартія вольностей стала прапором боротьби проти абсолютизму. Ряд її статей отримали розвиток в Хабеас Корпус Акті і Биллі про права.

Отже, підписана у 1215 року Велика хартія вольностей у дещо зміненому  вигляді лягла в основу нинішнього британського законодавства. Разом  з "Біллем про права" 1791 року вона складає також основу законодавства  Сполучених Штатів Америки, в конституції яких міститься чимало посилань саме на Велику хартію вольностей. Тому не буде перебільшенням сказати, що саме цей документ створив передумови для забезпечення громадських прав та свобод - спершу на Британських островах, а згодом і в континентальній Європі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Висновки

 

Отже, Велика хартія вольностей 1215 р. (Magna Charta Libertatum) є видатним документом англійського феодального права, який поклав початок світовому конституційному  процесу.

Саме Велика хартія вольностей вважається наріжним каменем прав і свобод людини, недоторканності особистості, її майна, обмеження королівської сваволі, реального розмежування повноважень владних структур, процесу демократизації, парламентаризму і навіть конституційної юстиції. Цікаво те, що формально Хартія чинна донині, як найдавніша складова частина "Біблії англійської конституції".

Хартія була підписана  у 1215 р. королем Іоаном Безземельним та згодом підтверджувалась Генріхом III та Едуардами I і ІІ.

Зміст Хартії складається  з 63 статей, розміщених без будь-якої системи. Найважливішими є ст. 12, 14, 39 та 61, що обмежували права короля на стягнення різних податків.

Статті передбачали  створення своєрідного "парапарламенту" - Загальної ради королівства з  архієпископів, єпископів, абатів, графів, старших баронів та інших землевласників для визначення порядку стягнення і розмірів податків; формулювали принцип недоторканності особи та її майна і навіть започаткували у примітивному вигляді своєрідний конституційний суд - комітет з 25 баронів, обраних іншими баронами, для контролю за виконанням королем Хартії (у разі порушення Хартії королем комітет міг розпочати проти нього війну).

Ще одна частина статей унормовувала судову владу (ст. 14, 17, 21, 23, 45 та ін.), відокремлювала її від адміністративної влади, відмежовувала правосуддя від корони.

І, нарешті, ст. 1-11, 13, 15, 16, 18, 27 та ін. безпосередньо торкалися  прав та обов'язків короля і правлячих  кіл Англії, захищали їхні привілеї і матеріальні інтереси, права  та обов'язки церкви і, певною мірою, - права та свободи лицарів, міщан і навіть селян.

Зокрема, заборонялося притягувати  будь-кого до відповідальності лише за усною заявою без свідків, що заслуговують на довіру, утискувати вольності Лондона  та деяких інших міст, містечок і  портів, запроваджувати непередбачені законом грошові побори з міщан, відбирати під виглядом штрафів сільськогосподарський реманент у селян, тощо.

Однак найвищі гарантії Хартія все ж таки надавала баронам  і верхівці духівництва, закріплюючи  привілейоване їх становище в ангійському суспільстві. Упродовж віків до Хартії вносилися зміни і доповнення у вигляді статутів, що теж увійшли до скарбниці загального права і світової конституційної думки.

Наприкінці ХVII ст. Велика хартія вольностей стала найважливішою  частиною першої у світі "неписаної" англійської конституції, справивши великий вплив не лише на авторів американської і французької конституцій, а й на національно-державницькі концепції в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: ЦНЛ, 2008.
2. История средних веков / Под ред. Карпова. - М.: Инфра-М, 2003.
3. История средних веков / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек. - Мн: Харвест, 2001.
4. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права. - К.: Атіка, 2007.
5. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Атіка, 2004.
6. Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн. - Ірпінь: АДПСУ, 2001.
7. Петрушевский Д.М. Великая хартия вольностей и конституционная борьба в Английском обществе во второй половине XIII века. - М.: Издание Сабашниковых, 1918.
8. Романовская В.Б. Великая хартия вольностей в контексте современной проблемы прав личности // Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. - 2009. - № 5. - С. 258-261.
9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права - Х.: Еспада, 2006.
10. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Ін Юре, 2003.
11. Теорія держави і права: академічний курс. / За ред. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. - К.: Юрінком Інтер, 2006.
12. Теорія держави і права. / За ред. С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
13. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн. - К.: Каравела, 2004.
14. Шостенко І.І., Шостенко О.І. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: МАУП, 2003.
15. Штокмар В.В. История Анrлии в Средние века. - СПб.: Алетейя, 2005.