Правове становище різних груп населення за Великою Хартією Вольностей 1215 року

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Передумови та причини  прийняття Великої хартії вольностей

1.1. Соціально - економічне  та політичне становище Англії  напередодні прийняття Хартії

 

На початку XIII ст. в Англії удосконалювалася система землеробства. Розчищення лісу і осушення болот привели до збільшення площі культивованої землі і пасовищ в ході широкої внутрішньої колонізації, підвищилася врожайність зернових і інших культур.

Із збільшенням попиту на англійську шерсть, особливо у Фландрії, а також Італії, пов'язаний подальший розвиток вівчарства.

Загальний господарський  підйом, у тому числі в селянському  виробництві, викликав швидке зростання  населення в цілому по країні в 2,5-3 рази. Це привело, у свою чергу, до скорочення селянських наділів, "земельного голоду" на селі, розширення земельного ринку і зростання ціни на землю.

Тривав процес відділення міста від села. До кінця XIII ст. в  Англії налічувалося вже близько 300 міських поселень. Відповідно зросла і питома вага міського населення. Підвищувався постійний попит на продукти сільського господарства, завдяки чому ціни на них, особливо на хліб, трималися відносно високі. Це стимулювало залучення до ринкових зв'язків як феодального, так і селянського господарства [3, с. 479].

Вже в кінці ХII - на початку XIII ст. розвиваються досить міцні внутрішні економічні зв'язки. Як найважливіший центр загальноанглійської торгівлі висувається столиця Англії - Лондон.

Одна з найважливіших  особливостей економічного розвитку Англії в середні віки - велика роль села в розвитку внутрішніх зв'язків. Швидкому розвитку їх сприяла рання спеціалізація сільськогосподарських районів - одних на виробництві хліба (Південна, Центральна і Східна Англія), інших - на виробництві м'ясо-молочних продуктів і шерсті (Західна, Північно-західна і Північно-східна Англія).

Розширення внутрішніх економічних зв'язків стимулювалося  також розвитком зовнішньої торгівлі, оскільки основу останньої до кінця XIV ст. складало вивезення продуктів  сільського господарства, шерсті, хліба, шкіри.

У XIII ст. основним господарським і соціальним осередком англійського суспільства залишався манор. Маноріальна структура відрізнялася строкатістю, складністю і своєрідністю місцевих варіантів.

З кінця XII ст. манор активно  втягується в ринкові зв'язки. У  найбільш великих, особливо церковних, вотчинах, які мали в розпорядженні велику кількість вілланів, під впливом цих зв'язків панщинна система не лише не слабшала, але ще більш зміцнювалася.

Прагнучи постачати  на ринок більше сільськогосподарських  продуктів, власники таких манорів посилено розширювали доменіальне господарство за рахунок громадських угідь і розчищення пустирів, прагнули збільшити панщину, щоб мати робочу силу для обробки домена. З цим було пов'язано прагнення великих феодалів перешкодити особистому звільненню вілланів і навіть зробити залежними тих селян, які ще зберегли особисту свободу або були напіввільними.

В той же час товарно-грошові  стосунки вже в XIII ст. породжували  на англійському селі нові явища, що поволі підривали панщинну систему господарства. У дрібніших манорах, де було менше вілланів і де зв'язок з ринком здійснювався не лише через доменіальне, але і через селянське господарство, вони призводили до комутації ренти [2, с. 342].

До кінця XIII ст. грошова  рента вже переважала в країні. Це значною мірою звільняло селян від повсякденного контролю феодала. Проте англійські феодали, на відміну від французьких, як правило, ще не відмовлялися від ведення доменіального господарства. Ті з них, хто став на шлях комутації вілланської панщини, разом з працею вілланів або замість неї почали застосовувати працю найманих робітників з числа великої кількості в малоземельних залежних і вільних селян (коттерів).

Проте на усьому протязі XIII століття доменіальне панщинне господарство, зосереджене у вотчині, все ж грало вирішальну роль в сільськогосподарському виробництві Англії і в постачанні внутрішнього і зовнішнього ринку його продукцією.

Так в англійському селі XIII ст. намітилися дві протилежні тенденції  розвитку - консервативна і прогресивна.

По мірі зміцнення внутрішніх економічних зв'язків посилювалася і централізація феодальної держави. Хоча в ній як і раніше, в тій або іншій мірі, були зацікавлені феодали в цілому, особливо лицарство, а також міський стан і верхівка вільного селянства, процес централізації держави супроводжувався тривалою політичною боротьбою, яка іноді призводила до озброєних конфліктів.

Перший етап політичної боротьби XIII ст. падає на час правління  короля Іоанна, який був прозваний  Безземельним (1199-1216), - молодшого сина Генріха II. Іоанн використовував успадкований нимм від батька сильний державний апарат для тиску на усі верстви населення [6, с. 57].

Постійними конфіскаціями  земель, арештами і стратами неугодних  йому магнатів, постійними порушеннями  феодальних звичаїв він налаштував проти себе опозицію баронів. Останніх невлаштовували також занадто часті і надмірні вимоги субсидій і "щитових грошей" у зв'язку з невдалими війнами Іоанна у Франції, в яких барони не були зацікавлені. Крім того баронів підтримувала церква, невдоволена втручанням короля в церковні вибори і його нескінченними поборами.

На відміну від усіх попередніх зіткнень короля з баронами, в таборі останніх виявилися цього  разу і ті верстви населення, які  раніше завжди підтримували короля проти  баронів, - лиицарство і городяни. До підтримки баронів їх спонукали свавілля королівської адміністрації і нескінченні побори, особливо з міст.

1.2. Правове становище  населення Англії напередодні  конфлікту 1215 року

 

В Англії об'єктивні передумови для переходу до нової форми феодальної держави - монархії зі становим представництвом - почали складатися на початку ХІІІ ст. Проте, королівська влада, що зміцнила свої позиції, не виявляла готовності залучати до рішення питань державного життя представників пануючих станів. Навпаки, при спадкоємцях Генріха II, що терпіли невдачі в зовнішній політиці, зростали крайні прояви монархічної влади, посилювалося адміністративне й фінансове свавілля короля.

У зв'язку з цим визнання права станів брати участь у вирішенні  важливих політичних і фінансових питань відбувалося в Англії під час гострих соціально-політичних конфліктів. Вони набули форми руху за обмеження зловживань центральної влади. Цей рух очолювали барони, до яких періодично приєднувалися лицарство й маса фригольдерів, незадоволених надмірними поборами й здирством королівських чиновників.

Соціальний характер антикоролівських виступів був особливістю  політичних конфліктів XIII ст. У порівнянні з баронськими заколотами XI-XII ст. не випадково ці виступи супроводжувалися прийняттям документів, що набули великого історичного значення. Основними віхами цієї боротьби були: конфлікт 1215 р., що закінчився прийняттям Великої Хартії вольностей, і громадянська війна 1258-1267 рр., які призвели до виникнення станово-представницької монархії в Англії [1, с. 190].

Посилення централізаторських настроїв корони суперечило становій відокремленості  англійського суспільства, особливо соціальній позиції феодальних магнатів, що хоча і не володіли в Англії такою могутністю, як в континентальних країнах, проте  з успіхом могли протистояти королівській владі. За часів Іоанна Безземельного боротьба баронів набула національного характеру й отримала підтримку інших  активних  політичних  сил  країни - дворянства  й  міської  верхівки.

Розвиток товарно-грошових стосунків в селі в цілому важко відбилося на широких масах селянства. З розвитком ринку росли потреби феодалів. Частина їх задовольняла своє прагнення до збільшення прибутків шляхом збільшення розмірів панщини; інші - підвищуючи під різними приводами грошову ренту. Наступ на селян йшов також по лінії захоплення феодалами частини земель, що знаходилися в громадському користуванні [15, с. 131].

Комутація ренти прискорила і поглибила  майнове розшарування селянства, що почалося задовго до XIII ст. Серед  вілланів виділилася невелика заможна верхівка, що багатіла на торгівлі. Окремі представники цієї групи діставали можливість викупитись та отримати волю. І навпаки, багато середніх, а також дрібних селян бідніли, будучи не в змозі сплачувати грошову ренту, що постійно підвищувалася.

Серед вілланів зростала кількість  коттерів, вимушених працювати по найму у своїх же або чужих  лордів.

Ще швидше йшло розшарування вільного селянства: в його середовищі різко  позначилася заможна селянська  верхівка, яка по своєму соціальному  положенню примикала до нижчих феодальних прошарків, і маса дрібних фрігольдерів, часто настільки бідних, що вони не могли користуватися привілеями свого вільного статусу.

Отже, важкий гніт, що лежав на основній масі англійського селянства, поглиблювався  у міру зростання державних податків, якими обкладалися і вільні селяни, і віллани.

На посилення експлуатації селянство  відповідало опором. У XIII ст. він  носив в основному локальний  характер. Віллани і вільні селяни спільно, нерідко із зброєю в руках, руйнували загорожі, поставлені лордами на громадських землях. Цілі села відмовлялися від сплати підвищених рент і виконання ненависної додаткової панщини, намагалися шукати правосуддя в королівських судах, а іноді чинили озброєний опір не лише своєму лордові або його керівнику, але й королівським чиновникам, що намагалися змусити їх до покірності.

Слід відзначити, що у усіх виступах селян велику роль грала община, яка збереглася майже повсюдно, хоча і втратила минулу свободу.

Протест вілланів проти феодального  гніту в XIII ст., як і в XII ст., виражався також у втечах в міста і в ліси, куди від переслідувань феодалів часто йшли і вільні селяни. Мали місце і селянські виступи проти королівських посадовців - суддів, збирачів податків та ін.

Під впливом товарно-грошових стосунків відмінності, що існували з часів нормандського завоювання між великими феодалами - баронами і лицарями, - в XIII ст. ще більш поглибилися. Вони визначалися тепер не лише розмірами їх володінь і прибутків, але й характером їх господарської діяльності і їх політичною позицією.

У XIII ст. особливо інтенсивно втягувалися  в товарно-грошові стосунки лицарі. У їхніх маєтках переважала грошова  рента, подекуди застосовувалася вже  наймана праця. Велика частина англійського лицарства усе більш втрачала характер військового стану і перетворювалася на сільських хазяїв [3, с. 489].

Загальна зацікавленість в розвитку внутрішнього ринку, в обмеженні  свавілля великих феодалів і зменшенні  королівських поборів, в подальшій  централізації держави зближувала цей прошарок феодалів з городянами і з верхівкою вільного селянства. Завдяки цьому феодали, в цілому, не перетворилися в Англії у замкнутий стан, подібно до дворянства у Франції і Німеччині. Кожен вільний власник землі, яке б не було його походження, за наявності певного річного доходу (у 20, а пізніше у 40 фунтів) зобов'язаний був прийняти звання лицаря і увійти до складу дворянства. Інша частина рицарства, проте, не мала господарських інтересів, існуючи в основному за рахунок військової служби, грабежу, піднесень своїх сеньйорів і короля.

Барони ж і прелати, що складали разом замкнуту групу феодальної аристократії, навіть якщо вони втягувалися  в ринкові зв'язки, трималися за панщинні методи експлуатації, наполегливо  відстоювали свої станові привілеї.

У XIII ст. помітно зросла економічна і соціально-політична роль англійських міст. Велику роль в їх економічному і політичному житті починає грати купецтво.

Міста стають великими центрами накопичення  багатств: їх доля в загальнодержавних  податках все більше підвищувалася. Це змусило королівську владу в якійсь мірі зважати на їх інтереси.

Так, якщо на початок XIII ст. хартії мали 80 найбільш великих міст, то упродовж XIII ст. різні привілеї отримали ще 113 міст [2, с. 344].

Городяни поступово оформляються в стан, який зазвичай виступає як політичний союзник королівської влади. Але зростання державного обкладення викликало сильне невдоволення городян. Це, як і їх економічні і політичні інтереси в цілому, зближувало позиції городян з позицією лицарства і верхівки вільного селянства.

З середини XIII ст. в містах помітно  загострюються внутрішні соціальні  протиріччя. Міська верхівка великих  міст, що складається з міських  землевласників, найбільш багатих купців і лихварів, які захопили міське управління і фінанси, різними засобами утискує і експлуатує основну масу міських ремісників і дрібних торговців, а також міську бідноту.

Загалом, життя англійських міст у другій половині XIII ст. наповнене  боротьбою між ремісниками і  міською олігархією за право участі в управлінні містом.

 

 

 

 

 

 

 

         1.3. Історія прийняття Великої  хартії вольностей

 

Невдала зовнішня політика Іоанна Безземельного на початку  ХІІІ ст. ще більш посилила загальне невдоволення королем.

У війні 1202-1204 рр. французький  король Філіп II захопив ряд володінь Іоанна у Франції: Нормандию, Анжу, Мен, частина Пуату. Поразка Іоанна і його союзників в битвах при Ларош-о-Муані і Бувині у 1214 р. поклала край його спробам повернути ці землі [5, с. 101].

Крім того ще до цих  подій Іоанн вступив в тривалий конфлікт з Римським папою Інокентієм III через те, що той без згоди короля призначив архієпископа Кентерберійського. У 1212 р. папа видав буллу про позбавлення Іоанна Безземельного престолу і передав права на англійську корону французькому королю Філіпу II.

Побоюючись повстань з боку своїх підданих, Іоанн в 1213 р. капітулював перед папою, визнав себе його васалом і зобов'язався щорічно виплачувати 1000 марок сріблом. Цей ганебний акт ще більше посилив опозицію.