Правове регулювання міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних проблем сучасності

 

3. Міжнародне  співробітництво в реалізації  правового регулювання глобальнх  екологічних проектів

 

 

Із розвитком цивілізації  та науково-технічного прогресу,  бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів проблеми взаємозв'язків між суспільством і природою дедалі загострюються.

Наукові дослідження  свідчать, що в наш час відбувається значне забруднення довкілля. Щороку близько 6 млн.  га сільськогосподарських угідь перетворюються в пустелі. Щодня на нашій планеті "зникає" до 40 тис. га лісу [3,  с. 11],  тобто упродовж року – близько 14,6 млн.  га лісу.  Це набагато більше, ніж загальна площа лісів України (8,6 млн.  га [4, с. 88]). Страшною дійсністю стали отруєні річки та моря, шкідливе повітря, зокрема, у великих

промислових центрах, сотні  зниклих видів тварин і рослин, загроза кліматичних аномалій тощо.

Екологічні проблеми виникли не сьогодні і не вчора. Науково  доведено, що початок третього тисячоліття характеризується глобальною екологічною кризою. Глобальна екологічна криза, а точніше реальна можливість небезпеки екологічної катастрофи дедалі більше визнається на державних та міжнародному рівнях.

Хижацьке ставлення людини до природи та її багатств може призвести до спустошення нашої планети, до перетворення її на безлюдну пустелю. Необхідність розв'язання глобальних екологічних проблем зумовила прийняття відповідних міжнародних правових актів,  договорів,  угод тощо, які у сукупності створили міжнародне екологічне право. Це право існує поряд із національними правовими екологічними системами.  Загальновизнані принципи і норми міжнародного екологічного права спонукають окремі дер-жави приймати відповідні правові акти національного екологічного законодавства для розвитку міжнародного співробітництва у цій галузі.

Розв'язання сучасних екологічних  проблем можливе тільки в умовах широкого й активного міжнародного співробітництва всіх держав у цій  сфері. Міжнародне співробітництво України щодо екології визначається основними напрямами державної екологічної політики,  а також міжнародними і міждержавними конвенціями, договорами та угодами. Україна, як незалежна держава і як правонаступниця міжнародно-правових норм і зобов'язань колишнього СРСР,  є учасницею декількох десятків (близько 50) міжнародних конвенцій та двосторонніх угод, пов'язаних з охороною довкілля: Договір про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою (Москва, 1963); Конвенція про заборону розробки,  виробництва та накопичення запасів біологічної і токсичної зброї,  їх знищення  (Лондон, Москва, Вашингтон, 1972; ратифіковано 1975 р.); Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів (Лондон, 1972;  ратифіковано 1975 р.);  Конвенція про охорону світової культурної та природної спадщини (Париж, 1972; ратифіковано в 1988 р.); Конвенція про заборону військового та іншого ворожого використання засобів впливу на навколишнє середовище  (Женева  (Швейцарія), 1976;  ратифіковано 1978 р.); Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979; ратифіковано 1980 р.); Конвенція про контроль транскордонних перевезень токсичних відходів та їх видалення (Базель (Швейцарія), 1989); Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій  (Гельсінкі (Фінляндія), 1992); Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (Гельсінкі, 1992) та багато інших.

Головними результатами міжнародного співробітництва України у галузі екологічного права та екологічної політики є:

● відображення національних інтересів та позиції держави  в директивних до-

кументах та рішеннях форумів міжнародних міжурядових  організацій;

● розширення сфери міжнародного співробітництва завдяки укладенню нових угод, договорів та програм;

● посилення міжнародно-політичного  авторитету України та зміцнення  національно-правової бази;

● підвищення екологічної  кваліфікації  (правової, технологічної  та методології

управління), спрямованої  на покращення екологічної ситуації в Україні;

● отримання від міжнародного співтовариства допомоги у галузі охорони  довкілля тощо.

Для вдосконалення екологізації міжнародних відносин важливе значення має Міжнародна конференція з  екологічних питань,  що відбулася 1992 р.  в Ріо-де-Жанейро  (Бразилія).  На цій конференції накреслено нові шляхи міжнародної співпраці, в яких відображені інтереси всіх держав світу щодо захисту цілісної глобальної системи довкілля і розвитку. Особлива увага була звернена на зміцнення зв'язків науки з урядовими структурами, промисловістю та громадськістю.

Відповідно до міжнародного екологічного права та принципів, проголошених на Міжнародній конференції 1992 р. у  Ріо-де-Жанейро, кожна дер-жава має  суверенне право на проведення власної природоохоронної політики та політики розвитку і гарантувати у межах своєї юрисдикції або контролю, що їхні дії не шкодять навколишньому середовищу інших держав чи районів, які перебувають за межами дії їхніх національних законів . Ці та інші принципи міжнародного співробітництва в галузі екології свідчать про те, що ефективне вирішення проблем, пов'язаних з глобальною екологічною кризою, можна здійснювати, насамперед, завдяки суворому дотриманню екологічного законодавства як на національному,  так і на міжнародному рівнях.

Беручи до уваги "україноцентричний" підхід до типології держав світу,  Україна повинна надавати більше уваги вивченню екологічної ситуації сусідніх держав та їхніх регіонів, зокрема прикордонних. Вивчення міждержавних екологічних взаємозв'язків, прилеглих до кордону територій, має не тільки наукову, а й практичну мету.

Вдосконалення міжнародного співробітництва у галузі екологізації економіки, екологізації освіти,  екологічного права та екологічної політики треба  починати не з макро-, а з мікрорівня. Тобто застосовувати сучасну  наукову формулу: "мислити глобально,  діяти регіонально".  Особливе місце у цьому напрямі посідає транскордонне співробітництво. Прикордонні території суміжних держав мають багато спільних рис не тільки у природно-географічному,  а й у еколого-правовому,  еколого-політичному,  еколого-економіч-

ному та інших аспектах. Тому питання екологізації транскордонних відносин

є особливо актуальними.

Добросусідські взаємовідносини  між суміжними державами багато у чому залежать від ефективного  співробітництва у галузі екології, яке, у свою чергу, залежить від рівня екологічного виховання населення, культури та освіти держав-сусідів.  Дисбаланс у екологічному вихованні,  невідповідність рівнів економічного,  правового та соціально-політичного розвитку між суміжними державами часто призводить до міжнародних непорозумінь. Транскордонні відносини мають низку особливостей,  визначених наявністю кордону та необхідністю його облаштування, вирішення екологічної безпеки, спільне використання природних ресурсів тощо.

 

Встановлення транскордонного  екологічного порядку передбачає:

● міжнародну екологічну експертизу всіх проектів природокористування;

● форми відповідальності держави за знищення екосистем,  яке відбувається

навіть у межах власних  територій;

● створення міжнародного механізму щодо стимулювання, поширення  і впровадження технологій, спрямованих на дотримання екологічних норм тощо.

Отже, глобальні екологічні проблеми та потреби співробітництва  між сусідніми державами  (у  різних сферах людської діяльності та на різних рівнях – районних, обласних чи загальнодержавних) свідчать про те, що істотну увагу необхідно звертати на вивчення екологічного стану саме прикордонних територій.

Щоб дослідити екологічну ситуацію на прикордонних територіях, необхідно ввести у еколого-економічний цикл наук такий науковий напрямок досліджень, як транскордонна екологізація економіки, або еколого-економічнітранскордонні відносини. На її базі досліджувалась би екологізація економіки прилеглих до кордону територій. Для детального вивчення прилеглих до кордону територій суміжних держав розроблено науково-дослідний напрямок –  транскордонна географія або географія прикордонних територій. На її базі досліджують прилеглі до кордону території  (прикордонні території суміжних держав).

Вивчення еколого-економічної  ситуації прикордонних регіонів суміжних держав потребує проведення аналізу за такими показниками: географічне розташування,  природні умови й ресурси,  історико-географічні особливості розвитку, екологічний стан, еколого-правові й еколого-політичні аспекти, рівень економічного і соціального розвитку, структура господарства, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, демографічна ситуація, екологічне виховання населення, соціально-психологічний клімат тощо. Таким чином, екологізація

транскордонних відносин вимагає глибокої і детальної обізнаності у всіх сферах людської діяльності прикордонних регіонів.

Важливим моментом екологізації транскордонного співробітництва  є об'єднання зусиль науково-дослідних,  еколого-економічних,  еколого-правових та управлінських структур суміжних прикордонних територій з метою використання всього наявного потенціалу.

Для оптимального і водночас об'єктивного еколого-економічного транскордонного співробітництва дослідження прилеглих до кордону територій повинні проводити одночасно спеціалісти двох сусідніх держав, при потребі залучаючи і третю сторону  (представників-фахівців інших держав). Незалежно від тих чи тих непорозумінь у міжнародних відносинах, що склалися історично,  нині необхідно шукати цивілізовані шляхи вирішення багатьох

міждержавних проблем, особливо екологічних.

Тільки вивчаючи транскордонну  екологізацію економіки,  є реальні можливості вирішити чимало існуючих еколого-економічних, еколого-правових та еколого-політичних міждержавних проблем.

Це допоможе:

● створити міждержавні  кордони більш прозорими (у сфері екології);

● створити атмосферу  взаємної довіри і поваги, розбудови  дружніх і взаємовигідних партнерських відносин між сусідніми державами;

● активніше включатися у еколого-економічне, еколого-правове  та еколого-політичне міжнародне співробітництво на різних транскордонних рівнях  (мікро-, мезо-, макро-);

● впливати на екологічне виховання населення прикордонних районів суміжних держав тощо.

Аналізуючи міжнародне співробітництво України в галузі екології (міжнародні зобов'язання щодо охорони довкілля; транскордонне забруднення; необхідність міжнародного обміну досвідом, технологіями тощо), можна зробити висновок,  що розв'язання сучасних екологічних проблем в Україні можливе тільки в умовах широкого й активного співробітництва зі всіма державами світу  (особливо з державами-сусідами)  у сфері екологічного права, екологічної політики та екологічної економіки.

 

4. Демографічна  проблема сучасного світу та  її регулювання

Людське суспільство  протягом своєї історії мало безпосередній  вплив на навколишнє природне середовище, величина якого змінювалась у різні епохи, Одночасно змінювалося місце природи у житті людини. На сучасному рівні розвитку людства під його безпосереднім впливом знаходяться усі компоненти природи: літосфера, повітряний простір, води суходолу і океанів, рослинний та тваринний світ.

Населення планети складає  основне її багатство, але його чисельність  безпосередньо залежить від ресурсного потенціалу Землі, економічних і  соціальних умов. Нинішні темпи приросту населення, а на початок 21 сторіччя кількість мешканців Землі перевершила 6 млрд., не можуть зберігатися довгий час. Існує загроза неспроможності держав забезпечити своїм громадянам продовольчу програму, освіту, культуру та охорону здоров'я. За підрахунками М.О. Агаджаняна, якщо гіпотетично прийняти за критерій забезпечення життя мінімально необхідний денний раціон харчування близько 2500 ккал. то при використанні всієї площі Землі, яка може використовуватися у сільськогосподарському виробництві, а це близько 365 млн. гектарів, при таких витратах на виробництво продуктів харчування, яких досягнуто у штаті Айова (США), можна прогодувати 76 млрд. осіб. Цей приклад свідчить про значні ресурсні перспективи вдосконалення світових технологій у виробництві продуктів харчування, але людині потрібна не тільки їжа, а цілий комплекс наукових, виробничих, культурно-освітніх та інших соціальних заходів для гармонійного співіснування з довкіллям та самодосконалістю.

Для об'єктивної оцінки "якості життя" народів світу спеціалісти  ООН запропонували використовувати "Індекс людського розвитку", який включає 4 складники:

• реальний прибуток на душу населення (у тисячах доларів США, з урахуванням купівельної спроможності долара в країні);
• дитяча смертність та тривалість майбутнього життя;
• письменність дорослих (культурно-освітній рівень);
• оцінка стану зовнішнього середовища.

Указані дослідження  проводились у 174 країнах, які були згруповані як "розвинені", "ті, що розвиваються", "менш розвинені", тобто бідні. Статистичні дані 1999 року характеризують якість життя світової спільноти на початок нового тисячоліття.

Україна, при 100% грамотності, 2200 доларів  США прибутку, займає 91 місце за даною шкалою оцінки, тобто вона знаходиться на межі бідних країн та тих. що розвиваються.

Демографічні проблеми людства поряд з питаннями структури суспільства, міграції населення, характеристикою етнічного, расового та релігійного складу визначають екологію людських популяцій, що підкреслює правомірність людиноцентричного підходу в екологічному вченні.

 

 

Соціально-економічні умови при прогресуючій зміні навколишнього середовища спрямовують процес формування народонаселення та визначають його поведінку у різних природно-соціальних ситуаціях.

Внаслідок неоднорідності населення  постає проблема соціально-біологічної  адаптації до середовища конкретного регіону планети.

Соціально-економічні зміни, які відбулися  після другої світової війни, значно вплинули на хід етнодемографічних  процесів у світі. Проблеми народонаселення, його міграція відіграють значну роль у зовнішній політиці різних держав світу. Наприклад, в Україні після отримання незалежності, коли були розірваними зв'язки єдиного економічного організму, виникла глибока економічна депресія, яка зумовила активізацію міграційних процесів, причому міграція проявилась як офіційна міждержавна, так і тіньова, скрита. Сотні тисяч мігрантів, в основному люди працездатного віку, працюють на усіх континентах Землі. Особливе занепокоєння держави викликають проблеми від'їзду з країни розумової еліти суспільства.

Багато держав далекого зарубіжжя змінюють спою промислово-технологічну базу за рахунок наукових розробок колишніх українських вчених.

Питання демографічних процесів стали  у центрі уваги діяльності багатьох міжнародних організацій, у тому числі й Організації Об'єднаних  Націй, яка віднесла ці питання до числа глобальних проблем сучасності.